ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2025 року

м. Київ

справа № 487/3403/24

провадження № 61-2345св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М, Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Миколаївська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Сидоренко Тетяна Володимирівна, на постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 січня 2025 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Коломієць В. В., Серебрякової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Миколаївської міської ради, у якому просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на житловий будинок із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову посилалась на те, що з початку квітня 2014 року вона постійно проживає у цьому будинку та користується ним, сплачує комунальні послуги.

Станом на квітень 2014 року в будинку ніхто не проживав, він знаходився на той час у непридатному для проживання стані.

За час свого тривалого, постійного проживання позивачка провела у житловому будинку капітальний ремонт, відновила господарські та побутові споруди.

Зазначений будинок належав на праві власності ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті будь-які спадкоємці спадщину не прийняли.

Посилаючись на те, що з квітня 2014 року по теперішній час вона з сім`єю відкрито та безперервно володіє цілим житловим будинком із господарськими та побутовими спорудами, сплачує комунальні послуги, утримує будинок в належному стані, проводить капітальні і поточні ремонтні роботи, просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2024 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку набувальної давності на цілий житловий будинок із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка добросовісно та відкрито володіє майном останні десять років, користується житловим будинком, утримує його та не заволоділа цим майном поза волею власників.

При цьому суд вказав, що обставин, які б свідчили про заборону чи обмеження набуття у власність позивачкою спірного житлового будинку, не встановлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Миколаївська міська рада звернулась до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 січня 2025 року апеляційну скаргу Миколаївської міської ради задоволено, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання за позивачкою права власності на об`єкт нерухомості, оскільки остання в силу положень статті 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не довела факту добросовісного та безперервного використання майна, що свідчить про відсутність сукупності умов, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю.

Апеляційний суд вважав, що на момент вселення позивачка достовірно не могла бути обізнана про наявність/відсутність спадкоємців на зазначений житловий будинок.

Крім того, за свідчення свідків у цій справі (сусідів), саме вони дозволили проживати позивачці та її сім`ї у будинку, достеменно знаючи про смерть її власника, а відтак поза розумним сумнівом можна припустити, що про смерть ОСОБА_2 останні могли повідомити також і позивачку, а вона могла знати, що зазначений житловий будинок належав на праві власності ОСОБА_2 .

Отже, у даному випадку виключається добросовісність позивачки при заволодінні спірним житловим будинком.

Суд першої інстанції також не врахував, що додані ОСОБА_3 до позову платіжні інструкції з оплати за комунальні послуги не є належними та достатніми доказами факту безперервного користування нею житловим будинком з квітня 2014 року.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

25 лютого 2025 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Сидоренко Т. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 січня 2025 року.

В касаційній скарзі заявниця просить скасувати вказану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржене судове рішення ухвалено судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

27 березня 2025 року Миколаївська міська рада звернулась до Верховного Суду з відзивом, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

01 квітня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що згідно з листом КП «ММБТІ» № 1697 від 14 серпня 2024 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2007 року.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 вересня 2023 року № 5004016355736 за ОСОБА_4 зареєстрований на праві власності житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 . Дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 15 серпня 2007 року, підстава - рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2007 року у справі № 2-3550.

Згідно з технічним паспортом на житловий будинок АДРЕСА_1 , копія якого міститься в матеріалах справи, він виготовлений 03 квітня 2007 року, власником зазначена - ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Як вбачається з листа № 553/01-16 від 06 серпня 2024 року в.о. завідувача Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори Боровицької О., за даними інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) спадкова справа після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 не виявлена.

Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру № 77894129 від 06 серпня 2024 року за параметрами запиту - ОСОБА_5 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , інформація у Спадковому реєстрі щодо наявності спадкової справи та виданих свідоцтв про право на спадщину відсутня.

Згідно наявних матеріалів справи, Миколаївська міська рада, з огляду на відсутність спадкоємців ОСОБА_5 , які б прийняли спадщину, не скористалась своїм правом на подання до суду заяви про визнання спадщини відумерлою в порядку статті 1277 ЦК України.

З квітня 2014 року позивачка разом зі своєю сім`єю почала проживати в житловому будинку АДРЕСА_1 .

Дані щодо реєстрації місця проживання позивачки за вказаною адресою матеріали справи не містять, як і не містять доказів реєстрації місця проживання інших осіб в цьому будинку.

Відповідно до інформації № 1061107 від 24 січня 2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

З платіжних інструкцій за період 2022-2023 р.р., доданих до позовної заяви, вбачається, що платежі за комунальні послуги здійснювалися ОСОБА_1 (одна платіжна інструкція за вересень 2022 року за електроенергію), ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Відомості, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є членами сім`ї позивачки, матеріали справи не містять.

Допитана в якості свідка ОСОБА_8 пояснила, що після смерті ОСОБА_5 залишився будинок АДРЕСА_1 . Сторонні особи почали до цього будинку зносити сміття, будинок потребував ремонту. Всі сусіди дійшли загальної думки та поселили у вказаний будинок родину ОСОБА_9 . З 2014 року позивачка з членами своєї сім`ї зробили ремонт будинку та проживають у ньому.

Допитана в якості свідка ОСОБА_10 пояснила суду, що після смерті ОСОБА_2 залишився будинок АДРЕСА_1 . Спадкоємців після ОСОБА_2 не було. У будинку ніхто не мешкав, з часом біля нього почало накопичуватись сміття, сторонні особи заходили на територію подвір`я. Всі сусіди погодились між собою та вирішили впустити в будинок родину ОСОБА_9 , які не мали свого житла. На даний час вони зробили ремонт, прибрали біля будинку. Мешкають у вказаному будинку з 2014 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що з квітня 2014 року по теперішній час вона з сім`єю відкрито, безперервно володіє спірним житловим будинком із господарськими та побутовими спорудами, сплачує комунальні послуги, утримує будинок в належному стані, проводить капітальні і поточні ремонтні роботи, у зв`язку із чим, наявні підстави для визнання за нею права власності за набувальною давністю.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, таких як: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, необхідно виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для правомірного володіння майном.

Отже, йдеться про добросовісне, безтитульне заволодіння майном особою, яка у подальшому може претендувати на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може набути право власності на нього, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Із матеріалів справи вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав на праві власності ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та після її смерті відкрилася спадщина у вигляді вказаного нерухомого майна.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини(частина перша статті 1270 ЦК України).

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалась на те, що з початку квітня 2014 року вона постійно проживає у цьому будинку та користується ним, сплачує комунальні послуги.

При таких обставинах суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що на момент вселення (отримання нею майна) позивачка достовірно не могла бути обізнана про наявність/відсутність спадкоємців ОСОБА_2 на зазначений житловий будинок. Відповідно, позивачка не могла бути впевненою у тому, що на це майно не претендують інші особи.

Отже, у цьому випадку виключається добросовісність ОСОБА_1 при заволодінні спірним житловим будинком.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд обґрунтовано виснував, що позивачка не довела всіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, які є необхідними для набуття права власності за набувальною давністю.

Крім того, апеляційним судом правильно прийнято до уваги, що надані на підтвердження позовних вимог платіжні інструкції щодо оплати комунальних послуг за 2022-2023 роки не є належними та достатніми доказами факту безперервного користування позивачкою житловим будинком з квітня 2014 року.

При цьому платниками за цими платіжними інструкціями крім ОСОБА_1 є сторонні особи: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи заявника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Сидоренко Тетяна Володимирівна, залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов