Постанова
Іменем України
02 вересня2020 року
м. Київ
справа № 488/404/16-ц
провадження № 61-9974св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації,
представник Миколаївської обласної державної адміністрації -Михайленко Ганна Василівна,
відповідачі: Миколаївська міська рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державне підприємство «Миколаївське лісове господарство», виконавчий комітет Миколаївської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва, у складі судді Лазарєвої Г. М., від 17 лютого 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Кушнірової Т. Б., Темнікової В. І., від 24 червня 2020 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У січні 2016 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 2,
діючи в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державне підприємство «Миколаївське лісове господарство» (далі - ДП «Миколаївлісгосп»), виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про скасування рішень міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Миколаївської міської ради від 08 листопада 2007 року ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею
1 000 кв. м, за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство» з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по
АДРЕСА_1 . Рішенням Миколаївської міської ради від 14 березня
2008 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 зазначену земельну ділянку. Прокурор вказував, що спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 з порушенням вимог чинного законодавства, а саме без попереднього її вилучення у належного користувача ДП «Миколаївське лісове господарство» як землі державного лісового фонду. Миколаївською обласною державною адміністрацією рішення про вилучення вказаної земельної ділянки як ділянки державної форми власності не приймалось, а тому спірна ділянка незаконно передана міською радою у власність іншої особи зі зміною її цільового призначення в порушення встановленої процедури та з перевищенням повноважень. Прокурор зазначив, що зміна цільового призначення земельної ділянки передбачає відповідне узгодження з органом виконавчої влади з питань лісового господарства, якого у встановленому законом порядку ОСОБА_1 отримано не було. Також наголошував на тому, що згідно частини четвертої статті 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» відсутня і обов`язкова державна експертиза вказаного проекту землеустрою. Державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4810136600:05:001:0019, отримано ОСОБА_1 04 листопада 2008 року на підставі рішення міської ради, прийнятого з перевищенням повноважень, на підставі постанови Ленінського районного суду міста Миколаєва від 10 жовтня 2008 року у справі № 2-а-1260/2008, яка скасована постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 лютого
2020 року позов керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації задоволено. Визнано незаконними та скасовано пункт 34 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 08 листопада 2007 року № 17/40,
пункти 14 та 14.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради
від 14 березня 2008 року № 22/57. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 4810136600:05:001:0019:3:02) серії ЯЗ № 139481, виданий 04 листопада
2008 року на ім`я ОСОБА_1 , зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за номером 010800101845. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурор звернувся до суду з цим позовом в межах строку позовної давності, ним доведено факт порушення норм чинного законодавства під час отримання ОСОБА_1 у власність спірної земельної ділянки, оскільки власником в особі Миколаївської обласної державної адміністрацією не приймалось рішення про вилучення з постійного користування ДП «Миколаївське лісове господарство» земель зі складу урочища «Жовтневе», а тому Миколаївською міською радою спірну ділянку передано у власність відповідача без її вилучення у користувача у встановленому законом порядку та з фактичною зміною її цільового призначення, без погодження проекту відведення земельної ділянки з органами виконавчої влади з питань лісового господарства, без обов`язкової експертизи проекту землеустрою. Встановивши, що відчуження спірної земельної ділянки відбулося без волевиявлення первісного власника, з перевищенням міською радою своїх повноважень, всупереч чинному законодавству, районний суд дійшов висновку про те, що оспорюваний пункт рішення міської ради та виданий на підставі рішення державний акт є незаконними. Строк позовної давності при зверненні до суду не пропущено.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 лютого 2020 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що прокурором доведено факт незаконного отримання відповідачем у власність земельної ділянки без прийняття Миколаївською обласною державною адміністрацією відповідного рішення щодо вилучення її у попереднього користувача ДП «Миколаївське лісове господарство» та з порушенням порядку, встановленого для вилучення земель лісового фонду і зміни їх цільового призначення. Відсутність узгодження проекту такого відводу з уповноваженим органом лісового господарства та висновку державної експертизи землевпорядної документації призвело до того, що рішення щодо відводу та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство» міською радою були прийнятті поза межами її повноважень, наданих їй з вирішення земельних питань. Також апеляційний суд погодився із висновками районного суду про те, що позивачем не пропущено строк звернення до суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 просить скасувати рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва
від 17 лютого 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду
від 24 червня 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі
№ 813/1946/16, від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц,
від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц, від 25 травня 2018 року у справі № 822/238/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах
(пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) та на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не врахували, що у правовідносинах щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою органом місцевого самоврядування здійснюються повноваження з реалізації владних управлінських функцій, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Заявник зазначає, що прокурор не довів необхідності представлення інтересів держави у спірних правовідносинах, а суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 13 червня 2018 року у справі № 687/379/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 911/360/17.
Також на думку заявника, під час видачі та при проведенні державної реєстрації спірного державного акту на право власності на земельну ділянку 04 листопада 2008 року держава офіційно визнала факт набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку. Вважає, що саме з цього моменту розпочинається відлік строку позовної давності, який позивачем був пропущений при зверненні до суду. Заявник вважає, що судами неправильно застосовані положення статей 257 261 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» при відсутності правового висновку у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Короткий зміст відзивів на касаційну скаргу
У відзивах на касаційну скаргу Миколаївська обласна державна адміністрація та прокуратура Миколаївської області просять залишити без задоволення касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до пункту 34 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради
від 08 листопада 2007 року № 17/40 ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1 000 кв. м, за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство» з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та покладено обов`язок надати протягом шести місяців з дати прийняття цього рішення до управління земельних ресурсів міської ради проекти землеустрою та висновки державної землевпорядної експертизи.
У грудні 2007 року ОСОБА_1 отримано висновок Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства про погодження відведення земельної ділянки державного лісового фонду, площею 0,10 га, із земель ДП «Миколаївське лісове господарство»,
квартал 43, виділ 6, які є державною власністю та розташовані в урочище «Жовтневе» Миколаївського лісництва з категорією захисності - ліси населених пунктів, із зміною цільового призначення земельної лісової ділянки при умові погодження з органами виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та при умові відшкодування збитків згідно з проведеним розрахунком.
Пунктом 14.2 розділу 14 рішення Миколаївської міської ради від 14 березня 2008 року № 22/57 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 1 000 кв. м, за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство»з віднесенням її до земель житлової забудови - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 .
Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня
2008 року у справі № 2-а-1260/2008 позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано правомірним рішення Миколаївської міської ради від 14 березня 2008 року № 22/57 щодо надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 1 000 кв. м, по АДРЕСА_1 . Зобов`язано управління земельних ресурсів у м. Миколаєві затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку, видати бланк державного акту та погодити його.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року у справі № 2-а-1260/2008 постанова Ленінського районного суду м. Миколаєва скасована, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
04 листопада 2008 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 139481, кадастровий номер 4810136600:05:001:0019. Державний акт був зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 010800101845.
Після отримання ОСОБА_1 державного акту на право власності на землю, між ним та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу
від 04 вересня 2012 року № 2760, згідно якого остання набула право власності на зазначену земельну ділянку, про що до державного акту про право власності внесено запис за № 4810136600:05:001:0019:3:02.
05 лютого 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування № 131, посвідчений приватним нотаріусом Душейко О. М.
Встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номером 44810136600:05:001:0019, була надана ОСОБА_1 за рахунок земель, які віднесені до земель державного лісового фонду урочища «Жовтневе», квартал 43 та перебувають у постійному користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство», що підтверджується листом виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 04 вересня 2014 року № 299; викопіровкою кварталу 43, накладеною на публічну кадастрову карту земельних ділянок.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
З приводу доводів касаційної скарги щодо порушення судами правил юрисдикції колегія суддів зазначає наступне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Згідно зі статтею 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи.
Та обставина, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача спрямовані на оспорювання акту органу місцевого самоврядування індивідуальної дії, на підставі якого у ОСОБА_1 виникло право власності на земельну ділянку.
Вимога про скасування рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, ухваленого на користь фізичної особи, в якої з цього рішення виникли відповідні права та обов`язки, безпосередньо стосується прав та обов`язків цієї особи, тому відповідний спір має розглядатися судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Ураховуючи суб`єктний склад сторін цієї справи й те, що спірні правовідносини пов`язані із захистом та оспорюванням цивільних прав, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій правильно розглянули справу у порядку цивільного судочинства, оскільки спір у цій справі не є публічно-правовим та має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
Подібний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від постановах від 04 липня 2018 року у справі № 361/3009/16-ц, 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 485/1472/17, від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 469/1346/18, від 26 червня 2019 року у справі № 911/2258/18.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/402/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/ 14-ц та № 488/6211/14-ц у аналогічних справах за позовом прокурора Корабельного району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та ДП «Миколаївське лісове господарство», висловлено позицію про те, що з огляду на зміст спірних правовідносин, взаємопов`язаність позовних вимог, суб`єктний склад спору, заявлені вимоги правильно розглянуті за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
З урахуванням того, що Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїх постановах висновок щодо питання предметної й суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Вирішуючи спір, суди виходили з того, що спірна земельна ділянка має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення та на час прийняття оспорюваного рішення перебувала в постійному користуванні
ДП «Миколаївське лісове господарство». Факт перебування земельної ділянки в користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство» на момент прийняття оспорюваного рішення визнавався Миколаївською міською радою, яка прямо зазначила у своїх рішеннях, що відведення та надання
ОСОБА_1 у власність спірної земельної ділянки відбувається за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство».
Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються приписами Земельного кодексу України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).
Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (частина перша статті 5 ЛК України).
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 164 ЗК України охорона земель включає в себе захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пункту 5 частини першої статті 31 ЛК України у редакції, чинній на час передачі у власність земельної ділянки, до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, зокрема, передання у власність земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
Порядок вилучення земельних ділянок визначає стаття 149 ЗК України, за приписами якої земельні ділянки, надані у постійне користування, зокрема, із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за згодою землекористувачів за рішеннями Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій відповідно до їх повноважень.
Частина шоста статті 149 ЗК України встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.
Отже, згідно з наведеними приписами, вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство», а також передання у приватну власність такої ділянки належало до повноважень
Миколаївської ОДА.
Відповідно до положень статей 141, 149 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у користуванні осіб, передаються у власність чи користування іншим особам лише після їх вилучення у встановленому законом порядку у попереднього користувача.
За приписами частини четвертої статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).
Відсутність рішення держави в особі Миколаївської ОДА як уповноваженого органу щодо спірної земельної ділянки лісового фонду означає, що відчуження земельної ділянки відбулось поза волею власника, отже, висновки судів у цій справі про визнання незаконними і скасування окремих пунктів оскаржених рішень як таких, що суперечать актам законодавства та порушують право власності держави на земельну ділянку, є правильними.
Встановивши, що спірна земельна ділянка перебувала у державній власності, мала лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача у встановленому порядку повноважним органом не вилучалась, а зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки держава як власник волю на відчуження спірної земельної ділянки, яка перебуває під її посиленою правовою охороною, не виявляла.
Посилання касаційної скарги на те, що прокурор пропустив строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, є безпідставними з огляду на наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або провказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).
Позов у цій справі прокурор подав до суду 25 січня 2016 року.
ОСОБА_1 подав заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності.
Суди встановили, що про факт порушення вимог законодавства щодо відчуження земельної ділянки виявлений прокуратурою лише під час прокурорської перевірки у серпні 2014 року.Матеріали справи не містять будь-яких відомостей про те, що Миколаївська обласна державна адміністрація як розпорядник земель державної власності дізналася про порушення вимог земельного законодавства раніше.
Сам по собі факт присутності працівника органів прокуратури на пленарному засіданні сесії міської ради під час прийняття нею оскарженого рішення не є достатнім доказом обізнаності уповноважених органів держави про порушення її прав.
Щодо доводів заявника відносно видачі та проведення державної реєстрації державного акта про право власності на земельну ділянку слід зазначити, що підставою набуття права приватної власності на земельну ділянку із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не безпосередньо державний акт на право власності на земельну ділянку, який був виданий на підставі спірного рішення. Отже, видання державного акту про право власності на земельну ділянку на підставі незаконного рішення не свідчить про визнання правомірності передачі земельної ділянки у власність.
Колегія суддів вважає, що прокурор довів наявність підстав для представництва законних інтересів держави у цій справі та необхідність їх захисту (статті 23, 25 Закону України «Про прокуратуру»), зокрема надав лист Миколаївської ОДА від 14 січня 2016 року, який свідчить про нездійснення захисту інтересів держави органом державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, та його фактичну згоду на здійснення прокурором представництва інтересів держави.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів щодо встановлених обставин справи.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Доводи касаційної скарги недають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 лютого
2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович