№ 483/565/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 483/565/23

провадження № 61-7155св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - керівник Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави

в особі Миколаївської обласної державної адміністрації,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на постанову Миколаївського апеляційного суду

від 17 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Тищук Н. О., Крамаренко Т. В., Темнікової В. І.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року керівник Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (далі - ДСГП «Ліси України»), про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору купівлі-продажу землі, скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що наказом ГУ Держгеокадастру від 03 грудня

2019 року № 10948/0/14-19-СГ сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4825181600:01:000:1684, площею 2,00 га, за рахунок земель лісового фонду, які перебували у постійному користуванні Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» (зараз - ДСГП «Ліси України»), та передано її у приватну власність ОСОБА_1 . Ці дії були вчинені поза волею держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, внаслідок чого особливо цінні землі лісового фонду, загальною площею 0,5739 га, вибули

з постійного користування спеціалізованого державного підприємства всупереч прямій забороні на їх вилучення з державної власності та передані у приватну власність. 16 червня 2020 року ОСОБА_3 продав ОСОБА_2 спірну земельну ділянку, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 16 червня 2020 року № 37010927.

Посилаючись на те, що земельна ділянка передана у приватну власність

з порушенням чинного законодавства, прокурор просив визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру від 03 грудня 2019 року

№ 10948/0/14-19-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою та передано

у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 4825181600:01:000:1684, площею 2,00 га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Козирської сільської ради Очаківського району Миколаївської області; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 4825181600:01:000:1684, площею 2,00 га, укладений 16 червня 2020 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , та скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, що була вчинена

10 квітня 2019 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від

13 грудня 2023 року позов задоволено.

Усунено перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації

у розпорядженні землями державного лісового фонду шляхом визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 03 грудня 2019 року № 10948/0/14-19-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою та передано

Усунено перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації

у розпорядженні землями державного лісового фонду шляхом визнання недійсним укладеного 16 червня 2020 року між ОСОБА_1

і ОСОБА_2 договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 4825181600:01:000:1684, площею 2,00 га, який зареєстровано приватним нотаріусом Очаківського нотаріального округу Миколаївської області Корчемахою С. С., запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 16 червня 2020 року № 37010927.

Усунено перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації

у розпорядженні землями державного лісового фонду шляхом скасування вчиненої 10 квітня 2019 року в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4825181600:01:000:1684, площею 2,00 га.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що надана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка входила до складу земель державного лісового фонду ДП «Очаківське лісомисливське господарство», що розташоване в межах території Козирської сільської ради (на теперішній час Радсадівська ОТГ) Очаківського району Миколаївської області, належить до земель лісогосподарського призначення, перебуває у державній власності та

у постійному користуванні ДСГП «Ліси України», що унеможливлює її передання у приватну власність.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 грудня 2023 року скасовано й ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова мотивована тим, що позивач обрав неефективний спосіб захисту порушеного права, а вимог про витребування спірної земельної ділянки прокурор не заявляв.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

16 травня 2024 року перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури Фальченко Д. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року та залишити в силі рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 грудня 2023 року.

Касаційну скаргу мотивовано тим, щосуд першої інстанції зробив правильний висновок про заявлення прокурором негаторного позову, оскільки спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги Бузького лиману на відстані 206,7 м від урізу води, що відповідає сталій судовій практиці Верховного Суду.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області.

05 липня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

На підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 19 грудня 2018 року

№ 9082/0/14-18-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га ріллі з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Козирської сільської ради (тепер Радсадівська об`єднана територіальна громада) Очаківського (зараз Миколаївського) району Миколаївської області.

Наказом ГУ Держгеокадастру від 03 грудня 2019 року № 10948/0/14-19-СГ затверджено проєкт землеустрою та передано у приватну власність

ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 4825181600:01:000:1684, площею 2,00 га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, без зміни цільового призначення, для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Козирської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

18 грудня 2019 року ОСОБА_1 зареєстрував право власності на вказану земельну ділянку, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 34763228.

16 червня 2020 року ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 спірну земельну ділянку, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 16 червня 2020 року № 37010927.

Земельна ділянка, надана у власність ОСОБА_1 , входила до складу земель державного лісового фонду ДП «Очаківське лісомисливське господарство», що розташовані в межах території Козирської сільської ради, належить до земель лісогосподарського призначення, перебуває у державній власності та у постійному користуванні ДСГП «Ліси України» (після реорганізації), що підтверджується фрагментом Публічної кадастрової карти України з нанесеною частиною межі кварталу 7 Очаківського лісництва ДП «Очаківське лісомисливське господарство» та межею земельної ділянки

з кадастровим номером 4825181600:01:000:1684, долученим до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 01 березня 2021 року № 174, відповідно до якого спірна ділянка накладається на квартал 7, виділи 7 та 8, земель державного лісового фонду Очаківського лісництва ДП «Очаківське лісомисливське господарство».

За змістом відповідей ДП «Очаківське лісомисливське господарство» від

20 серпня 2021 року № 206 та Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 30 серпня 2021 року № 728 відмова від права постійного користування спірною ділянкою або згода на її вилучення не подавалася до органу влади, уповноваженого розпоряджатися землями державного лісового фонду.

За даними геопорталу «Ліси України» - вебресурсу надання публічного та авторизованого доступу користувачам до інформації про ліси України

(за посиланням https://forestry.org.ua/), у кварталі 7 Очаківського лісництва філії «Миколаївське лісове господарство» ДП «Ліси України» розташовані протиерозійні ліси. Для виділу 7 цього кварталу характерні галявини з головною породою - гледичія колюча, для виділу 8 - балки.

За інформацією Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2021 року

№ 27566/0/2-21, рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення із державної власності та передання у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 4825181600:01:000:1684, площею 2,00 га, не приймалося.

Відповідно до листів ДП «Очаківське лісомисливське господарство» від

01 лютого 2021 року № 31 та від 20 серпня 2021 року № 206 державне підприємство не надавало погодження на вилучення з постійного користування спірної земельної ділянки.

За інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 30 серпня 2021 року № 728 проєкт землеустрою або інша землевпорядна документація стосовно відведення спірної земельної ділянки для передання її у приватну власність на розгляд або погодження до управління не надходили і, відповідно, висновків про погодження будь-якої документації управління не надавало. Аналогічно проєкт землеустрою не містить висновку органу виконавчої влади, що реалізує державну політику

у сфері лісового господарства.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України (тут

і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення

в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів

з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства - у частині використання й охорони лісового фонду (див. висновок Верховного Суду України, викладений

у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Отже, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України (див. висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження

№ 14-144цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження

№ 12-88гс19).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 16 лютого 2021 року у справі

№ 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року

у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову

є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник

з дотриманням статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не

є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування норм статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі

№ 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження

№ 12-157гс19)).

Отже, заявлені прокурором вимоги про визнання незаконним та скасування наказу органу державної влади, на підставі якого земельна ділянка вибула

з власності держави, самі по собі не відповідають належному способу захисту,

і такі обставини повинні встановлюватися у межах справи про витребування такого майна з чужого незаконного володіння.

Ураховуючи викладене, у цій справі позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування наказу не відповідають належному способу захисту права власності.

Ці висновки також стосуються і вимоги прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки і скасування державної реєстрації.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від

02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від

22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Вимог про витребування спірної земельної ділянки прокурор не заявляв.

Ураховуючи те, що, звертаючись до суду з цим позовом, прокурор обрав неналежний спосіб захисту, а вимог про витребування спірної земельної ділянки не заявляв, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позову.

Аргументи касаційної скарги про те, що заявлений прокурором негаторний позов є ефективним, оскільки спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги Бузького лиману на відстані 206,7 м від урізу води,

є безпідставними, оскільки доказів того, що спірна земельна ділянка розташована межах прибережної захисної смуги позивач не надав. Крім того, аналіз позовної заяви свідчить про те, що вимоги заявлені саме щодо земельної ділянки, яка належить до лісового фонду.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником

у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Миколаївського апеляційного суду від 17 квітня

2024 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська