№ 489/1389/13-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 489/1389/13-ц

провадження № 61-11257св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 10 травня 2019 року у складі судді Базовкіної Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2010 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду із зазначеним позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що 17 травня 2007 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 08/05/2007/840К-372, згідно з умовами якого позичальнику було надано грошові кошти для придбання нерухомого майна в розмірі 57 700 доларів США зі сплатою 12,49 % річних на строк до 14 травня 2037 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 17 травня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.

Позичальник належним чином не виконувала взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 124 221,88 доларів США, що еквівалентно 992 905,46 грн, яку банк просив солідарно стягнути з відповідачів на свою користь.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 08 травня 2013 року у складі судді Коваленко І. В. позов задоволено частково.

Стягнуто у солідарному порядку із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 17 травня 2007 року № 08/05/2007/840К-372, яка станом на 05 березня 2013 року складається із заборгованості за кредитом в розмірі 56 505,61 доларів США, відсотків - 16 173,68 доларів США, штрафу - 5 770 доларів США, всього - 78 449,29 доларів США, що еквівалентно 627 045,17 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що позичальник належним чином не виконувала взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з боржника та поручителя.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині штрафних санкцій, суд першої інстанції виходив з того, що умовами пунктів 5.1, 5.2 кредитного договору передбачено подвійну відповідальність за порушення грошових зобов`язань у вигляді пені та штрафу, що суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 10 вересня 2013 року апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 відхилено, а рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 08 травня 2013 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 10 травня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 08 травня 2013 року.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складання повного тексту судового рішення, особа, яка її подала хоч і не була присутня в судовому засіданні під час його ухвалення, але була повідомлена про розгляд справи 08 травня 2013 року та могла знати про його ухвалення і повинна була у розумні інтервали часу вжити заходів щоб дізнатися про стан відомого їй судового провадження. Крім того, ОСОБА_2 не надав доказів пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 10 травня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і передати справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що судом першої інстанції не було дотримано вимог статті 222 ЦПК України 2004 року, а саме не повідомлено його, як учасника справи про результати розгляду справи. При цьому сам по собі факт його обізнаності про існування судового провадження не встановлює обов`язку до отримання ним повного тексту рішення суду самостійно, не припиняє положення статті 222 ЦПК України 2004 року і не змінює імперативних вимог щодо строків на апеляційне оскарження рішення суду, перебіг яких починається від дня вручення повного тексту рішення суду.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Ленінського районного суду міста Миколаєва.

07 серпня 2019 року справа № 489/1389/13-ц надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до ГПК України ЦПК України КАС України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Разом з тим, у пункті 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до ГПК України ЦПК України КАС України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною першою статті 292 ЦПК України 2004 року та частиною першою статті 352 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, 22 квітня 2019 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції правильно керувався нормами ЦПК України у редакції, що діяла з 15 грудня 2017 року.

Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя стаття 3 ЦПК України).

Згідно з частинами другою-четвертою статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії»).

Разом з тим завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

На час оскарження судового рішення місцевого суду процедура прийняття апеляційної скарги була врегульована, зокрема положеннями статті 358 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України, якою керувався апеляційний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).

Викладене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду, висловленим у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем ОСОБА_2 протягом 6 років не вживалися заходи щодо реалізації своїх процесуальних прав.

Також апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 не наведено наявність обставин пропуску строку внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що судом першої інстанції не було дотримано вимог статті 222 ЦПК України 2004 року, а саме не повідомлено його, як учасника справи про результати розгляду справ, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач ОСОБА_2 протягом 6 років не здійснював жодних заходів для того, щоб дізнатися про стан розгляду справи, учасником якої він є, та про наявність якої йому та його дружині ОСОБА_1 , яка також є відповідачем у цій справі, було відомо.

Крім того, згідно з повідомленнями про вручення поштового відправлення (аркуші справи 88, 111, 112, 122) відповідач ОСОБА_2 повідомлявся належним чином про розгляд справи в суді першої інстанції.

Також матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 був обізнаний про подання представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції та про розгляд справи 10 березня 2013 року в апеляційному суді, що підтверджується розпискою (аркуш справи 154).

Матеріали справи не містять доказів того, що з часу ухвалення рішення суду першої інстанції (08 травня 2013 року) до часу подання апеляційної скарги ОСОБА_2 особисто звертався до суду із заявами про видачу копії оскаржуваного судового рішення. Не надано й доказів наявності перешкод для отримання ОСОБА_2 копії рішення суду першої інстанції протягом тривалого часу.

Крім того, оскаржуване ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції 16 травня 2013 року було оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень, який є відкритим для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Частиною третьою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 10 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська