Постанова

Іменем України

31 травня 2022 року

м. Київ

справа № 484/3540/19

провадження № 61-1208св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2020 року у складі судді Маржиної Т. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Бондаренко Т. З., Темнікова В. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» (далі - ТОВ «Агрофірма Корнацьких») про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначала, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 2 га, кадастровий номер 4825484000:01:000:0189, яка розташована в межах території Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

З 2017 року ТОВ «Агрофірма Корнацьких» самовільно без укладення будь-яких договорів зайняло вищевказану земельну ділянку та використовує її для вирощування сільськогосподарських культур, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 19 березня 2019 року № 59-ДК/41/АП/10/01-19 та актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 19 березня 2019 року № 59-ДК/129/АП/09/01-19.

З огляду на викладене та на те, що в добровільному порядку відповідач не повертає самовільно зайняту земельну ділянку, у зв`язку з чим неправомірними діями останнього їй заподіяно збитків у вигляді неотриманих доходів, а також моральну шкоду, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ТОВ «Агрофірма Корнацьких» звільнити та привести до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, належну їй земельну ділянку, а також стягнути з відповідача на її корись збитки у сумі 2 474,08 грн та в рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2020 року, яке залишене без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року, позов задоволено частково.

Зобов`язано ТОВ «Агрофірма Корнацьких» звільнити та привести до стану, придатного для використання, земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2 га, кадастровий номер 4825484000:01:000:0189, яка розташована в межах території Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, належну на праві власності ОСОБА_1 .

Стягнуто з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» на користь ОСОБА_1 на відшкодування збитків, завданих внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, 2 474,08 грн та на відшкодування моральної шкоди 10 000 грн, а всього 12 474,08 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що акти, складені за результатами перевірки, свідчать про фактичне використання ТОВ «Агрофірма Корнацьких» належної на праві власності ОСОБА_1 земельної ділянки без надання права користування щодо такої земельної ділянки. Суди вважали, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, факт самовільного зайняття ТОВ «Агрофірма Корнацьких» належної ОСОБА_1 земельної ділянки, а тому позовна вимога про звільнення та приведення до стану, придатного до використання за цільовим призначенням, земельної ділянки підлягає задоволенню.

Крім того, діями ТОВ «Агрофірма Корнацьких» позивачу заподіяно збитки, які полягають у відновленні родючості землі, втраті доходів, які б вона могла отримати при використанні земельної ділянки, але не отримала через протиправні дії відповідача. З урахуванням встановленого, суди дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на відшкодування збитків, завданих внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки 2 474,08 грн.

Разом з тим, визначаючи розмір моральної шкоди, суди врахували, що позивач для захисту своїх порушених прав щодо використання земельної ділянки внаслідок неправомірних дій відповідача протягом тривалого часу змушена була звертатися до різних інстанцій, в тому числі і до поліції, до прокуратури, до суду у зв`язку із чим нею витрачено багато зусиль та часу, що призвело до погіршення самопочуття, страждань на безсоння, тривоги за своє майбутнє, своїх онуків, які після смерті сина в АТО залишились під її опікою.

Виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, у рахунок відшкодування моральної шкоди суд стягнув з відповідача на користь позивача 10 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду, ТОВ «Агрофірма Корнацьких», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області.

21 лютого 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що ТОВ «Агрофірма Корнацьких» подало позов до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання дій протиправними та скасування акта обстеження земельної ділянки від 19 березня 2019 року та акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 19 березня 2019 року (справа № 400/3880/19). При розгляді адміністративної справи, суд дійшов висновку, що акти перевірки та акти обстеження не є джерелом доказів, якими встановлюються ті чи інші обставини, а є лише відображенням дій державного інспектора щодо встановлення тих чи інших обставин. Самі по собі вказані акти не породжують правових наслідків. Отже, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області не встановлювало факт самовільного зайняття спірної земельної ділянки та особу, винну в самовільному зайнятті такої земельної ділянки у порядку, визначеному законом.

Крім того, відеозапис на якому нібито зафіксовано сільськогосподарську техніку відповідача та земельну ділянку, належну позивачу, є недостовірним та неналежним доказом у цій справі в розумінні наведених приписів цивільного процесуального закону. При цьому, апеляційним судом взагалі не було надано оцінку відеозапису, як доказу.

Водночас позивач не довела жодними доказами, що обробіток землі здійснювався саме відповідачем та саме на земельній ділянці, належній позивачу.

Разом з тим, суди неправильно застосували положення статей 212 1166 ЦК України та статті 157 ЗК України.

Окрім того, не доведено належними та допустимими доказами ані факт самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем, ані вини останнього у самовільному зайнятті земельної ділянки, тому стягнення з відповідача моральної шкоди є безпідставним.

Заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, відповідно до яких, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона; у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, в яких зазначено, що суди застосували концепцію негативного доказу, яка сама по собі порушує принцип змагальності, оскільки допускає можливість вважати доведеним твердження позивача через відсутність спростування цього твердження відповідачем; у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2019 року у справі № 910/2655/18, від 26 вересня 2019 року у справі № 910/17433/18, від 26 травня 2020 року у справі № 911/2968/17, відповідно до яких, при встановленні факту самовільного зайняття спірних ділянок на позивача покладається обов`язок щодо належного доведення, в першу чергу, самого факту користування цими земельними ділянками відповідачем (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що рішенням Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області ХХХХVІІІ сесії 6 скликання № 5 від 24 липня 2015 року ОСОБА_1 надано погодження на виділення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, як члену сім`ї загиблого учасника АТО.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 08 лютого 2017 року № 14-1191/14-17-СГ ОСОБА_1 у приватну власність надано земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2 га з кадастровим номером 4825484000:01:000:0189, яка розташована в межах території Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14 березня 2017 року.

Також встановлено, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 26 лютого 2019 року про проведення перевірки додержання вимог земельного законодавства Управлінням з контролю за використанням та охороною земель, відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 06 березня 2019 року № 59-ДК, проведено перевірку, за результатами якої встановлено, що земельна ділянка, належна ОСОБА_1 , оброблена та засіяна, про що складено акти обстеження земельної ділянки від 19 березня 2019 року № 59-ДК/41/АП/10/01-19 та перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 19 березня 2019 року № 59-ДК/129/АП/09/01-19 (а. с. 18, 143).

З акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 19 березня 2019 року № 59-ДК/129/АП/09/01-19 відомо, що земельна ділянка площею 2 га сільськогосподарського призначення перебуває у приватній власності ОСОБА_1 , кадастровий номер 4825484000:01:000:0189. Відповідно до даних національної кадастрової системи земельна ділянка не передавалась в оренду. Згідно отриманої інформації та за результатами проведених заходів державного нагляду (контролю) встановлено, що на момент обстеження вказана земельна ділянка оброблена та зайнята сільськогосподарською озимою культурою, її обробіток здійснено ТОВ «Агрофірма Корнацьких». Проведеним заходом державного нагляду за дотриманням земельного законодавства встановлено порушення статті 125 ЗК України ТОВ «Агрофірма Корнацьких», а саме здійснено зайняття земельної ділянки без виникнення будь-яких прав на неї (а. с. 21, 22, 146).

В акті обстеження земельної ділянки від 19 березня 2019 року № 59-ДК/41/АП/10/01-19 вказана аналогічна інформація (а. с. 19, 20, 145).

ТОВ «Агрофірма Корнацьких» подало позов до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання дій протиправними; скасування актів від 19 березня 2019 року № 59-ДК/41/Ю/10/01/-19, № 59-ДК/129/АП/09/01/-19. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 400/3880/19, яке набрало законної сили 19 травня 2020 року (а. с. 122-124), в задоволенні позову про визнання дій протиправними відмовлено (а. с. 125, 126); в частині позовних вимог про скасування актів провадження у справі закрито ухвалою суду від 26 грудня 2019 року (а. с. 129).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Частиною другою статті 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 211 ЗК України визначено, що самовільне зайняття земельних ділянок віднесено до порушень земельного законодавства, за яке громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для користування стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Стаття 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» передбачає, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Суди попередніх інстанцій встановили, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 26 лютого 2019 року про проведення перевірки додержання вимог земельного законодавства Управлінням з контролю за використанням та охороною земель, відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 06 березня 2019 року № 59-ДК, проведено перевірку належної їй земельної ділянки за результатами якої встановлено, що земля оброблена та засіяна, про що складено акти обстеження земельної ділянки від 19 березня 2019 року № 59-ДК/41/АП/10/01-19 та перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом-земельної ділянки від 19 березня 2019 року № 59-ДК/129/АП/09/01-19 (а. с.18, 143-144).

Так, з акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 19 березня 2019 року № 59-ДК/129/АП/09/01-19 відомо, що земельна ділянка площею 2 га сільськогосподарського призначення перебуває у приватній власності ОСОБА_1 , кадастровий номер 4825484000:01:000:0189. Відповідно до даних національної кадастрової системи земельна ділянка не передавалась в оренду. Згідно отриманої інформації та за результатами проведених заходів державного нагляду (контролю) встановлено, що на момент обстеження вказана земельна ділянка оброблена та зайнята сільськогосподарською озимою культурою, її обробіток здійснено ТОВ «Агрофірма Корнацьких». Проведеним заходом державного нагляду за дотриманням земельного законодавства встановлено порушення статті 125 ЗК України ТОВ «Агрофірма Корнацьких», а саме здійснено зайняття земельної ділянки без виникнення будь-яких прав на неї (а. с. 21, 22, 146).

Аналогічна інформація міститься в акті обстеження земельної ділянки від 19 березня 2019 року № 59-ДК/41/АП/10/01-19 (а. с. 19, 20, 145).

Вказані акти складені державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області - головним спеціалістом відділу контролю за використанням та охороною земель у Врадіївському, Кривоозерському, Первомайському районах та м. Первомайську управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області - Лемешко Т. В.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів встановивши факт самовільного використання відповідачем спірної земельної ділянки, врахувавши наведені вище норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в цій частині позовних вимог. Крім того, відповідачем не спростовано вказаних обставин у справі, встановлених судами попередніх інстанцій.

Подібні висновки Верховний Суд зробив у постанові від 30 березня 2020 року в справі № 484/4968/18 (провадження № 61-14839св19).

Згідно зі статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963 затверджена Методика визначення розміру шкоди, заподіяної юридичним та фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з наданим позивачем розрахунком, виконаного державним інспектором, розмір шкоди, заподіяної ОСОБА_1 внаслідок неправомірного використання її земельної ділянки складає 2 474,08 грн (а. с. 23).

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача звільнити та привести до стану, придатного для використання, земельну ділянку належну позивачу та стягнути на відшкодування збитків, завданих внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки 2 474,08 грн.

Посилання в касаційній скарзі на висновки судів у адміністративній справі № 400/3880/19, а також на те, що не доведено належними та допустимими доказами ані факт самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем, ані вини останнього у самовільному зайнятті земельної ділянки не заслуговують на увагу, оскільки факт самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки, належної позивачу, підтверджується матеріалами справи.

Частиною третьою статті 23 ЦК України визначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Встановивши спричинення моральних страждань позивача внаслідок порушення відповідачем її законних прав, суд зробив правильний висновок про часткове задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди. При цьому, суд при визначенні розміру такої шкоди врахував вимоги об`єктивності, розумності й справедливості.

Аргументи відповідача у касаційній скарзі на відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, фактом самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 04 квітня 2019 року у справі № 910/2655/18, від 26 вересня 2019 року у справі № 910/17433/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 та від 26 травня 2020 року у справі № 911/2968/17 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. При цьому, питання щодо встановлення факту самовільного зайняття спірної земельної ділянки вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи. Судами попередніх інстанцій встановлено всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін, надано належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосовано вищезазначені норми ЗК України і ЦК України.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції чи апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров