Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 489/3688/15-ц

провадження № 61-18912св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Корн-Експрес»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Дячук Павло Миколайович, на постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Корн-Експрес» (далі - ТОВ «Корн-Експрес») про стягнення боргу за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 26 лютого 2014 року між ним та ТОВ «Корн-Експрес», в особі директора ОСОБА_2 , укладено договір позики, відповідно до якого він передав, а ТОВ «Корн-Експрес» отримало в позику грошові кошти у розмірі 1 000 000,00 грн, що на момент підписання цього договору, за домовленістю сторін, в еквіваленті становило 100 000,00 дол. США, які товариство зобов`язалось повернути до 01 жовтня 2014 року.

Однак ТОВ «Корн-Експрес» свої зобов`язання за договором позики не виконало, борг не повернуло.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ «Корн-Експрес» на його користь борг за договором позики у розмірі 2 113 000,00 грн, що станом на 26 травня 2015 року еквівалентно 100 000,00 дол. США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2015 року у складі судді Тихонової Н. С. позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Корн-Експрес» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 113 000,00 грн, що станом на 26 травня 2015 року еквівалентно 100 000,00 дол. США.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач порушив свої зобов`язання за договором позики від 26 лютого 2014 року перед позивачем, оскільки не виконав умови договору та не повернув позивачу кошти, у зв`язку із чим сума боргу підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в примусовому порядку.

У червні 2019 року ТОВ «Корн-Експрес» звернулося до суду із заявою про перегляд заочного рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2015 року.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2019 року заяву ТОВ «Корн-Експрес» про перегляд заочного рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2015 року залишено без задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «Корн-Експрес» задоволено, рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2015 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції постановив, що позивачем не надано до суду належних, достатніх та допустимих доказів того, що він на виконання договору позики передав кошти відповідачу в розмірі 100 000,00 дол. США, а відповідач їх отримав.

Крім того, заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 березня 2015 року в справі № 522/23568/15-ц з ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто 100 000,00 дол. США отриманих нею за розпискою від 26 лютого 2014 року, тобто розписка написана в один день, що і укладено договір позики з відповідачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Дячук П. М., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просив скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що спір стосується лише неповернення позичених за договором позики грошових коштів. Тому подальша доля отриманих ТОВ «Корн-Експрес» позичених за договором позики грошових коштів не є предметом спору. Незарахування позичених грошових коштів на рахунок ТОВ «Корн-Експрес» не свідчить про те, що договір позики є недійсним. Питання, чому було укладено договір позики, куди поділись отримані за договором позики грошові кошти та чому вони не були зараховані на рахунок ТОВ «Корн-Експрес» мають вирішуватися між директором ТОВ «Корн-Експрес» ОСОБА_2 та засновниками ТОВ «Корн-Експрес».

Також постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована припущеннями відповідача, оскільки між ОСОБА_1 та фізичною особою ОСОБА_2 від свого імені та у власних інтересах було укладено договір позики на суму 100 000,00 дол. США, що підтверджується розпискою та судовим рішенням. Твердження ТОВ «Корн-Експрес» про те, що вказані грошові кошти і є тими самими позиченими ТОВ «Корн-Експрес» грошовими коштами не підтверджується жодними об`єктивними доказами, наявними в матеріалах справи, та є лише припущеннями відповідача, на яких не може ґрунтуватися рішення суду.

Крім того, судом апеляційної інстанції не було враховано практику Верховного Суду України, викладену у постанові від 24 лютого 2016 року (провадження № 6-50цс16).

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Корн-Експрес» зазначило, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Дячук П. М., на постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року і витребувано із Ленінського районного суду м. Миколаєва цивільну справу № 489/3688/15-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Дячук П. М., не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

26 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Корн-Експрес», в особі директора ОСОБА_2 , укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 передав, а ТОВ «Корн-Експрес» отримало в позику грошові кошти у розмірі 1 000 000,00 грн, що на момент підписання договору, за домовленістю сторін, в еквіваленті становило 100 000,00 дол. США, які зобов`язалось повернути до 01 жовтня 2014 року.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 березня 2015 року у справі № 522/23568/15-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 2 391 358,00 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення набрало законної сили

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

Згідно з частинами першою та другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладених договорів, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (провадження № 6-63цс13), від 02 липня 2014 року (провадження № 6-79цс14), від 13 грудня 2017 року (провадження № 6-996цс17) та постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 383/976/15-ц (провадження № 61-10361св18), від 25 березня 2020 року в справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18).

Колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не було надано до суду доказів на підтвердження виконання ним договору позики, зокрема факту передачі грошових коштів ТОВ «Корн-Експрес» в розмірі 1 000 000,00 грн, що еквівалентно 100 000,00 дол. США.

Відповідно до частин першої, другої статті 1087 ЦК України розрахунки за участю фізичних осіб, не пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть проводитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, проводяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть проводитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Отже, стосовно юридичних осіб діють спеціальні правила обліку та прийняття грошових коштів від інших осіб, зокрема й фізичних.

Документальне оформлення позики залежить від форми, в якій вона надається: безготівковим шляхом; готівковими коштами.

Згідно з пунктом 2 договору позики від 26 лютого 2014 року позика передається позикодавцем представнику позичальника безпосередньо при підписанні сторонами цього договору готівкою. Підписання цього договору представником позичальника підтверджує факт одержання ним від позичальника грошових коштів в сумі, визначеній в пункті 1 цього договору. Підписаний представником позичальника договір є доказом передачі позики від позикодавця до представника позичальника.

При розрахунках за договором позики в безготівковій формі позикодавець оформляє звичайне платіжне доручення. Операції з перерахування/надходження грошових коштів в бухгалтерському обліку позикодавця/позичальника відображаються на підставі відповідних банківських виписок.

Преамбулою Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637(далі - Положення), у редакції, чинній на час підписання сторонами договору, визначено, що це Положення розроблено відповідно до статті 33 Закону України «Про Національний банк України» та визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою.

У пункті 1.2 Положення визначено, що касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Форму касових ордерів установлено наказом Міністерства статистики України від 15 лютого 1996 року № 51 «Про затвердження типових форм первинного обліку касових операцій». Касові операції - це операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов`язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 15 грудня 2015 року (провадження № 21-4266а15), договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, а свідчить про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг.

Про факт отримання та повернення коштів свідчать банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення грошей до каси товариства.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 червня 2020 року в справі № 169/506/17 (провадження № 61-37213св18).

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, афактично зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Щодо розподілу судових витрат

Оскільки касаційні скарги залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Дячук Павло Миколайович, залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк