Постанова

Іменем України

06 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 484/3750/18

провадження № 61-18131св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Первомайської міської ради Миколаївської області, Комунального підприємства Первомайської міської ради «Затишок»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Первомайської міської ради Миколаївської області, Комунального підприємства Первомайської міської ради «Затишок» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,

за касаційною скаргою заступника прокурора Миколаївської області на постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Темнікової В. І., Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Первомайської міської ради Миколаївської області (далі - Первомайська міська рада) та Комунального підприємства Первомайської міської ради «Затишок» (далі - КП «Затишок») звернувся до суду з указаним позовом та просив: стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти в загальному розмірі 116 033,24 грн, з розподіленням надходження наступним чином: на користь КП «Затишок» суму 69 587,32 грн на користь Первомайської міської ради - 46 445,92 грн; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури посилалася на те, що рішенням Первомайської міської ради від 24 травня 2012 року № 14 КП «Затишок» надано дозвіл на укладення договору оренди майна комунальної власності територіальної громади міста Первомайськ з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) На підставі вказаного рішення між КП «Затишок» як орендодавцем та ФОП ОСОБА_1 як орендарем, укладено договір оренди нерухомого майна комунальної власності від 01 вересня 2012 року № 22 (далі - договір оренди), за яким орендодавцем передано ФОП ОСОБА_1 в оренду для здійснення торгівельної діяльності майно комунальної власності - комплекс нежитлових будівель (гараж, майстерня, пункт технічного обслуговування, вбиральня) загальною площею 84,1 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та перебуває на балансі КП «Затишок». Додатковою угодою до договору оренди від 01 травня 2014 року № 1 пункт 1.1 викладено в новій редакції та уточнено, що в користування передається нежитлове приміщення на першому поверсі житлового будинку загальною площею 84,1 кв. м. За актом приймання передачі нежитлових приміщень в оренду від 01 вересня 2012 року вказане майно було передано в користування відповідача. Пунктом 9.1 договору оренди визначено строк його дії з 01 вересня 2012 року до 01 вересня 2017 року. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, ФОП ОСОБА_1 20 січня 2017 року припинила підприємницьку діяльність, в зв`язку з чим договір оренди комунального майна від 01 вересня 2012 року припинив свою дію з 21 січня 2017 року. Під час дії договору оренди ОСОБА_1 систематично порушувалися його умови щодо своєчасної сплати орендної плати, у зв`язку з чим прокурором у березні 2017 року було подано позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по орендній платі в сумі 61 097,79 грн та повернення нерухомого майна, що було предметом договору оренди. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 жовтня 2017 року, зміненим постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 31 травня 2018 року зобов`язано ОСОБА_1 шляхом підписання акта приймання передачі повернути КП «Затишок» нежитлове приміщення загальною площею 84,1 кв. м, розташоване у АДРЕСА_1 . В задоволенні позову в частині стягнення заборгованості з орендної плати відмовлено у зв`язку із встановленням нікчемності договору оренди від 01 вересня 2012 року та додаткової угоди до цього договору від 01 травня 2014 року № 1 через недотримання вимог статей 793, 794 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) щодо їх нотаріального посвідчення та державної реєстрації. На виконання вказаного рішення суду ОСОБА_1 за актом приймання-передачі від 15 грудня 2017 року повернуто спірне нежитлове приміщення. У зв`язку з встановленням рішенням суду нікчемності договору оренди та додаткової угоди до нього № 1 від 01 травня 2014 року і факту користування відповідачкою майном, що має преюдиційний характер, КП «Затишок» як сторона правочину та Первомайська міська рада мають право вимагати від відповідачки відшкодування за користування майном. На підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади міста Первомайська, затвердженої рішенням міської ради від 27 червня 2018 року № 10, позивачем з урахуванням вартості нерухомого майна, встановленої згідно зі звітом про незалежну оцінку від 30 листопада 2017 року, дійсного на момент фактичного повернення нежитлового приміщення, складено розрахунок сум, що підлягають стягненню з відповідачки - шкоди, що є сумою плати за користування нерухомим майном, визначеної за період з липня 2015 року по 15 грудня 2017 року (до моменту повернення приміщення КП «Затишок» балансоутримувачу за актом приймання - передачі), що складає 116 033,24 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області рішенням від 17 травня 2019 року позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 суму збитків за користування нерухомим майном, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Первомайську за нікчемним договором оренди від 01 вересня 2012 року в розмірі 70 660,11 грн, розподіливши стягнення наступним чином: на користь КП «Затишок» в розмірі 43 175,71 грн; на користь Первомайської міської ради в розмірі 27 484,40 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 31 травня 2018 року встановлено нікчемність договору оренди та додаткової угоди до цього договору від 01 травня 2014 року № 1, укладених між КП «Затишок» та ФОП ОСОБА_1 . На підставі встановленої нікчемності вказаних договору оренди та додаткової угоди до нього, 15 грудня 2017 року між відповідачем та КП «Затишок» було підписано акт приймання передачі нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , тобто таким чином з незаконного володіння ОСОБА_1 було вилучено нерухоме майно. Разом з цим, позивачем не доведено факт користування ОСОБА_1 нежитловим приміщенням в період з квітня 2017 року (час її звернення до позивачів з вимогою розірвати договір через припинення підприємницької діяльності) по 15 грудня 2017 року, тобто по день підписання акта прийняття-передачі нежитлового приміщення, а також у зв`язку з відсутністю доказів її протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, збитків та причинного зв`язку між її протиправною поведінкою та збитками, а також вини ОСОБА_1 у цей період, а тому суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог. Також суд дійшов висновку, що аргументи відповідача про застосування позовної давності не заслуговують на увагу, як і доводи про відсутність у прокурора повноважень на звернення до суду з цим позовом.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Миколаївський апеляційний суд постановою від 04 вересня 2019 року рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 травня 2019 року скасував, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Роз`яснив позивачу його право на звернення до суду за захистом своїх прав в порядку господарського судочинства.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач, звертаючись з цим позовом в порядку цивільного судочинства, не врахував належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з обов`язку фізичної особи, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання нікчемних: договору оренди та додаткової угоди до нього від 01 травня 2014 року № 1, укладених між КП «Затишок» та ФОП ОСОБА_1 до моменту припинення дії договору, яка відбулася через припинення ФОП своєї діяльності у відповідності до закону та обов`язку відшкодувати збитки у вигляді упущеної вигоди за період після припинення дії договору оренди у зв`язку з припиненням ФОП ОСОБА_1 підприємницької діяльності до моменту фактичного повернення майна і цей обов`язок у відповідачки з втратою нею статусу ФОП не припинився. Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції не дав належної правової оцінки зазначеним обставинам та помилково розглянув справу в порядку цивільного судочинства з ухваленням рішення у справі.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У жовтні 2019 року представник заступника прокурора Миколаївської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що правовідносини у цій справі пов`язані з наслідками нікчемного правочину, а вимоги стосуються виключно ОСОБА_1 як фізичної особи, оскільки правовідносини між Первомайською міською радою, КП «Затишок» і ОСОБА_1 припинилися 15 грудня 2017 року коли відповідачка не маючи статусу ФОП використовувала передане в оренду майно майже рік як фізична особа (не вела підприємницької діяльності) повернула його власнику за актом приймання-передачі. Виходячи із суті інтересу, за захистом якого звернувся прокурор, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту юридичної природи обставин у справі, враховуючи суб`єктний склад учасників, заявлені у цій справі позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд безпідставно посилалися на висновок Верховного Суду наведений в постанові від 25 червня 2019 року у справі № 904/1083/18, оскільки спір у зазначеній справі пов`язаний з господарською діяльністю відповідача, який припинив свою підприємницьку діяльність вже під час розгляду справи. Натомість, між сторонами у цій справі відсутні будь-які господарські правовідносини, а відповідач втратила статус підприємця майже за 2 роки до звернення з цим позовом до суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

12 листопада 2019 року справа № 484/3750/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 01 вересня 2012 року між КП «Затишок» та ФОП ОСОБА_1 був укладений договір оренди, за умовами якого орендодавцем передано ФОП ОСОБА_1 в оренду для здійснення торгівельної діяльності майно комунальної власності - комплекс нежитлових будівель (гараж, майстерня, пункт технічного обслуговування, вбиральня) загальною площею 84,1 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та перебуває на балансі КП «Затишок».

Додатковою угодою до договору оренди від 01 травня 2014 року № 1 пункт 1.1 викладено в новій редакції та уточнено, що в користування передається нежитлове приміщення на першому поверсі житлового будинку загальною площею 84,1 кв. м.

Пунктом 9.1 договору оренди визначено строк його дії з 01 вересня 2012 року до 01 вересня 2017 року.

Вказаний договір оренди та додаткова угода були укладені в простій письмовій формі, орендоване майно було передано за актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 01 вересня 2012 року.

20 січня 2017 року ФОП ОСОБА_1 припинила підприємницьку діяльність.

18 квітня 2017 року та 18 червня 2017 року ОСОБА_1 зверталася до директора КП «Затишок» та міського голови Первомайської міської ради з вимогою розглянути питання про припинення дії договору оренди у зв`язку з припиненням нею підприємницької діяльності та оформлення акта передачі приміщення. У відповідь КП «Затишок» надсилало ОСОБА_1 листи, де їй неодноразово пропонували визначити дату передачі орендованого майна.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 жовтня 2017 року в справі № 484/877/17 задоволено первісний позов заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Первомайської міської ради та КП «Затишок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати та повернення майна та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди у сумі 61 097,79 грн, яка складається з основного боргу в сумі 52 377,03 грн, пені в сумі 4 454,71 грн та неустойки в сумі 4 266,05 грн, які були розподілені наступним чином: на користь КП «Затишок» - 35 699,30 грн; на користь Первомайської міської ради - 25 398,49 грн. Зобов`язано ОСОБА_1 шляхом підписання акту приймання передачі повернути «Затишок» нежитлове приміщення загальною площею 84,1 кв. м, розташоване по АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. Відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури, яка діє в інтересах держави в особі Первомайської міської ради та КП «Затишок» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди нерухомого майна.

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 31 травня 2018 року Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 жовтня 2017 року в частині стягнення заборгованості з орендної плати та вирішення зустрічного позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. В задоволенні позову про стягнення заборгованості з орендної плати відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено нікчемність договору оренди та додаткової угоди до нього від 01 травня 2014 року № 1, укладених між КП «Затишок» та ФОП ОСОБА_1 В частині зобов`язання ОСОБА_1 шляхом підписання акта приймання-передачі повернути КП «Затишок» нежитлове приміщення загальною площею 84,1 кв. м розташоване по АДРЕСА_1 рішення залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Заявлена до стягнення сума збитків, яку просив стягнути прокурор з ОСОБА_1 , включає в себе недоотриману орендну плату - упущену вигоду, розраховану на підставі методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади міста Первомайська Миколаївської області. Сума збитків складає 116 033,24 грн, яку розраховано за період з липня 2015 року по 15 грудня 2017 року (дата підписання акта приймання-передачі нежитлового приміщення).

Факт користування ОСОБА_1 приміщенням АДРЕСА_1 з 2012 року встановлено вищевказаними рішенням судів першої та апеляційної інстанцій та не заперечувався в судовому засіданні сторонами по справі.

На підставі встановленої нікчемності договору оренди та додаткової угоди до цього договору від 01 травня 2014 року № 1, 15 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та КП «Затишок» був підписаний акт приймання-передачі нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , таким чином з незаконного володіння ОСОБА_1 було вилучено нерухоме майно.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Закриваючи провадження в справі апеляційний суд виходив, зокрема з того, що правовідносини у цій справі безпосередньо пов`язані зі здійсненням господарської діяльності відповідачкою як фізичної особи-підприємця, а тому розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарських судів.

Такий висновок апеляційного суду є правильним з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною першою статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства.

Разом з тим статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.

Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

Вирішуючи питання про юрисдикцію суду, необхідно, насамперед, з`ясувати характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 15 травня 2019 року в справі № 125/1267/16-ц (провадження № 14-160цс19).

У цій справі позивачем заявлено вимоги про стягнути з ОСОБА_1 грошових коштів за договором оренди з додатком до нього, укладеного між КП «Затишок» та ФОП ОСОБА_1 нікчемність яких встановлена судовим рішенням.

Господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Згідно з частиною першою статті 128 Господарського кодексу України (далі - ГК України) громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 ЦК України.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).

Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими.

Зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (стаття 609 ЦК України).

Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Частиною дев`ятою статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачено, що ФОП позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51 52 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним в постанові від 09 жовтня 2019 року в справі № 127/23144/18 (провадження № 14-460цс19).

Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинилися, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про належність спору до господарської юрисдикції, а доводи касаційної скарги прокурора таких висновків апеляційного суду не спростовують.

Отже, правильним є висновок апеляційного суду про закриття провадження у цій справі, оскільки заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Таким чином, підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до вимог статті 403 ЦПК України з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції відсутні, оскільки Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїх постановах висновки щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору в подібних правовідносинах.

Керуючись статтями 400, 401, 403, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. П. Курило