№ 486/2101/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 486/2101/21

провадження № 61-15377св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», в особі відокремленого підрозділу «Південноукраїнська атомна електрична станція» державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду у складі колегії суддів: Тищук Н. О., Крамаренко Т. В., Темнікової В. І., від 04 жовтня 2023 року і виходив з наступного.

Основний зміст позовних вимог

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ДП «НАЕК «Енергоатом», в особі відокремленого підрозділу «Південноукраїнська атомна електрична станція» ДП «НАЕК «Енергоатом» (до перейменування - ВП «Южно-Українська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом»), про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, виплату заробітної плати.

2. Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що з 19 серпня 2015 року вона перебуває в трудових правовідносинах з відповідачем. На час виникнення спірних правовідносин працювала техніком документації ІІ категорії в цеху теплової автоматики та вимірювань. 09 грудня 2021 року ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Південноукраїнська атомна електрична станція

ДП «НАЕК «Енергоатом»видало наказ № 1589-к, яким відсторонило її від роботи з 10 грудня 2021 року, у зв`язку з відмовою від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19.

3. Вважаючи дії відповідача такими, що порушують її конституційні права щодо проведення обов`язкового щеплення проти COVID-19, позивачка просила позов задовольнити: визнати незаконним та скасувати наказ

ВП «Південноукраїнська атомна електрична станція» ДП «НАЕК «Енергоатом»

№ 1589-к від 09 грудня 2021 року в частині відсторонення її від роботи; стягнути на її користь 41 017, 28 грн середнього заробітку за час відсторонення.

4. Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що у визначених законодавством випадках обмеження конституційних прав і свобод людини допускається. ОСОБА_1 відмовилася від вакцинації, у зв`язку з чим її було відсторонено від роботи. Виконання позивачкою своїх посадових обов`язків дистанційно було неможливим.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області

від 26 липня 2023 року, з урахуванням ухвали Южноукраїнського міського суду

Миколаївської області від 14 серпня 2023 року про виправлення описки,

позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

6. Визнано незаконним та скасовано наказ ВП «Південноукраїнська атомна електростанція» ДП «НАЕК «Енергоатом» № 1589-к від 09 грудня 2021 року в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 . Стягнуто з

ВП «Південноукраїнська атомна електростанція» ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 41 017, 28 грн.

7. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

8. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню постанови Кабінету Міністрів України, що є підзаконним нормативно-правовим актом. До спірних правовідносин слід застосовувати норми статей 43 92 Конституції України, а закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19, відсутні. Позбавлення позивачки права на працю та заробітку на життя працею визнано несправедливим та непропорційним тягарем обмеження права на приватне життя, гарантованого пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

9. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ДП «НАЕК «Енергоатом», в особі відокремленого підрозділу «Південноукраїнська атомна електрична станція» ДП «НАЕК «Енергоатом» задоволено. Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області

від 26 липня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

10. Постанова апеляційного суду мотивована тим, щопри вирішенні спору суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки форма організації роботи ОСОБА_1 позбавляла її можливості працювати дистанційно, оскільки специфіка її роботи передбачає безпосередню комунікацію з іншими працівниками АЕС та застосування комп`ютерної мережі відповідача, як режимного об`єкту. Оскільки відсторонення ОСОБА_1 від роботи було правомірним, то у роботодавця не було обов`язку здійснювати працівникові визначені законодавством виплати. Доказів того, що трудовим договором було передбачено інші умови, суду надано не було.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

11. 25 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року та залишити в силі рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 26 липня 2023 року.

12. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

13. У касаційній скарзі заявницявказує, що апеляційним судом було проігноровано той факт, що вона не відмовлялася від щеплення ні в усному, ні в письмовому порядку. При вирішенні спору апеляційним судом до спірних правовідносин неправильно застосовано положення статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Відповідач не надав належних доказів того, що при відстороненні її від роботи було дотримано приписи вказаної статті в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від щеплення проти COVID-19 чи акту, складеного лікарем в присутності свідків. Заявниця зазначає, що акт від 08 грудня 2021 року, який мітиться в матеріалах справи, на підставі якого відповідачем видано оскаржуваний наказ, має назву «Про надання інформації» та сам по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує факту її відмови чи ухилення від щеплення.

14. Заявниця стверджує, що відповідач не довів, а суд апеляційної інстанції не встановив, що обмежувальний захід у вигляді відсторонення її від роботи, до якого він вдався і який мав для неї негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети - запобігання зараженню вірусом осіб, які не підлягали вакцинації. Також позивачка зазначає, що вона жодного разу не хворіла на COVID-19 та не була непрацездатною, а тому відповідач не зміг довести, що вона була небезпечною.

15. При вирішенні спору апеляційним судом не було враховано усі доводи відзиву на подану роботодавцем апеляційну скаргу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16. Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 486/2101/21.

У визначений судом строк, відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17. ОСОБА_1 працювала у ВП «Південноукраїнська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом»» техніком з підготовки технічної документації РЦ ТЦ ІІ категорії з 29 грудня 2016 року.

18. Згідно з наказом генерального директора ВП «Південноукраїнська АЕС»

ДП «НАЕК «Енергоатом» № 1652 від 03 грудня 2021 року керівникам структурних підрозділів наказано при виявленні фактів відмови або ухилення від вакцинації проти COVID-19 працівниками підлеглого підрозділу: готувати накази про відсторонення працівників від роботи на підставі рішення штабу, наданих списків та документів, згідно з пунктом 7.8 цього наказу.

19. 08 грудня 2021 року ОСОБА_1 була повідомлена про те, що наказом МОЗ № 2393 від 01 листопада 2021 року «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» розширений перелік професій, для яких щеплення проти СОVID-19 є обов`язковим. Працівники ВП «Південноукраїнська атомна електрична станція» ДП «НАЕК «Енергоатом» підлягають обов`язковому профілактичному щепленню проти СОVID-19. Доведено до відома, що у разі відсутності документу, який підтверджує наявність щеплення проти СОVID-19, ОСОБА_1 буде відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року на підставі статті 46 Кодексу законів про працюУкраїни та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року та постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 до усунення причин, що зумовили відсторонення.

20. У відповідь на вказане повідомлення ОСОБА_1 08 грудня 2021 року подала заперечення, в яких вказувала на невідповідність наказів відповідача нормам законодавства.

21. Згідно з протоколом від 09 грудня 2021 року на засіданні штабу з обговорення проведення заходів щодо обов`язкової вакцинації працівників

ВП «Південноукраїнська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» було вирішено підготувати накази про відсторонення від роботи з 10 грудня 2021 року працівників ВП «Південноукраїнська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», що відмовляються або ухиляються від профілактичного щеплення проти COVID-19 та забезпечити організацію ознайомлення відсторонених працівників з цими наказами (пункт 6 протоколу). Наступний допуск до роботи відсторонених працівників здійснювати після надання працівником документального підтвердження отримання щеплення або надання висновку лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації (пункт 9 протоколу).

22. До вказаного протоколу додано список працівників ВП «Південноукраїнська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», які відмовились або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 та які підлягають відстороненню від роботи (виконання робіт) на строк до усунення причин відсторонення, в якому зазначена і ОСОБА_1

23. 09 грудня 2021 року генеральний директор ВП «Південноукраїнська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» видав наказ № 1589-к «Про відсторонення від роботи», яким відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 10 грудня

2021 року працівників, які відмовились або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 на період дії карантину або на строк до усунення причин відсторонення, у тому числі ОСОБА_1 .

24. Наказом генерального директора ВП «Південноукраїнська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» № 349-к від 28 лютого 2022 року ОСОБА_1 допущено до роботи з 01 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні.

Позиція Верховного Суду

25. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

26. Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

27. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

28. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

29. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

30. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону

31. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

32. У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі

№ 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1 3 6 8 19 64 Конституції України.

33. Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

34. Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я України» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

35. Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

36. За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ визнано, що протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

37. Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

38. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт

(частина друга статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

39. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

40. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя

статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

41. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

42. Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частина шоста

статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

43. Згідно з Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

44. Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

45. Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

46. Наказом МОЗ № 2393 від 01 листопада 2021 року «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» розширений перелік професій, для яких щеплення проти СОVID-19 є обов`язковим. Включено до цього Переліку працівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.

47. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

48. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

49. Отже відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо пропорційності втручання у право позивачки на повагу до приватного життя, легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції

50. Наказом МОЗ України від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом

від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

51. 11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

52. Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

53. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня

2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції.

У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції, постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня

2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 квітня

2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

54. 24 грудня 2020 року МОЗ України видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках». Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

55. Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

56. Критерії оцінки пропорційності втручання у право на приватне життя Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 14.9 постанови

від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Зокрема, підлягають врахуванню такі обставини: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форма організації праці (дистанційна/ надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

57. Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

58. Судом апеляційної інстанції встановлено, що у відповідності до пункту 1.9 посадової інструкції техніка з підготовки технічної документації РЦ ТЦ ІІ категорії, яким працювала ОСОБА_1 , робоче місце техніка організоване в майстерні з ремонту приводів СУЗм в зоні суворого режиму і в приміщенні БК 749/1 СПК.

59. За своїми посадовими обов`язками ОСОБА_1 зобов`язана, зокрема, здійснювати видачу, облік використання і складання звіту про рух талонів лікувально-профілактичного харчування та проводити ревізійні заходи. У порядку, визначеному «Положенням про цех теплової автоматики та вимірів» здійснювати взаємодію з іншими структурними підрозділами (пункт 4.1 посадової інструкції).

60. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивачка пояснила, що вона працює в кабінеті з двома робочими місцями, одне з яких займає інший працівник підприємства. У процесі виконання своїх посадових обов`язків вона періодично пересувається по території підприємства та контактує з працівниками інших підрозділів.

61. Представник відповідача з цього приводу пояснив, що у період, коли це було можливо, ОСОБА_1 дійсно працювала дистанційно, проте така її робота у постійному режимі неможлива, оскільки її специфіка передбачає безпосередній контакт з іншими працівниками, зокрема щодо обміну документами. Обмінюватися документами через комп`ютерну систему не вбачається можливим, оскільки підключення до комп`ютерної мережі відповідача, як режимного підприємства, з домашнього комп`ютеру неможливе. Крім цього, на підприємстві існує пропускна система, отже при вході на підприємство на початку робочого дня та при виході з нього після закінчення роботи на пунктах пропуску утворюються черги, де працівники різних підрозділів контактують між собою.

62. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

63. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

64. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки позивачка підлягала обов`язковій вакцинації проти коронавірусної хвороби COVID-19, виходячи із того, що вона працювала техніком документації ІІ категорії в цеху теплової автоматики та вимірюваньна режимному об`єкті, виконувала трудову функцію, пов`язану з необхідністю перебування на робочому місці й контактом з іншими працівниками підприємства, а також не довела наявності протипоказань та застережень щодо проведення профілактичного щеплення.

65. ОСОБА_1 не спростувала того факту, що роботодавець повідомив її про необхідність щеплення від COVID-19. Водночас позивачка не погодилася на проведення щеплення від COVID-19, що підтверджується її запереченням до повідомлення про обов`язкове щеплення проти COVID-19 (т. 1, а. с. 29-32), у зв`язку із чим роботодавцем було прийнято рішення про її відсторонення від виконання нею посадових обов'язків до усунення причин, що зумовили таке відсторонення.

66. Позивачкою не надано роботодавцю медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації. Водночас саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження вакцинації проти COVID-19, або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

67. Подібні висновки висловлено у постанові Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 943/2356/21 (провадження №61-1531св23).

68. При вирішенні спору, апеляційним судом встановлено, що форма організації роботи ОСОБА_1 позбавляла її можливості працювати дистанційно чи надомно, оскільки специфіка її роботи техніка атомної станції передбачає безпосередню комунікацію з іншими працівниками підприємства та застосування комп`ютерної мережі відповідача, який є режимним об`єктом.

69. Виходячи зі змісту вказаних норм законодавства, а також характеру виконуваної позивачкою роботи, що обумовлює необхідність у контактуванні з іншими працівниками, що мало вплив на безпечні умови праці й підвищувало ризик інфікування коронавірусом та/або сприяння його подальшому поширенню, роботодавцем правомірно було ухвалено рішення про відсторонення позивачки від роботи.

70. Необхідно зазначити, що право позивачки на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка ухилилася від обов`язкового щеплення.

71. У спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитись від щеплення при збереженні обсягу права на працю протиставляється загальному праву (інтересу) інших працівників (членів суспільства), які провели щеплення з метою загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантується статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

72. З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду, що за встановлених у цій справі обставин роботодавець правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

73. Враховуючи, що за позивачкою на період відсторонення зберіглося робоче місце, трудовий договір не припинений, з 01 березня 2022 року її допущено до роботи, Верховний Суд не встановив порушення права позивачки на працю, гарантованого статтею 43 Конституції України.

74. У цій справі позивачкою не доведено обставин, які б давали підстави для висновку, що її тимчасове відсторонення від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя.

75. Оскільки заявлені позивачкою підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, відсутні і правові підстави для задоволення вимог позову в частині стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу, про що було вказано апеляційним судом.

76. Викладені вище висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 березня 2023 рокуу справі № 697/2349/21 (провадження № 61-6083св22), від 01 березня 2023 року у справі № 751/8696/21 (провадження № 61-7240св22), від 15 березня 2023 року у справі № 697/2359/21 (провадження № 61-5525св22), від 29 березня 2023 року у справі № 682/2645/21 (провадження № 61-4736св22), від 12 квітня 2023 року у справі № 621/4155/21 (провадження № 61-1505св23), від 12 квітня 2023 року у справі № 206/26/22 (провадження № 61-8378св22), від 19 квітня 2023 року у справі № 950/2795/21 (провадження № 61-11703св22), від 26 квітня 2023 року у справі № 203/268/22 (провадження № 61-1662св23), від 09 серпня 2023 року у справі № 203/965/22 (провадження № 61-6389св23), від 15 серпня 2023 року у справі № 203/216/22 (провадження № 61-5752св23), від 06 вересня 2023 року у справі № 317/4188/21 (провадження № 61-6560св23), від 13 вересня 2023 року у справі № 133/51/22 (провадження № 61-9650св23), від 04 жовтня 2023 року у справі № 565/25/22 (провадження № 61-9880св23), від 25 жовтня 2023 року у справі № 211/8418/21 (провадження № 61-6267св23), від 08 листопада 2023 року у справі

№ 565/279/22 (провадження № 61-13514св23).

77. Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду, що відсторонення позивачки відбулося правомірно, у порядку, передбаченому законом, оскільки характер виконуваної позивачкою роботи передбачає соціальні контакти на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивачки проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих небезпечною для життя і здоров`я хворобою.

78. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції надав належну оцінку як кожному доказу окремо, так і доказам у їх сукупності та дійшов загаломобґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог.

79. Слід також зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

80. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального чи порушенням норм процесуального права.

81. Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору правильно застосував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження 14-82цс22), врахував конкретні обставини цієї справи.

82. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

83. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян В. В. Шипович