ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 480/7860/23

адміністративне провадження № К/990/3300/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Міністерства оборони України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Домашенко Денис Миколайович, на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.10.2023 (суддя - Воловик С. В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2024 (колегія суддів у складі: Ральченка І. М., Катунова В. В., Чалого І. С.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: Міністерство оборони України, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), в розмірі 100000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць у період з 29.09.2022 по 30.11.2022;

- зобов`язати відповідачів нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168 в розмірі 100000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць у період з 29.09.2022 по 30.11.2022.

На обґрунтування позову позивач зазначив, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , у період з 29.09.2022 по 30.11.2022 на підставі наказів командира проводив інженерне обладнання рубежів розгортання та районів зосередження загальновійськового резерву № НОМЕР_3 ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у зоні відповідальності батальйонного району оборони військової частини НОМЕР_4 та приймав безпосередню участь у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у зоні відповідальності військової частини НОМЕР_5 , проте усупереч приписів Постанови № 168, додаткову винагороду збільшену до 100000,00 грн не отримував. На переконання позивача, оскільки факт його проходження служби на території районів ведення бойових дій та безпосередня участь у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у період з 29.09.2022 по 30.11.2022 підтверджений наказами командира військової частини НОМЕР_1 , рапортами командира ЗВР № 3 ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », довідками військової частини НОМЕР_4 № 1594 від 31.10.2022 та № 2418 від 30.11.2022, бездіяльність відповідачів щодо ненарахування та невиплати збільшеної до 100000,00 грн додаткової винагороди є протиправною.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 24.02.2022 (наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 18 від 24.02.2022 про призов на військову службу, призначення на посаду стрільця 1-го відділення 3-го взводу 1-ї стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 ) по 03.07.2023 (наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 184 від 03.07.2023 про звільнення у запас).

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідачів щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168 в сумі 100000,00 грн щомісячно з 29.09.2022 по 30.11.2022 позивач звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11.10.2023, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задовольняючи позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, констатував, що завдання, які виконувались позивачем у спірний період не входять до переліку завдань, встановлених пунктом 1 Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29, виконання яких зумовлює виникнення у військовослужбовця права на отримання збільшеної до 100000,00 грн додаткової винагороди. Також суд зазначив, що доказів безпосередньої участі у виконанні бойових (спеціальних) завдань із згаданого переліку, позивач суду не надав, про їх виконання у позовній заяві не зазначив. За таких обставин, на думку суду, твердження позивача щодо протиправності дій відповідачів по нарахуванню і виплаті додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у спірний період є недоведеними. При цьому суд зауважив, що сам по собі факт виконання позивачем бойових завдань на території Сумської області не є безумовною підставою для отримання збільшеної до 100000,00 грн додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168. Право на таку винагороду у військовослужбовців Збройних Сил України у спірний період виникало виключно за умов, передбачених Окремим дорученням Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 1 Постанови № 168; Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 (далі - Перелік № 309), в контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями та командуванням військових частин у зв`язку з невиплатою таким військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168; пункту 2-1 Постанови № 168; пунктів 1, абзаців 3, 4, 5 пункту 3 та пункту 4 Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 в контексті: правильної кваліфікації виконуваних військовослужбовцем дій як безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; правовідносин, які виникають між військовослужбовцями та командуванням військових частин у зв`язку із застосуванням положень указаного Окремого доручення для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди, згідно з пунктом 2-1 Постанови № 168; визначення вичерпного переліку документів, обов`язкових для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди, необхідності попереднього звернення військовослужбовця із рапортом для підготовки командуванням частини усіх необхідних документів для нарахування та виплати додаткової винагороди, порядку підготовки та надання необхідних для нарахування та виплати додаткової винагороди документів, коли військовослужбовець набув право на таку винагороду, в тому числі перебуваючи у службовому відрядженні та оперативному підпорядкуванні іншої військової частини (тобто, в особовому складі та на фінансовому утриманні якої він не перебуває).

Також скаржник зазначає, що конкретного і вичерпного переліку, які саме бойові (спеціальні) завдання із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ уважаються безпосередньою участю військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів - норми чинного законодавства та акти Міністра оборони України не містять.

На переконання скаржника, в даному випадку проведення інженерного обладнання рубежів розгортання та районів зосередження загальновійськового резерву і є тими самими спеціальними завданнями із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями, що прямо зазначено у довідках військових частин, до яких було відряджено позивача і відповідно до пункту 1 Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 є безпосередньою участю військовослужбовця у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів.

Окрім цього, на думку скаржника, висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи. Матеріалами справи підтверджено не лише факт проходження позивачем служби на території районів ведення бойових дій, а й доведено безпосередню участь позивача у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації.

Скаржник зазначає, що позивач не стверджує, що приймав участь у бойових діях, як про те зазначали відповідачі та третя особа. Натомість, відповідно до Постанови № 168, додаткова винагорода виплачується не лише у випадку ведення бойових дій, а також у випадку забезпечення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. Саме у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації приймав участь позивач. Зазначені обставини підтверджені належними, достовірними, достатніми і допустимими доказами.

Позиція інших учасників справи

Військова частина НОМЕР_2 та військова частина НОМЕР_1 подали відзиви на касаційну скаргу, у яких просили залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Від третьої особи відзиву на касаційну скаргу не надходило. Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги

24.01.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Домашенко Д. М., на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.10.2023 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2024.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 480/7860/23.

Ухвалою Верховного Суду від 08.02.2024 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Домашенко Д. М., на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.10.2023 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2024.

Ухвалою Верховного Суду від 09.04.2025 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

Спір у цій справі виник у зв`язку з невиплатою військовослужбовцю Збройних Сил України, який проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У частині другій статті 9 цього Закону установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Абзацом другим частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України постановлено ввести в Україні воєнний стан.

Цього ж дня (24.02.2022) Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінет Міністрів України [зобов`язаний] невідкладно: 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Згідно з пунктом 6 Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінету Міністрів України [доручено] забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання цих указів Кабінет Міністрів України видав Постанову № 168, якою, серед іншого, передбачив на період дії воєнного стану виплату для військовослужбовців додаткової винагороди.

Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у редакції, чинній з моменту прийняття цієї постанови до змін, внесених постановою від 09.08.2023 № 836) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (з 19.07.2022 з набранням чинності постановою від 07.07.2022 № 793 (застосовується з 01.06.2022) - в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів , - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

У цій постанові Кабінет Міністрів України визначив перелік військовослужбовців за видами військових формувань, на яких поширено дію цієї постанови, та розмір вищевказаної додаткової винагороди.

Водночас реалізація цитованих приписів указаної постанови вимагала визначення порядку та умов виплати такої додаткової винагороди, виходячи з того, що формулювання «а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів […] в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах» є нечітким та породжує істотні труднощі у його правозастосуванні, що, насамперед, пов`язано із застосуванням сполучника «або», який має розділовий характер.

У постанові від 22.11.2023 у справі № 520/690/23 Верховний Суд констатував, що «текстуальний виклад цієї частини пункту 1 Постанови № 168 має широкий зміст, що за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого може бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди або, навпаки, виплата за відсутності для цього підстав».

Конкретизація умов, визначених цитованим положенням пункту 1 Постанови № 168, залежить від типу військового формування (роду військ), в якому проходить службу військовослужбовець, у зв`язку з чим подальшими змінами, внесеними Постановою від 07.07.2022 № 793 (застосовується з 24.02.2022), Постанова № 168 доповнена пунктом 2-1, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Відповідно до статті 8 Закону України від 06.12.1991 № 1934-XII «Про Збройні Сили України» Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).

Наказом Міністра оборони України від 01.04.2022 № 98, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.04.2022 за № 382/37718 (застосовується з 24.02.2022), внесено зміни до Порядку № 260 шляхом доповнення розділу І пунктом 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Так, з метою урегулювання виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07.03.2022 № 248/1217, від 25.03.2022 № 248/1298, від 18.04.2022 № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) телеграмами (діяли до 01.06.2022), Окреме доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29.

В Окремому дорученні Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29, яке діяло протягом спірного періоду, Міністр оборони України визначив, що необхідно розуміти під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» (далі - бойові дії або заходи), до складу якого, серед іншого, змістовно включено виконання військовослужбовцем бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями.

Пунктом 3 цього окремого доручення установлено райони ведення бойових дій визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави - відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України.

Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.

Пунктом 5 цього ж Окремого доручення установлено виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 грн або 30000 грн здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) - особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

В цих наказах про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100000 грн за місяць обов`язково зазначати підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо.

У цій справі суди попередніх інстанцій установили, що позивач, обґрунтовуючи наявність підстав для отримання додаткової винагороди у розмірі 100000 грн, зазначав, що у період з 29.09.2022 по 30.11.2022 брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення). На підтвердження указаних обставин позивач надав копію витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 205 від 28.09.2022, копії рапортів командира ЗВР № 3 ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », копії довідок військової частини НОМЕР_4 № 1594 від 31.10.2022, № 2418 від 30.11.2022.

Так, судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 205 від 28.09.2022, прийнятого на підставі бойового розпорядження командира оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » № 116ОТУ Суми/4689 дск ОКП-Суми від 27.09.2022, командир ЗВРез № 3 ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » зобов`язаний був висунутись у район зосередження № НОМЕР_6 (н/п ІНФОРМАЦІЯ_2) з 29.09.2022 до окремого розпорядження, відповідно до списку, у який включено, у тому числі, позивача.

Згідно з витягами із бойових розпоряджень командира оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » № 4689 ОКП-Суми від 27.09.2022, командира НОМЕР_7 Об ТрО № 62 від 28.09.2022 командиру ЗВРез № 3 ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » наказано висунутися у район зосередження № НОМЕР_6 (н/п ІНФОРМАЦІЯ_2 ) до окремого розпорядження з першим взводом першої стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , де проходив службу позивач.

Зазначена інформація також міститься у витязі із Журналу бойових дій військової частини НОМЕР_1 інв. № 3 за 28.09.2022.

Відповідно до рапортів командира ЗВР № 3 ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » майора ОСОБА_2 , солдат ОСОБА_1 період з 29.09.2022 по 03.10.2022 проводив інженерне обладнання рубежів розгортання у зоні відповідальності 8 осб., а у період з 01.11.2022 по 30.11.2022 готував рубежі розгортання та райони зосередження. При цьому, у вказаних рапортах повідомлялось, що у районах проведення інженерних робіт противник активних дій не застосовував.

У довідці військової частини НОМЕР_4 № 1594 від 31.10.2022 зазначено, що солдат ОСОБА_1 у період з 13.10.2022 по 31.10.2022 проводив інженерне обладнання рубежів розгортання та районів зосередження загальновійськового резерву № НОМЕР_3 ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у зоні відповідальності батальйонного району оборони військової частини НОМЕР_4 , а у довідці № 2418 від 30.11.2022 зазначено, що позивач у період з 01.11.2022 по 30.11.2022 приймав безпосередню участь у виконанні спеціальних завдань із всебічного забезпечення діючих угруповань військ у зоні відповідальності військової частини НОМЕР_5 .

Тобто, як установлено судом першої інстанції, на підставі бойових розпоряджень, у період з 29.09.2022 по 03.10.2022 та з 13.10.2022 по 31.10.2022 позивач проводив інженерне обладнання рубежів розгортання та районів зосередження загальновійськового резерву № НОМЕР_3 ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у зоні відповідальності військової частини НОМЕР_4 , а у період з 01.11.2022 по 30.11.2022 виконував спеціальні завдання із всебічного забезпечення діючих угруповань військ, а саме: готував рубежі розгортання та райони зосередження у зоні відповідальності військової частини НОМЕР_5 .

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що завдання, які виконувалися позивачем у період з 29.09.2022 по 03.10.2022, з 13.10.2022 по 31.10.2022 та з 01.11.2022 по 30.11.2022 не входять до переліку завдань, встановлених пунктом 1 Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29, виконання яких зумовлює виникнення у військовослужбовця права на отримання збільшеної до 100000,00 грн додаткової винагороди.

Суд апеляційної інстанції також установив, що безпосереднім завданням, яке виконувалось позивачем у період з 29.09.2022 по 03.10.2022, з 13.10.2022 по 31.10.2022 та з 01.11.2022 по 30.11.2022, було готування рубежів розгортання та районів зосередження у зоні відповідальності військових частин НОМЕР_5 та НОМЕР_4 .

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що доказів виконання позивачем інших бойових (спеціальних) завдань не надано, позивачем про такі обставини не зазначалось. Крім того, у рапортах командира ЗВР № 3 ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » майора ОСОБА_2 зазначено, що у спірний період у районах проведення інженерних робіт противник активних дій не застосовував.

Отже, в обсязі установлених обставин у цій справі судами попередніх інстанцій установлено лише те, що безпосереднім завданням, яке виконувалось позивачем у період з 29.09.2022 по 03.10.2022, з 13.10.2022 по 31.10.2022 та з 01.11.2022 по 30.11.2022, було готування рубежів розгортання та районів зосередження у зоні відповідальності військових частин НОМЕР_5 та НОМЕР_4 , що, на думку судів, не входять до переліку завдань, встановлених пунктом 1 Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29.

Водночас скаржник у касаційній скарзі стверджує, що зазначені дії підпадають під визначення безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, передбачене пунктом 1 Окремого доручення Міністра оборони України від 26.06.2022 № 912/з/29, відповідно до якого під вказаним терміном, у тому числі, розуміється виконання військовослужбовцем бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що сам по собі факт виконання позивачем бойових завдань на території Сумської області, не є безумовною підставою для отримання збільшеної до 100000,00 грн додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, що право на таку винагороду у військовослужбовців Збройних Сил України у спірний період виникало виключно за умов, передбачених Окремим дорученням Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29.

Указаний висновок суду є передчасними, адже, відповідно до пункту 3 Окремого доручення Міністра оборони України від 26.06.2022 № 912/з/29, райони ведення бойових дій визначаються відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави - рішеннями Головнокомандувача або начальника Генерального штабу ЗСУ.

Також відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувач Збройних Сил України визначає інші райони ведення бойових дій, у яких також здійснювалися заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з визначенням конкретного місця та часу їх проведення.

При цьому, суд не перевірив, чи віднесена територія, де знаходилися військові частини НОМЕР_4 та НОМЕР_5 , у зоні відповідальності яких знаходився позивач, до переліку територій, на яких у вказаному періоді ведуться (велися) бойові (активні чи можливі) дії або тимчасово окупованих.

Водночас Верховний Суд у постанові від 06.12.2024 у справі № 200/5172/23 зазначив, що сам по собі факт віднесення населених пунктів до районів активних бойових дій не свідчить про наявність у особи права на отримання додаткової винагороди у її збільшеному розмірі.

Практика Верховного Суду свідчить, що виплата додаткової винагороди у розмірі до 100000,00 грн обумовлена участю у бойових діях або заходах, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення, та підтвердженням цих обставин відповідними документами.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сам по собі факт перебування військовослужбовця у визначених районах та здійснення певних робіт із забезпечення діючих угрупувань військ не є достатньою підставою для отримання збільшеного розміру додаткової винагороди, оскільки необхідний встановлений факт виконання такою особою безпосередньо бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення військ, у тому числі із урахуванням функціонального призначення підрозділу.

Водночас Верховний Суд уважає передчасним такий висновок суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

В Окремому дорученні Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 Міністр оборони України визначив, що необхідно розуміти під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів», до складу якого, серед іншого, включено виконання військовослужбовцем бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями.

Згідно з пунктом 3 Окремого доручення Міністра оборони України від 26.06.2022 № 912/з/29, документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі, зокрема, бойового наказу (бойового розпорядження).

Отже, бойовий наказ або розпорядження є невід`ємною частиною документального підтвердження участі військовослужбовця в бойових діях або заходах.

При цьому, як установлено судом першої інстанції, позивач на підставі бойових розпоряджень, у період з 29.09.2022 по 03.10.2022 та з 13.10.2022 по 31.10.2022 проводив інженерне обладнання рубежів розгортання та районів зосередження загальновійськового резерву № НОМЕР_3 ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у зоні відповідальності військової частини НОМЕР_4 , а у період з 01.11.2022 по 30.11.2022 виконував спеціальні завдання із всебічного забезпечення діючих угруповань військ, а саме: готував рубежі розгортання та райони зосередження у зоні відповідальності військової частини НОМЕР_5 .

Отже, ключовим у цьому контексті є з`ясування, чи підпадало виконання завдань, зокрема «готування рубежів розгортання та районів зосередження у зоні відповідальності військових частин на підставі бойових розпоряджень», під визначення «безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки, відсічі і стримування збройної агресії», визначене Окремим дорученням Міністра оборони України від 26.06.2022 № 912/з/29, з огляду на те, що бойове розпорядження є невід`ємною частиною документального підтвердження участі військовослужбовця в бойових діях або заходах.

Однак, зазначені аспекти спірних правовідносин залишилися нез`ясованими судами попередніх інстанцій, що свідчить про неповноту дослідження обставин справи та необґрунтованість висновків щодо відсутності у позивача права на отримання додаткової винагороди у спірному періоді.

Держава не може відмовити особі у виплатах, якщо існують чинні законодавчі норми, які передбачають такі виплати, а особа відповідає умовам, що висуваються цими нормами для проведення таких виплат. Для цього суди мають перевірити чи існують норми, які передбачають виплату, а також чи відповідає особа умовам, для проведення таких виплат.

Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 у справі № 600/747/22-а наголошував щодо обов`язку суду встановлювати всі обставини справи незалежно від позиції сторін, згідно зі статтями 2 та 9 КАС України.

Виходячи з принципу офіційного з`ясування обставин у справі, суд зобов`язаний визначити характер спірних правовідносин, зміст позовних вимог та матеріальний закон, а також установити факти, які лежать в основі позову й заперечень. Суд має з`ясувати й витребувати докази на підтвердження цих фактів.

Оскільки суди попередніх інстанцій не вжили усіх, визначених законом, заходів та не встановили усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, то, з урахуванням повноважень касаційного суду (частина друга статті 341 КАС України), відсутня можливість перевірити правильність їх висновків загалом по суті спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Приписами частини 4 статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, перевіривши за матеріалами справи доводи і вимоги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття цього касаційного провадження, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновків, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду цієї справи необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові та на основі закріплених у КАС України принципів, забезпечити вивчення всіх обставин цієї справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Домашенко Денис Миколайович, - задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.10.2023 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2024 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Сумського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко А.В. Жук Н.М. Мартинюк