Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа №475/964/16-ц

провадження №61-45827св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Доманівська державна нотаріальна контора Миколаївської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 06 червня 2018 року у складі судді Вадовської А. В. та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 12 вересня 2018 року у складі колегії суддів Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В., Ямкової О. О.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Доманівська державна нотаріальна контора, в якому просив: визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_4 державним нотаріусом Доманівської нотаріальної контори Миколаївської області 05 липня 2000 року, на земельну частку (пай), що перебуває в колективній власності КСП імені Шевченка Доманіського району Миколаївської області, площею 8,46 умовних кадастрових гектара; визнати недійсним договір дарування права на вказану земельну частку (пай), укладеного 20 листопада 2000 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; визнати за позивачем право власності в порядку спадкування на вказане майно.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина після смерті діда позивача - ОСОБА_5 , яку прийняв лише ОСОБА_6 (батько позивача) шляхом подання заяви до нотаріальної контори, у зв`язку з чим останньому 09 жовтня 1997 року видано свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок, який належав спадкодавцю. Право на земельну частку (пай), що перебуває в колективній власності КСП імені Шевченка Доманіського району Миколаївської області, площею 8,46 умовних кадастрових гектара, яка також належала спадкодавцю, його батько за життя не оформив.

Прийнявши у спадщину житловий будинок, ОСОБА_6 у відповідності до статті 548 ЦК Української РСР прийняв усю спадщину після смерті ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер.

Спадщину після його смерті прийняв позивач та отримав свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, маючи намір зареєструвати право власності на земельну частку (пай), яка належала діду, позивач дізнався, що на це спадкове майно вже видане свідоцтво на ім`я його тітки - ОСОБА_4 , яка в подальшому подарувала це майно ОСОБА_2

Свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_4 05 липня 2000 року отримала з порушенням норм чинного на той час законодавства, оскільки 09 жовтня 1997 року її брат ОСОБА_6 прийняв усю спадщину після смерті ОСОБА_5 , заяву про відмову від земельної ділянки не підписував.

Оскільки ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку набула незаконно, свідоцтво про право на спадщину за законом від 05 липня 2000 р. та договір дарування від 20 листопада 2000 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , відповідно до статті 48 ЦК Української РСР мають бути визнані недійсними.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 06 червня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Миколаївської області від 12 вересня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що свідоцтво про право на спадщину видане ОСОБА_4 у відповідності з нормами спадкового права, а договір дарування щодо спірного майна, укладений спадкоємцем не суперечить актам цивільного законодавства, у зв`язку з чим, передбачені статтею 48 ЦК УРСР підстави для визнання їх недійсними відсутні.

Факт прийняття спадщини ОСОБА_4 за наявності згоди між спадкоємцями про її поділ є доведеним. Проти видачі ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_6 не тільки не заперечував, а навпаки подав 05 липня 2000 року заяву до нотаріальної контори, яку було засвідчено посадовою особою органу місцевого самоврядування про відсутність спору з цього приводу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи відповідачем не доведено, що ОСОБА_4 на момент смерті вступила в оперативне управління спадковим майном мала сертифікат на право на земельну ділянку (пай). Суди дійшли помилкового висновку, що між спадкоємцями ОСОБА_4 та ОСОБА_6 була досягнута згода стосовно поділу спадкового майна, оскільки поділ спадкового майна оформляється угодою спадкоємців або, при відсутності згоди, судовим рішенням. У даному випадку такої угоди досягнуто не було.

Судами не враховано, що ОСОБА_6 прийняв усю спадщину, в тому числі земельну ділянку, відмовитися від частини спадщини у вигляді земельної ділянки ОСОБА_6 не мав права, а нотаріус не міг прийняти таку відмову. При цьому, ОСОБА_7 не вступала в управління спадковим майном, докази цьому відсутні.

Оскільки ОСОБА_8 фактично спадщину не прийняла, то і заява ОСОБА_6 не могла бути прийнята нотаріусом, а ОСОБА_6 міг отримати свідоцтво про право на спадщину на інше майно (право на земельну частку (пай) відповідно до сертифікату).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 , заперечує проти доводів позивача та просить залишити ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , у зв`язку з чим відкрилася спадщина, яка складалась, в тому числі з житлового будинку в с. Новоселівка Доманівського району, права на земельну частку (пай), що перебуває в колективній власності КСП Імені Шевченка Доманіського району Миколаївської області площею 8,46 умовних кадастрових гектара.

Спадкоємцями першої черги після його смерті згідно зі статтею 529 ЦК УРСР є його діти: ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , які прийняли спадщину, зокрема ОСОБА_6 шляхом подання заяви до нотаріального органу, а ОСОБА_4 фактично вступила в управління і володіння спадковим майном.

09 жовтня 1997 року державним нотаріусом Доманівської державної нотаріальної контори Миколаївської області Стасюку С. Г. видано свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок в с. Новоселівка Доманівського району, який належав ОСОБА_5

При подачі до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини ОСОБА_6 не вказав відомості про інших спадкоємців та надав свідоцтво про право власності на житловий будинок.

Звертаючись до нотаріуса з заявою від 06 липня 2000 року ОСОБА_4 вказала про прийняття нею спадщини та про наявність іншого спадкоємця ОСОБА_6 . Факт прийняття спадщини шляхом пред`явлення сертифікату про право на земельну частку (пай) на ім`я спадкодавця нотаріусом був перевірений, про що наявний відповідний запис на заяві.

ОСОБА_6 , письмовою заявою 05 липня 2000 року, підпис у якій нотаріально посвідчений посадовою особою органу місцевого самоврядування, повідомив нотаріальну контору про те, що на спадщину у виді сертифіката він не претендує і не заперечує проти видачі свідоцтва про право на спадщину на ім`я сестри ОСОБА_4

05 липня 2000 року державним нотаріусом Доманівської державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на земельну частку (пай), що перебуває в колективній власності КСП Імені Шевченка Доманіського району Миколаївської області площею 8,46 умовних кадастрових гектара, яке належало ОСОБА_5 на підставі сертифікату, виданого Доманівською державною районною адміністрацією 21 січня 1997 року.

20 листопада 2000 року ОСОБА_4 за нотаріально посвідченим договором подарувала спірне майно ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 , у зв`язку з чим відкрилась спадщина на належне йому майно.

Спадщину після смерті ОСОБА_6 прийняв у встановленому законом порядку його син - ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статті 548 ЦК УРСР (який діяв на момент відкриття спадщини, після смерті ОСОБА_5 ) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Мін`юсту України від 14 червня 1994 року № 18/5 (в редакції, чинній станом на 09 жовтня 1997 року та станом на 06 липня 2000 року - дати подачі заяв спадкоємцями) доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном, може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Відповідно до пункту 109 зазначеної Інструкції свідоцтво про право на спадщину видається за заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.При цьому в кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно і перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видається свідоцтво про право на спадщину.

Якщо свідоцтво про право на спадщину видається державним нотаріусом не на всю спадщину, в тексті його зазначається, яка частка спадщини залишається відкритою.

Пунктом 124 Інструкції передбачено, що поділ спадкового майна провадиться за згодою спадкоємців, які прийняли спадщину. У випадку недосягнення згоди поділ провадиться у судовому порядку відповідно до часток, належних кожному із спадкоємців за законом або за заповітом.

Поділ спадкового майна оформляється угодою спадкоємців або, при відсутності згоди, судовим рішенням.

Установивши, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 , спадщину, яка відкрилась, прийняли його діти: ОСОБА_6 , шляхом подання заяви до нотаріальної контори, та ОСОБА_4 , шляхом фактичного вступу в управління і володіння цим майном в силу наявності у неї оригіналів правовстановлюючих документів на земельну ділянку (пай), зокрема відповідного сертифікату, а також за відсутності спору між спадкоємцями щодо успадкованого кожним майна, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що при видачі свідоцтва про право на спадщину на ім`я ОСОБА_4 не порушені норми спадкового права та підстави для задоволення заявлених у цій справі позовних вимог відсутні.

Факт прийняття спадщини ОСОБА_4 шляхом пред`явлення сертифікату про право на земельну частку (пай) на ім`я спадкодавця був перевірений нотаріусом, про що наявний відповідний запис на заяві спадкоємця.

Також нотаріусом перевірено відсутність заперечень іншого спадкоємця - ОСОБА_6 щодо спадкування вказаного майна, який подав нотаріусу письмову заяву від 05 липня 2000 року, підпис в якій нотаріально посвідчений посадовою особою органу місцевого самоврядування та не спростований належними доказами, засвідчив, що на спадщину у виді сертифіката він не претендує і не заперечує проти видачі свідоцтва про право на спадщину на ім`я сестри ОСОБА_4 .

Суди попередніх інстанцій, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, дійшли обґрунтованих висновків, що зміст заяви ОСОБА_6 від 05 липня 2000 року та копії свідоцтв про право на спадщину на ім`я ОСОБА_6 і ОСОБА_4 у сукупності вказують на те, що між спадкоємцями була досягнута згода стосовно розподілу спадкового майна.

Отримавши свідоцтва на вказане майно та дійшовши згоди щодо поділу спадкового майна, спадкоємці, які його прийняли у спадщину ( ОСОБА_6 і ОСОБА_4 ) за життя такий поділ не оспорювали, жодних дій, які б свідчили про незгоду у такому розподілі спадщини не вчиняли.

Таким чином, спадкодавець ОСОБА_6 не набув права на земельну частку (пай), що належала його батьку ОСОБА_5 , а тому ОСОБА_1 не вправі претендувати на неї, оскільки це право не увійшло до спадкового майна, а отже і не може бути ним успадкованим.

У зв`язку з наведеним, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 липня 2000 року, що видане ОСОБА_4 , а отже і підстав для задоволення вимог, які є похідними від цієї вимоги.

Доводи касаційної скарги, що лише батько позивача - ОСОБА_6 прийняв усю спадщину, від неї не відмовлявся, а тому мав право на земельну частку (пай), є необґрунтованими та спростовуються обставинами, встановленими судами, згідно яких, при подачі заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_6 не вказав спадкоємця ОСОБА_4 та не зазначив про наявність іншого спадкового майна, крім будинку, у зв`язку з чим свідоцтво було видано на його ім`я на житловий будинок без зазначення відкритої частки.

При цьому, звертаючись до нотаріуса із заявою ОСОБА_4 подала правовстановлюючі документи на земельну частку (пай), вказала іншого спадкоємця - ОСОБА_6 , який нотаріально посвідченою заявою засвідчив, що на спадщину у виді земельної ділянки він не претендує і не заперечує проти видачі свідоцтва про право на спадщину на ім`я сестри ОСОБА_4 .

Враховуючи принцип послідовної поведінки ОСОБА_6 , суди правильно зазначили, що спадкоємці за законом - діти померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 - син ОСОБА_6 та ОСОБА_4 обидва прийняли у встановленому законом порядку спадщину, яка складалась із житлового будинку і земельної ділянки, між спадкоємцями відбувся розподіл спадкового майна в натурі шляхом видачі кожному свідоцтва про право на спадщину за законом: ОСОБА_6 - на жилий будинок, ОСОБА_4 на земельну ділянку. За життя , починаючи з 21 лютого 1997 року та до смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 правомірність видачі свідоцтва на земельну ділянку сестрі ОСОБА_4 не оспорював, що свідчить про добровільність їх поведінки.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, зокрема, щодо встановлення факту досягнення згоди ОСОБА_6 і ОСОБА_4 , як спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 стосовно розподілу між ними спадкового майна.

Вказані доводи спрямовані на доведення необхідності їх переоцінити у тому контексті, який на думку позивача, свідчить про обґрунтованість заявлених ним позовних вимог, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції.

Ухвалені у цій справі судові рішення є справедливими.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 06 червня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 12 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська