№ 473/4520/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

13 липня 2022 року

м. Київ

справа № 473/4520/18

провадження № 61-13722св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ГАЗ», Товариство з обмеженою відповідальністю «Дінар», фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Кузнецовим Анатолієм Ігоровичем, на постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2021 року у складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Шаманської Н.О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ГАЗ» (далі - ТОВ «ЕКО-ГАЗ», Товариство з обмеженою відповідальністю «Дінар» (далі - ТОВ «Дінар»), ФОП ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частку в спільно набутому майні, права на отримання частки вартості внесків до статутних капіталів товариств, стягнення коштів, виділення майна в натурі.

Позовні вимоги позивачкою мотивовані тим, що з 23 червня 1988 року та до дня реєстрації офіційного шлюбу 26 липня 2002 року вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 , з яким спільно проживала у шлюбі до 02 липня 2013 року. У подальшому сторони шлюб розірвали на підставі рішення суду, але продовжили спільне проживання без реєстрації шлюбу. Спільних дітей не мали.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яку за законом прийняла відповідачка ОСОБА_2 , як дочка спадкодавця, подавши заяву щодо прийняття спадщини.

Позивачка вважає, що Ѕ частина майна не може бути успадкована відповідачкою та підлягає виключенню зі спадкової маси, так як на нього має право вона, як особа, що спільно проживала з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, і таке її право оспорюється спадкоємцем.

Вказувала, що під час спільного проживання позивачки з ОСОБА_4 у період з 1988 року і до липня 2002 року вони вели спільне господарство, несли витрати на навчання дітей кожного з них, турбувалися одне про одного та підтримували відносини з родичами.

За час такого проживання, 29 жовтня 1993 року, вони набули у власність за спільні кошти їх сімейного бюджету квартиру АДРЕСА_1 , яку перепланували та об`єднали у 2003 році з набутою у власність у період шлюбу квартирою № 14 за цією ж адресою, внаслідок чого квартира № 13 збільшила загальну площу з 55,8 кв.м до 103,6 кв.м та за змістом статті 23 КпШС і відповідно статті 62 СК України набула режим спільного майна подружжя.

З 1988 року по 2018 рік позивачка спільно з ОСОБА_4 постійно обробляла та насаджувала земельну ділянку, яку ОСОБА_4 приватизував у 1995 році та на якій за сумісні кошти сімейного бюджету в період зареєстрованого шлюбу збудовано садовий будинок з господарськими спорудами до нього та тамбуром, будівництво якого закінчено у 2006 році.

Влітку 1998 року за спільні кошти сімейного бюджету було розпочато будівництво гаражу, площею 32,9 кв.м, в ГБК «Віраж», який закінчено будівництвом у 1999 році.

Позивачка зазначає, що за рахунок спільних сімейних коштів ОСОБА_4 під час шлюбу зроблені грошові внески до статутних фондів ТОВ «Дінар» (19 серпня 2002 року) і ТОВ «ЕКО-ГАЗ» (25 квітня 2005 року), право на які в розмірі Ѕ частки має позивачка.

У період 2010-2011 років, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, подружжям придбано комплекти медичного обладнання, частина якого передана у тимчасове користування ФОП ОСОБА_5 , а частина - у користування ФОП ОСОБА_3 .

Крім того, отримані за рахунок спільної праці подружжя грошові кошти та валютні цінності ОСОБА_4 розміщені у банківських установах, права на частку яких також має позивачка.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд:

1) встановити факт її проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 02 липня 2013 року до 29 червня 2018 року;

2) визнати, що набуте в цей час на ім`я ОСОБА_4 майно, належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме:

- садовий будинок в АДРЕСА_7;

- гараж в ГБК «Віраж», що розташований по АДРЕСА_4 ;

- квартира АДРЕСА_1 ;

- грошові кошти разом з відсотками, які зберігаються на депозитних рахунках ПАТ «Державний ощадний банк України», АТ «ПриватБанк»;

- валютні цінності за договорами відповідального зберігання цінностей (документів) на ім`я ОСОБА_4 ;

- вартість грошових внесків ОСОБА_4 до статутного капіталу ТОВ «Дінар» та ТОВ «Еко-Газ»;

- медичне обладнання, загальною вартістю 320 000 грн, що складається з: комплексу діагностичного автоматизованого «Кардио+», ультразвукового діагностичного апарату SSD-5500SV, рентгенівського апарату Planmeca Intra із трубкою Д 0711 SВ №48378;

3) провести поділ цього майна шляхом визнання за позивачкою права власності на Ѕ частину садового будинку, гаражу та квартири, Ѕ частку сум грошових коштів разом з відсотками, валютних цінностей, а також права на отримання Ѕ частки вартості грошового внеску ОСОБА_4 до статутного фонду ТОВ «Дінар» і ТОВ «Еко-Газ», та виділити в її власність в натурі рентгенівський апарат Planmeca Intra із трубкою Д 0711 SВ №48378, який знаходиться у тимчасовому користуванні ФОП ОСОБА_3 .

У лютому 2019 року позивачка ОСОБА_1 подала заяву про зміну позову в частині поділу майна у виді садового будинку та гаражу, та просила замість визнання за нею права власності на Ѕ частку цього майна, стягнути з відповідачки ОСОБА_2 , яка є спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 , Ѕ частку вартості будівельних матеріалів та робіт, які використані при будівництві садового будинку та гаражу.

Короткий зміст судових рішень у справі

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 червня 2020 року, залишенним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що спірне майно набуто особисто ОСОБА_4 до реєстрації шлюбу і підстав для визнання його набутим за спільні кошти особами під час їх спільної праці немає. Фактів, які б беззаперечно доводили спільне проживання однією сім`єю жінки з чоловіком без реєстрації шлюбу після розірвання шлюбу і до смерті ОСОБА_4 , суду не надано.

Підстав для виділу у власність позивачки медичного обладнання не доведено.

Відсутні підстави для визнання за позивачкою права на отримання Ѕ частки вартості грошового внеску до статутного фонду товариства внаслідок невірного обрання нею способу захисту порушеного права.

Стосовно поділу садового будинку та гаражу апеляційний суд зазначив, що вимоги про визнання права на компенсацію частини будівельних матеріалів може бути пред`явлено лише щодо незавершеного будівництва, а стосовно завершеного будівництвом садового будинку, який експлуатується за своїм функціональним призначенням та може бути введений до експлуатації у спрощеному порядку, вимоги про визнання права власності на відповідну його частину при поділі цього виду майна повинні пред`являтися лише у випадку розповсюдження на нього режиму спільної сумісної власності. Однак, такий факт судами не встановлено, як і не встановлено таких фактів і стосовно спірного гаражу.

Щодо позовних вимог про поділ квартири АДРЕСА_1 , апеляційний суд зробив висновок про те, що правила статті 25 КпШС УРСР і статті 62 СК України не підлягають до застосування до спірних правовідносин, оскільки вказана квартира набута ОСОБА_4 на праві особистої власності у жовтні 1993 року, і участь позивачки у спільних зусиллях для її набуття у спільну сумісну власність судом не встановлена.

Крім того, згідно рішення виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області № 139 від 23 вересня 2005 року ОСОБА_4 оформлено документи на з`єднання та перепланування двох квартир АДРЕСА_1 . Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 липня 2013 року за наявності у матеріалах цивільної справи витягу з прав власності на переобладнану квартиру № 13 з двох квартир № 13 і 14 , лише квартира АДРЕСА_6 визнана об`єктом права спільної сумісної власності та поділена між подружжям шляхом залишення її у власності ОСОБА_4 з виплатою грошової компенсації на користь колишньої дружини ОСОБА_1 . Тому та частина об`єднаної квартири № 13 , що складала квартиру № 14 , та була об`єктом спільної сумісної власності подружжя, поділена, а інша частина, що була набута особисто, до реєстрації шлюбу суттєво не змінилася, оскільки загальна площа об`єднаної квартири є на 7 кв. м більшою (103,6 кв. м), ніж площі двох окремих квартир (55,8 кв. м і 40,8 кв. м), і лише за рахунок приєднання площі місця загального користування будинком.

Також суди зробили висновок про те, що позивачкою обрано невірний спосіб захисту порушеного права у виді визнання за нею права на отримання Ѕ частки вартості грошового внеску до статутного фонду ТОВ «Дінар» і ТОВ «Еко-Газ» та вважали, що згідно статуту як ТОВ «ЕКО ГАЗ», так і статуту ТОВ «Дінар» при реорганізації товариства, виході учасника товариства, або у зв`язку із смертю учасника товариства правонаступники (спадкоємці) мають право на вступ до товариства за згодою інших учасників товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства або відмові у прийнятті до товариства правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка майна, що належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкоємцю), вартість її визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. Право вибору способу повернення частки належить загальним зборам учасників товариства.

Не погодившись з такими судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 оскаржила їх до суду касаційної інстанції.

Постановою Верховного Суду від 09 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ТОВ «ЕКО-ГАЗ», ТОВ «Дінар», ФОП ОСОБА_3 , про визнання за позивачем права на отримання Ѕ частки вартості грошового внеску ОСОБА_4 до статутного фонду ТОВ «Дінар» та ТОВ «ЕКО-ГАЗ» скасовано. Справу в цій частині позовних вимог передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині судові рішення залишені без змін.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що у разі, коли один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу грошові кошти подружжя чи майно, набуте за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього товариства, а в іншого з подружжя виникає право вимоги, сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності товариства.

Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

Після повернення справи з Верховного Суду Миколаївський апеляційний суд з огляду на постанову суду касаційної інстанції переглядав рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 червня 2020 року лише в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ТОВ «ЕКО-ГАЗ», ТОВ «Дінар», ФОП ОСОБА_3 , про визнання за позивачем права на отримання Ѕ частки вартості грошового внеску ОСОБА_4 до статутного фонду ТОВ «Дінар» та ТОВ «ЕКО-ГАЗ».

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 червня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права на отримання Ѕ частки вартості грошового/майнового внеску ОСОБА_4 до статутних капіталів ТОВ«Дінар» та ТОВ «ЕКО-ГАЗ» скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано за ОСОБА_1 право на отримання Ѕ частки вартості грошового/майнового внеску ОСОБА_4 до статутного капіталу (фонду) ТОВ «Дінар» у період шлюбу в розмірі 2 722,50 грн.

Визнано за ОСОБА_1 право на отримання Ѕ частки вартості грошового/майнового внеску ОСОБА_4 до статутного капіталу (фонду) ТОВ «ЕКО-ГАЗ» у період шлюбу в розмірі 4 828,50 грн.

Частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 набула право на отримання Ѕ частки грошових внесків ОСОБА_4 до статутних капіталів ТОВ «Дінар» та ТОВ «ЕКО-ГАЗ», які були зроблені за спільні кошти у період перебування подружжя у зареєстрованому шлюбі.

Узагальнені доводи касаційної скарги

11 серпня 2021 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Кузнецова А. І. звернулася до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2021 року у вищевказаній справі.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення в частині визнання права на отримання Ѕ частки вартості грошового/майнового внеску ОСОБА_4 до статутних капіталів ТОВ «Дінар» та ТОВ «ЕКО-ГАЗ», а саме: визнати за ОСОБА_1 право на отримання Ѕ частки вартості грошового/майнового внеску ОСОБА_4 до статутного капіталу (фонду) ТОВ «Дінар» у період шлюбу в розмірі 54 510,50 грн, визнати за ОСОБА_1 право на отримання Ѕ частки вартості грошового/майнового внеску ОСОБА_4 до статутного капіталу (фонду) ТОВ «ЕКО-ГАЗ» у період шлюбу в розмірі 107 192,48 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції оскаржувана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 25 жовтня 2021 року ОСОБА_2 просить суд касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

07 жовтня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що 26 липня 2002 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , який розірвано рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 червня 2013 року. Рішення суду ухвалено на підставі поданого ОСОБА_4 позову, з посиланням на припинення сімейних відносин, починаючи з лютого 2013 року. Зазначена обставина встановлена рішенням суду, що набрало законної сили 02 липня 2013 року.

На підставі поданого ОСОБА_4 позову про поділ майна, ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 липня 2013 року затверджено мирову угоду між колишнім подружжям, за умовами якої об`єктами спільної сумісної власності подружжя визначено квартиру АДРЕСА_6 , вартістю 200 000,00 грн, та автомобіль «Toyota Camry 2.4», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 200 000,00 грн, які належали подружжю в рівних частках по Ѕ, та за припинення права власності на які, колишнім чоловіком ОСОБА_4 компенсовано колишньої дружині ОСОБА_1 вартість її частки в розмірі 200 000,00 грн в день підписання та визнання цієї мирової угоди.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер та на час смерті у зареєстрованому шлюбі не перебував. Після його смерті відкрилася спадщина, яку прийняла у порядку спадкування за законом його донька - ОСОБА_2 як спадкоємець першої черги.

ОСОБА_1 , вважаючи, що має право ще на частку іншого майна, яке набуто нею спільно з ОСОБА_4 за час до моменту реєстрації ними шлюбу, під час зареєстрованого шлюбу, яке між ними не було поділено, та за період спільного проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу, після його розірвання, та до смерті спадкодавця, подала нотаріусу також заяву про прийняття спадщини.

Встановлено, що 19 серпня 2002 року у державному реєстрі зареєстровано ТОВ «Дінар».

За статутом ТОВ «Дінар» статутний фонд товариства складав 16 500 грн, частка ОСОБА_4 50%, з грошовим внеском у статутний фонд 8 250 грн.

29 листопада 2007 року ОСОБА_4 вийшов із складу товариства, а його частка була перерозподілена між учасниками ТОВ «Дінар».

ОСОБА_1 , як дружина ОСОБА_4 , вимог щодо повернення їй частини внеску не пред`являла.

13 квітня 2011 року ОСОБА_4 знову прийняли в склад учасників ТОВ «Дінар». Внесок ОСОБА_4 до статутного капіталу товариства - 5 445 грн, що складає 33% статутного капіталу, та 28 липня 2015 року був збільшений на 968 грн, внаслідок чого загальний розмір вкладу у статутний капітал склав 6 413 грн. Розмір статутного капіталу збільшено до 320 650 грн.

02 вересня 2015 року у зв`язку з виходом із складу ТОВ «Дінар» одного з учасників (ТОВ «ЕКО-ГАЗ») без повернення йому його частки, остання була перерозподілена між іншими учасниками товариства ТОВ «Дінар», і за такого частка ОСОБА_4 склала 34% в сумі 109 021 грн.

Крім того, 22 квітня 2006 року зареєстроване ТОВ «ЕКО-ГАЗ».

За статутом ТОВ «ЕКО-ГАЗ» статутний фонд товариства складав 29 000 грн, частка ОСОБА_4 33,4% з грошовим внеском у статутний фонд - 9 686 грн.

22 березня 2014 року у зв`язку з виходом із складу ТОВ «ЕКО-ГАЗ» одного з учасників, його частка розподілена між іншими учасниками товариства. Внаслідок перерозподілу частка ОСОБА_4 складала 33,4% в сумі 109 686 грн.

28 липня 2015 року у зв`язку з включенням до складу ТОВ «ЕКО-ГАЗ» нового учасника (ТОВ «Дінар») статутний капітал збільшився до 630 544 грн, та перерозподілені учасників, у зв`язку з чим ОСОБА_4 належало 17,4% статутного капіталу, що складає 109 716 грн.

02 вересня 2015 року у зв`язку із зміною складу учасників перерозподілені частки між учасниками товариства ТОВ «ЕКО-ГАЗ». Частка ОСОБА_4 склала 34% в розмірі 214 384,96 грн.

Частка такого розміру визначена і станом на 18 серпня 2017 року.

Згідно повідомленнями ТОВ «Дінар» і ТОВ «ЕКО-ГАЗ» дивіденди ОСОБА_4 не нараховувалися і не виплачувалися.

Відповідно до пункту 7.5 статутів ТОВ «ЕКО-ГАЗ» та ТОВ «Дінар» передбачено, що при реорганізації Товариства, виході учасника Товариства, або у зв`язку із смертю учасника товариства правонаступники (спадкоємці) мають право на вступ до Товариства за згодою інших учасників Товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до Товариства або відмові у прийнятті до Товариства правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка майна, що належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкоємцю), вартість її визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. Право вибору способу повернення частки належить Загальним зборам Учасників Товариства.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 355 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить стаття 368 ЦК України.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц, а також Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Згідно зі статтею 70 СК у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За змістом статті 113 ЦК України та статті 1 Закону України «Про господарські товариства» товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно зі статтею 115 ЦК України та статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього товариства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15; Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 756/10797/15-ц (провадження № 61-40676св18), від 07 травня 2019 року у справі № 490/1408/15-ц (провадження № 61-30034св18), від 09 лютого 2021 року у справі № 607/6271/17-ц (провадження № 61-9507св19), від 11 грудня 2019 року у справі № 638/19826/15-ц (провадження № 61-26190св18), Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах: від 16 жовтня 2019 року у справі № 906/936/18, від 03 березня 2020 року у справі № 909/52/19.

Установивши, що внески до статутних капіталів ТОВ «Дінар» та ТОВ «ЕКО-ГАЗ», були зроблені ОСОБА_4 за спільні кошти подружжя у період його перебування з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 має право на отримання Ѕ частки вартості грошового/майнового внеску ОСОБА_4 до статутного капіталу (фонду) ТОВ «Дінар» та ТОВ «ЕКО-ГАЗ» у період шлюбу.

При цьому, ураховуючи розмір внесків ОСОБА_4 до статутного капіталу (фонду) ТОВ «Дінар» та ТОВ «ЕКО-ГАЗ» у період шлюбу, суд апеляційної інстанції правильно визначив розмір часток у грошовому вимірі.

Доводи позивачки в цій частині є необґрунтованими, такими, що протирічать обставинам справи та суперечать приписам норм матеріального права, зазначеним вище.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на її законність не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно пункту першого частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Кузнецовим Анатолієм Ігоровичем, залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов