ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2022 року

м. Київ

справа № 482/1253/16-а

адміністративне провадження № К/9901/37588/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року (головуючий суддя Зуєва Л.Є., судді: Шевчук О.А., Федусик А.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Новопетрівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Новопетрівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області (далі - Рада, відповідач), в якому просив суд визнати незаконним та скасувати пункт 2.7 «б» Додатку №1, що є невід`ємною частиною рішення XXXIX сесії шостого скликання Новопетрівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області від 29 січня 2015 року за №01 «Про місцеві податки і збори» щодо визначення ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що є у власності громадян та фізичних осіб-підприємців, у розмірі 1 відсотку.

В позовній заяві ОСОБА_1 зазначав, що спірним рішенням Ради в частині встановлення ставок податку на об`єкти нежитлової нерухомості порушено його права як власника такої нерухомості, адже його ухвалено з порушенням процедури прийняття та оприлюднення, визначеної Податковим кодексом України (далі - ПК України); до того ж, оспорюване рішення відповідача в подальшому стало підставою для нарахування позивачеві податковим органом грошового зобов`язання з відповідного податку; разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII (далі - Закон №71) рекомендовано, а не зобов`язано органи місцевого самоврядування прийняти рішення щодо встановлення у 2015 році місцевого податку на майно.

Постановою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 25 жовтня 2016 року позов задоволено.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на положення підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 та підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, вказав, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, а відповідне рішення органу місцевого самоврядування повинно бути оприлюднене до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлюваних податків і зборів; крім того, суд погодився з доводами позивача про те, що пунктом 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону №71 було рекомендовано, а не зобов`язано органи місцевого самоврядування прийняти рішення щодо встановлення у 2015 році місцевого податку на майно; при цьому Законом №71 будь-яких змін до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 та підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України не вносилось.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року постанову Новоодеського районного суду Миколаївської області від 25 жовтня 2016 року скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд зауважив, що ані ПК України, ані інші закони не містять обмежень повноважень місцевих рад на прийняття відповідних рішень про введення податку чи зміну його ставки протягом будь-якого періоду, в той час як підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, допускаючи прийняття вказаних рішень у будь-який період, визначає порядок їх застосування у часі, тобто недотримання як цієї норми, так і підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України може виражатись саме у порушенні порядку застосування прийнятого місцевою радою рішення про введення податку чи зміну його ставки; спірним рішенням Ради на території с.Новопетрівське було встановлено, зокрема, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затверджено Положення про нього та визначено відповідні ставки, в той же час це рішення не містить будь-яких норм щодо порядку його застосування.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду попередньої інстанції, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також неврахування й незастосування до спірних правовідносин приписів підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 та підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач в запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду попередньої інстанції, яке він просив залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

В подальшому, касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України визначено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі - будинку побуту, що розташована в АДРЕСА_1 .

Пунктом 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону №71, який набрав чинності 01 січня 2015 року, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів; установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

У зв`язку із прийняттям Закону №71 Новопетрівська сільська рада Новоодеського району Миколаївської області 29 січня 2015 року на XXXIX сесії шостого скликання прийняла рішення №01 «Про місцеві податки і збори», у пункті 2.7 «б» Додатку №1 («Положення про податок на майно») до якого визначила ставку податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що є у власності громадян та фізичних осіб-підприємців, у розмірі 1 відсотку.

При цьому, в пункті 7 рішення Ради зазначено, що термін його дії складає один рік, до 01 січня 2016 року.

Не погодившись із прийнятим Радою рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у даній справі, в якому, як вже зазначалось, просив визнати незаконним та скасувати пункт 2.7 «б» Додатку №1, що є невід`ємною частиною рішення XXXIX сесії шостого скликання Новопетрівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області від 29 січня 2015 року за №01 «Про місцеві податки і збори», щодо визначення ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що є у власності громадян та фізичних осіб-підприємців, у розмірі 1 відсотку.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, в силу статті 1 ПК України цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до статті 8 ПК України (в редакції, чинній з 01 січня 2015 року) в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

При цьому, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України встановлює тільки перелік дозволених до впровадження місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Тобто безпосереднє встановлення місцевих податків, у тому числі і податку на майно, віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 143 Конституції України.

В свою чергу, в підпункті 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України визначено, що податок на майно належить до місцевих податків.

Відповідно до статті 10.3 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю (стаття 265 ПК України).

Згідно із підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України).

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Разом з тим, за змістом пункту 12.3, підпунктів 12.3.1 - 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті (пункт 12.5 ПК України).

Статтею 3 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже якщо рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Наведений висновок узгоджується також із основними принципами податкового законодавства, проголошеними у статті 4 ПК України, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин та повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов`язок сплати податку.

Серед принципів, наведених у вказаній нормі, є, зокрема, принцип стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Фактично цей спеціальний принцип податкового законодавства спрямований на конкретизацію одного з аспектів принципу правової визначеності - вимоги розумної стабільності права, яка зумовлює необхідність незмінності правових приписів протягом певного часу.

В той же час, наявність у ПК України норм, які регулюють питання адміністрування податку на майно, лише сама по собі не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 ПК України встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Для застосування наслідків, передбачених підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України, повинна мати місце бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов`язкового рішення про встановлення місцевого податку у строки, визначені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України.

У випадку ж прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку, зокрема, на майно, оприлюднення такого рішення є передумовою справляння відповідного податку громадянами.

Втім, як вже вказувалось в цій постанові, пунктом 7 рішення XXXIX сесії шостого скликання Ради від 29 січня 2015 року встановлено, що термін його дії складає один рік, до 01 січня 2016 року, тобто фактично відповідач передбачив запровадження відповідних ставок податку на нерухоме майно саме на 2015 рік.

З огляду на наведені норми законодавства та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

В той же час, апеляційний суд припустився неправильного застосування згаданих норм матеріального права, які були чинними на момент виникнення спірних відносин, та, як наслідок, помилково скасував законне рішення суду першої інстанції.

Згідно статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням того, що висновок суду апеляційної інстанції не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а підстави для направлення справи на новий судовий розгляд відсутні, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року скасувати, а постанову Новоодеського районного суду Миколаївської області від 25 жовтня 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва І.А. Гончарова