Постанова

Іменем України

11 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 488/3006/17

провадження № 61-17097св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач (за зустрічним позовом відповідач) - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Миколаївська міська рада, (за зустрічним позовом позивач) - ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Якушева Олена Іванівна, Державний нотаріус П`ятої миколаївської державної нотаріальної контори Тищенко Олена Борисівна, Корабельний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 через адвоката Кононюк Валентину Олексіївну на постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 вересня 2021 рокуу складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Лисенка П. П., Самчишиної Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Якушева О. І., Державний нотаріус П`ятої миколаївської державної нотаріальної контори Тищенко О. Б., про визнання права власності на спадщину за законом.

Позов мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний дядько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина, зокрема на житловий будинок АДРЕСА_1 .

За відсутністю у померлого родичів, що складають першу - четверту чергу спадкоємців за законом, ОСОБА_1 , як єдиний його родич, 20 квітня 2017 року звернулась до державного нотаріуса з метою прийняття спадщини, проте нотаріус у прийнятті заяви їй відмовив.

Зазначила, що в той же день вона звернулась до приватного нотаріуса з метою оформлення заяви про прийняття спадщини, яку надалі направила до державної нотаріальної контори.

Проте, з відповіді державної нотаріальної контори довідалася, що спадкову справу після смерті ОСОБА_3 завела 22 квітня 2017 року приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Якушева О. І. за заявою ОСОБА_2 , який претендує на спадкове майно, як син померлого ОСОБА_3 .

Її заяву про прийняття спадщини також надіслали до приватного нотаріуса.

Посилається на те, що відповідач не є сином померлого ОСОБА_3 , спадкодавець лише деякий час був опікуном ОСОБА_2 , оскільки певний час проживав разом з його матір`ю.

Вважає, що відповідач не може підтвердити своїх родинних відносин з спадкодавцем, оскільки не є його сином.

Просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті свого дядька ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 .

У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Корабельний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту батьківства.

Позов мотивував тим, що ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги за законом після ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначив, що на час свого народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , його батьки, проживали разом, проте не перебували у зареєстрованому шлюбі.

Мати ОСОБА_4 зареєструвала його народження відповідно до вимог статті 135 СК України, тобто запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень проведено за заявою матері дитини, а саме: прізвище матері ОСОБА_4 - « ОСОБА_4 », а ім`я та по батькові батька записано за її вказівкою - « ОСОБА_3 ».

Не зважаючи на це, він усе своє життя вважав ОСОБА_3 своїм батьком, а той, в свою чергу, вважав його своїм рідним сином. Вони проживали разом в спірному будинку померлого, вели спільне господарство.

Після смерті матері ОСОБА_4 , ОСОБА_3 призначили його опікуном (на той момент неповнолітнього).

Послався на те, що померлий ОСОБА_3 звертався до Корабельного районного суду м. Миколаєва з позовом про визнання батьківства щодо ОСОБА_2 та про внесення відповідних змін до актового запису про народження. Проте, з процесуальних підстав у задоволення його позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_2 просив встановити факт батьківства ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та зобов`язати Корабельний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни до актового запису про народження № 892, складеного 04 грудня 1992 року, зазначивши в графі «Батько» - « ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Корабельний районний суд м. Миколаєва рішенням від 07 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив.

Встановив факт батьківства ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зобов`язав Корабельний районний у м. Миколаєві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни до актового запису про народження за № 892, складеного 04 грудня 1992 року Корабельним відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції, вказавши в графі «Батько» - « ОСОБА_3 ».

Місцевий суд виходив з того, що факт батьківства ОСОБА_3 щодо ОСОБА_2 останній довів належними доказами, отже останній є спадкоємцем першої черги за законом після смерті свого батька, а ОСОБА_1 мала б можливість спадкувати спадщину з врахуванням положень частини третьої статті 1266 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Миколаївський апеляційний суд постановою від 06 вересня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Кононюк В. О. залишив без задоволення.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 07 травня 2021 року залишив без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 надав належні та допустимі докази, які підтверджували, що ОСОБА_4 та померлий ОСОБА_3 є його батьками, які проживали однією сім`єю та вели спільне господарство. Показами свідків та письмовими доказами встановлено, що померлий за життя визнавав ОСОБА_2 своїм сином (протилежного суду не надано).

Зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив зустрічні позовні вимоги та встановив факт батьківства ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ОСОБА_2 .

Апеляційний суд не прийняв до уваги посилання представника позивача Кононюк В. О. про неможливість розгляду позовної заяви з встановлення факту батьківства разом з первісним позовом.

Дійшов висновку, що якщо юридичний факт встановлюються для одержання спадщини, а інші спадкоємці оспорюють право заявника, то юридичний факт слід встановлювати в позовному провадженні.

Вважав, що відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач за первісним позовом є спадкоємцем за правом представлення, та має право на спадкування лише тієї частки спадщини, яку б спадкували спадкоємці другої черги за законом (мати позивача), а відповідач за зустрічним позовом є спадкоємцем першої черги.

Дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кононюк В. О.,посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове судове рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 24 листопада 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає про те, що суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивувала тим, що суд не дослідив зібрані у справі докази, не встановив невідповідність наданих ОСОБА_2 копій документів, не відреагував на заперечення щодо недостатності наданих доказів, які б свідчили про безперечне походження від певної особи.

Зазначила, що суд не звернув увагу на те, що заява ОСОБА_2 про встановлення факту батьківства в порядку статті 130 СК України, статті 293 ЦПК України розглядалася судом першої інстанції у справі № 488/3787/17 та ухвалено рішення, яке постановою Апеляційного суду Миколаївської області скасовано, оскільки має місце спір, тому позов має бути розглянутий у позовному провадженні.

На її думку, апеляційний суд не звернув уваги на те, що суд першої інстанції, всупереч статей 126, 128, частини першої статті 135 СК України, ІІІ розділу ЦПК України, розглянув справу в окремому провадженні, встановивши факт.

Миколаївський апеляційний суд погодився з цим, оскільки батьківство встановлювалося щодо особи, яка є померлою. Заявник вважає, що в такому разі, в рішенні суду першої інстанції має бути зазначено - встановити, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_2 , а не встановити факт батьківства.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до свідоцтва про народження батьком відповідача зазначено ОСОБА_8 , матір`ю - ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 98).

З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження вбачається, що відомості щодо батька ОСОБА_2 записані за заявою матері відповідно до частини першої статті 55 КпШС України (частина перша статті 135 СК України) (т. 1 а. с. 99).

ОСОБА_2 від самого народження проживав однією сім`єю разом з матір`ю та ОСОБА_3 , а з 1999 року зареєстрований з останнім за однією адресою.

Згідно з свідоцтвом про смерть мати ОСОБА_2 - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 1 а. с. 100).

Рішенням від 17 липня 1998 року № 31 Корабельний районний виконавчий комітет Миколаївської міської ради призначив ОСОБА_3 опікуном неповнолітнього ОСОБА_2 , про що видано відповідне посвідчення НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 102).

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звертався до суду із позовом про визнання його батьком ОСОБА_2 та покласти обов`язок на відділ реєстрації актів цивільного стану внести відповідні зміни до актового запису про народження ОСОБА_2 .

Рішенням від 24 грудня 2015 року Корабельний районний суд м. Миколаєва у справі № 488/4541/15-ц у задоволені цього позову відмовив із процесуальних підстав (т. 1 а. с. 105, 106).

У судовому засіданні місцевий суд дослідив матеріали цивільної справи № 488/4541/15-ц та дослідив звукозапис судового засідання, де ОСОБА_3 визнавав ОСОБА_2 своїм сином та розповідав про їх сумісне життя разом із ним.

Згідно з свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 103).

24 квітня 2017 року ОСОБА_2 подав приватному нотаріусу Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Якушевої О. І. заяву про прийняття спадщини після смерті померлого ОСОБА_3 та цього ж дня заведено спадкову справу за № 27/2017 (т. 1 а. с. 140-149).

З спадкової справи, заведеної на майно померлого ОСОБА_3 , встановлено коло спадкоємців, які звернулись із заявами про прийняття спадщини за законом, окрім ОСОБА_2 , ще є інший спадкоємець - ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України(суд не дослідив зібрані у справі докази).

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частина третя статті 3 ЦПК України визначає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи зустрічний позов виходив з того, що ОСОБА_2 надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_4 та померлий ОСОБА_3 є його батьками, проживали однією сім`єю та вели спільне господарство. На підставі показів свідків та письмових доказів встановив, що померлий за життя визнавав ОСОБА_2 своїм сином (протилежного суду не надано).

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач за первісним позовом є спадкоємцем за правом представлення, та має право на спадкування лише тієї частки спадщини, яку б спадкували спадкоємці другої черги за законом (мати позивача), а відповідач за зустрічним позовом є спадкоємцем першої черги, тому підстав для задоволення первісного позову немає.

Колегія суддів погодилася із висновками судів попередніх інстанцій.

Щодо підстав відкриття касаційного провадження

Посилання заявника на порушення норм матеріального і процесуального права (абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України), як на підставу касаційного оскарження не ґрунтується на законі, оскільки з цієї підстави можуть бути оскаржені лише судові рішення, зазначені у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті.

Посилання заявника на не дослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) як на підставу касаційного оскарження також є неприйнятними.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Проте, будь підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу, касаційна скарга не містить, отже ця підстава відкриття касаційного провадження також не знайшла свого підтвердження.

Разом з тим, здійснення оцінки доказів, в розумінні статті 400 ЦПК України, є виходом за межі повноважень суду касаційної інстанції, оскільки в такому випадку буде встановлюватися або (та) вважатися доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішуватися питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що прямо заборонено частиною першою статті 400 ЦПК України.

Щодо звернення ОСОБА_2 до суду в порядку позовного провадження

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

Частина перша статті 315 ЦПК України визначає перелік фактів, що мають юридичне значення та які можуть бути встановлені в порядку окремого провадження, серед яких у пункті першому зазначено, що встановленню підлягає факт родинних відносин між фізичними особами.

У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Справи, у яких наявний спір про право, підлягають розгляду за правилами позовного провадження.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 мотивував необхідність встановлення юридичного факту батьківства тим, що після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, для отримання якої необхідно встановлення родинних відносин зі спадкодавцем.

ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьки, проживали разом, проте не перебували у зареєстрованому шлюбі.

ОСОБА_4 , зареєструвала народження ОСОБА_2 відповідно до частини першої статті 55 КпШС України (частина перша статті 135 СК України), тобто запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень проведено за заявою матері дитини, а саме: прізвище матері ОСОБА_4 - « ОСОБА_4 », а ім`я та по батькові дитини записано за її вказівкою - « ОСОБА_3 ».

Проте, ОСОБА_2 усе своє життя вважав ОСОБА_3 своїм батьком, а той, у свою чергу, вважав його своїм рідним сином. Вони проживали разом в спірному будинку померлого, вели спільне господарство, ОСОБА_3 піклувався про ОСОБА_2 .

Після смерті матері ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , ОСОБА_3 призначили опікуном неповнолітнього на той момент відповідача.

Крім того, померлий ОСОБА_3 звертався до Корабельного районного суду м. Миколаєва з позовом про визнання батьківства щодо ОСОБА_2 та про внесення відповідних змін до актового запису про народження.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2021 року в справі № 715/2537/19 (провадження № 61-16191св20) вказано, що: «колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неналежний спосіб захисту прав, обраний позивачем, відсутність постанови нотаріуса про вчинення нотаріальної дії щодо оформлення спадщини та відсутність спору про право, оскільки встановлення факту батьківства ОСОБА_3 зачіпає інтереси його спадкоємців, зокрема його матері ОСОБА_2, яка заперечує батьківство сина щодо дитини позивача, а отже справа правильно розглянута судами в порядку позовного провадження. Апеляційний суд правильно виходив з того, що за умов установлення спорідненості дитини із спадкодавцем, спадкування за законом може відбутися в позасудовий спосіб, в порядку статті 1269 ЦК України».

У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 заперечує проти встановлення факту батьківства спадкодавця щодо ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 02 липня 2018 року у справі № 488/3787/17 апеляційну скаргу особи, яка не брала участь у справі - ОСОБА_1 , подану її представником Кононюк В. О. - задоволено частково. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_2 про встановлення факту батьківства ОСОБА_3 щодо нього залишено без розгляду. Роз`яснено ОСОБА_2 про його право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Апеляційний суд виходив з того, що в провадженні місцевого суду перебуває цивільна справа, порушена провадженням за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради та ОСОБА_2 про визнання права на спадщину за представленням, що відкрилася після смерті її рідного дядька - ОСОБА_3 , та матері - рідної сестри померлого. Таким чином, існує спір про право, що вже саме по собі, виключало право суду розглядати дану справу в порядку окремого провадження.

Отже суди попередніх інстанцій, встановили, що юридичний факт встановлюється для одержання спадщини, ОСОБА_1 , як спадкоємець, оспорює право ОСОБА_2 , а тому ОСОБА_2 правильно звернувся до суду в порядку позовного провадження, пред`явивши позовні вимоги до ОСОБА_1 , як до іншої спадкоємиці померлого, тобто особи, прав та інтересів якої безпосередньо стосується цей спір.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про розгляд цієї справи в порядку позовного провадження.

Отже доводи касаційної скарги про порушення порядку розгляду справи не підтвердилися.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення факту батьківства

У постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 6-20цс15, міститься висновок про те, що: «оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України, при вирішенні питання про те, якою нормою необхідно керуватися при розгляді справ цієї категорії, слід виходити з дати народження дитини. При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до набуття чинності Сімейним Кодексом України необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини. Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 01 січня 2004 року, суд має вирішувати відповідно до норм СК України, зокрема частини другої статті 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільно-процесуального законодавства».

Відповідно до статті 53 КпШС України в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.

При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Законодавство не визначило вичерпний перелік доказів на підтвердження факту батьківства особи щодо дитини.

При цьому суд може прийняти як доказ письмові документи, показання свідків, пояснення сторін тощо, якщо вони можуть достовірно підтвердити або спростувати: спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і можливим батьком до народження дитини; спільне виховання чи утримання ними дитини; визнання особою свого батьківства за життя.

У постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 562/1155/18 (провадження № 61-11709св19) міститься висновок, що: «частиною третьою статті 53 КпШС України визначено чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, згідно зі статтею 53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. У необхідних випадках суд для з`ясування питань, пов`язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу. Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері. […] Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги».

Подібні за змістом висновки щодо застосування положень статті 53 КпШС України містяться у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц, від 28 серпня 2019 року у справі № 754/3558/16-ц.

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановив, що ОСОБА_2 надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_4 і померлий ОСОБА_3 є його батьками, які проживали однією сім`єю та вели спільне господарство, а також показами свідків та письмовими доказами підтвердив, що померлий за життя визнавав ОСОБА_2 своїм сином.

Отже місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про встановлення факту батьківства ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 не надала доказів на спростування встановлених обставин цієї справи.

При цьому, у жовтні 2015 року ОСОБА_3 звертався до суду з позовом про визнання його батьком ОСОБА_2 та покладення обов`язку на відділ реєстрації актів цивільного стану внесення відповідних змін до актового запису про народження ОСОБА_2 .

Рішенням від 24 грудня 2015 року у справі № 488/4541/15-ц Корабельний районний суд м. Миколаєва у задоволені цього позову відмовив.

Рішення мотивував належністю спору адміністративної юрисдикції. Вважав, що є інші підстави, що вказують на безпідставність заявлених вимог: як вбачається з пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3: при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року необхідно застосовувати відповідні норми КпШС. Позивач звернувся з даним позовом з вимогою про визнання батьківства, відповідно до статті 129 СК України, яка не була чинною до 2004 року та передбачає не визнання батьківства, а спір про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини, що не відповідає обставинам справи, крім того, відповідно до статті 53 КпШС України, яка діяла на момент реєстрації народження, передбачалось встановлення батьківства в судовому порядку, а не визнання батьківства.

У справі, яка переглядається, в засіданні суд першої інстанції дослідив матеріали цивільної справи № 488/4541/15-ц та дослідив звукозапис судового засідання, де ОСОБА_3 визнавав ОСОБА_2 своїм сином та розповідав про їх сумісне життя разом із ним.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на спадщину за законом

Згідно зі статтями 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статті 1217 1223 ЦК України передбачають, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

За правилами частини третьої статті 1266 ЦК України племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходячи з того, що позивач за первісним позовом є спадкоємцем за правом представлення, та має право на спадкування лише тієї частки спадщини, яку б спадкували спадкоємці другої черги за законом (мати позивача), проте відповідач за зустрічним позовом є спадкоємцем першої черги, тому дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову.

У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили всі фактичні обставини справи, врахували доводи сторін, надали належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосували норми законодавства України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кононюк Валентина Олексіївна, залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська