Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 477/875/19

провадження № 61-4213св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , та касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 20 листопада 2019 року у складі судді Полішко В. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від

13 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Шиманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, ОСОБА_1 в порядку статті 128 КПК України звернулась з цивільним позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.

Вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 01 жовтня

2018 року у справі №477/1981/17 ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки. Від призначеного покарання ОСОБА_2 звільнено за Законом України «Про амністію у 2016 році». За цивільним позовом з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 128 430,00 грн майнової шкоди та 800 000,00 грн моральної шкоди.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 19 березня 2019 року вирок суду першої інстанції в частині цивільних позовів скасовано, і в цій частині кримінальне провадження направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в порядку цивільного судочинства. В іншій частині вирок залишено без змін.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду Миколаївської області від 29 травня 2019 року відкрито провадження у цивільній справі за вказаним позовом ОСОБА_1 .

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 22 червня 2017 року в денний час на автодорозі М-14 сполученням «Одеса-Мелітополь-Новоазовськ» ОСОБА_2 , при експлуатації належного йому на праві приватної власності транспортного засобу «Subaru Outback», державний номерний знак НОМЕР_1 , вчинив дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої отримали тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості водій та пасажири транспортного засобу «ВАЗ-2107», державний номерний знак НОМЕР_2 , серед яких була позивач, яка знаходилася в момент зіткнення двох транспортних засобів на передньому пасажирському сидінні. Вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 01 жовтня 2018 року у справі № 477/1981/17 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

Страхова компанія має відшкодувати матеріальну шкоду, оскільки на момент настання ДТП транспортний засіб ОСОБА_2 був застрахований в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (далі - ПрАТ СК «Арсенал Страхування»), що підтверджується полісом № АК 6006631 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності з терміном дії з 03 липня 2016 року по 02 липня 2017 року.

Крім цього, внаслідок злочину, вчиненого ОСОБА_2 , їй завдано моральну шкоду, зокрема, заподіяні тілесні ушкодження, їх тяжкість з втратою свідомості та частково пам`яті викликали у неї психологічний шок та постійний стресовий стан, панічний страх перед поїздками в автомобілях та взагалі по дорогах на будь-якому транспортному засобі, душевні переживання у зв`язку з усвідомленням того, що вона могла загинути, прояви відчуття психологічної напруги, тривоги, пригнічений настрій, втрату спокою та рівноваги, невиправдану агресію до найближчих людей, виникнення безсоння, появу відчуття безнадії та безпомічності, різку зміну звичайного укладу життя, в якому вона постійно потребує і ще тривалий час буде потребувати сторонньої допомоги, часті та тривожні думки щодо безперспективності та нікчемності подальшого життя. Внаслідок отриманих в ДТП травм були порушені її нормальні життєві зв`язки через неможливість продовження активного громадського життя, на тривалий час порушено стосунки з оточуючими людьми, фактично втрачена можливість реалізації сімейних планів. Вона продовжує відчувати неймовірний фізичний біль в зв`язку з перенесеними травмами та оперативними втручаннями, а також відчуває страх у зв`язку майбутніми оперативними утручаннями, від чого її моральні страждання тривають постійно.

З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд стягнути:

з ПрАТ СК «Арсенал Страхування» на її користь майнову шкоду у сумі

69 383,11 грн;

з ОСОБА_2 на її користь моральну шкоду у сумі 5 000 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 20 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з ПрАТ СК «Арсенал страхування» на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у сумі 63 956,01 грн.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 1 000 000,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції керувався тим, щопозивач довів підстави відповідальності як ОСОБА_2 , так і страховика згідно з Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон). Обставин, які би вплинули на обсяг відповідальності відповідачів, а саме підстав для відповідальності

ОСОБА_4 та самої потерпілої ОСОБА_1 суд не встановив.

При визначенні розміру майнової шкоди суд виходив з обґрунтованості витрат позивача на лікування в розмірі 124 102,35 грн.,, витрат на послуги перекладача - 1953 грн та, враховуючи виплату страхового відшкодування в розмірі

61 399,34 грн, стягнув із страховика різницю завданої майнової шкоди в розмірі 63 956,01 грн.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд виходив з тяжкості тілесних ушкоджень, численних операцій, перебування ОСОБА_1 в комі, видалення органу (селезінки), тривалості та складності лікування, яке продовжується, настання інвалідності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року апеляційні скарги ПрАТ СК «Арсенал страхування» і ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 20 листопада 2019 року змінено.

Зменшено стягнення на користь ОСОБА_1 з ПрАТ СК «Арсенал страхування» майнової шкоди з 63 956,01 грн до 62 703,00 грн.

Зменшено стягнення на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 моральної шкоди з 1 000 000,00 грн до 800 000,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд погодився із судом першої інстанції, що встановлені судом обставини свідчать про наявність в діях ОСОБА_2 складу цивільного правопорушення та підстав його відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю та здоров`ю ОСОБА_1 .

Оскільки відповідальність ОСОБА_2 , як володільця забезпеченого транспортного засобу, застрахована ПрАТ «СК «Арсенал Страхування», обов`язок із відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування покладається на страховика.

Суд не погодився з доводами відповідачів, що оскільки шкоду позивачці заподіяно внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки, то незалежно від вини кожен з них є відповідальною особою перед потерпілою за правилами частини 2 статті 1188 ЦК України, а наявність такої відповідальності іншого водія - ОСОБА_4 впливає на розмір відшкодування моральної шкоди та розмір страхового відшкодування (пункт 36.3 статті 36 Закону), оскільки за висновками авто-технічної експертизи № 17-825 від 19 серпня 2017 року дії водія ОСОБА_4 з технічної точки зору не знаходяться у причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, а тому не можуть вважатись спільними та взаємопов`язаними з діями винуватця ОСОБА_2 . Але зі змісту як правил частини 2 статті 1188 ЦК, так і положень статті 36 Закону, вбачається, що умовою застосування цих правил є спільний, взаємопов`язаний, сукупний характер дій володільців обох транспортних засобів, внаслідок яких і заподіяно шкоду. Тобто дії кожного водія мають знаходитись в причинному зв`язку з наслідками та в тій чи іншій мірі впливати на їх обсяг. Отже, судом не встановлено доказів того факту, що шкода ОСОБА_1 заподіяна спільними, взаємопов`язаними, сукупними діями як винної особи ОСОБА_2 , так і діями іншого водія - ОСОБА_4 . До того ж, відсутність вини, як необхідного елементу складу такого правопорушення, не спростовує необхідність всіх інших його складових, а саме протиправної поведінки кожного відповідального та причинного зв`язку між цією поведінкою та настанням шкоди.

Отже, виходячи з обов`язку страховика відшкодувати шкоду, заподіяну здоров`ю потерпілої, ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» мав відшкодувати обґрунтовані витрати ОСОБА_5 на лікування в повному обсязі. Зарахування судом до страхової виплати (61 399, 34 грн.) відшкодування моральної шкоди (2 923, 78 грн. ) позивачка не оспорює. Водночас, апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення з ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» страхового відшкодування зазначивши, що оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на лікування в Іспанії, то витрати на переклад документів, підтверджуючих таке лікування, відшкодуванню не підлягають.

Встановивши підстави відповідальності ОСОБА_2 , в тому числі й за фізичні та душевні страждання (стаття 1167 ЦК), та визначаючи розмір відшкодування, суд першої інстанції, насамперед, врахував характер отриманих ОСОБА_1 ушкоджень (тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпечності для життя); перебування в комі, видалення органу (селезінки), тривалий процес лікування, якій продовжується до теперішнього часу; численні операції, які є небезпечними для життя, наступну інвалідність (пересувається на візку), потребу у сторонньому догляді тощо.На ступінь моральних страждань ОСОБА_1 вплинула і наступна поведінка відповідача, який не визнавав своєї вини, намагався уникнути відповідальності, звинуватити потерпілих, ніколи не виказував співчуття та каяття у вчиненому, не намагався усунути або навіть пом`якшити негативні наслідки своїх дій. Не можуть бути застосовані і висновки суду щодо розміру відшкодування в інших справах, на що посилається представник ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, оскільки на цей розмір вливають численні та різноманітні фактори в залежності від конкретних обставин справи. Не заперечуючи глибини фізичних та душевних страждань позивача від втрати здоров`я та вважаючи, що будь-яка грошова компенсація не може бути адекватною дійсним стражданням ОСОБА_1 , апеляційний суд вважав доцільним зменшити розмір моральної шкоди до 800 000 грн.

Аргументи учасників справи

У березні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли неправильного висновку, що відшкодування моральної шкоди є обов`язком лише його. Крім того, суд першої інстанції допустив порушення процесуального характеру, коли відмовив його адвокату в перенесенні судового засідання для проведення експертизи та подання до суду висновку експертизи, за яким можливо було би встановити ступень вини позивача у настанні тяжких для неї наслідків аварії через невикористання ременів безпеки. Апеляційний суд також не дав можливості відповідачу довести свою позицію. Розмір відшкодування моральної шкоди, визначений судом, є значно завищеним, необґрунтованим та невідповідним судовій практиці. Стягнення судового збору за позовом, який заявлено в рамках кримінального провадження, суперечить завданням кримінального провадження та порушує його права як засудженого.

У березні 2020 року ПрАТ СК «Арсенал Страхування» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати і судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПрАТ СК «Арсенал Страхування».

Касаційна скарга ПрАТ СК «Арсенал Страхування» мотивована тим, що суди при ухваленні рішень не застосували положення частини другої статті 1188 ЦК України, статей 2, 22, 24, пункту 36.3 статті 36 Закону. Також суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання страховика про залучення ОСОБА_4 до участі у справі у якості третьої особи, оскільки він є особою, що відповідальна за завдану шкоду позивачу, а суд апеляційної інстанції такі порушення не усунув.

У липні 2020 року ПрАТ СК «Арсенал Страхування» подана заява про поворот виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 13 лютого

2020 року та стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ СК «Арсенал Страхування» сплачених коштів в розмірі 62 703,00 грн.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ СК «Арсенал страхування» про стягнення 62 703,00 грн майнової шкоди та до ОСОБА_2 про стягнення 800 000,00 грн моральної шкоди, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

У червні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив представника

ОСОБА_1 - адвоката Павленко Н. М. на касаційну скаргу ПрАТ СК «Арсенал Страхування», у якому зазначено, що механізм страхування цивільної відповідальності спрямований саме на створення засад для компенсації шкоди позивачу, як потерпілій, та зобов`язує ПрАТ СК «Арсенал Страхування» відшкодувати всю завдану ОСОБА_2 шкоду в межах страхового ліміту, а отже є обґрунтованим стягнення з страховика недоплаченого страхового відшкодування в розмірі 62 703,01 грн, тому просила залишити цю касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.

У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , у якому вона зазначила, що касаційна скарга ОСОБА_2 є безпідставною та необґрунтованою, а оскаржувані судові рішення такими, що винесені з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому просила залишити цю касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.

Рух справи

Ухвалами Верховного Суду від 27 травня 2020 року та від 30 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ПрАТ СК «Арсенал Страхування» та ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 477/874/19.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі; у задоволенні клопотань ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та про участь у судовому засіданні відмовлено; доповнення до касаційної скарги ОСОБА_2 залишено без розгляду; у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про долучення доказів відмовлено.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 27 травня 2020 року вказано, що касаційна скарга ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» містить підстави передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права тазастосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (провадження

№ 6-108цс13), у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі

№ 715/1586/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 161/13437/15-ц.

В ухвалі Верховного Суду від 30 червня 2020 року вказано, що касаційна скарга ОСОБА_2 містить підстави передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права тазастосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2019 року у справі № 352/342/17, від 23 січня 2019 року у справі

№ 187/291/17, від 17 вересня 2019 року у справі № 136/1208/17, від

06 листопада 2019 року у справі № 300/474/17.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_2 є володільцем автомобіля марки «Subaru Outback», д/з НОМЕР_1 , який є забезпеченим транспортним засобом за договором обов`язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеним з ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» 03 липня 2016 року на строк до 02 липня 2017 року - полісу №АК/6006631. Ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю на одну особу складає 200 000,00 грн.

22 червня 2017 року на автодорозі М-14 сполученням «Одеса-Мелітополь-Новоазовськ» з вини водія автомобіля марки «Subaru Outback» ОСОБА_2 , який порушив пункти 2.3, 10.1, 14.2 Правил дорожнього руху, сталось зіткнення з автомобілем марки «ВАЗ-2107», д/з НОМЕР_2 , під керуванням водія

ОСОБА_4 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій та пасажири автомобіля марки «ВАЗ-2107», в тому числі ОСОБА_1 , зазнали тілесних ушкоджень.

ОСОБА_1 отримала тупу травму живота з розривом селезінки, внутрішньочеревну кровотечу, струс головного мозку, чисельні поверхневі різані рани обличчя, відкритий численний перелом правого наколінника, відкритий осколковий перелом обох стегон у нижній третині зі зміщенням, травматичний шок 2-3 ступеню, які належать до категорії тяжких за ознакою небезпеки для життя.

Позивачу було проведено сім оперативних втручань.

Загальна сума понесених витрат на лікування склала 124 102, 35 грн.

ОСОБА_1 встановлено інвалідність та нараховано відповідну пенсію.

Обставини правопорушення, його наслідки та вина ОСОБА_2 встановлені вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 01 жовтня

2018 року у справі № 477/1981/17, яким його визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, зокрема, внаслідок вчинення якого заподіяно тяжкі тілесні ушкодження потерплій ОСОБА_1 . Вироком частково задоволені цивільні позови потерпілих, у тому числі

з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_1 стягнута матеріальна шкода у сумі 128430,06 грн. та моральна шкода - 800000,00 грн (т. 1 а. с. 39-44).

19 березня 2019 року ухвалою Миколаївського апеляційного суду вирок суду першої інстанції від 01 жовтня 2018 року в частині вирішення цивільного позову потерпілих скасований, і в цій частині кримінальне провадження направлено на новий розгляд в порядку цивільного судочинства. В іншій частині зазначений вирок залишений без змін (т. 1 а. с. 45-49).

Висновки суду ґрунтувались, в тому числі, на висновку авто-технічної експертизи від 19 серпня 2017 року № 17-825, якою визначено відсутність причинного зв`язку між діями водія ОСОБА_4 та дорожньо-транспортною пригодою. З вказаного висновку вбачається, що ДТП сталося в результаті порушення ПДР саме відповідачем, а саме виїзду ним на зустрічну смугу руху, по якій їхав автомобіль у якому знаходилася позивач ОСОБА_1 , і водій цього автомобіля не мав технічної можливості запобігти ДТП, а його дії, що передували ДТП, з технічної точки зору, не перебувають у причинному зв`язку з ДТП, що сталося. При цьому у висновку експерта зазначено, що ОСОБА_2 мав технічну можливість попередити ДТП.

Згідно з розрахунком лікаря експерта страховика сума витрат на лікування склала 116 951,11 грн. З урахуванням положень частини другої статті 1188 ЦК України та пункту 3 статті 36 Закону страховик виплатив половину суми майнової шкоди в розмірі 61 399,34 грн. із зарахуванням до страхової виплати

2 923, 78 грн відшкодування моральної шкоди згідно зі статтею 26-1 Закону.

Позиція Верховного Суду

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкодиіншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (частина друга статті 1188 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-108цс13 міститься висновок, що «аналіз положень ст. ст. 1166 1167 1187 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо). Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди. Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача. Статті 1187 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача. … відповідно до положень ч. 2 ст. 1188 ЦК України іншим особам (які не є власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, від взаємодії яких завдана шкода, наприклад пасажир транспортного засобу) шкода відшкодовується власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, які спільно завдали шкоду, незалежно від їх вини. Тобто, за змістом цієї норми, обов`язок по відшкодуванню шкоди в такому випадку покладається на власників (володільців) джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох водіїв або одного із них».

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб (пункт 36.3 статті 36 Закону).

Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (стаття 1194 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі

№ 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) вказано, що:

«35. Суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі

№ 755/18006/15-ц, обов`язок із відшкодування завданої позивачці моральної шкоди слід розділити тільки між страхувальником, вину якого суд встановив, і страховиком, який зобов`язаний виплатити страхове відшкодування у межах страхової суми. Апеляційний суд теж вважав необґрунтованим твердження про відповідальність за шкоду, завдану третій особі внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох власників транспортних засобів. Велика Палата Верховного Суду загалом із наведеним висновком погоджується, але не тому, що суди не встановили вини водія автомобіля, в якому їхала позивачка, у спричиненні ДТП і завданні шкоди, а тому, що не встановили у його діях ознак неправомірної поведінки під час керування автомобілем і зв`язку між такою поведінкою та завданою позивачці шкодою.

39. На думку суду першої інстанції, частину другу статті 1188 ЦК України можна застосувати за сукупності таких обставин: 1) потерпілим є третя особа; 2) шкода завдана потерпілому внаслідок взаємодії декількох джерел підвищеної небезпеки; 3) «не встановлена вина жодної з осіб, які завдали такої шкоди» (якщо ж вина завдавача шкоди доведена, то відповідальність за останню відповідно до частини першої статті 1188 ЦК України не можна покласти на ту особу, вина якої у завданні шкоди відсутня).

40.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що такий висновок суду першої інстанції є неточним. Внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки шкода може бути завдана як власникам (володільцям), наприклад, транспортних засобів, так і третім особам, зокрема пасажирам, пішоходам. Особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, визначені у частині першій статті 1188 ЦК України, а особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки третім особам, - частиною другою цієї статті. Приписи останньої та пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV застосовні у тому разі, якщо декілька осіб є саме відповідальними за завдану шкоду, тобто якщо вони спільними неправомірними діями чи бездіяльністю її завдали. За таких умов не має значення вина кожного з них у завданні шкоди. Останню вони зобов`язані відшкодувати у відповідній пропорції незалежно від вини.

41.Отже, припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний за таких умов: 1) відбулася взаємодія джерел підвищеної небезпеки; 2) потерпілим від неї є інша особа, ніж власники (володільці), наприклад, транспортних засобів; 3) ці власники (володільці) завдали шкоди потерпілому спільно, тобто поведінка кожного із них була неправомірною (зокрема, у разі порушення кожним певних Правил дорожнього руху, що призвело до взаємодії джерел підвищеної небезпеки та завдання внаслідок цього шкоди третій особі). Тоді їхня вина у завданій потерпілому шкоді не має значення, і вони зобов`язані відшкодувати цю шкоду незалежно від такої вини.

42.Припис пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV розрахований на випадки, якщо: 1) шкода завдана взаємопов`язаними, сукупними діяннями декількох осіб, які за це відповідальні, тобто поведінка яких обов`язково є неправомірною, внаслідок чого вони разом спричинили завдання шкоди; 2) остання є неподільною (як-от у випадках із завданням шкоди здоров`ю чи моральної шкоди). Тільки за таких умов розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну особу з тих, які завдали шкоди, треба визначати шляхом поділу її розміру на кількість осіб, які цю шкоду завдали.

47. Отже, у разі, якщо потерпілий від взаємодії джерел підвищеної небезпеки, що стала наслідком неправомірних дій або бездіяльності власників (володільців), наприклад, транспортних засобів, заявить вимогу про відшкодування неподільної шкоди (як-от шкоди, завданої здоров`ю, моральної шкоди) одним із таких власників (володільців), і той відшкодує цю шкоду у повному обсязі, він отримає право зворотної вимоги до інших власників (володільців) у відповідній частці. За змістом припису пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV частки відповідальних за завдання неподільної шкоди страхувальників (їхніх страховиків або Моторного (транспортного) страхового бюро України) є рівними.

48. Суди обох інстанцій по суті правильно вважали, що приписи частини другої статті 1188 ЦК України та пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV незастосовні у цій справі. Водій автомобіля, у якому знаходилась позивачка, - хоч і став учасником ДТП, але його поведінка, як встановив апеляційний суд, не була протиправною. Тому не можна вважати, що він спільно зі страхувальником завдав позивачці шкоду. Підстава для його солідарної відповідальності зі страхувальником перед потерпілою незалежно від їхньої вини відсутня.

49.Страховик у касаційній скарзі вказав на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновок, викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2019 року у справі № 161/13437/15-ц і від 3 грудня 2018 року у справі № 715/1586/17 щодо застосування частини другої статті 1188 ЦК України та пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV:

50. Отже, у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 161/13437/15-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на новий розгляд, процитував припис частини другої статті 1188 ЦК України, але не формулював висновку щодо змісту цього припису, і не вирішував на його основі спір, зокрема не оцінював діяння кожного із учасників ДТП на предмет правомірності чи неправомірності. Тоді як у постанові від 3 грудня 2018 року у справі № 715/1586/17 такий висновок є, і він унеможливлює застосування зазначеного припису для відшкодування шкоди потерпілій унаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки особі, яка була пасажиром у власному транспортному засобі, за кермом якого перебував водій, тобто тимчасовий володілець.

51. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у постановах у справах № 161/13437/15-ц і № 715/1586/17 відсутні висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, про які стверджував страховик, щодо застосування пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV. Тому у цій частині доводи його касаційної скарги є необґрунтованими.

55.Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на аргументацію її постанови у цій справі висновки про застосування частини другої статті 1188 ЦК України, сформульовані у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 2 липня 2019 року № 689/1388/16-к і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 грудня 2018 року у справі № 715/1586/17, потребують конкретизації таким чином:

55.1. За змістом частини першої статті 614 ЦК України вина як підстава відповідальності за порушення зобов`язання - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов`язання, зокрема для запобігання заподіянню шкоди. З огляду на це припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний не тоді, коли встановлена вина кожного з власників (володільців), наприклад, транспортних засобів, внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки яких завдана шкода третій особі (тобто не тоді, коли встановлено невжиття залежних від цих власників (володільців) заходів для запобігання заподіянню такої шкоди), а тоді, коли поведінка кожного із власників (володільців) була неправомірною (зокрема, якщо кожен із них порушував правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, у зв`язку з чим відбулася вказана взаємодія та була завдана шкода третій особі). Встановлення неправомірності діяння кожного з власників (володільців), які спільно завдали шкоди третій особі внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, достатньо для покладення на цих власників (володільців) солідарного обов`язку з відшкодування шкоди.

55.2. За змістом частини другої статті 1188 ЦК України іншою особою, якій унаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки власники (володільці), наприклад, транспортних засобів спільно завдали шкоди, є будь-яка третя особа. Вона може бути, зокрема, пішоходом або пасажиром транспортного засобу, від зіткнення із яким іншого транспортного засобу завдано шкоди. Іншою, ніж та, яка завдала шкоди, особою може бути і власник транспортного засобу, який передав право керування, а сам був пасажиром».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суди встановили відсутність причинного зв`язку дій ОСОБА_4 з ДТП та доказів, що шкода ОСОБА_1 заподіяна спільними неправомірними діями водія ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , тому зробили обґрунтований висновок і про відсутність підстав для солідарного обов`язку ОСОБА_4 зі страхувальником перед потерпілою та застосування до спірних правовідносин положення пункту 3 статті 36 Закону щодо поділу розміру завданої шкоди,

Тому встановивши, що страховик у межах страхової суми добровільно відшкодував позивачу 61 399,34 грн, апеляційний суд правильно стягнув на користь ОСОБА_1 різницю заподіяної її здоров`ю внаслідок ДТП майнової шкоди в розмірі 62 703 грн з ПрАТ «СК «Арсенал Страхування».

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA,№ 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

У пункті 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) вказано, що «по своїй суті зобов`язання з компенсації моральної шкоди є досить специфічним, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, яка завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір цієї особи з потерпілим, у якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, - рішення суду, у якому визначені спосіб і розмір такої компенсації (див. висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 1 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц)».

Встановивши, що позивачу завдано моральну шкоду, апеляційний суд з урахуванням вимог розумності та справедливості, обґрунтовано визначив розмір її грошової компенсації за рахунок ОСОБА_2 в сумі 800 000,00 грн, змінивши у відповідній частині рішення суду першої інстанції.

Посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду у справах № 352/342/17, № 136/1208/17, № 300/474/17 у подібних правовідносинах щодо визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди колегія суддів відхиляє, оскільки такі висновки зроблені з урахуванням вимог статті 1193 ЦК Українищодо вини потерпілого, яка сприяла виникненню або збільшенню шкоди, що в цій справі не встановлено.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , що суди безпідставно відмовили у відкладенні розгляду справи для можливості проведення комплексного транспортно-трасологічного та судово-медичного дослідження, оскільки суд першої інстанції таку відмову належним чином мотивував, з чим погодився й апеляційний суд. Зокрема, вирішуючи зазначене питання суди вказали, що зазначене клопотання представника відповідача заявлене після закінчення підготовчого засідання та спливу шести місяців після відкриття провадження; всі обставини дорожньо-транспортної пригоди

22 червня 2017 року, в тому числі характер дій кожного з її учасників, були предметом ретельного дослідження судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду кримінальної справи № 477/1981/17; по справі проводилось більш шести експертиз різного напрямку, але даних про те, що потерпілими

ОСОБА_4 та ОСОБА_1 порушені правила дорожнього руху, в тому числі щодо невикористання ременів безпеки, матеріали справи не містить; цивільний позов ОСОБА_1 розглядається судом з серпня 2017 року, і питань щодо призначення експертизи для встановлення механізму заподіяння тілесних ушкоджень позивачці відповідач та його представник не порушували. Тому суди обґрунтовано відхилили доводи ОСОБА_2 про наявність факту грубої необережності потерпілої, яка сприяла збільшенню шкоди, оскільки суди таких не встановили.

У пункті 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»передбачена пільга з оплати судового збору для позивачів у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення. ОСОБА_2 у цій справі є відповідачем, а тому не звільняється від сплати судового збору.

Висновок Верховного Суду, викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 23 січня 2019 року (справа № 187/291/17), на яку посилається ОСОБА_2 , не підлягає застосуванню у цій справі, оскільки ґрунтується на нормах кримінального процесуального законодавства щодо гарантій прав обвинуваченого при розгляді цивільного позову саме у кримінальному провадженні.

Аналогічний висновок викладено і в пунктах 126-128 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційних скарг, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі

№ 477/874/19 (провадження № 14-24цс21), не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення суду першої інстанції в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині - без змін, а тому новий розподіл судових витрат не здійснюється, заява ПрАТ СК «Арсенал Страхування» про поворот виконання задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 400 402 410 416 444 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 і Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 20 листопада 2019 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» про стягнення 62 703,00 грн майнової шкоди та до ОСОБА_2 про стягнення 800 000,00 грн моральної шкоди залишити без змін.

Відмовити в задоволенні заяви ПрАТ СК «Арсенал Страхування» про поворот виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 13 лютого

2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук