Постанова
Іменем України
25 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 486/615/18
провадження № 61-16131св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 23 травня 2019 року у складі судді Франчук О. Д. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 липня 2019 року у складі колегії суддів: Шаманської Н. О., Данилової О. О., Коломієць В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позов обґрунтовано тим, що з 24 грудня 1988 року по 23 березня 2016 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Під час перебування у шлюбі сторони придбали автомобіль ВАЗ 21120, державний номер НОМЕР_1 , вартістю 40 000,00 грн, який оформлено на відповідача. Також, на ім`я відповідача відкрито депозитний рахунок в Публічному акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), на якому на момент фактичного припинення шлюбних відносин накопичено 46 000,00 грн.
09 березня 2016 року ОСОБА_2 без згоди позивача продала зазначений автомобіль своїй матері - ОСОБА_4 , а коштами, які знаходились на депозитному рахунку, розпорядилася на свій розсуд.
Посилаючись на те, що зазначене майно є спільною сумісною власністю сторін, яке ОСОБА_2 використала на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї, позивач просив у порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля ВАЗ 21120, державний номер НОМЕР_1 , у сумі 33 750,00 грн, а також 1/2 частки депозиту накопиченого під час проживання в шлюбі у сумі 23 000,00 грн.
Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 23 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля у розмірі 36 820,00 грн та 1/2 частки депозиту накопиченого під час шлюбу у розмірі 15 501,07 грн, а всього 52 321,07 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що автомобіль ВАЗ 21120, державний номер НОМЕР_1 , придбаний сторонами у період шлюбу, відчужений відповідачем без згоди позивача, а кошти від його продажу використала не в інтересах сім`ї, тому останній має право на компенсацію вартості спірного транспортного засобу. Також суд першої інстанції виходив з того, що оскільки депозитний рахунок в ПАТ КБ «ПриватБанк» відкритий Мурогіною О. П. у шлюбі, за час перебування у якому сторони накопичили 46 002,15 грн, тому зазначені кошти належать сторонам на праві спільної сумісної власності, а отже підлягають поділу між ними у рівних частинах.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 25 липня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 23 травня 2019 року змінено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 49 251,07 грн грошової компенсації та 12 312,27 грн судових витрат.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що звертаючись до суду позивач просив стягнути з відповідача 33 750,00 грн компенсації 1/2 частки за проданий автомобіль, однак суд першої інстанції залишив зазначені обставини поза увагою та вийшов за межі позовних вимог.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 у серпні 2019 року звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 23 травня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 липня 2019 року у вищевказаній справі.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що спірний автомобіль був проданий у період шлюбу за згодою позивача, а кошти від його продажу використані в інтересах сім`ї.
Заявник у скарзі також зазначає, що судами не надано оцінку тому факту, що позивач не долучав до позовної заяви копію висновку про вартість спірного транспортного засобу, тому відповідач позбавлений можливості заперечувати проти вартості, зазначеної у ньому.
Крім того, заявник звертає увагу, що з травня 2015 року по 31 грудня 2015 року залишок на відкритому депозитному рахунку становив 00,00 грн, що свідчить про відсутність грошових коштів на депозитному рахунку відповідача.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 зазначав клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
ОСОБА_2 не зверталась до Верховного Суду із відзивом на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2019 року, після усунення заявником недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи № 486/615/18 з суду першої інстанції та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Цією ж ухвалою відмовлено заявнику в задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.
У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у серпні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України(в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі ухвалено з додержанням норм законодавства.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 24 грудня 1988 року до 23 березня 2016 року.
В період шлюбу, а саме 11 травня 2010 року, сторонами було придбано автомобіль ВАЗ 21120 реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується договором № 8971 купівлі-продажу транспортного засобу, оформленим на ім`я ОСОБА_2 .
Крім того, на ім`я відповідача у ПАТ КБ «ПриватБанк» було відкрито депозитний рахунок по договору «Стандарт» на 3 місяця від 25 грудня 2013 року.
Як вбачається з виписки по депозитному рахунку за період з 01 травня по 31 грудня 2015 року по договору «Стандарт» на 3 місяці відкритому на ім`я ОСОБА_2 , 01 липня 2015 року було здійснено перерахунок коштів на вклад за вимогою для продовження депозитного договору № SAMDNWF*4300 від 25 грудня 2013 року у сумі 46 002,15 грн. Залишок на рахунку 00,00 грн.
В період з січня 2015 року по липень 2015 року за даним рахунком було нараховано відсотки по депозиту.
09 березня 2016 року автомобіль ВАЗ 21120, реєстраційний номер НОМЕР_1 , продано ОСОБА_5 за дорученням ОСОБА_2 покупцю ОСОБА_4 , яка є матір`ю відповідача.
Нормативно-правове обґрунтування
У статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
За вимогами частин першої, другої статті 369 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Встановивши, що автомобіль ВАЗ 21120 реєстраційний номер НОМЕР_1 , набуто ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі, суд першої інстанції з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 розпорядилась автомобілем, який є спільним майном, без згоди другого співвласника - ОСОБА_1 .
З урахуванням того, що ОСОБА_1 просив стягнути на його користь із ОСОБА_2 компенсацію вартості належної йому частки спільного майна подружжя у розмірі 33 750,00 грн, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині суми грошової компенсації, зменшивши її з 36 820,00 грн до 33 750,00 грн.
Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано, що спірний автомобіль був проданий у період шлюбу за згодою позивача, а кошти від його продажу використані в інтересах сім`ї є необґрунтовані, оскільки доказів зазначеного матеріали справи не містять.
Посилання заявника в касаційній скарзі на той факт, що висновок від 20 липня 2017 року № 17-628 експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню середньої ринкової вартості КТЗ позивачем не долучено до позовної заяви, оригінал висновку суд не досліджував, є безпідставними, оскільки зазначений висновок міститься у матеріалах справи (а. с. 166).
Доводи касаційної скарги про те, що на депозитному рахунку відповідача, станом на момент звернення позивача з позовом у цій справі, не було жодних грошових коштів, що підтверджується випискою по рахунку за період з 01 травня 2015 року по 31 грудня 2015 року, Судом відхиляються, оскільки, як встановлено судами, за час перебування у шлюбі сторони накопичили на депозитному рахунку 46 002,15 грн, з яких 15 000,00 грн у серпні 2015 року (тобто в період шлюбу) ОСОБА_2 зняла з рахунку та перерахувала на рахунок сина.
Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація Ѕ частини депозитного вкладу, за вирахуванням 15 000,00 грн, якими відповідач розпорядилась в період шлюбу та в інтересах сім`ї.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах судових рішень, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх спростували. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини(далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Викладенедає підстави длявисновку, щокасаційна скаргапідлягає залишеннюбез задоволення, аоскаржувані судовірішення - беззмін із підстав, передбаченихстаттею 410 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 23 травня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик