Постанова

Іменем України

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 477/739/21

провадження № 61-15541св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Шевченківська сільська рада Вітовського району Миколаївської області, управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Базовкіної Т. М., Царюк Л. М., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заявника

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України.

Заяву мотивовано тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у Грузинській РСР. У 1987 році він переїхав на постійне проживання до Української РСР та 25 вересня 1987 року зареєструвався за місцем постійного проживання у гуртожитку на АДРЕСА_1 . Однак, 04 грудня 1987 року заявник за сімейними обставинами був вимушений виписатися та повернутися на деякий час до Грузії, де він і зареєструвався за місцем постійного проживання. У 1988 році заявник знову повернувся до Української РСР та 25 листопада 1988 року зареєстрував своє місце проживання на АДРЕСА_1 , де він орендував житло у ОСОБА_2 . Періодично працював різноробочим у радгоспі «Южний» до його ліквідації. Вказував, що він втратив паспорт громадянина колишнього СРСР, однак має його ксерокопію, в якій міститься відмітка від 25 листопада 1988 року про прописку в Україні.

Посилаючись на викладене, а також на те, що він з 1988 року постійно проживає на території України та вважає себе її громадянином і має бажання отримати паспорт громадянина України, заявник просив суд встановити факт його постійного проживання на території України станом на 25 листопада 1988 року по 2021 рік.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 24 червня 2021 року у складі судді Козаченка Р. В. заяву ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт, який має юридичне значення, що ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Арадеті Карельського району Грузинської РСР, постійно проживає на території України з 1988 року, зокрема постійно проживав станом на 24 серпня 1991 року.

Задовольняючи заяву про встановлення факту постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року, суд першої інстанції виходив із того, що заявник підтвердив доказами зазначений фактвідповідно до приписів статті 3 Закону України «Про громадянство» та без встановлення цього факту не може отримати паспорт громадянина України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року апеляційну скаргу управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області задоволено. Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 24 червня 2021 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні заяви.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявник не надав належних та допустимих доказів постійного проживання на території України, зокрема станом на 24 серпня 1991 року. Зокрема, надана заявником ксерокопія паспорту колишнього СРСР не може бути достовірним доказом його прописки з 25 листопада 1988 року у с. Котляреве Вітовського району Миколаївської області, оскільки запис неякісний, не містить відомостей про орган, який вчинив цей запис. Водночас посилання заявника на втрату оригіналу паспорта не підтверджені його офіційним зверненням до правоохоронних органів та засобів масової інформації. До показань свідків, які підтвердили проживання заявника на території України, суд поставився критично з огляду на те, що тридцятирічна давність обставин викликає сумнів в їх достовірності. До того об`єктивно не підтвердився будь-якими даними факт про трудову діяльність заявника на території України, зверненнями до будь-яких державних органів, тощо.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, щовін надав достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження безперервного проживання на території України, однак суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку

Відзив на касаційну скаргу

У грудні 2021 року від управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заінтересована особа посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

25 листопада 2021 року справу передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Грузинській РСР.Посилаючись на те, що він з 25 листопада 1988 року постійно проживає на території України та має намір отримати паспорт громадянина України, ОСОБА_1 просив встановити факт його постійного проживання на території України станом на 25 листопада 1988 року до 2021 року.

Із фотокопії паспорту громадянина СРСР, який виданий 16 березня

1984 року відділом внутрішніх справ Карельського райвиконкому Грузинської РСР на ім`я ОСОБА_1 , вбачаються численні записи про його прописку/виписку на території Грузинської РСР. Останній запис «АДРЕСА_2, 25 ноября 88» - не містить даних про особу, яка його вчинила або орган, який засвідчив прописку чи виписку громадянина

(а. с. 4, 5).

Із довідки Шевченківської сільської ради Вітовського району Миколаївської області від 23 червня 2021 року слідує, що ОСОБА_1 проживає в житловому будинку на АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 (а. с. 46).

Відповідно до акту від 23 червня 2021 року, складеного працівниками Шевченківської сільської ради Вітовського району Миколаївської області у присутності сусіда ОСОБА_3 , ОСОБА_1 проживає без реєстрації у вказаному житловому будинку з 1988 року.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій

статті 24 Конституції України.

Факт постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, у відповідності до яких громадянами України є громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Відповідно до пункту 25 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а», «в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.

У пункті 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Пунктом 22 Положення про паспортну систему в СРСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 28 серпня 1974 року, встановлювалися вимоги щодо прописки громадян СРСР за місцем проживання громадян, що мали паспорти - по паспортам, а тих, що прибули на тимчасове проживання з одної місцевості у іншу на строк більше ніж півтора місяці, прописувалися тимчасово. Зазначеним пунктом Положення також встановлювалися обмеження у праві громадян на прописку за місцем проживання в разі відсутності в паспорті громадянина відмітки про виписку. Такі громадяни не підлягали прописці.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не доведено факт постійного (безперервного) проживання на законних підставах на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Суд апеляційної інстанції правильно вважав, що надана заявником на підтвердження постійного проживання на території України довідка Шевченківської сільської ради Вітовського району Миколаївської області

від 23 червня 2021 року не може бути доказом постійного проживання заявника на території України у спірний період, оскільки у цій довідці зазначено лише про проживання заявника у житловому будинку

АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_3 , без вказівки на конкретний період часу.

Апеляційний суд також правильно зазначив, що надана заявником ксерокопія паспорту колишнього СРСР не може бути достовірним доказом його прописки з 25 листопада 1988 року у с. Котляреве Вітовського району Миколаївської області, оскільки запис неякісний, не містить відомостей про орган, який вчинив цей запис. Водночас посилання заявника на втрату оригіналу паспорта не підтверджені його офіційним зверненням до правоохоронних органів та засобів масової інформації.

Судом апеляційної інстанції надано належну оцінку показанням свідків мешканців с. Котляреве Вітовського району Миколаївської області ОСОБА_4 ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , на підставі яких Шевченківською сільською радою Вітовського району Миколаївської області було складено акт від 23 червня 2021 року, відповідно до якого

ОСОБА_1 постійно проживав без реєстрації у

АДРЕСА_2 , з 1988 року, та правильно зазначено, що предметом доказування у цій справі є обставини майже тридцятирічної давнини і достовірність та точність повідомлених відомостей свідками можна обґрунтовано поставити під сумнів.

Повідомлені свідками та викладені в акті про проживання заявника відомості не підтверджені жодними письмовими доказами, зокрема, щодо трудової діяльності ОСОБА_1 на території України у спірний період, оплату податків або інших офіційних платежів, зверненнями до будь-яких державних органів або органів місцевого самоврядування, їх документами, особистим листуванням тощо.

Крім того, посилання заявника на те, що його офіційним останнім місцем реєстрації його проживання був належний ОСОБА_3 будинок суперечать даним сільської ради, згідно з якими ОСОБА_1 проживає у цьому будинку без реєстрації.

Судом апеляційної інстанції належним чином оцінено вказані докази, враховано вимоги нормативних актів щодо обов`язковості прописки та зроблено обґрунтований висновок, що позивачем беззаперечно не доведено факту постійного, безперервного проживання на законних підставах на території України протягом 1988-1991 років, враховуючи зокрема і тривалий строк (30 років), який минув з того часу.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року- без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара