ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 487/1134/18

провадження № 61-6859св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватного акціонерного товариства «Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 20 листопада 2018 року, ухвалене у складі судді Бобрової І. В., та постанову Миколаївського апеляційного суду

від 26 лютого 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Лівінського І. В., Данилової О. О., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Приватного акціонерного товариства «Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій» (далі - ПрАТ «МОПАС») про визнання незаконним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказувала, що працювала у ПрАТ «МОПАС» на різних посадах протягом тривалого часу, а з 12 травня 2017 року на підставі наказу відповідача № 64-к - на посаді касира вбиральні.

6 лютого 2018 року згідно з наказом № 18-к її звільнено із займаної посади за статтею 38 КЗпП України - за власним бажанням, у зв`язку з неможливістю продовжувати роботу за станом здоров`я.

Вказувала, що вона працювала за графіком «доба через дві» та в її обов`язки входило приймати плату за надання послуг вбиральні, проводити отримання коштів за касовим апаратом, складати звіти про отримані кошти та надавати їх до бухгалтерії підприємства, проводити вилучення коштів з каси вбиральні та здавати їх до інкасації. Також вона отримувала товарно-матеріальні цінності зі складу підприємства та видавала їх прибиральниці вбиральні.

За роботу касира вбиральні їй сплачували 0,75 ставки від мінімальної заробітної плати на 2017 рік у сумі 3 200 грн. За роботу вночі, у вихідні та святкові дні доплата не проводилась.

У січні 2018 року у ПрАТ «МОПАС» проведено скорочення штату працівників та звільнено прибиральницю, після чого обов`язки касира вбиральні доповнено обов`язками прибиральниці вбиральні із залишенням попередньої оплати праці.

Зазначала, що на її відмову суміщати обов`язки касира та прибиральниці вбиральні керівництво підприємства повідомило про можливе її звільнення за порушення трудової дисципліни. У зв`язку з тиском керівництва підприємства та погрозами звільнення позивач написала заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням без зазначення дати звільнення.

На думку позивача, звільнення її до спливу двох тижнів після написання заяви про звільнення не відповідає вимогам трудового законодавства.

Уточнивши позовні вимоги, позивач просила визнати незаконним та скасувати наказ генерального директора ПрАТ «МОПАС» від 6 лютого 2018 року № 18-к про її звільнення; поновити її на посаді касира вбиральні ПрАТ «МОПАС» відповідно до штатного розпису з 6 лютого 2018 року; стягнути з відповідача на її користь заборгованість із заробітної плати за період з травня до грудня 2017 року та за січень 2018 року у розмірі 32 476,28 грн та 20 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 20 листопада

2018 року, описку в якому виправлено ухвалою цього ж суду від 26 листопада 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з відсутності порушень ПрАТ «МОПАС» вимог чинного законодавства при звільненні позивача. Місцевий суд встановив, відповідач виплатив ОСОБА_1 у день її звільнення всі суми, належні останній від підприємства, що вказує про додержання роботодавцем

вимог статті 116 КЗпП України. Крім того, позивач не довела належними і допустимими доказами обставини про її роботу у вихідні дні та у надурочний час.

Врахувавши відсутність порушення трудових прав позивача, суд першої інстанції вважав необґрунтованими вимоги про відшкодування за рахунок відповідача моральної шкоди, завданої, на її думку, такими порушеннями.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якій викладено клопотання про оскарження рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову в частині стягнення заробітної плати і відшкодування шкоди, залишено без задоволення, а рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 20 листопада

2018 року - без змін.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині про додержання роботодавцем вимог трудового законодавства при звільненні позивача, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Заводського районного суду міста Миколаєва

від 20 листопада 2018року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди та постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована ненаданням судами попередніх інстанцій оцінки поясненням представника відповідача про те, що Миколаївський міжміський автовокзал працює цілодобово, що суперечить розділу 1 «Режим роботи, тривалість робочого часу і відпочину» Колективного договору ПрАТ «МОПАС» на 2017 рік № 20/17 від 31 березня 2017 року та пункту 5.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ПрАТ «МОПАС». Також суди не врахували показання свідка ОСОБА_2 , яка підтвердила обставини роботи позивача за графіком «24 години на добу через дві доби», що суперечить встановленому судами графіку роботи - 6 годин на добу. Заявник вказує, що суд першої інстанції не витребував у відповідача Книгу розрахункових операції (далі - РРО) № 3000176229р/8 за період з травня 2017 року до лютого 2018 року, помилково зазначивши про відсутність її у ПрАТ «МОПАС». На думку заявника, такі порушення призвели до унеможливлення встановлення обставин щодо фактично відпрацьованого нею часу у ПрАТ «МОПАС».

Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на вказані порушення, допущені судом першої інстанції. Крім того, апеляційний суд безпідставно надав оцінку недопустимому доказу - Книзі РРО № 1464003152р/8, яку надано ПрАТ «МОПАС» замість витребуваної цим судом книги

РРО № 3000176229р/8.

Позиція інших учасників справи.

У листопаді 2019 року ПрАТ «МОПАС» надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначив про правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 13 травня 2017 року

ОСОБА_1 відповідно до наказу № 64-к від 12 травня 2017 року працювала у структурному підрозділу ПрАТ «МОПАС» - Миколаївський міжміський автовокзал на посаді касира вбиральні на умовах неповного робочого часу

(0,75 ставки) з посадовим окладом згідно зі штатним розкладом на 2017 рік.

6 лютого 2018 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади згідно з наказом № 18-к за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України.

Зі змісту Колективних договорів ПрАТ «МОПАС» на 2017 та 2018 роки, зареєстрованих Управлінням праці департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради 31 березня 2017 року та 3 квітня

2018 року, та Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників вказаного товариства суди встановили, що тривалість щоденної роботи встановлюється відповідно до графіка, затвердженого генеральним директором і погодженого з головою профкому. У ПрАТ «МОПАС» ведеться сумарний облік робочого часу, тривалість якого не може перевищувати 40 годин на тиждень. За домовленістю з роботодавцем працівникові може бути встановлений неповний робочий день з оплатою, пропорційною відпрацьованому часу.

Пунктом 5.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників

ПрАТ «МОПАС» встановлено, що у відповідних випадках тривалість щоденної роботи, у тому числі час початку і закінчення щоденної роботи, перерви для відпочинку і прийому їжі, визначається графіком змінності, затвердженим генеральним директором за узгодженням із профкомом, з дотриманням установленої тривалості робочого часу.

З наданих ПрАТ «МОПАС» графіків роботи працівників за період з травня до грудня 2017 року та з січня до лютого 2018 року суди встановили, що тривалість робочого дня ОСОБА_1 у цей період встановлена позмінно та триває

6 годин на добу.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 20 листопада 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого

2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил (частина перша статті 142 КЗпП України).

Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені

у статті 116 КЗпП України.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Звертаючись із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказувала, що вона працювала в нічний час, у вихідні та святкові дні, однак відповідач не провів відповідних розрахунків за виконання вказаної роботи.

Відповідно до статті 57 КЗпП України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності із законодавством.

Відповідно до статті 62 КЗпП України надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня.

Частиною другою статті 30 Закону України «Про оплату праці» визначено, що роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника (частина друга статті 65 КЗпП України).

Згідно зі статтею 107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі.

Статтею 108 КЗпП України встановлено, що робота у нічний час (стаття 54) оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.

Відповідно до положень частини другої статті 54 КЗпП України тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем.

Врахувавши, що тривалість нічної роботи ОСОБА_1 зрівнюється з денною, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про відсутність підстав для оплати такої роботи позивача у підвищеному розмірі.

Відповідно до статті 69 КЗпП України на підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.

Відхиляючи посилання позивача про невиплату їй заробітної плати за відпрацьовані вихідні дні, суди попередніх інстанцій надали належну оцінку графіку роботи позивача та встановили, що відпрацьовані нею вихідні дні надані їй в різні дні тижня, позначені згідно з графіком змінності, що узгоджується зі статтею 69 КЗпП України

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством.

Із змісту Положення № 1 про оплату праці працівників підприємства, яке є додатком № 9 до колективного договору та погоджене головою профкому

ПрАТ «МОПАС», суди встановили, що розрахунок заробітної плати ПрАТ «МОПАС» здійснюється на підставі наданих з АВ-АС до фінансово-економічного відділу ПрАТ «МОПАС» табелів обліку робочого часу працівників (пункт 2.1). Оплата праці працівників у нічний, вечірній час, у вихідні та святкові дні здійснюється на підставі інформації, яка міститься у наданих табелях, згідно з чинним законодавством та у відповідності з діючим колективним договором між адміністрацією та трудовим колективом ПрАТ «МОПАС» (пункт 2.2). Розмір оплати праці працівників визначається посадовими окладами, обумовленими штатним розкладом ПрАТ «МОПАС».

Згідно з наказом Державного комітету статистики України від 5 грудня 2008 року № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» первинним обліковим документом щодо обліку використання робочого часу на підприємствах є табелі обліку використаного робочого часу.

Частиною першою статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Із розрахункових відомостей, відомостей розподілення виплат заробітної плати та звіту за записами журналу розрахунків за період з травня 2017 року до лютого

2018 року суди попередніх інстанцій встановили, що ПрАТ «МОПАС» нарахувало та сплатило ОСОБА_1 заробітну плату у повному обсязі за фактично відпрацьований нею час на підставі наданих табелів обліку використання робочого часу за вказаний період.

Встановивши, що умови оплати праці позивача регулюються укладеним між відповідачем та працівниками ПрАТ «МОПАС» колективним договором, та, врахувавши характер роботи позивача, який передбачає роботу із тривалістю робочого дня працівника позмінно 6 годин на добу, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність із заробітної плати та відмову в задоволенні позовних вимог про її стягнення.

Враховуючи недоведення позивачем порушення роботодавцем її трудових прав, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди.

Посилання касаційної скарги про неврахування судами того, що структурний підрозділ відповідача, в якому працювала позивач, - Миколаївський міжміський автовокзал має цілодобовий графік роботи, що вказує на тривалість її зміни 24 години на добу, відхиляються касаційним судом, оскільки сам по собі факт цілодобової роботи структурного підрозділу відповідача не свідчить про таку ж тривалість зміни позивача.

Доводи касаційної скарги про ненадання належної оцінки показам свідка

ОСОБА_2 , яка вказувала, що тривалість зміни позивача складала 24 години на добу, відхиляються касаційним судом, оскільки, оцінивши у сукупності подані сторонами докази, суди вважали такі обставини недоведеними.

Крім того, такі доводи зводяться до необхідності переоцінки вказаних доказів і містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено

статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Посилання заявника про порушення судами норм процесуального права, які полягають у невитребувані у відповідача книги РРО № 3000176229р/8 за період з травня 2017 року до лютого 2018 року, та дослідження апеляційним судом книги РРО № 1464003152р/8, яка є недопустимим доказом, не впливають на правильність вирішення справи по суті та не спростовують висновки судів щодо встановлення належними і допустимими доказами обставин тривалості робочого часу позивача та графіка її роботи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди та постанови суду апеляційної інстанції, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили у цій частині судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції у відповідній частині та постанови апеляційного суду без змін.

Враховуючи те, що касаційна скарга не містить вимог про перегляд оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовних вимог

ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування наказу та поновлення на роботі, колегія суддів відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України рішення суду першої інстанції у вказаній частині не переглядає.

Касаційний суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання

ПрАТ «МОПАС» про розгляд справи за особистої участі представника товариства, що викладене у відзиві на касаційну скаргу, оскільки за змістом частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Відмовити Приватному акціонерному товариству «Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій» у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 20 листопада

2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій» про стягнення заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди та постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук