Постанова

Іменем України

10 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 487/6719/16-ц

провадження № 61-17137св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Миколаївська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Балабан Наталією Іванівною, на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2021 року у складі судді Гаврасієнко В. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло та визнання права власності в порядку спадкування.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 21 квітня 1994 року на ім`я ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на житло, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . Указана квартира була передана зазначеним особам на праві спільної сумісної власності. Підставою для видачі цього свідоцтва було розпорядження органу приватизації № 604 від 21 квітня 1994 року.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є батьками позивачки.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді частки квартири АДРЕСА_1 .

Єдиним спадкоємцем першої черги, який фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 , був її чоловік (батько позивачки) ОСОБА_4 .

Проте, за свого життя ОСОБА_4 не оформив свої спадкові права на частку зазначеної квартири після смерті своєї дружини та не встиг отримати свідоцтво про право на спадщину за законом.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.

Після його смерті відкрилась спадщина, до спадкового майна якої увійшли частки квартири АДРЕСА_1 , в тому числі і частка, яку ОСОБА_4 фактично успадкував після смерті своєї дружини, але не встиг оформити за життя.

Позивачка вказує, що у встановлений законом строк спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла вона та її рідна сестра ОСОБА_2

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживали фактично останні роки свого життя за адресою позивачки у м. Санкт-Петербург Російської Федерації, де і померли.

Відповідач ОСОБА_3 є онуком ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та на момент приватизації квартири був малолітнім, а відповідачка ОСОБА_6 є його матір`ю, яка на момент приватизації була громадянкою Російської Федерації, як і батько відповідача ОСОБА_3 .

Позивачка вказує, що малолітній ОСОБА_3 на час приватизації житла не мав право на безоплатне отримання у власність житло з державного майна України. Відповідачі фактично проживали на той момент в Російській Федерації.

Вважає, що рішення про приватизацію грубо порушує її права як спадкоємця, у зв`язку з чим є незаконним та підлягає скасуванню в частині щодо участі в приватизації малолітнього ОСОБА_3 , оскільки було прийнято з порушенням вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року.

Постановою нотаріуса їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності в порядку спадкування та роз`яснено право на звернення до суду для захисту своїх прав.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила:

- визнати частково недійсним з дати видачі та змінити свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане ВО «Екватор» 21 квітня 1994 року на квартиру АДРЕСА_1 , виключивши з переліку осіб - членів сім`ї, які мають право власності на цю квартиру, громадянина ОСОБА_3 ;

- визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на Ѕ частку цієї квартири після смерті батька - ОСОБА_4 .

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 жовтня 2018 року до участі у справі у якості співвідповідача залучено Миколаївську міську раду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано достатньо доказів на підтвердження підстав для визнання частково недійсним свідоцтва про право на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , щодо права власності на цю квартиру ОСОБА_3 та визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування на Ѕ частку цієї квартири.

При цьому суд зазначив, що жодних порушень чинного законодавства при видачі свідоцтва про право власності на житло 21 квітня 1994 року допущено не було.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Балабан Н. І. подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Балабан Н. І., задоволено частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на частку нерухомого майна у порядку спадкування за законом скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність доказів, які б свідчили про наявність підстав для визнання недійсним та зміни свідоцтва про право власності на спірну квартиру в частині визнання такого права за ОСОБА_7 , як співвласником цього нерухомого майна.

При цьому суд вважав, що, оскільки позивачці відмовлено у визнанні недійсним свідоцтва про право власності на житло від 21 квітня 1994 року щодо права власності ОСОБА_3 на частку вказаної квартири, частки співвласників житла є рівними, а саме - кожному належало по 1/3 частки спірної квартири. Оскільки на час смерті ОСОБА_4 належало право власності на 2/3 частки у спірній квартирі, а тому саме ця частки увійшла до складу спадщини після смерті останнього та підлягає поділу, у зв`язку із чим позивачка має право на успадкування за законом після смерті батька на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , ураховуючи, що крім неї спадщину прийняла її рідна сестра ОСОБА_2 .

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

20 жовтня 2021 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Балабан Н. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року.

В касаційній скарзі заявник просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

26 листопада 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що згідно з даними виписки з домової книги, складеної станом на 11 серпня 2016 року, ОСОБА_4 був наймачем квартири АДРЕСА_1 з 14 травня 1968 року.

Разом із ним у цій квартирі з того ж часу була зареєстрована його дружина - ОСОБА_5 .

Також за цією адресою значиться зареєстрованою дочка наймача - ОСОБА_8 - відповідачка у справі, проте дата реєстрації відсутня.

На час звернення ОСОБА_4 в якості наймача квартири АДРЕСА_1 до органу приватизації із заявою про приватизацію вказаної квартири вказана особа користувалась зазначеним житловим приміщенням разом із членами своєї родини, до складу якої входив малолітній на той час онук наймача - ОСОБА_3 .

На підставі розпорядження органу приватизації № 604 21 квітня 1994 року видано свідоцтво про право власності на житло, яке посвідчує, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , загальна площа якої становить 52,2 кв. м.

В подальшому право власності на зазначену квартиру було зареєстровано у КП «Миколаївське міжміське Бюро технічної інвентаризації» за реєстровим № 16289 від 30 травня 1994 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 .

Із повідомлення приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ягужинської К. Т. вих. № 12/01-16 від 17 січня 2017 року вбачається, що за даними алфавітних книг спадкових справ та Інформаційної довідки зі спадкового реєстру, спадкова справа після смерті ОСОБА_5 не заводилась.

З наданої нотаріусом спадкової справи № 84/2016 встановлено, що після смерті ОСОБА_4 у встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини звернулись його доньки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Постановою приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ягужинською К. Т. відмовлено позивачці у вчиненні нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлого ОСОБА_4 та роз`яснено судовий порядок оформлення спадкових справ.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2021 року в нескасованій апеляційним судом частині, постанова Миколаївського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 345 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

Згідно з частиною третьою статті 9 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Приватизація житла здійснюється у порядку, встановленому Законом України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон № 2482-XII).

Законом № 2482-XII (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Відповідно до статті 1 Закону № 2482-XII приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

До об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму (пункт 1 статті 2 Закону № 2482-XII).

Згідно з абзацом 2 статті 3 Закону № 2482-XII приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), з розрахунку санітарної норми 21 кв. м загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 кв. м на сім`ю.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 2482-XII якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом 2 статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім`ї безоплатно. До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло

Пунктами 1, 2, 3 статті 8 Закону № 2482-XII визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Згідно з частиною третьою статті 48 ЖК України громадяни, які одержали житло у державному фонді, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Порядок приватизації державного житлового фонду на час виникнення спірних правовідносин також регулювався Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, яке затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56 (далі - Положення) (втратив чинність згідно з наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 30).

Пунктом 5 Положення (тут і далі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім`ї з обов`язковим визначенням

уповноваженого власника квартири (будинку).

До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло.

У справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 був наймачем квартири АДРЕСА_1 з 14 травня 1968 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на час його звернення до органу приватизації із заявою про приватизацію вказаної квартири ОСОБА_4 користувався своєю квартирою разом з членами своєї родини, до складу якої входив малолітній на той час онук наймача - ОСОБА_3 .

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, з урахуванням встановлених обставин дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 від 21 квітня 1994 року в частині визнання такого права за ОСОБА_7 , як співвласником цього нерухомого майна.

Посилання позивачки на наявність у ОСОБА_7 на час приватизації громадянства Російської Федерації та на факт його постійного проживання в місті Санкт-Петербург Російської Федерації є необґрунтованим, оскільки не підтверджено належними та допустимими доказами.

Разом із цим, ОСОБА_1 звернулася до суду також з метою захисту свого спадкового права, оскільки нотаріусом їй відмовлено в оформленні спадкових прав на частку в зазначеній квартирі.

Згідно із статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною п`ятою статті 1268 ЦК України встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За загальними положеннями про спадкування, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220 1222 1270 ЦК України).

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

У відповідності до частин першої, третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 21 квітня 1994 року квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4 , його дружині ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності.

У відповідності до частини другої статті 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , її 1/3 частку спадкового майна на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України прийняв її чоловік - ОСОБА_4 , який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час смерті йому належало 2/3 частки у квартирі АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_4 до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулися його доньки: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є спадкоємцями за законом першої черги.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом стосовно спадщини, яка відкрилася внаслідок смерті її батька- ОСОБА_4 , суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині визнання за позивачкою права власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання заявниці на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2021 року в нескасованій апеляційним судом частині, постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року залишити без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Балабан Наталією Іванівною, залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2021 року в нескасованій апеляційним судом частині, постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов