Постанова

Іменем України

27 березня 2020 року

м. Київ

справа № 488/4145/18

провадження № 61-22706св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «УкрСиббанк», ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Степанової Ольги Сергіївни, на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 липня 2019 року у складі судді Селіщевої Л. І. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства (далі - АТ) «УкрСиббанк», ОСОБА_2 про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів.

Позовна заява мотивована тим, що 07 лютого 2007 року на прохання ОСОБА_2 вона уклала з АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», кредитний договір № 11114973000, за умовами якого банк зобов`язався у той же день надати їй кредит у розмірі 33 000 швейцарських франків, що в еквіваленті складає 134 096,33 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 8,990 % річних у строк до 08 лютого 2021 року. Однак, ні зміст цього договору, ні його істотні умови були їй незрозумілими. Крім цього, між ними був підписаний додаток № 1 до вказаного кредитного договору - «Графік погашення кредиту», проте графік, як і умови кредитного договору не містять таких обов`язкових даних як дата внесення місячного платежу, розмір місячного платежу, сума процентів за певну кількість днів помісячно, тіло кредиту, комісії, штрафні санкції, сукупну вартість кредиту тощо.

Також зазначала, що в той же день між АКІБ «УкрСиббанк» з однієї сторони, нею та ОСОБА_2 з другої сторони був укладений договір іпотеки, за яким вони передали в іпотеку банку належну їм квартиру за АДРЕСА_1 .

Посилалася на те, що в узгоджений сторонами кредитного договору строк - 07 лютого 2007 року, кредит не був виданий з технічних причин, а наступного дня ОСОБА_2 повідомив їй, що потреба в укладенні кредитного договору відпала і вона виїхала до Російської Федерації на постійне проживання, з впевненістю, що договір не набув юридичної сили.

У жовтні 2015 року вона дізналася про наявність судового рішення про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором та можливість звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вважала, що кредитний договір був укладений з порушенням чинного законодавства, зокрема, шляхом введення її в оману, з використанням нечесної підприємницької практики та містить умови, що є несправедливими та створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків і погіршують становище споживача чим порушує її права та законні інтереси. Крім того, посилалася на ненадання банком повної та достовірної інформації про сукупну вартість кредиту, реальну відсоткову ставку та інші істотні умови кредитного договору.

Також, вказувала, що наслідком визнання кредитного договору недійсним є також визнання недійсним іпотечного договору, який був укладений на його забезпечення.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсним кредитний договір від 07 лютого 2007 року № 11114973000, який був укладений між нею та АКІБ «УкрСиббанк» і застосувати наслідки недійсності правочину; визнати недійсним договір іпотеки від 07 лютого 2007 року, який був укладений між нею та ОСОБА_2 з однієї сторони та АКІБ «УкрСиббанк» з другої сторони, і був посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К. Є. за реєстровим № 210.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивач не довела своїх позовних вимог, не надавши жодних належних доказів, які б давали підстави для визнання спірних договорівнедійсними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Степанова О. С., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належну правову оцінку поданим доказам у справі та дійшли помилкових висновків про відсутність підстав для визнання спірних договорів недійсними.

Вважає, що районний суд безпідставно відмовив їй у призначенні судово-економічної експертизи, чим порушив її право на захист.

Суди необґрунтовано не взяли до уваги, що відповідач ОСОБА_2 визнав позов повністю, повідомивши, що саме він за домовленістю з банком отримав кошти за неї та певний час виконував умови договору.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року АТ «УкрСиббанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є безпідставними, сторони узгодили всі істотні умови договорів, про що свідчать підписи в них, позивач за власної ініціативи звернулася до банку з проханням видати кредит, деякий час виконувала умови кредитного договору щодо повернення коштів, що підтверджує той факт, що вона була обізнана з його умови та погоджувалася з ними. Вказує, що судовими рішеннями, які були залишені без змін Верховним Судом, було встановлено факт отримання ОСОБА_1 кредиту в банку та неналежного виконання своїх зобов`язань за кредитним договором. Позичальник звернулася до суду з цим позовом тільки після вирішення вказаного спору, через 12 років після укладення кредитного договору, що свідчить про необґрунтованість її вимог.

У березні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому підтримав доводи ОСОБА_1 та просив задовольнити скаргу.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Степанової О. С., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, встановлено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати детальнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У частині четвертій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»зазначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Положеннями частини п`ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»встановлено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з відсутності підстав для визнання кредитного договору недійсним, оскільки банк у письмовій формі надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, передбачену частинами другою, четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», сторони узгодили всі істотні умови договору, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; ОСОБА_1 особистим підписом засвідчила, що вона погодилася на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними.

При цьому, судами правильно було враховано, що спірний кредитний договір був предметом розгляду в суді та заочним рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 28 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 25 квітня 2016 року та постановою Верховного Суду від 11 липня 2018 року, позов ПАТ «УкрСиббанк» було задоволено повністю, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 07 лютого 2007 року № 11114973000 у загальному розмірі 203 402,75 грн, що еквівалентно 20 490,79 швейцарських франків за курсом Національного банку України станом на 21 лютого 2014 року, який є спірним у справі, що переглядається.

Тобто, факт отримання коштів було встановлено преюдиційним судовим рішенням, яке набрало законної сили, як і той факт, що ОСОБА_1 під час укладення кредитного договору була ознайомлена з його умовами, висловила своє волевиявлення на його укладення шляхом його підписання. Крім цього, згідно з випискою з рахунку ОСОБА_1 протягом певного періоду часу виконувала свої зобов`язання за кредитом, що свідчить про те, що вона знала про умови кредитування та визнавала свої зобов`язання перед банком.

Доводи заявника про те, що кредит був виданий шляхом її обману та нечесної підприємницької діяльності, є безпідставними, у порушення частини шостої статті 81 ЦПК України ґрунтуються виключно на її припущеннях та не підтверджені нею належними та допустимими доказами, що є її процесуальним обов`язком відповідно до статей 12 81 ЦПК України.

Посилання касаційної скарги про те, що суд безпідставно відмовив їй у призначенні судово-економічної експертизи також не заслуговують на увагу, оскільки ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2019 року у задоволені відповідного клопотання ОСОБА_1 було відмовлено за необґрунтованістю тому, що остання не навела належного обґрунтування та не довела необхідність її призначення.

Апеляційним судом також правильно відхилено доводи апеляційної скарги заявника, які є аналогічними з доводами її касаційної скарги, з посиланням на визнання ОСОБА_2 позову.

Суд правильно вказав, що визнання позову відповідачем не передбачає обов`язкового порядку ухвалення рішення про задоволення позову. Це питання має вирішити суд з огляду на певні умови, у тому числі відповідність визнання позову умовам закону. У даному випадку визнання ОСОБА_2 позову в частині того, що він за попередньою домовленістю з банком, без відома та дозволу позичальника, отримав кошти в національній валюті під кредитний договір, витратив кошти на свої особисті потреби, сплачував щомісячно і в рахунок погашення кредиту в розмірі погодженому з банком, не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки такі його дії мають ознаки правопорушення та повинні бути підтверджені певними засобами доказування (вироком чи іншим судовим рішенням),а не заявою.

Суд також правильно вказав, що визнання позову, який заявлено до кількох відповідачів, одним із відповідачів, не є безумовною підставою для задоволення позову відповідно до положень статті 206 ЦПК України

Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні представником позивача норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Степанової Ольги Сергіївни - залишити без задоволення.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 липня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк