№ 484/1912/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 484/1912/18

провадження № 61-3499св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Первомайської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б., Яворської Ж. М., від 22 січня 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У 2018 році ОСОБА_1 звернувся до суду до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Первомайської міської ради, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нерухомим майном.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що з ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з 2005 по 2015 роки, вони сумісно проживали у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності. Вказував, що ОСОБА_2 добровільно виселилась з квартири та з того часу по день подання позову не проживає, створила іншу сім`ю, народила доньку ОСОБА_3 , місце проживання якої зареєструвала у спірній квартирі. Позивач зазначив, що в квартирі ОСОБА_2 не проживає більше одного року, а її неповнолітня донька - з народження, а він не може розпорядитись належною йому квартирою.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив визнати ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , такими, що втратили право на проживання у вищевказаній квартирі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені.

Усунуто перешкоди для ОСОБА_1 щодо його прав власника у користуванні квартирою АДРЕСА_1 з боку ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , шляхом визнання їх такими, що втратили право користування вказаним житловим приміщенням.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 є колишнім членом сім`ї позивача. За час сумісного проживання позивачем як власником квартири був встановлений порядок користування квартирою, відповідач мала право проживати у квартирі, була у ній зареєстрована. Малолітня донька відповідач ОСОБА_3 не є членом сім`ї позивача та в квартирі ніколи не проживала. Після розірвання шлюбу відповідач в квартирі не проживає, з моменту непроживання в квартирі минуло більше року, що підтвердила сама відповідач в судовому засіданні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 листопада 2018 року скасовано, постановлено нове судове рішення. В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Первомайської міської ради, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нерухомим майном відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що правомірність та пропорційність застосування заявленого крайнього заходу втручання у права ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користування житловим приміщенням позивачем не доведено. Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_2 не втратила зв`язок з квартирою, факт непроживання ОСОБА_2 та її малолітньої дитини у спірній квартирі понад один рік обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення їх права користування належним позивачу житлом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзіОСОБА_1 просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 січня 2019 рокуі залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки обставинам справи, які свідчать про те, що після розірвання у 2015 році шлюбу ОСОБА_2 виселилась з квартири, зареєструвала шлюб з іншим чоловіком та народила другу доньку. Вказує, що ОСОБА_2 проживає в будинку своєї матері, її речі у спірній квартирі відсутні. Наявності перешкод у користуванні квартирою ОСОБА_2 не довела.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Первомайської міської ради, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нерухомим майномпризначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 3394, укладеного 27 серпня 2003 року.

Відповідач ОСОБА_2 перебувала з позивачем в зареєстрованому шлюбі з 15 жовтня 2005 року по 06 жовтня 2015 року, який за рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області було розірвано.

Відповідач ОСОБА_2 в зазначеній квартирі зареєстрована та проживала як член сім`ї позивача.

04 січня 2016 року відповідач ОСОБА_2 від іншого шлюбу народила доньку ОСОБА_3 , яку зареєструвала в квартирі позивача 04 січня 2018 року.

Згідно акту про непроживання в квартирі, складеного майстром дільниці КП «Затишок» від 25 квітня 2018 року, ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 не проживає протягом п`яти років.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 посилалась на неможливість проживання у спірній квартирі через перешкоди, які чинить позивач, та відсутність у неї та її доньки іншого житла.

Суд апеляційної інстанції встановив, що після припинення проживання у спірній квартирі ОСОБА_2 продовжує сплачувати вартість комунальних послуг.

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першою статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Згідно зі статтею 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Докази укладення певної угоди з встановленням спеціального режиму користування квартирою в матеріалах справи відсутні.

Частинами першою, четвертою статті 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків.

Частиною другою статті 405 ЦК України встановлено, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним та ефективним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Положення глави 32 ЦК України визначають поняття сервітута як права обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язаного з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

У даній справі ОСОБА_2 вселилась у спірну квартиру в якості члена сім`ї власника житлового будинку і набула право користуванням чужим майном.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині другій статті 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 була членом сім`ї ОСОБА_2 до розірвання у жовтні 2015 року шлюбу. Після цього ОСОБА_2 зареєструвала інший шлюб, створила іншу сім`ю, народила в іншому шлюбі доньку ОСОБА_3 . Остання ніколи не проживала уквартирі АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 та реєстрації нового шлюбу (створення нової сім`ї) не проживала у спірній квартирі.

У рішенні Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2015 року по справі № 484/3597/15-ц зазначено, що звертаючись із позовом про розірвання шлюбу з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вказала, що вони проживають окремо.

Отже, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 більше одного року не проживали у квартирі АДРЕСА_1 .

Об`єктивних перешкод у користуванні ОСОБА_2 квартирою у заявлений період не встановлено, доказів на підтвердження наявності таких перешкод не надано.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав вважати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 , оскільки вони більше одного року не проживали у цій квартирі, є таким, що відповідають обставинам справи.

Застосований судом першої інстанції засіб захисту права власності ОСОБА_1 є пропорційним, оскільки ОСОБА_2 після ініційованого нею розлучення залишила спільне з ОСОБА_1 (зареєстрований у спірній квартирі) місце проживання, створила нову сім`ю, народила у іншому шлюбі доньку та з 2015 року не мала наміру проживати та не проживала у спірній квартирі, користуючись для проживання своєї сім`ї іншим жилим приміщенням.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове про відмову у задоволення позовних вимог, апеляційний суд вищевказаного не врахував, дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при винесенні рішення про задоволення позовних вимог були належним чином оцінені подані сторонами докази, точно встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального права, а апеляційний суд помилково скасував законне та по суті правильне рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400 402 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 січня 2019 року скасувати.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 листопада 2018 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 (номер картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (номер картки платника податків НОМЕР_2 ) 1 536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) грн 80 коп. у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович