Постанова

Іменем України

09 грудня 2021 року

справа № 482/1410/16-ц

провадження № 61-11234св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року в складі судді Баранкевич В. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 липня 2020 року в складі колегії суддів: Темнікової В. І., Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив: визнати недійсним договір найму житлового будинку АДРЕСА_1 від 22 червня 2015 року, укладений з ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на йог користь грошові кошти в сумі 100 000 грн, сплачені на виконання договору найму житлового приміщення.

В обґрунтування позову зазначав, що червні 2015 року мав намір придбати житло для особистого проживання. Приблизно у цей час він познайомився з ОСОБА_2 , яка продавала житловий будинок АДРЕСА_1 та погодилася продати вказаний будинок за 100 000 грн, однак запропонувала укласти щодо цього будинку договір житлового найму.

22 червня 2015 року він уклав з ОСОБА_2 договір найму житлового будинку АДРЕСА_1 .

При підписанні договору він передав відповідачу 100 000 гривень як плату за житловий будинок.

Договір житлового найму було укладено 22 червня 2015 року під впливом помилки щодо правової природи правочину, адже він вважав, що сплачуючи значну суму коштів за будинок, він отримає його у власність. Про вказані обставини свідчить те, що ним одноразово в момент підписання договору було передано 100 000 грн як плату за житловий будинок, також у вказаному договорі вказано, що позивач буде проживати у житловому приміщенні довічно.

ОСОБА_2 не дотрималася попередніх домовленостей щодо проведення ремонту будинку для приведення його у придатний для проживання стан та щодо реєстрації його за цією адресою, зареєструвавши його за своїм місцем проживання на АДРЕСА_2 .

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору найму житлового приміщення.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 100 000 грн, застосувавши наслідки недійсності правочину.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що укладений договір найму житлового приміщення є нікчемним та не потребує визнання його судом недійсним, так як він не відповідає вимогам закону. ОСОБА_2 на день укладення спірного правочину не була власником житлового будинку, і в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна взагалі відсутні відомості про такий об`єкт нерухомого майна. За таких обставин укладений договір найму житлового будинку суперечить вимогам частини першої статті 810 ЦК України та частини першої статті 812 ЦК України, а тому є нікчемним.

Оскільки ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 100 000 грн на виконання договору найму житлового будинку, який є нікчемним, позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів, сплачених на виконання договору найму житлового приміщення, підлягають задоволенню.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 05 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року в частині вирішення вимог про стягнення грошових коштів скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В іншій частині рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до положень статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до вимог статті 545 ЦК України, прийнявши зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або у повному обсязі. З матеріалів справи та тексту оспорюваного договору вбачається, що його предметом є передача у користування довічно житлового будинку на АДРЕСА_1 . При цьому обов`язку наймодавця щодо передачі будинку кореспондується зобов`язання наймача сплатити одноразово 100 000 грн за користування житлом. До договору не долучено будь-якого письмового документу, який підтверджував би виконання наймачем обов`язку щодо передачі наймодавцю зазначеної суми грошей.

Постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року постанова Апеляційного суду Миколаївської області від 05 лютого 2018 року скасована, справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року у частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору внаслідок його нікчемності ОСОБА_2 в апеляційному порядку не оскаржувала.

Разом із тим, в резолютивній частині постанови апеляційного суду Миколаївської області від 05 лютого 2018 року вказано, що рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року в частині вирішення вимог про стягнення грошових коштів скасовано і відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 цій частині. Натомість в іншій частині рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року апеляційний суд залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції не вказав обставин, передбачених частиною четвертою статті 367 ЦПК України, для виходу за межі доводів апеляційної скарги, тому зробив безпідставний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору внаслідок його нікчемності, оскільки в цій частині рішення суду не оскаржувалося в апеляційному порядку.

При цьому апеляційний суд не звернув увагу на те, що грошові кошти були стягнуті з відповідача як наслідок недійсності правочину і вимога про стягнення коштів залежить від висновку про нікчемність договору найму житлового приміщення, а тому постанова апеляційного суду у цій частині також підлягає скасуванню.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 01 липня 2020 року рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що договір найму житлового приміщення від 22 червня 2015 року є нікчемним в силу закону, а тому не потребує визнання його недійсним.

Як вбачається зі змісту договору найму спірного житлового будинку, зокрема, пунктів 1.4 та 1.7, сторони досягли згоди, що наймач ( ОСОБА_1 ) буде проживати в будинку довічно і договір діє до його смерті. Відповідно до пункту 1.5 вказаного договору плата за приміщення становить 100 000 грн і вноситься одноразово в момент підписання договору.

Підписи сторін договору і, зокрема, відповідачки в договорі, яка підписала його без застережень, свідчить про виконання сторонами умов цього договору, в тому числі й щодо внесення плати за приміщення.

Згідно зі статтею 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З огляду на викладене, правильними є висновку суду першої інстанції про задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів, переданих на виконання нікчемного правочину.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 липня 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм прав у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року в справі № 3-195гс15, постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц, від 20 травня 2020 року в справі № 331/2395/15-ц.

Вказувала, що для правильного встановлення обставин справи, зокрема правової природи укладеного між сторонами договору, факту передачі грошей під час його укладення, суди повинні були застосувати статті 213 ЦК України щодо тлумачення змісту правочину.

Незавершена форма дієслова у формулюванні «плата за приміщення становить 100 000 грн і вноситься одноразово в момент підписання договору» свідчить про недоведеність факту передання грошових коштів під час підписання договору, а отже, про хибність висновків судів першої та апеляційної інстанції щодо доведеності цієї обставини.

У відносинах оренди неможливості застосувати реституцію, оскільки неможливо повернути користування орендарем об`єкту оренди, а повернення лише орендної плати не є двосторонньою реституцією та порушує баланс прав та законних інтересів сторін договору.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Новоодеського районного суду Миколаївської області.

22 вересня 2020 року справа № 482/1410/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 01 липня 2020 року.

Межі касаційного перегляду

Судові рішення в частині визнання недійсним договору в найму житлового приміщення в касаційному порядку не оскаржувалися та не переглядаються.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 22 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір найму житлового приміщення - будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_2 є власником вищевказаного житлового будинку на підставі свідоцтва про право власності без номеру, виданого Новоодеською міською радою 15 січня 1981 року.

Згідно з пунктами 1.4 та 1.7 договору найму сторони дійшли згоди, що ОСОБА_1 буде проживати в будинку довічно та договір діє до його смерті. Плата за приміщення становить 100 000 грн і вноситься одноразово в момент підписання договору (пункт 1. 5 договору).

Вказаний договір підписаний сторонами в присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Також судами встановлено, що ОСОБА_2 на день укладення вказаного правочину, тобто станом на 22 липня 2015 року, не була власником будинку АДРЕСА_1 та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна взагалі відсутні відомості про такий об`єкт нерухомого майна.

За таких обставин суд першої дійшов висновку, що укладений договір найму житлового будинку суперечить частині першій статті 810 ЦК України та частини першій статті 812 ЦК України, а тому є нікчемним.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Зміст правочину, відповідно до частини першої статті 203 ЦК України, не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як встановлено судами, оспорюваний договір, підписаний сторонами, є в цілому нікчемним, тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань, що в ньому закріплені.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Встановивши, що ОСОБА_1 було сплачено 100 000 грн ОСОБА_2 на виконання умов нікчемного правочину, суди дійшли обґрунтованих висновків про наявність правових підстав для задоволення його вимог про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у зазначеному розмірі.

Вказаний висновок не суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року в справі № 3-195гс15, постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року в справі № 331/2395/15-ц, оскільки висновки суду касаційної інстанції у наведених справах зроблені за встановлення інших фактичних обставин.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 липня 2020 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 липня 2020 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко