Постанова

Іменем України

27 липня 2022 року

м. Київ

справа № 487/3507/19

провадження № 61-20541св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , Управління комунального майна Миколаївської міської ради, Миколаївська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рехлецького Руслана Віталійовича на постанову Миколаївського апеляційного суду

від 18 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Коломієць В. В.,

Данилової О. О., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Управління з використання та розвитку комунальної власності міської ради, Миколаївської міської ради, про визнання розпорядження незаконним, визнання свідоцтва про право власності на квартиру недійсним, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що він є наймачем неприватизованої квартири АДРЕСА_1 , а на підставі розпорядження Управління з використання та розвитку комунальної власності міської ради № 461-р від 26 лютого 2009 року ОСОБА_2 ,

ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 в цьому ж будинку.

Позивач вважає вказане розпорядження та видане на підставі нього свідоцтво про право власності незаконними, оскільки в порушення вимог статті 382 ЦК України, Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2004

від 02 березня 2004 року при приватизації квартири АДРЕСА_3 в площу квартири відповідачів незаконно було включено площу загального коридору, чим порушено його права та інших мешканців будинку, які також мають право на вільне користування приміщенням коридору.

Крім того, відповідачі самовільно встановили в коридорі перегородки, створивши таким чином перешкоду для інших мешканців будинку у користуванні цим приміщенням, оскільки до самовільного переобладнання загального коридору будинок мав два входу, що відповідає вимогам пожежної безпеки.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Управління з використання та розвитку комунальної власності міської ради № 461-р

від 26 лютого 2009 року та видане на його підставі свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_3 на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ;

- зобов`язати відповідачів демонтувати перегородки, встановлені у коридорі загального користування цього будинку.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 листопада

2019 року замінено відповідача Управління з використання та розвитку комунальної власності міської ради на належного відповідача - Управління комунального майна Миколаївської міської ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним розпорядження та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру відмовлено.

Додатковим рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва

від 18 лютого 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про демонтування перегородки, встановленої в коридорі загального користування, відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання незаконним розпорядження та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру суд першої інстанції виходив з того, що позивач на час приватизації квартири відповідачами не був ані користувачем, ані власником квартири

АДРЕСА_1 , у зв`язку із чим дійшов висновку, що його права не були порушені.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині демонтування перегородки, встановленої в коридорі загального користування, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що його права були порушені відповідачами, оскільки усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Додаткове рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 демонтувати біля квартири АДРЕСА_3 встановлену у коридорі загального користування літ. № ІІ між кімнатами № 1 і № 4 перегородку та відновити дверний проріз у перегородці між кімнатами № 1 і № 2, розташованій у коридорі загального користування літ. № ІІ.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2020 року залишено без змін. Вирішено питання про відшкодування судових витрат.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що права позивача при приватизації квартири АДРЕСА_3 , не були порушені, проте не погодився із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про покладення на ОСОБА_2 , ОСОБА_3 обов`язку про демонтування перегородок у коридорі загального користування з підстав недоведеності порушення прав позивача.

Апеляційний суд дійшов висновку, що самочинна побудова власниками квартири АДРЕСА_2 ванної кімнати у спільному коридорі порушила право позивача на користування майном, що є у спільному користуванні. Порушення принципу спільності здійснення права спільної сумісної власності на шкоду інтересам позивача, як іншого співвласника спірного коридору, є достатньою підставою для задоволення вимог ОСОБА_1 про демонтування біля квартири АДРЕСА_3 встановленої у коридорі загального користування літ. № ІІ між кімнатами № 1 і № 4 перегородки та відновлення дверного прорізу у перегородці між кімнатами № 1 і № 2, розташованого у цьому коридорі загального користування, з метою відновлення можливості повноцінно користування спільним майном позивачем.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Рехлецького Р. В. на постанову Миколаївського апеляційного суду

від 18 листопада 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Рехлецький Р. В., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити постанову апеляційного суду, а саме скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов в частині визнання незаконним розпорядження та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду

від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18, від 16 грудня 2020 року у справі № 914/554/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2004 від 02 березня 2004 року підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

Зазначає, що у порушення норм матеріального права, при приватизації кв. АДРЕСА_3 в площу квартири відповідачів незаконно було включено площу загального коридору, у зв`язку з чим площа квартири відповідачів була незаконно збільшена до 75,5 кв. м, чим порушено права позивача та інших мешканців будинку, які також мають право на вільне користування приміщенням коридору, використовують цей коридор для проходу до своєї квартири.

Також зазначає, що судами попередніх інстанцій було необґрунтовано відмовлено в призначенні судової будівельно-технічної експертизи для встановлення обставин, які мають істотне значення для справи, зокрема, чи увійшла площа загального коридору житлового будинку в площу приватизації кв. АДРЕСА_3 .

Таким чином, представник ОСОБА_1 - адвокат Рехлецький Р. В. оскаржує постанову апеляційного суду тільки в частині вирішення позовних вимог щодо визнання незаконним розпорядження та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, а тому в іншій частині постанова апеляційного суду на предмет законності й обґрунтованості судом касаційної інстанції не перевіряється відповідно до вимог частини першої

статті 400 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому останні просили касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду.

Зазначають, що на час перепланування квартири АДРЕСА_2 з урахуванням приєднання частини коридору загального користування відповідачами, позивач не був ані користувачем, ані власником квартири АДРЕСА_4 у вказаному будинку, тобто його права не були порушені. Крім того, перепланування приміщення спільної сумісної власності було здійснено у 2013 році з дотриманням встановленого законом порядку, у тому числі за згодою осіб, які таким приміщенням володіють та користуються, зокрема, користувачами квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 лютого 2017 року

ОСОБА_1 разом із дружиною, двома синами, донькою та двома онуками на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1211 від 23 грудня 2016 року в порядку тимчасового поліпшення житлових умов без зняття з квартирного обліку видано ордер № 3 серія 009442 на право заселення житлового приміщення житловою площею 37,5 кв. м, яка складається із двох кімнат у ізольованій квартирі за адресою:

АДРЕСА_6 .

Згідно технічного паспорту від 27 червня 2017 року, складеного Миколаївським міжміським БТІ за заявою позивача, спірна квартира складається з 2 кімнат житловою площею 22,9 кв. м (11,1 кв. м та 11,8 кв. м кожна), допоміжною 11,7 кв. м (кухня 7,2 кв. м, санвузол 4,5 кв. м).

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 26 лютого 2009 року Управлінням з використання та розвитку комунальної власності міської ради м. Миколаєва на підставі розпорядження № 461-р від 26 лютого 2009 року, квартира АДРЕСА_3 була передана у спільну часткову власність ОСОБА_2 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_3 кожному по 1/4 частини. Квартира складається з трьох кімнат житловою площею 46,8 кв. м (кімнати розміром 13,2 кв. м,

16,4 кв. м, 17,2 кв. м), кухні 16,7 кв. м, загальна площа квартири 75,5 кв. м.

У технічному паспорті на вказану квартиру зазначено, що у спільному користуванні квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_4 перебувають: І - коридор - 4,2 кв. м, II - коридор - 30,9 кв. м.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що площа квартири відповідачів була збільшена під час приватизації за рахунок площі загального коридору, чим порушуються його права як співвласника допоміжних приміщень.

Також судами установлено, що у серпні 2017 року ОСОБА_1 вже звертався до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до

ОСОБА_2 , Управління комунального майна Миколаївської міської ради, Миколаївської міської ради про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на квартиру спільного заселення № 1 по АДРЕСА_8 , посилаючись, зокрема, на те, що внаслідок приватизації до площі квартири відповідачів незаконно було включено площу коридору загального користування. Також у вказаній справі

ОСОБА_1 просив зобов`язати ОСОБА_2 ліквідувати перегородки загального коридору з однієї і з другої сторони квартири відповідача.

Рішенням Заводського районного суду від 13 червня 2018 року у справі

№ 487/4306/17, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду м. Миколаєва від 13 вересня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

При розгляді зазначеної справи судами було встановлено, що права позивача при приватизації квартири АДРЕСА_3 , не були порушені.

Щодо вимог про зобов`язання ОСОБА_2 ліквідувати перегородки загального коридору, то було встановлено, що до квартири

АДРЕСА_3 , було самовільно приєднано частину коридору спільного користування, проте, відмовляючи у задоволенні цих вимог, апеляційний суд виходив з того, що їх розгляд без участі у справі інших співвласників квартири буде порушувати права останніх.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині є законною і обґрунтованою та підстав для її скасування немає.

Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Згідно з частиною третій статті 9 ЖК України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції, чинній на момент видачі оскаржуваних розпорядження та свідоцтва, приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), квартир у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб (з урахуванням положення частини другої статті 2 цього Закону), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

До об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у гуртожитках, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму (стаття 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Відповідно до пунктів 2, 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56 (далі - Положення), чинного на момент приватизації, передачі у власність громадян підлягали квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовуються громадянами на умовах найму.

Пунктом 7 цього Положення передбачено, що загальна площа квартири (будинку) визначається як сума площ жилих і підсобних приміщень квартири (будинку), веранд, вбудованих шаф, а також площ лоджій, балконів і терас, які враховуються з використанням таких коефіцієнтів: для лоджій - 0,5, для балконів і терас - 0,3.

Розмір загальної площі, що належить кожному наймачеві у квартирі, де мешкають два і більше наймачів, визначається як сума площ займаних жилих кімнат з урахуванням площі балконів, лоджій та терас і площі підсобних приміщень квартири, яка розподіляється між всіма наймачами пропорційно площі займаних ними жилих кімнат.

Як вбачається з матеріалів справи, приватизація спірної квартири була здійснена уповноваженим органом приватизації, в порядку та спосіб встановленими законом.

Так, ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 стали власниками квартири АДРЕСА_3 (по ј кожен) відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 26 лютого 2009 року, виданого на підставі розпорядження органу приватизації

від 26 лютого 2009 року № 461-р.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло загальна площа квартири становить 75,5 кв. м.

Як вбачається з технічного паспорту на спірну квартиру, вона складається з трьох кімнат житловою площею 46,8 кв. м, у тому числі: кімнати розміром 13,2 кв. м; 16,4 кв. м; 17,2 кв. м; та кухні 16,7 кв. м, загальна площа квартири 75,5 кв. м.

У технічному паспорті на вказану квартиру також зазначено, що у спільному користуванні із квартирами АДРЕСА_2 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_9 перебувають: І - коридор - 4,2 кв. м,

II - коридор - 30,9 кв. м.

Таким чином, твердження позивача, що відповідачами були приватизовані допоміжні приміщення, зокрема, коридор загального користування, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

При цьому суд касаційної інстанції зазначає, що орган приватизації провів розрахунок площ, згідно якого площа квартири АДРЕСА_2 , яка підлягала приватизації, становила 75,5 кв. м, в тому числі житлова - 46,8 кв. м. Розмір загальної площі, що належить кожному наймачеві квартири, включає в себе окрім житлових кімнат та кухні також і приміщення спільного користування, площа яких визначається пропорційно площі займаних ними жилих кімнат.

Тобто, по суті, у приватну власність відповідачів було передано лише три житлові кімнати площею: 13,2 кв. м, 16, 4 кв. м, 17,2 кв. м та кухню площею 16,7 кв. м, коридори площею 4,2 кв. м та 30,9 кв. м залишились у спільному користуванні наймачів.

Оскільки у справі, яка розглядається, відсутні докази про те, що відповідачами приватизовано коридор загального користування, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що права

ОСОБА_1 не порушені оспорюваними розпорядженням органів місцевого самоврядування та свідоцтвом про право власності на житло.

Схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11 лютого

2022 року у справі № 463/4970/16-ц (провадження № 61-7346св21).

Крім того, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18, від 16 грудня 2020 року у справі № 914/554/19, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано відхилили клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи для встановлення обставин, які мають істотне значення для справи, зокрема, чи увійшла площа загального коридору в площу приватизації спірної квартири, оскільки висновки судів, викладені

у рішенні суду першої інстанції та постанові апеляційного суду в оскаржуваній частині, підтверджені доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Інші доводи касаційної скарги є безпідставними, так як зводяться до особистої незгоди заявника із оскаржуваним судовим рішенням, що не може бути підставою для його скасування, а також зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування законузабезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед закономта правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00,

§ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Виходячи з меж доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог щодо визнання незаконним розпорядження та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартируухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому її відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно в цій частині залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рехлецького Руслана Віталійовича залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - правонаступником якої є ОСОБА_3 , Управління комунального майна Миколаївської міської ради, Миколаївської міської ради про визнання розпорядження незаконним та визнання свідоцтва про право власності на квартиру недійсним залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович