№ 484/4643/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 484/4643/19

провадження № 51-6316км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 серпня 2022 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 15 серпня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017150110002619, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останній раз засуджено 27 вересня 2017 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік. Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 листопада 2018 року ОСОБА_7 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строку випробування,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Історія кримінального провадження

Вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 серпня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строком 10 років.

Ухвалено стягнути із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000 грн.

Вирішено питання стосовно речових доказів у кримінальному провадженні.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 15 серпня 2024 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

ОСОБА_7 17 вересня 2017 року близько 18:00 перебував за місцем свого проживання, а саме на АДРЕСА_1 , де разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_9 та знайомими ОСОБА_10 і ОСОБА_11 спільно вживали алкогольні напої. Під час відпочинку ОСОБА_7 , будучи в стані алкогольного сп`яніння, почав ображати свою співмешканку ОСОБА_9 та наніс один ляпас по обличчю. ОСОБА_9 пішла в іншу кімнату будинку. В свою чергу ОСОБА_7 , перебуваючи у збудженому стані, пішов за нею до кімнати та почав наносити удари по обличчю. Ці його дії зупинила ОСОБА_11 , яка зайшла до кімнати. Далі ОСОБА_9 вийшла на подвір`я будинку. ОСОБА_7 , реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень своїй співмешканці, вибіг на вулицю вслід за нею. Розуміючи протиправний характер своїх дій, з метою спричинення тілесних ушкоджень, ОСОБА_7 , вибігаючи на вулицю, схопив полімерну пляшку з бензином для заправки бензопили, яка була в будинку. Після чого відчинив пляшку та діючи умисно, розуміючи наслідки, що можуть настати, ОСОБА_7 кинув вказану пляшку у спину потерпілої, від чого бензин потрапив на одяг останньої. Потім він підійшов до ОСОБА_11 , яка стояла на порозі будинку й палила, узяв у неї недопалок і кинув його в бік потерпілої, унаслідок чого та почала горіти. Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла в опіковому відділенні лікарні.

Заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень ОСОБА_9 перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з наслідками, що настали.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка подала скаргу

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 через недоведеність в його діях складу кримінального правопорушення.

Зокрема, посилається на те, що суди не надали оцінки тим доказам, які його виправдовують у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. При цьому ставить під сумнів проведення огляду місця події 17 вересня 2017 року, оскільки, вважає, що він здійснений неповно, адже жодних речових доказів під час слідчої дії вилучено не було. Указує про недопустимість такого доказу, як слідчий експеримент за участю свідка ОСОБА_11 , оскільки той проведений через два роки після смерті потерпілої та сама форма протоколу суперечить вимогам ст. 240 КПК України. До того ж стверджує, що потерпіла неодноразово змінювала свої свідчення. Показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , на думку засудженого, підтверджують факт суїциду ОСОБА_9 та спростовують показання свідка ОСОБА_11 , а тому показання останньої не можуть бути взяті до уваги. Також вважає, що суд першої інстанції безпідставно не зважив на показання свідка ОСОБА_10 ; не повною мірою відобразив у вироку свідчення свідка ОСОБА_16 , лікаря швидкої допомоги, про те, що потерпіла ОСОБА_9 повідомила йому, що сама себе підпалила.

У свою чергу вважає, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів його апеляційної скарги та апеляційної скарги захисника і не обґрунтував мотивів залишення їх без задоволення, чим допустив порушення вимог ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений і його захисник підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор заперечував щодо її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

За приписами ч. 1 цієї статті суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом перегляду в касаційному суді. Разом з тим суд касаційної інстанції здійснює перевірку того, чи додержалися суди попередніх інстанцій процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.

Мотиви Суду

Стосовно доводів засудженого про недоведеність його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з положеннями ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Положення ст. 94 КПК України передбачають, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

За статтею 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, указані вимоги закону в ході розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 дотримано в повному обсязі.

У касаційній скарзі засуджений стверджує, що тілесні ушкодження потерпіла, які стали причиною смерті, отримала шляхом самопідпалювання. Разом з тим колегія суддів, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин, доходить висновку, що судом першої інстанції належним чином довів винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Касаційний суд установив, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, і про правильність кваліфікації його дій за цією нормою кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності, з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що в судовому рішенні наведено докладні мотиви.

Зокрема, висновки про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин суд першої інстанції обґрунтував показаннями:

- потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_17 , які повідомили про наявність постійних конфліктів між ОСОБА_7 і їх дочкою ОСОБА_9 . Указували, що ОСОБА_7 бив її, у зв`язку з чим вони неодноразово забирали її від нього. Після подій, що сталися, відвідували ОСОБА_9 у лікарні, вона повідомила, що її підпалив ОСОБА_7 і, коли втікала від нього, відчула хлопок, після чого запалала, свідком цих подій була ОСОБА_11 ;

- свідка ОСОБА_11 , яка, будучи двічі допитана, показала, що 17 вересня 2017 року вона, ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 відпочивали в домі ОСОБА_7 і вживали алкогольні напої. Під час виниклого в ОСОБА_7 з ОСОБА_9 конфлікту через те, що остання не дала йому грошей на горілку, ОСОБА_7 почав бити ОСОБА_9 . Згодом у дворі він узяв пляшку з бензином, відкрив її та кинув у бік ОСОБА_9 , пляшка влучила в нижню частину спини потерпілої, після цього ОСОБА_7 взяв у неї (свідка) недопалок цигарки та кинув його в ОСОБА_9 , від чого остання зайнялася полум`ям. Вона намагалася загасити ОСОБА_9 водою зі шланга, а коли потушила ОСОБА_9 , просила ОСОБА_7 викликати швидку медичну допомогу, проте він відмовився, зауваживши, що з швидкою приїде і поліція, а йому такі проблеми не потрібні. Вона забрала в нього телефон і сама викликала швидку медичну допомогу. Далі ОСОБА_7 сказав їй негайно йти додому та нікому нічого не розказувати, навіть якщо зателефонують з поліції;

- свідка ОСОБА_18 , матері ОСОБА_11 , яка показала, що дочка розповіла їй про погрози ОСОБА_7 ;

- свідка ОСОБА_19 , яка вказала, що, на прохання ОСОБА_20 , відвідувала ОСОБА_9 в опіковому відділенні лікарні, та розповіла їй, що під час чергового скандалу ОСОБА_7 кинув у неї пляшку з горючою рідиною і вона, обернувшись зрозуміла, що горить. На місці події була присутня дівчина, яка все бачила;

- свідка ОСОБА_21 , який є братом потерпілої ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_22 , що є невісткою родини потерпілих, та свідків ОСОБА_23 і ОСОБА_24 , які підтвердили про наявність конфліктів родини ОСОБА_25 із ОСОБА_7 ;

- свідка ОСОБА_26 , двоюрідного брата ОСОБА_11 , який показав, що 17 вересня 2017 року відвозив останню до с. Маринівка, де вона вчилася.

Крім показань свідків в основу вироку було покладено й письмові докази:

- протокол огляду місця події від 17 вересня 2017 року, з якого випливає, що в ході огляду території домоволодіння на АДРЕСА_1 на подвір`ї виявлено обгорілі штани коричневого кольору. Інших слідів не виявлено. У веранді будинку, в лівому дальньому куті від входу, була бензопила «Дніпро-М». Зі слів ОСОБА_7 , біля неї стояла повна пляшка з бензином. На момент огляду вказану пляшку знайдено не було. Протокол без зауважень підписали поняті ОСОБА_15 та ОСОБА_14 ;

- довідку про причину смерті ОСОБА_9 від 09 жовтня 2017 року № 2971, видану Миколаївським обласним бюро СМЕ, за змістом якої смерть ОСОБА_9 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті: поліорганна недостатність. Опікова хвороба. Опік полум`ям 85 % поверхні тіла ІІ АБ-ІІІ ст.;

- дані висновку експерта від 01 грудня 2017 року № 2971, згідно з яким смерть ОСОБА_9 настала від опікової хвороби внаслідок опіку полум`ям 85 % ІІ АБ-ІІІ ст. шиї, тулуба, кінцівок, яка ускладнилася поліорганною недостатністю, що підтверджується наявністю опікових поверхонь в ділянках шиї, тулуба (грудної клітки та живота), верхніх і нижніх кінцівок, наявністю розладу кровообігу внутрішніх органів у вигляді нерівномірного їх кровонаповнення, з порушенням реологічних властивостей крові, дряблості, набухання та набряку м`яких мозкових оболонок і речовини головного мозку, дистрофічних змін внутрішніх органів (легень, печінки, нирок), підтверджених гістологічно. Під час судово-медичного дослідження трупа інших будь-яких тілесних ушкоджень, крім опікових поверхонь, не виявлено;

- дані відеозапису слідчого експерименту проведеного 23 травня 2019 року, за участю свідка ОСОБА_11 , її законного представника ОСОБА_18 , потерпілої ОСОБА_8 , понятих ОСОБА_27 та ОСОБА_28 , де свідок ОСОБА_11 продемонструвала і пояснила обставини, які відбулися 17 вересня 2017 року, зокрема, що ОСОБА_7 бив ОСОБА_9 , потім узяв пляшку з бензином, відкрив її та кинув у бік потерпілої, далі забрав у неї недопалок цигарки і його теж кинув в бік ОСОБА_9 , в результаті чого остання зайнялась полум`ям. Свідок почала тушити ОСОБА_9 , потім з телефону ОСОБА_7 свідок викликала швидку допомогу та, на прохання ОСОБА_7 , який наказав їй нікому нічого не розповідати, не дочекавшись швидкої допомоги, пішла додому.

Так, суд першої інстанції, надавши оцінку зазначеним показанням потерпілих та свідків, повно і детально відобразив їх у вироку, і переліченим вище доказам, дійшов висновку, що вони в цілому узгоджуються між собою та об`єктивно підтверджують факт спричинення ОСОБА_7 . ОСОБА_9 умисних тяжких тілесних ушкоджень, вчинених способом особливого мучення, від чого настала її смерть.

Твердження засудженого стосовно того, що показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 підтверджують факт суїциду ОСОБА_9 і спростовують показання ОСОБА_11 , були предметом перевірки суду першої інстанції, який не взяв їх до уваги.

Так, суд залишив поза увагою показання свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , оскільки перша є матір`ю обвинуваченого, а останній - співмешканцем ОСОБА_14 , тобто їх показання можуть бути необ`єктивними та упередженими. При цьому свідок ОСОБА_14 про обставини події дізналася від свого сина ОСОБА_7 і надавала показання, які ґрунтуються на версії засудженого про вчинення потерпілою ОСОБА_9 суїциду, а свідок ОСОБА_15 надавав показання, які не узгоджуються з показаннями інших свідків, зокрема про те, що потерпіла ОСОБА_9 начебто сама зайшла в автомобіль швидкої медичної допомоги, у той час як сам засуджений повідомляв, що допомагав на ношах донести ОСОБА_9 до карети швидкої медичної допомоги.

Стосовно свідка ОСОБА_10 , то суд указав, що він є другом ОСОБА_7 , з ним вони вживали алкогольні напої, що свідчить про його необ`єктивність, тобто суд першої інстанції правильно оцінив його показання критично. Досить слушно, на думку колегії суддів, апеляційний суд звернув увагу на цей довід сторони захисту, перевіряючи його, та констатував, що свідок ОСОБА_10 показав про обставини, які викликають сумніви у їх правдивості, зокрема про те, що він, перебуваючи у будинку - не чув будь-якого шуму чи крику на вулиці, коли ОСОБА_9 горіла, що, з урахуванням обставин справи та кількості обгорілих ділянок шкіри на поверхні тіла потерпілої ОСОБА_9 (85 %), є сумнівним, а повідомлення саме таких обстави є зручним, як для свідка, так і для засудженого, оскільки не потребує додаткових пояснень, чому вони не вийшли з дому на крики потерпілої ОСОБА_9 , яка горіла. У цілому показання свідка ОСОБА_10 збігаються з показаннями обвинуваченого ОСОБА_7 , що може вказувати на узгодження ними заздалегідь позиції стосовно обставин подій з метою відвернення будь-якої підозри від обвинуваченого.

Свідок ОСОБА_12 , водій карети швидкої медичної допомоги, будь-яких істотних обставин для кримінального провадження не повідомив.

Показання свідка ОСОБА_13 , старости села, яка приїхала на місце події разом із швидкою медичною допомогою, також не підтверджують будь-яких обставин події, оскільки вона безпосередньо з ОСОБА_9 не розмовляла, а про те, що остання начебто сама себе підпалила, дізналася по телефону від ОСОБА_14 , яка, в свою чергу дізналася про обставини справи від свого сина - ОСОБА_7 .

Суд першої інстанції оцінив слушно надав критичну оцінку й показанням свідка ОСОБА_16 - лікаря швидкої медичної допомоги, у тій частині, що потерпіла ОСОБА_9 повідомила йому, що сама себе підпалила, оскільки, як зазначив свідок, ОСОБА_9 мала обширі опіки тіла, свідомість була сплутана, перебувала у шоковому стані, що не дає підстав розцінити її слова як об`єктивні докази. Тим паче, згодом, прийшовши до тями, потерпіла вже розповідала, що її підпалив саме засуджений.

Апеляційний суд, перевіривши вказаний довід сторони захисту щодо оцінки показань зазначених свідків, також погодився з висновками суду першої інстанції. Колегія суддів у свою чергу вважає ці висновки цілком обґрунтованими.

Надав суд першої інстанції свою оцінку й даним, що містяться в копії історії хвороби стаціонарного хворого № 7591 та копії медичної карти стаціонарного хворого № 3759 ОСОБА_9 , в тій частині, де зазначено про суїцид хворої та дійшов до переконання, що висновок у первісному діагнозі про суїцидну спробу був зроблений лише на підставі слів лікаря швидкої допомоги, а не з слів хворої ОСОБА_9 .

З тих же причин, не взяв суд до уваги й дані, наведені у мотивувальній частині висновку експерта від 01 грудня 2017 року № 2971, в частині психічних та поведінкових розладів ОСОБА_9 внаслідок вживання алкоголю, суїцидальної спроби у вигляді підпалу на тлі гострої інтоксикації, оскільки ці дані отримані з медичної карти стаціонарної хворої № 7591, при цьому, в підсумку вказаного висновку експерта зазначено лише причину смерті ОСОБА_9 без прив`язки до вчинення нею суїциду.

Не залишилися поза увагою суддів попередніх інстанцій і посилання засудженого та його захисника на неналежність і недостовірність показань свідка ОСОБА_11 .

Указані твердження сторони захисту не знайшли свого підтвердження матеріалами провадження, з яких убачається, що свідок ОСОБА_11 , яку було приведено судом до присяги, двічі допитувалася судом першої інстанції, надавала логічні, послідовні, незмінні й такі, що узгоджуються між собою, показання, в тому числі з наданими нею під час досудового розслідування, в порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, та зафіксованими у протоколі слідчого експерименту від 23 травня 2019 року. При цьому свідок ОСОБА_11 дала достатньо деталізовані показання щодо обставин подій, зокрема стосовно конфлікту між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , дій ОСОБА_7 , спрямованих на підпал ОСОБА_9 , і стосовно того, як вона гасила полум`я на ОСОБА_9 , та інших обставин.

Також її показання узгоджуються з даними, зафіксованими у протоколі огляду місця пригоди від 17 вересня 2017 року, згідно з яким на місці події виявлено обгорілі штани потерпілої. При цьому свідок показала, що футболка згоріла на ОСОБА_9 , а штани потерпіла встигла зняти.

До того ж свідок ОСОБА_11 пояснила, чому дала показання проти ОСОБА_7 лише через 2 роки після подій, і вказала, що засуджений неодноразово погрожував їй, в тому числі по телефону, останній раз - у 2019 році, коли вона випадково зустріла його і ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , перебуваючи у неадекватному стані, погрожував її спалити, у зв`язку з чим вона вирішила звернутися до правоохоронних органів та розказати правду про обставини, які відбулися того дня.

Щодо доводів засудженого про неналежність як доказу протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_11 від 23 травня 2019 року, то вони також є неспроможними, виходячи з наведеного нижче.

За приписами ст. 240 КПК України з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. До участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник. Про проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.

Метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення за участю потерпілого слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на відміну від допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.

Нормативна модель слідчого експерименту передбачає безпосередню участь потерпілого, свідків у проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань. Шляхами досягнення мети слідчого експерименту згідно з ч. 1 ст. 240 КПК України є проведення слідчим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

Отримання від потерпілого, свідків відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням установленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання.

На відміну від слідчого експерименту допит потерпілого чи свідка в розумінні статей 224 225 КПК України - це слідча дія, що провадиться шляхом опитування особи, для отримання інформації, яка має доказове чи інше значення для кримінального провадження.

Як випливає з дослідженого судом першої інстанції та покладеного в основу обвинувального вироку відеозапису слідчого експерименту, проведеного за участю свідка ОСОБА_11 , остання на місці події розповіла про обставини спричинення тілесних ушкоджень потерпілій і показала місце, де і як це відбулося, місце розташування учасників події.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду, що цю слідчу дію проведено за правилами, передбаченими ст. 240 КПК України, зокрема слідчими було дотримано всіх умов проведення слідчого експерименту (відтворення дій, обстановки, обставин події), а тому підстав уважати, що з свідком було проведено таку слідчу дію, як допит, про що наголошує сторона захисту, немає.

Стосовно доводів засудженого про недопустимість даних протоколу огляду місця пригоди від 17 вересня 2017 року у зв`язку з тим, що у ньому не зафіксовано всіх відомостей щодо обставин події, а саме не відображено наявності сірників на землі та пляшки з-під бензину, то вони є неспроможними. Як видно з протоколу, на місці пригоди слідчий виявив лише залишки обгорілих штанів, інших слідів виявлено не було (т. 4, а.п. 55). Цей протокол був складений за участі ОСОБА_7 , понятих ОСОБА_15 та ОСОБА_14 , які його підписали без зауважень.

Отже, підсумовуючи викладене, колегія суддів констатує, що достатність - це певна сукупність доказів, на підставі яких можливо вирішити справу. При цьому достатність доказів - це не кількісний, а якісний показник. Достатність не потребує подання якомога більше доказів по справі.

Достатність доказів з`ясовується у взаємозв`язку всієї сукупності досліджених в суді доказів, на підставі яких суд може дійти до висновку про наявність або відсутність обставин справи.

Колегія суддів вважає, що суд, оцінивши у сукупності всі докази у справі, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими і в сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Версія ж засудженого про вчинення потерпілою суїцидальних дій шляхом самопідпалювання не знайшла свого підтвердження здобутими у справі доказами. Фактично ця версія захисту ґрунтується лише на припущення щодо неможливості загоряння потерпілої за допомогою недопалку, свідченнях самого засудженого та його товариша ОСОБА_10 . Інші свідки, на показання яких посилався захист, не були очевидцями подій і про самопідпалювання потерпілої дізналися фактично від засудженого (свідки: ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_29 ). Свідчення ж лікаря швидкої допомоги ОСОБА_16 , якому потерпіла ОСОБА_9 повідомила, що сама себе підпалила, не можна вважати об`єктивним доказом, оскільки потерпіла була в шоковому стані та мала сплутану свідомість. При цьому згодом, будучи вже при свідомості, остання розповідала близьким та знайомим, що саме ОСОБА_7 її підпалив. До того ж, на думку колегії суддів, у людини з опіками тіла, які сягають 85%, оговорювати іншу людину сенсу немає, тому підстав не довіряти її словам не вбачається.

За результатами перевірки матеріалів провадження колегія суддів установила, що апеляційний суд, переглянувши кримінальне провадження в межах, визначених ст. 404 КПК України, та в порядку, встановленому ст. 405 цього Кодексу, за участю засудженого та захисника, з`ясував позицію сторін,належним чином розглянув доводи, викладені у апеляційних скаргах засудженого та захисника про недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину, які аналогічні доводам у його касаційній скарзі, дав на них вичерпні відповіді і умотивовано відмовив у задоволенні заявлених вимог, навівши переконливі аргументи, які ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження. Крім іншого, апеляційний суд надав цілком повні відповіді і на його доводи щодо безпідставної відмови йому судом першої інстанції у задоволенні клопотань стосовно проведення психіатричної експертизи свідка ОСОБА_11 , перевірки його показань та вказаного свідка на поліграфі, проведення слідчого експерименту за його участю і свідка ОСОБА_11 .

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, її законність сумнівів у колегії суддів не викликає.

У підсумку, колегія суддів вважає, що суди, оцінивши всі докази у справі, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими й у сукупності доповнюють один одного, дійшли обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, що була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у його скоєнні.

Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені засудженим дії, що суд правильно кваліфікував за ч. 2 ст. 121 КК України.

Отже, у цьому кримінальному провадженні суд дослідив і з`ясував усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, і дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Переконливих і достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84 91 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність під час кваліфікації діяння, в касаційній скарзі не наведено та перевіркою матеріалів провадження не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення в разі відсутності підстав передбачених ст. 438 КПК України, для його скасування або зміни.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень у ході збирання, дослідження та оцінки доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б стали безумовною підставою для скасування чи зміни судових рішень, не допущено.

З урахуванням викладеного касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 серпня 2022 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 15 серпня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3