ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 480/1729/23

адміністративне провадження № К/990/30994/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Тацій Л.В.,

суддів: Стрелець Т.Г., Стеценка С.Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу №480/1729/23

за позовом керівника Шосткинської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі Служби у справах дітей Шосткинської міської ради, Шосткинської міської ради Сумської області до Управління освіти Шосткинської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою заступника керівника Сумської обласної прокуратури на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 (головуючий суддя Соп`яненко О.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2023 (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Перцової Т.С., суддів: Русанової В.Б., Жигилія С.П.),

у с т а н о в и в:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року керівник Шосткинської окружної прокуратури Сумської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Служби у справах дітей Шосткинської міської ради (далі-позивач-1), Шосткинської міської ради Сумської області (далі-позивач-2) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Управління освіти Шосткинської міської ради (далі - відповідач), в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Управління освіти Шосткинської міської ради щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 8 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", у розмірі шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку випускникам навчальних закладів з числа дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

зобов`язати Управління освіти Шосткинської міської ради нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 8 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" у розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку випускникам навчальних закладів з числа, дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор послався на порушення інтересів держави у сфері охорони дитинства, яке, на його переконання, полягало у тому, що відповідачем не виконуються покладені на нього повноваження щодо виплати спірної грошової допомоги всім випускникам загальноосвітніх шкіл, які мають статус дитини, позбавленої батьківського піклування, а захист цих інтересів у спірних відносинах повинна здійснювати саме Служба у справах дітей Шосткинської міської ради, яка жодних дій з цією метою не вчиняла, що й зумовило подання цього позову в особі вказано органу місцевого самоврядування.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 06.03.2023 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків шляхом уточнення підстав для звернення до суду з позовом в інтересах Служби у справах дітей Шосткинської міської ради, Шосткинської міської ради Сумської області до Управління освіти Шосткинської міської ради.

Суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без руху, виходив з того, що за твердженням прокурора заявлено вимоги в інтересах Служби у справах дітей Шосткинської міської ради, Шосткинської міської ради до Управління освіти Шосткинської міської ради для захисту інтересів держави, а прокурором не повідомлено про наявність у Служби у справах дітей Шосткинської міської ради, Шосткинської міської ради права на звернення до суду з позовом до іншого виконавчого органу міської ради.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 позовну заяву прокурора повернуто позивачу.

Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції керувався положеннями пункту першого частини четвертої статті 169 КАС України, у відповідності до якого позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, виходив з того, що заявлені прокурором вимоги фактично направлені на захист прав конкретних осіб випускників навчальних закладів з числа дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а не на захист інтересів держави.

Крім того, пославшись на правову позицію, висловлену Верховним Судом у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 26.02.2019 у справі № 905/803/18, суд першої інстанції зазначив, що прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Крім того, у прокурора не виникає окремого самостійного права на звернення до суду з позовом у випадку, коли таким правом не наділений суб`єкт в інтересах якого прокурор звертається до суду.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2023 ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 змінено з підстав та мотивів повернення адміністративного позову, шляхом викладення мотивувальної частини ухвали в редакції цієї постанови.

Змінюючи ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 у цій справі в частині мотивів, які слугували підставою для повернення позовної заяви прокурору, суд апеляційної інстанції виходив з того, що застосуванню підлягає положення пункту сьмого частини четвертої статті 169 КАС України, відповідно до якого позовна заява повертається якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

В частині того, що позов звернувся до суду насамперед в інтересах фізичних осіб, представництво інтересів яких прокурором не доведено (прокурором, у даному випадку, таких осіб навіть не повідомлено про пред`явлення цього позову), а не держави, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. Крім того, у постанові апеляційного суду акцентовано увагу на тому, що прокурор не позбавлений можливості здійснювати представництво в суді інтересів дітей-сиріт, однак повинен довести існування передбачених законом підстав для цього, зокрема, неспроможність ними самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, не здійснення або неналежне здійснення захисту цих осіб законними представниками або органами, яким законом надано право захищати їх права, свободи та інтереси.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та процесуальні дії у справі

Прокурор, не погодившись з ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2023, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказані судові рішення, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За доводами касаційної скарги, звертаючись до суду з цим позовом, прокурор зазначав, що у спірних правовідносинах охоронюваний законом інтерес полягає у реалізації державних гарантій захисту прав і свобод дітей, у тому числі, соціально вразливих категорій - дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Звернення прокурора з цим позовом до суду пов`язане з бездіяльністю компетентного органу. Крім того, прокурор послався на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 30.03.2023 у справі № 160/12744, а також на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08.08.2023 у справі № 120/2940/23.

Ухвалою Верховного Суду від 18.09.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора.

Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом третім частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За змістом частин третьої - п`ятої статті 53 КАС України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

За правилами пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Частиною третьою статті 23 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Тобто, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.

Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає у чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту і зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень на звернення до суду з позовом прокурор зазначає про це в позовній заяві та в такому випадку прокурор набуває статусу позивача. Підставою для представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" навів мотиви, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Ці висновки Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене цим Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, застосованого у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Тому, колегія суддів вважає, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 19.09.2019 у справі №815/724/15, від 28.01.2021 у справі №380/3398/20, від 05.10.2021 у справі №380/2266/21, від 02.12.2021 у справі №320/10736/20 та від 23.12.2021 у справі №0440/6596/18.

Громада володіє деякими ознаками суб`єкта публічно-правових відносин, яка може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи. При цьому, Основним Законом України (статті 13, 23, 41, 43, 89 та 95) передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов`язковому врахуванню при прийнятті найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади.

Хоча у Конституції України не йдеться про захист прокурором інтересів суспільства, але інтерес держави є насамперед інтересом більшості членів суспільства, якому вона служить. Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому прокурор може захищати і суспільні інтереси, зокрема, громад з тих самих підстав, що й інтереси держави. З наведеного констатується, що звернення прокурора з позовом в інтересах держави охоплює, у тому числі, й захист інтересів громади.

Це відповідає правовим позиціям, викладеним у постанові від 29.11.2022 у справі №240/401/19, відступу від яких колегія суддів не вбачає.

Виходячи з таких критеріїв, у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, саме прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.07.2022 у справі №910/5201/19.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Аналіз положень частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

(2) у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому варто зауважити, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, що викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.02.2019 №826/13768/16 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що, звертаючись до суду з цим позовом, прокурор послався на порушення інтересів держави у сфері охорони дитинства, яке, на його переконання, полягало у тому, що Управлінням освіти Шосткинської міської ради не виконуються покладені на нього повноваження щодо виплати спірної грошової допомоги сімом випускникам загальноосвітніх шкіл, які мають статус дитини, позбавленої батьківського піклування, а захист цих інтересів у спірних відносинах повинен здійснювати саме Служба у справах дітей Шосткинської міської ради, яка однак жодних дій з цією метою не вчиняла, що й зумовило подання цього позову в особі вказано органу місцевого самоврядування.

Суди у цій справі правильно зазначили, що перевірка права прокурора на звернення до адміністративного суду передує розгляду питання щодо правомірності дій (бездіяльності) відповідача, що оскаржуються (розгляду справи по суті). Встановлення обставин, що свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено правову позицію, за якої прокурор має право звернутися відповідно до порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", із позовом в інтересах держави, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави.

Зміст же поданої прокурором позовної заяви не дозволяє стверджувати про те, що у цьому випадку звернення до суду спрямоване на захист інтересів невизначеного, широкого кола осіб, наприклад територіальної громади, окремої групи (частини) суспільства, інших суб`єктів, інтереси яких збігаються з державними і потребують захисту саме у обраний прокурором спосіб.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що прокурор звернувся до суду з цим позовом на захист прав та інтересів конкретних фізичних осіб -дітей, які ним вказані у позовній заяві та які, на його переконання, незаконно були позбавлені наданих державою гарантій у сфері захисту дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

За приписами статті 11 Закону України від 13.01.2005 №2342-IV "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" органами опіки та піклування є районні, районні у містах Києві та Севастополі місцеві державні адміністрації, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад. Органи опіки та піклування забезпечують вирішення питань щодо: подання заяв, клопотань, позовів про захист прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Функції служби у справах дітей щодо опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, визначає стаття 12 вищенаведеного Закону.

Так, за нормами вказаної вище статті на служби у справах дітей покладаються безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Служба у справах дітей, зокрема, бере участь у здійсненні заходів щодо соціального захисту і захисту прав та інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і несе відповідальність за їх дотримання, а також координує здійснення таких заходів.

Близькі за змістом положення містяться й у постанові Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 №866 "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини", якою затверджено Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини.

Зокрема, пунктом 3 цього Порядку визначено, що безпосереднє ведення справ і координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, покладаються на служби у справах дітей районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, сільських, селищних рад об`єднаних територіальних громад (далі - служби у справах дітей).

А пунктом 3-1 вищезазначеного Порядку передбачено, що з метою створення належних умов для забезпечення реалізації права кожної дитини на виховання в сім`ї, підтримки сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, і захисту прав дітей у таких сім`ях органи державної влади та органи місцевого самоврядування утворюють, зокрема служби у справах дітей, що забезпечують виявлення дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, за місцем їх проживання (перебування), надання їм послуг у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, інформують інших уповноважених суб`єктів у разі потреби здійснення комплексних заходів щодо захисту прав та інтересів таких дітей і надання підтримки їх сім`ям (у разі наявності) відповідно до Порядку взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати життю та здоров`ю дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №800.

Встановленими у справі, що розглядається, обставинами підтверджується, що відповідно до рішень виконавчого комітету Шосткинської міської ради від 30.01.2009 № 12, від 29.11.2016 № 294, від 29.01.2015 № 24 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 встановлено опіку (піклування), а отже в силу положень статті 56 їх законними представниками до повноліття є опікуни (піклувальники).

Крім того, згідно з частиною другою статті 43 КАС України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.

Суди попередніх інстанцій встановили, що на момент звернення прокурора із цим позовом до суду (28.02.2023) ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), ОСОБА_12 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ), ОСОБА_13 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ), ОСОБА_14 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ), ОСОБА_15 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ), ОСОБА_16 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ) досягли повноліття та набули адміністративно процесуальної дієздатності у розумінні частини другої статті 43 КАС України та у спорах з приводу публічно-правових відносин вони можуть самостійно брати участь, в тому числі звернутися за захистом оспорюваного чи порушеного права.

Частиною першою статті 56 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі у таких справах відповідно неповнолітніх осіб, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові послався також на те, що прокурором не надано відомостей щодо наявності у вищевказаних осіб повної адміністративної процесуальної дієздатності, відомостей про висловлення ними бажання ініціювати такий спір на захист власних прав чи інтересів чи їх неспроможності захистити свої права самостійно, у зв`язку з чим могла виникнути потреба захисту таких прав та інтересів органами прокуратури.

Колегія суддів не виключає, що представництво цих же осіб у суді може здійснюватися й прокурором в порядку частини другої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", якою встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

За правилами частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Органи та особи, які визначені у статті 53 цього Кодексу і звертаються до адміністративного суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права й обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права закінчувати справу примиренням (частина перша статті 54 КАС України).

Тому колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що прокурор не позбавлений можливості здійснювати представництво в суді інтересів вищевказаних громадян, однак повинен довести існування передбачених законом підстав для цього, зокрема, неспроможність ними самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, не здійснення або неналежне здійснення захисту цих осіб законними представниками або органами, яким законом надано право захищати їх права, свободи та інтереси.

Лише за доведеності таких обставин прокурор може звернутися до суду з позовною заявою. У такому випадку прокурор набуває процесуальні права й обов`язки осіб, в інтересах яких він діє, за винятком права закінчувати справу примиренням, а справа, в силу вимог частини першої статті 56 КАС України, може розглядатись судом із залученням до участі у такій справі відповідних, зокрема, неповнолітніх осіб, або без такого залучення.

У цій справі підстави для звернення до суду з цим позовом прокурор обґрунтовував порушенням саме інтересів держави у сфері охорони дитинства й тим, що Служба у справах дітей Шосткинської міської ради, в особі якої подано позов, і яка, на думку прокурора, уповноважена здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, захисту цих інтересів, у тому числі в судовому порядку, не здійснює.

Разом з тим, як вже зазначалось вище у цій постанові, з позовної заяви прокурора не вбачається існування у спірних відносинах інтересів держави, захист яких необхідно здійснювати у обраний прокурором спосіб, а наявність визначених законом підстав для представництва ним в суді інтересів вищевказаних осіб не доведена з посиланням на ті обставини, які вказані у частині другій статті 23 Закону України "Про прокуратуру", і можуть зумовлювати право прокурора на подання такого позову.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що у справі, яка розглядається, прокурор, зазначаючи у своєму позові про необхідність захисту інтересів держави, не навів належних обґрунтувань стосовно того, у чому саме полягає порушення або загроза порушення таких інтересів і які саме інтереси держави, сумісні з вказаними у цій постанові Верховного Суду критеріями, підлягають судовому захисту.

До того ж, з установлених судовим розглядом справи обставин і наявних у ній матеріалів не вбачається того, що прокурор дотримався встановленого законом порядку звернення до суду й виконав передбачений абзацом третім частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок попередньо, до звернення до суду, повідомити про це вказаних у позові, у тому числі неповнолітніх осіб, їх законних представників.

У зв`язку з цим колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у цьому конкретному випадку прокурором не доведено наявності підстав для звернення до суду в інтересах держави або в інших, визначених законодавством випадках, що у розумінні норм пункту 7 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України зумовлює повернення позовної заяви позивачеві.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховним Судом у постановах від 18.11.2021 у справі №140/4953/20 та від 08.08.2023 у справі № 120/2940/23 вже досліджувалось питання стосовно наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у подібних правовідносинах та за схожих фактичних обставин справи й у цій постанові колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла аналогічних висновків щодо застосування норм права. Підстав для відступлення від цієї правової позиції, Верховним Судом не встановлено.

Це засвідчує, що суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, повертаючи подану прокурором позовну заяву, не допустили порушення норм процесуального права та ухвалили судові рішення, які відповідають закону.

З приводу доводів прокурора про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № 160/12744/22, колегі суддів зазначає таке.

Визначаючи зміст поняття "подібність правовідносин", Велика Палата Верховного Суду у пункті 32 постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16, пункті 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7 та пункті 40 постанов від 25.04.2018 у справі №910/24257/16 виходила з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Висновки аналогічного змісту містяться й у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі №923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Встановлюючи обов`язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п`ята статті 242 КАС України презюмує застосування норм права саме у подібних правовідносинах.

Так, згідно з обставинами, які вказано у постанові Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № 160/12744/22, у касаційному порядку переглядалось рішення суду першої інстанції, яке залишено без змін постановою апеляційного суду, про залишення позовної заяви прокурора без розгляду з підстав, передбачених пунктом 6 частини першої статті 240 КАС України. Питанням, яке вирішував суд касаційної інстанції у цій справі було те, чи виникли у суду першої інстанції, передбачені нормами пункту 6 частини першої статті 240 КАС України підстави для залишення позову прокурора без розгляду за клопотанням Управління-служби у справах дітей в особі якого в інтересах держави звернувся до суду прокурор.

Отже, у даному випадку у справі № 160/12744/22, розглянутій Верховним Судом, на яку здійснюється посилання у касаційній скарзі як на приклад неоднакового правозастосування, та у справі, яка розглядається, існують різні умови застосування правових норм та, наявне різне матеріально-правове регулювання, що не дає підстав стверджувати про подібність правовідносин у цих випадках.

За правилами частин першої, другої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України, не виявив неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та/або порушень норм процесуального права, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які ухвалені відповідно до закону.

Керуючись статтями 340 341 343 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Сумської обласної прокуратури залишити без задоволення, а ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2023 у справі № 480/1729/23- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття суддями, є остаточною і не оскаржується.

Головуючий Л.В. Тацій

Судді Т.Г. Стрелець

С.Г. Стеценко