ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 487/5650/16-а

адміністративне провадження № К/9901/1185/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Єзеров А.А., Желєзний І.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 26.06.2017р. (суддя - Щербина С.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2017р. (судді - Потапчук В.О., Семенюк Г.В., Шляхтицький О.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання рішення незаконним та поновлення виплати пенсії,

встановив:

У листопаді 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов`язати відповідача перерахувати і поновити йому виплату пенсії за вислугу років із врахуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок і доплат, передбачених чинним законодавством, у тому числі як дитині війни, починаючи з 07 жовтня 2009 року та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що проживаючи на даний час в Ізраїлі, має право на поновлення та призначення пенсії за віком відповідно до статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009. Вважає відмову відповідача у поновленні виплати пенсії протиправною.

Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 26.06.2017, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2017, позов задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 17.10.2016 в поновленні позивачу виплати, призначеної з 07 січня 1990 року довічно, пенсії за вислугу років.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області поновити позивачу виплату, призначеної з 07.01.1990 довічно, пенсії за вислугу років починаючи з 20.09.2016, з нарахуванням і виплатою відповідної компенсації втрати частини доходів і проведення індексації пенсії з 20.09.2016 року.

В решті позовних вимог відмовлено.

З ухваленими судовими рішеннями не погодився відповідач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що місцем проживання позивача є держава Ізраїль. На думку відповідача, позивач не має права на поновлення виплати пенсії, оскільки виникнення права на пенсію безпосередньо пов`язується з умовою постійного проживання заявника на території України або ж з наявністю укладеного з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Водночас, на даний час відсутні двосторонні угоди між Україною та Ізраїлем щодо соціального забезпечення громадян, як і норми, які б регулювали питання поновлення виплати пенсії, особам, які виїхали на постійне місце проживання до держав, з якими не укладено відповідного міжнародного договору.

Позивач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з січня 1990 року позивачу призначена пенсія за вислугу років, яка йому виплачувалась до 01 грудня 1996 року до його виїзду на постійне місце проживання до держави Ізраїль.

З 01.12.1996 виплату пенсії позивачу було припинено, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнений з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII.

20.09.2016 представник позивача за довіреністю звернувся із заявою до ГУПФУ в Миколаївській області про перерахунок та поновлення виплати пенсії за вислугу років громадянину України ОСОБА_1 .

Рішенням від 17.10.2016 №111 відповідач відмовив позивачу у поновленні пенсії за вислугу років, у зв`язку з тим, що ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», передбачено, що під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Оскільки між державами Україна та Ізраїль не укладено двосторонньої угоди у галузі пенсійного забезпечення, підстав для виплати пенсії громадянам України, які постійно проживають на території Ізраїль немає. Поновити пенсію можливо тільки при наявності факту реєстрації місця постійного проживання на території України.

Не погоджуючись з відмовою у поновленні виплат пенсії, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст. 46 Конституції України.

Суди виходили з того, що Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 визнано неконституційними положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а тому підстави для припинення права особи на отримання пенсії, відсутні.

З огляду на зазначене, суди дійшли висновку, що позивач, як громадянин України (що вказано в його закордонному паспорті в графі "громадянство"), незалежно від його проживання в Державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод відповідач зобов`язаний відновити йому виплату пенсії.

Враховуючи, що в частині відмови у задоволенні позовних вимог, в тому числі щодо процесуальних строків звернення до суду, рішення судів попередніх інстанцій не було предметом касаційного оскарження, а тому за правилами частини 1 статті 341 КАС України, в цій частині рішення судів не переглядаються.

Надаючи оцінку рішенням судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсійні правовідносини регулюються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Статтею 1 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

З огляду на зазначене, положення пункту 2 частини 1 статті 49 та другого речення статті 51 Закону втратили чинність з 07.10.2009, тобто від дати прийняття рішення Конституційним Судом України №25-рп/2009.

Відповідно до частини 2 статті 49 Закону №1058-ІV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог, оскільки позивач є громадянином України, до виїзду за кордон перебував на обліку у відповідача та отримував пенсію за вислугу років, громадянство не втрачав, а тому проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, оскільки при ухваленні рішень суди порушень норм матеріального та процесуального права не допустили, тому суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - залишити без задоволення, а постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 26.06.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

А.А. Єзеров

І.В. Желєзний