ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 487/2596/17

провадження № 61-123св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України міста Миколаєва Миколаївської області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 3 жовтня 2017 року, ухвалене у складі судді Нікітіна Д. Г., та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 29 листопада 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Темнікової В. І., Бондаренко Т. З., Лисенка П. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України міста Миколаєва Миколаївської області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, звернулося з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 16 622,80 грн.

Позов обґрунтований тим, що16 березня 2015 року відповідач звернулася з заявою про призначення пенсії за віком, надала копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 6 лютого 2011 року Заводським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області, за яким її місцем реєстрації заявника з 6 лютого 2001 року є квартира АДРЕСА_1 .

9 серпня 2016 року до управління Пенсійного фонду України в Заводському районі міста Миколаєва надійшов електронний лист Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому зазначено, що за інформацією Міністерства фінансів України паспорт ОСОБА_1 із відповідним серійним номером обліковуються компетентними органами як втрачений або вкрадений. Відділ адресно-довідкової роботи управління Державної міграційної служби України (далі - УДМС України) повідомив, що відповідач серед зареєстрованих за місцем проживання в Миколаївській області не значиться та у 2003 році оформлювала виїзд на постійне проживання до Німеччини.

Враховуючи зазначену інформацію, управлінням Пенсійного фонду України в Заводському районі міста Миколаєва 19 вересня 2016 року прийнято рішення № 72/5 про призупинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 1 жовтня 2016 року.

8 грудня 2016 року Заводський районний відділ у м. Миколаєві УДМС України в Миколаївській області повідомив управління Пенсійного фонду України в Заводському районі міста Миколаєва, що особа відповідача документувалася паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим 6 лютого 2001 року Заводським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області, який вважається втраченим, та паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 29 липня 2003 року Заводським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області замість втраченого.

Проте цей паспортний документ також є недійсним та списаний у зв`язку з виїздом ОСОБА_1 на постійне місце проживання до Федеративної Республіки Німеччина.

Оскільки Україною не укладено міжнародного договору з Федеративною Республікою Німеччина щодо виплати пенсії за на час проживання пенсіонера за кордоном, позивач з посиланням на статті 49, 51 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» просив стягнути з ОСОБА_1 як такі, що нараховані та виплачені їй безпідставно, грошові кошти у загальній сумі 16 622,80 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 3 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності зловживань ОСОБА_1 , її вини чи недобросовісності при поданні документів для призначення пенсії за віком.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 29 листопада 2017 року апеляційну скаргу Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області відхилено, рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 3 жовтня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції керувався статтею 1215 ЦК України, виходив з недоведеності факту недобросовісного набуття відповідачем отриманих коштів чи наявності рахункової помилки та погодився із висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2017 року Центральне об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області звернулося з касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 3 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 29 листопада 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що при зверненні з заявою для призначення пенсії за віком, ОСОБА_1 пред`явила недійсний паспорт та приховала факт проживання за кордоном, а отже свідомо надала недостовірні відомості.

Заявник зазначає, що Україна не укладала міжнародного договору з Федеративною Республікою Німеччина про виплату пенсії пенсіонерам під час їх перебування за кордоном, тому виплата відповідачу здійснена безпідставно.

Провадження в суді касаційної інстанції

Касаційна скарга Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області подана 14 грудня 2017 року.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2020 року задоволено заяву Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області і замінено його на правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 16 березня 2015 року перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у Заводському районі міста Миколаєва, правонаступником якого є внаслідок реорганізації Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України міста Миколаєва та Миколаївської області, і отримує пенсію за віком.

При зверненні із заявою про призначення пенсії за віком відповідач пред`явила паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 6 лютого 2011 року Заводським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області, відповідно до якого її місцем реєстрації з 6 лютого 2001 року є квартира АДРЕСА_1 .

9 серпня 2016 року Міністерство фінансів України повідомило позивача про те, що паспортні дані щодо відповідача обліковуються компетентними органами як втрачені або вкрадені.

З повідомлення відділу адресно-довідкової роботи управління Державної міграційної служби України від 12 вересня 2016 року суди встановили, що ОСОБА_1 серед зареєстрованих у Миколаївській області не значиться і у 2003 році оформлювала документи про виїзд на постійне проживання до Федеративної Республіки Німеччина.

19 вересня 2019 року управління Пенсійного фонду України в Заводському районі міста Миколаєва прийняло рішення № 72/5 про призупинення з 1 жовтня 2016 року виплати пенсії відповідачу

8 грудня 2016 року Заводський РВ у м. Миколаєві УДМС України в Миколаївській області повідомив управління Пенсійного фонду України в Заводському районі міста Миколаєва, що особа ОСОБА_1 документувалася паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим 6 лютого 2001 року Заводським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області, який вважається втраченим, та паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 29 липня 2003 року Заводським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області замість втраченого, який недійсний і списаний у зв`язку з виїздом відповідача на постійне місце проживання за межі України.

Обставин, які б свідчили про недобросовісність відповідача при зверненні 16 березня 2015 року до управління Пенсійного Фонду України в Заводському районі міста Миколаєва з заявою про призначення пенсії за віком, у розумінні статті 1212 ЦК України, судами попередніх інстанцій не встановлено.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакціїЗакону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Статтею 10 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, встановлювалося, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 11 ЦПК України у тій же редакції суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних або юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених Законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Статтею 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок), заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем, проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Пункт 2.22 Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання.

Тобто, паспорт пред`являється особою, яка звертається за пенсією, для встановлення особи, її віку та місця її проживання (реєстрації).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач документована Заводським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим 6 лютого 2001 року, який вважається втраченим, та паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 29 липня 2003 року Заводським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області замість втраченого, який також є недійсний та списаний у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за межі України.

Відповідач оформлювала виїзд на постійне проживання до Федеративної Республіки Німеччина в 2003 році.

Відповідно до пункту 35 Інструкції щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженої наказом МВС України від 17 серпня 1994 року № 316, чинної на час оформлення відповідачем документів для виїзду за кордон, особами, які виїжджають на постійне проживання за кордон, а також особами, які вийшли з громадянства України, паспорти здавалися до ВВІР чи паспортної служби одночасно з одержанням документів на виїзд за кордон або під час видачі посвідки на проживання. Такі паспорти погашалися та знищувалися в порядку, передбаченому пунктом 37 цієї Інструкції.

Пункт 10.2 Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 13 квітня 2012 року № 320 з наступними змінами, передбачено, що у разі прийняття позитивного рішення за заявою особи щодо оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон на постійне проживання паспорт цієї особи з відміткою про зняття з реєстрації місця проживання здається до територіального органу, який оформлює виїзд на постійне проживання за кордон. Зданий паспорт надсилається до територіального підрозділу, що його видав.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про громадянство» громадянство України припиняється: внаслідок виходу з громадянства України; внаслідок втрати громадянства України; за підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Частиною першою статті 18 Закону України «Про громадянство» встановлено, що громадянин України, який відповідно до чинного законодавства України є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням. Повноваженнями щодо припинення громадянства України згідно з статтею 22 Закону України «Про громадянство» наділений Президент України, який приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України.

Касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оформлення відповідачем у 2003 році документів для виїзду на постійне проживання до Федеративної Республіки Німеччина не свідчить про припинення нею громадянства України; позивачем не доведено належними та допустимими доказами тієї обставини, що відповідач позбавлена громадянства України.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач є громадянкою України і у відповідності до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за наявності відповідного страхового стажу набула право на отримання пенсії за віком.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Так, не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (частина перша статті 1215 ЦК України).

Отже, закон встановлює два виключення із загального правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Зловживань або недобросовісності з боку відповідача судами попередніх інстанцій у цій справі не встановлено.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності та взаємозв`язку, обґрунтовано виходив із того, що підстави для стягнення сплачених грошових коштів відсутні, оскільки не встановлено ні факту недобросовісного отримання відповідачем зазначених коштів, ні наявності рахункової помилки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції і ухвали апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтями 401 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 3 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 29 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов