№ 484/3855/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2025 року

м. Київ

справа № 484/3855/23

провадження № 61-9491св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Селявіна Світлана Василівна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Єрмоленко Анни Володимирівни на рішення Первомайського міського суду Миколаївської області від 08 січня 2024 року у складі судді Маржиної Т. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Тищук Н. О., Крамаренко Т. В., Темнікової В. І.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Селявіна С. В. (далі - приватний нотаріус Селявіна С. В.), про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом і за законом та визнання права власності на спадкове майно.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_3 заповів усе належне йому майно дочці ОСОБА_2 , однак позивач є інвалідом І групи, досяг 62 років, тому він має право на обов`язкову частку у спадщині.

За заявами сторін про прийняття спадщини після смерті батька 30 червня 2022 року приватний нотаріус Селявіна С. В. видала ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом на обов`язкову частку в розмірі 1/6 частки квартири АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 - свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 5/6 частки цієї квартири.

Позивач з таким поділом не погоджується і вважає, що нотаріус неправильно визначив частки та повинен був видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом на обов`язкову частку у спадщині в розмірі 1/4 частки квартири, а відповідачці - свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/4 частки квартири, оскільки в разі спадкування за законом після смерті батька позивач мав би право на 1/2 частки квартири.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 червня 2023 року, видане приватним нотаріусом Селявіною С. В., зареєстроване в реєстрі за № 659, спадкоємцю ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 на нерухоме майно в розмірі 1/6 частки квартири АДРЕСА_1 ;

- скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 30 червня 2023 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно в розмірі 1/6 частки квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 30 червня 2023 року, видане приватним нотаріусом Селявіною С. В., спадкоємцю ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 на нерухоме майно в розмірі 5/6 частки квартири АДРЕСА_1 ;

- скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 30 червня 2023 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно в розмірі 5/6 частки квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на обов`язкову частку в розмірі 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом в розмірі 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 січня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 червня 2023 року, видане приватним нотаріусом Селявіною С. В., зареєстроване в реєстрі за № 659, спадкоємцю ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 на нерухоме майно в розмірі 1/6 частки квартири АДРЕСА_1 .

Скасовано запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 30 червня 2023 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно в розмірі 1/6 частки квартири АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на обов`язкову частку в розмірі 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 .

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 30 червня 2023 року, видане приватним нотаріусом Селявіною С. В., зареєстроване в реєстрі за № 660, спадкоємцю ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 на нерухоме майно в частині її частки у спадковому майні в розмірі 5/6 частки квартири АДРЕСА_1 , та визначити, що розмір такої частки складає 1/4 квартири АДРЕСА_1 .

Внесено зміни у запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 30 червня 2023 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно на частку у квартирі АДРЕСА_1 , зазначивши розмір такої частки як 1/4.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 3 220,80 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що право позивача на обов`язкову частку у спадщині підтверджене доказами щодо його непрацездатності і відповідачкою не оспорюються.

Спадкодавець визначив коло спадкових прав своєї дочки - ОСОБА_2 заповітом, однак, враховуючи право на обов`язкову частку у спадщині непрацездатного сина спадкодавця - ОСОБА_1 , незалежно від змісту заповіту він повинен спадкувати половину частки, яка б належала йому у разі спадкування за законом.

Дружина спадкодавця - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , вона не є спадкоємцем після його смерті в силу статті 1222 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Тому для визначення розміру обов`язкової частки у спадщині необхідно враховувати двох спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , а саме його сина - ОСОБА_1 та дочку - ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 в даному випадку належить половина від 1/2 частки спадщини, тобто 1/4 частки, а ОСОБА_2 - 3/4 частки спадщини, однак нотаріусом було неправильно визначено розмір їхніх часток у спадщині як за законом, так і за заповітом, у зв`язку з чим право позивача є порушеним і підлягає захисту.

В даному випадку визнання свідоцтва про право на спадщину недійсними є неналежним способом захисту (постанова Верховного Суду від 31 січня 2023 року у справі № 206/5272/20).

Однак визнання повністю недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого відповідачці, порушить її права. В даному випадку, відповідно до статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), застосовуючи засади справедливості, розумності та добросовісності, слід визнати таке свідоцтво лише частково недійсним - в частці, яка перевищує належну до спадкування.

При цьому, керуючись частиною другою статті 5 ЦПК України, суд вважав за необхідне визначити у рішенні такий спосіб захисту, що не зазначений у позові, але який не суперечить закону. Зокрема, щодо визначення частки відповідачки у спадковому майні та його реєстрації.

Визнання права власності на спадкове майно за відповідачкою суперечить принципам цивільного процесу, адже ОСОБА_2 з такою вимогою не зверталася. Разом з тим, свідоцтво про право на спадщину видане їй на майно в частці, більшій ніж їй належить, тож для відновлення порушеного права позивача та з метою недопущення порушення становища відповідачки, слід визнати частково недійсним видане їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 30 червня 2023 року після смерті ОСОБА_3 на нерухоме майно в розмірі 5/6 частки квартири АДРЕСА_1 , в частині визначення її частки у спадковому майні та вважати, що вона отримала право на 1/4 частки спадкового майна.

Також слід внести відповідні зміни в реєстраційні документи щодо реєстрації права власності відповідачки на підставі виданого свідоцтва в частині визначення її частки у спадковому майні.

Визнання права власності в порядку спадкування за позивачем у відповідній до закону частці є належним способом захисту його порушених прав, а тому в цій частині позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог, тому з відповідачки на користь позивача слід стягнути понесені та документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.

Крім того, оскільки позивач як особа з інвалідністю І групи при зверненні до суду був звільнений від сплати судового збору, з відповідачки на користь держави слід стягнути судовий збір в загальній сумі 3 220,80 грн.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 січня 2024 року змінено, виклавши його резолютивну частину в редакції цієї постанови.

Визнано недійсним в 1/12 частині свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 30 червня 2023 року, видане приватним нотаріусом Селявіною С. В., зареєстроване в реєстрі за № 660, спадкоємиці ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 на нерухоме майно - 5/6 часток у праві спільної часткової власності на квартиру та визначено, що розмір її частки у спадковому майні складає 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 .

В іншій частині рішення залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставне визначення нотаріусом права ОСОБА_2 на спадкування 5/6 частин квартири АДРЕСА_1 . Внаслідок цього було порушено право ОСОБА_1 та безпідставно зменшено його частку у праві на спадкування зазначеної квартири до 1/6 частини.

В мотивувальній частині рішення суду першої інстанції правильно визначено розміри часток, на спадкування яких мають право ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , однак некоректно зазначено їх у резолютивній частині судового рішення.

Оскільки нотаріус помилково зарахував 1/12 частину спірної квартири до частки, на спадкування якої має право ОСОБА_2 , то розмір її частки підлягає зменшенню, а частка ОСОБА_1 - збільшенню саме на 1/12.

За таких обставин розмір частки у спадковому майні позивача ОСОБА_1 складає 1/4 частину, а розмір ОСОБА_2 - 3/4 частини.

Тому резолютивна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні, свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_1 підлягає скасуванню, а свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_2 підлягає скасуванню в частині 1/12 частки спадкового майна - квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

24 червня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Єрмоленко А. В. подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Первомайського міського суду Миколаївської області від 08 січня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18 від 25 листопада 2020 року у справі № 292/389/17.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 липня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області.

05 серпня 2024 року справа № 484/3855/23 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Єрмоленко А. В. мотивована тим, що для визначення розміру обов`язкової частки ОСОБА_1 у спадщині після смерті ОСОБА_3 , приватний нотаріус Селявіна С. В. повідомила коло осіб, які могли б спадкувати у разі відсутності заповіту, а саме: син - ОСОБА_1 , дочка - ОСОБА_2 , дружина - ОСОБА_4 . Отже, якби на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , його дружина - ОСОБА_4 була живою, то після смерті чоловіка вона б мала право на отримання 1/3 частки спадкового майна. Тому розмір обов`язкової частки позивача складає 1/6 частку, тобто половину від 1/3 частки, яку б могла успадкувати дружина спадкодавця.

У зв`язку з цим висновки судів про те, що спадкоємцем може бути лише особа, яка є живою на час відкриття спадщини, зроблено з неправильним тлумаченням норм спадкового права.

Крім того, ухваливши рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з яким в цій частині погодився апеляційний суд, дійшов необґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у повному розмірі.

Суди не звернули увагу на те, що адвокатом не зазначено скільки часу ним було витрачено на кожну надану ним послугу, вартість кожної наданої послуги, що адвокат жодного разу не брав участь в судових засіданнях, а розгляд справи відбувався без участі сторін, тому така послуга не взагалі не повинна була братися судом до уваги.

В пункті 2 додаткового договору до договору про надання правової допомоги від 17 липня 2023 року, укладеному між ОСОБА_1 та адвокатом Сотською С. О., зазначено послугу «підготовка до подання позовної зави», а в пункті 3 цього додаткового договору - «підготовка до складання позовної заяви до суду, її подання», тобто має місце дублювання одного і того самого виду послуги, але сформульованого іншими словами. Також в пункті 6 додаткового договору вказано послугу «підготовка розрахунку наданих послуг», однак такий розрахунок взагалі не подавався до суду, тому така послуга не могла враховуватися судом.

Отже, з огляду на складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності розміру судових витрат, витрати на професійну правничу допомогу у справі є завищеними, належним чином не обґрунтованими, становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 12 вересня 2022 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Первомайську Первомайського району Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 00037138856 від 11 жовтня 2022 року (т.1 а.с.45, 46-47).

11 жовтня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька - ОСОБА_3 , в якій повідомила, що спадкодавець залишив заповіт, відповідно до якого заповів їй квартиру АДРЕСА_1 , та зазначила про наявність спадкоємця за законом, сина спадкодавця - ОСОБА_1 , який є інвалідом першої групи і має право на обов`язкову частку у спадщині (т.1 а.с.44).

ОСОБА_5 є дочкою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про її народження НОМЕР_2 , виданого 06 жовтня 1963 року Міським ЗАГС Миколаївської області, та повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 30 червня 2023 року № 00040340954 (т.1 а.с.68, 69-70).

ОСОБА_6 після реєстрації шлюбу із ОСОБА_7 змінила прізвище на « ОСОБА_8 », що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 30 червня 2023 року № 00040341272 (т.1 а.с.72).

Як вбачається з копії свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_3 , виданого 20 червня 1996 року Первомайським г/РАГС Миколаївської області, 21 травня 1996 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 розірвано (т.1 а.с.71).

Після розірвання шлюбу відповідачка залишила прізвище « ОСОБА_8 », що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 30 червня 2023 року № 00040341272 (т.1 а.с.72-73).

12 жовтня 2022 року приватний нотаріус Селявіна С. В. повідомила ОСОБА_1 про те, що після смерті ОСОБА_3 заведена спадкова справа № 47/2022 та зазначила, що йому належить обов`язкова частка у спадщині, у зв`язку з чим йому необхідно повідомити про своє рішення щодо прийняття спадщини (т.1 а.с.58).

18 жовтня 2022 року ОСОБА_1 подав заяву про прийняття спадщини після смерті свого батька - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с.59).

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією його свідоцтва про народження НОМЕР_4 , виданого 12 лютого 1960 року Міським ЗАГС Миколаївської області, та повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 30 червня 2023 року № 00040340895 (т.1 а.с.65, 66-67).

30 червня 2023 року ОСОБА_9 від імені позивача за довіреністю від 18 жовтня 2022 року, посвідченою приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Цихонєю В.А. за реєстровим № 3382, звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька довірителя - ОСОБА_3 , в якій повідомила, що довіритель є інвалідом І групи та має право на обов`язкову частку у спадщині (т.1 а.с.43, 76).

З копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА № 276681 від 26 січня 2018 року вбачається, що ОСОБА_1 має першу - Б групу інвалідності (т.1 а.с.12).

30 червня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Селявіної С. В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 (т.1 а.с.42).

З копії заповіту від 24 червня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Селявіною С. В., зареєстрованого в реєстрі за № 353, вбачається, що ОСОБА_3 заповів належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 (т.1 а.с.48).

Вказана квартира належала ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 13 травня 2013 року державним нотаріусом Першої первомайської державної нотаріальної контори Миколаївської області Сіраченко Т. П., зареєстрованого у реєстрі за № 2-104 (т.1 а.с.82).

Зазначене також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30 травня 2013 року № 4165189 та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30 травня 2013 року (т.1 а.с.83, 85-90).

Дружина спадкодавця - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого повторно 06 грудня 2023 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Первомайську Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області (т.1 а.с.159).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 30 червня 2023 року приватним нотаріусом Селявіною С. В., зареєстрованого в реєстрі за № 659, ОСОБА_1 на підставі статті 1241 ЦК України належить 1/6 частки квартири АДРЕСА_1 , а згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, посвідченого 30 червня 2023 року приватним нотаріусом Селявіною С. В., зареєстрованого в реєстрі за № 660, ОСОБА_2 належить 5/6 частки у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.101, 102).

З витягів про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 73039335 та № 73039371 від 30 червня 2023 року вбачається, що за ОСОБА_1 зареєстрована 1/6 частка вищевказаної квартири, а за ОСОБА_2 - 5/6 частки цієї квартири (т.1 а.с.103, 104).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Єрмоленко А. В. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та судове рішення апеляційного суду ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

Таким способом може бути, зокрема визнання права (частина друга статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно зі статтями 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (частина перша статті 1222 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 483/597/16-ц (провадження № 61-5184св18) викладено висновок про те, що право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 743/641/17 (провадження № 61-27272св18) вказано, що при визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини.

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах -уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Статтею 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців. (стаття 1297 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 68 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна.

Статтею 69 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна. Нотаріус або посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також перевіряє коло осіб, які мають право на обов`язкову частку в спадщині.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з підпунктом 4.9 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок), свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 ЦК України, - не раніше зазначених у цих статтях строків.

Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена (підпункт 4.10 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку).

Підпунктами 5.5, 5.6, 5.9 пункту 5 глави 10 розділу II Порядку передбачено, що при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус має обов`язково з`ясувати наявність спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, перелік яких визначено у статті 1241 ЦК України.

Коло спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначається на день відкриття спадщини.

Право на обов`язкову частку у спадщині виникає у спадкоємця, передбаченого частиною першою статті 1241 ЦК України, у випадках, якщо у заповіті містяться положення про усунення його від спадкування або цьому спадкоємцеві заповідана частка спадщини, яка є меншою від належної йому обов`язкової частки.

Право на обов`язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов`язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов`язкову частку. Право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії. Нотаріус має пояснити спадкоємцю, який має право на обов`язкову частку у спадщині, його право на одержання належної частки спадщини. Спадкоємець може відмовитися від права на обов`язкову частку у спадщині шляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений, зміст статті 1241 ЦК України йому роз`яснено і він не претендує на одержання обов`язкової частки у спадщині.

В підпункті 5.10 пункту 5 глави 10 розділу II Порядку зазначено, що при визначенні розміру обов`язкової частки нотаріусу слід враховувати, що частиною першою статті 1241 ЦК України встановлено, що обов`язкова частка у спадщині визначається незалежно від змісту заповіту у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом. При визначенні розміру обов`язкової частки у спадщині нотаріус враховує всіх спадкоємців за законом, які могли б бути закликані до спадкування, якби порядок спадкування не було змінено заповідачем. Нотаріус пропонує як спадкоємцю за заповітом, так і спадкоємцю, що має право на обов`язкову частку у спадщині, вказати у своїх заявах про прийняття спадщини всіх спадкоємців за законом.

Визначивши розмір обов`язкової частки, нотаріус видає спадкоємцю, який має право на обов`язкову частку у спадщині, свідоцтво про право на спадщину за законом, а спадкоємцеві за заповітом - свідоцтво про право на спадщину за заповітом (підпункт 5.15 пункту 5 глави 10 розділу II Порядку).

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що визначаючи частки спадкоємців, нотаріус посилалася на те, що дружина спадкодавця ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , якщо була б живою на час відкриття спадщини, мала б право на 1/3 частку спадкового майна, тому вважала, що розмір обов`язкової частки, яка належить ОСОБА_1 , складає 1/6 частину, а ОСОБА_2 має право на спадкування частини майна ОСОБА_4 на підставі статті 1266 ЦК України за правом представлення.

Відповідно до статті 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення. Аналіз статті 1266 ЦК України свідчить, що спадкування за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом при якому спадкоємці п`ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини.

Оскільки дружина спадкодавця - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , вона не є спадкоємцем після його смерті, тому суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що в спірних правовідносинах необхідно враховувати двох спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , а саме його сина - ОСОБА_1 та дочку - ОСОБА_2 .

Отже, у зв`язку із наявністю двох спадкоємців першої черги та положень статті 1241 ЦК України, згідно із якими обов`язкова частка у спадщині визначається незалежно від змісту заповіту у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом, то розмір обов`язкової частки ОСОБА_1 складає 1/4 частини спадкового майна, а ОСОБА_2 має право на спадкування за заповітом 3/4 частки квартири.

Враховуючи, що позивач та відповідачка є єдиними спадкоємцями після смерті свого батька ОСОБА_3 , своєчасно прийняли спадщину, однак нотаріусом було неправильно визначено розмір їхніх часток у спадщині як за законом, так і за заповітом, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що порушене право позивача підлягає захисту. Оскільки в резолютивній частині рішення суду першої інстанції помилково зазначено розміри часток, на спадкування яких мають право ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , то апеляційний суд обґрунтовано змінив його.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої-третьої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В пункті 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, на яку послалася заявниця в касаційній скарзі, зроблено правовий висновок про те, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Згідно з правовими висновками, викладеними в додаткових постановах Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 873/244/21, від 19 липня 2022 року у справі № 910/6807/21, від 16 березня 2023 року у справі № 927/153/22 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Крім того, за змістом постанови від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

У справі, яка переглядається, в суді першої інстанції сторона позивача заявила про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн, які підтверджуються укладеними між ОСОБА_1 та адвокатом Сотською С. О. договором-дорученням про надання правової допомоги від 17 липня 2023 року, додатковим договором, актом про прийняття-передачу наданих послуг від 08 грудня 2023 року.

Стягуючи з відповідача на користь позивача вищевказані витрати, місцевий суд врахував подані стороною відповідача клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, однак вважав, що розмір витрат позивача на оплату послуг адвоката в цій справі є співмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони, так як спір в даному випадку стосується спадкових прав особи з інвалідністю і його вирішення має вагоме значення для такої особи.

Отже, з огляду на надані стороною позивача докази, а також виходячи з критеріїв реальності витрат на правову допомогу, розумності їхнього розміру, враховуючи ступінь складності справи, обсяг наданої адвокатом правової допомоги, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій в частині вирішення спору по суті та висновків суду першої інстанції в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, а також не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18 від 25 листопада 2020 року у справі № 292/389/17 є безпідставними, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін, так як доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Єрмоленко Анни Володимирівни залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міського суду Миколаївської області від 08 січня 2024 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович