Постанова

Іменем України

13 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 489/5112/17

провадження № 61-39198св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Миколаївський професійний ліцей торгівлі та ресторанного сервісу,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2018 року у складі судді Румянцевої Н. О. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 31 травня 2018 року у складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу (далі - Миколаївський професійний ліцей) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що вона з серпня 1995 року працювала майстром виробничого навчання Середнього професійно-технічного училища № 24, правонаступником якого є Миколаївський професійний ліцей.

05 жовтня 2017 року її було звільнено на підставі наказу відповідача № 165 к/тр за систематичне порушення посадових обов`язківна підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України(далі - КЗпП України). Звільнення з роботи вважала незаконним, оскільки у наказі про її звільнення не зазначено конкретний проступок, який став підставою звільнення, не вказано, у чому полягає систематичне невиконання нею трудових обов`язків, їй не було надано можливості подати письмові пояснення. Вважала, що дійсною причиною звільнення стало неприязне відношення до неї директора Миколаївського професійного ліцею у зв`язку з її скаргами на його роботу.

Посилаючись на наведене, просила визнати незаконними та скасувати наказ відповідача від 05 жовтня 2017 року № 165 к/тр про її звільнення; поновити її на посаді майстра виробничого навчання Миколаївського професійного ліцею; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 жовтня 2017 року та на відшкодування моральної шкоди 7 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 06 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Миколаївського професійного ліцею від 05 жовтня 2017 року № 165к/тр про звільнення майстра виробничого навчання ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді майстра виробничого навчання Миколаївського професійного ліцею з 05 жовтня 2017 року.

Стягнуто з Миколаївського професійного ліцею на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 жовтня 2017 року по 06 березня 2018 року в розмірі 27 983,55 грн.

Стягнуто з Миколаївського професійного ліцею на користь ОСОБА_1 1 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у наказі про звільнення

від 05 жовтня 2017 року зазначено про звільнення ОСОБА_1 на підставі наказу про оголошення їй догани від 05 жовтня 2017 року, тобто фактично до позивача застосовано два дисциплінарні стягнення (догана та звільнення) за одне і те саме порушення трудової дисципліни, що суперечить вимогам статті 147 КЗпП України. Відповідачем не надано доказів притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за невиконання трудових обов`язків, що передували її звільненню, тобто не доведено систематичного невиконання нею трудових обов`язків, не ураховано її попередню роботу, наявність нагород, не відібрані письмові пояснення з приводу надано можливості подати викласти письмові пояснення, а тому суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу від 05 жовтня 2017 року про звільнення, поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05 жовтня 2017 року по 06 березня 2018 року у розмірі 27 983,55 грн, без урахування податків та єдиного соціального внеску. Виходячи із засад розумності та справедливості, суд першої інстанції визначив розмір відшкодування моральної шкоди 1 000,00 грн. Суд не взяв до уваги покази свідків, опитаних у судовому засіданні, вказавши, що їх пояснення стосувались неприязних відносин у колективі між окремими співробітниками, та окремих випадків на роботі, які свідчать про вчинення ОСОБА_1 аморального проступку. Суд відхилив посилання відповідача на застосування судом частини третьої статті 235 КЗпП України щодо обов`язку суду змінити формулювання підстав звільнення, обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 була помилково звільнена за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, а не за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України за вчинення аморального проступку працівником, який виконує виховні функції, вказавши, що зміна формулювання причин звільнення не є предметом зазначеної справи.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 31 травня

2018 року апеляційну скаргу Миколаївського професійного ліцею залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва

від 06 березня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував закон, що регулює спірні правовідносини, та дійшов обгрунтованого висновку, що дисциплінарний проступок ОСОБА_1 02 жовтня 2017 року, не може вважатися систематичним порушенням нею посадових обов`язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, а тому звільнення ОСОБА_1 за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України здійснено з порушенням вимог трудового законодавства. Зазначив, що суд першої інстанції правильно не вбачав підстав для застосування частини третьої статті 235 КЗпП України щодо приведення неправильного формулювання причини звільнення позивача у відповідність до формулювань чинного законодавства, вказавши, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у разі вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України, є окремою самостійною підставою для звільнення працівника. Суд відхилив доводи апеляційної скарги про не надання судом першої інстанції належної оцінки поведінці ОСОБА_1 05 травня та 02 жовтня 2017 року, вказав на те, що дослідження та оцінка звукозапису розмови ОСОБА_1 з директором Миколаївського професійного ліцею, може свідчити лише про характер взаємовідносин зазначених осіб, і не вливає на висновок суду про не дотримання відповідачем вимог закону при звільненні позивача.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У липні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

Миколаївського професійного ліцею, у якій заявник просив скасувати рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 31 травня 2018 року, і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам відповідача про те, що ОСОБА_1 систематично не виконувала трудові обов`язки, визначені її посадовою інструкцією майстра виробничого навчання від 09 грудня 2013 року № 8, факт ознайомлення ОСОБА_1 з якою підтверджується її підписом, що і стало підставою для її звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Встановивши, що ОСОБА_1 неодноразово вчиняла аморальні вчинки, які є несумісними з продовженням її роботи, пов`язаної з виконанням виховних функцій, суди попередніх інстанцій необгрунтовано не застосували до спірних правовідносин положення частини третьої статті 235 КЗпП України щодо можливості приведення судом невірно сформульованої причини звільнення ОСОБА_1 у відповідність до формулювань чинного законодавства,зокрема за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України. Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 1 000,00 грн є необґрунтованим, оскільки позивач не довела завдання їй моральної шкоди, зокрема завдання шкоди її здоров`ю, настання значних змін у її повсякденному житті тощо.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, зараз і надалі у редакції чинній на момент подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги та відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що 30 серпня 1995 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу до середнього професійно-технічного училища № 24, правонаступником якого є Миколаївський професійний ліцей, на посаду майстра виробничого навчання.

Наказом директора Миколаївського професійного ліцею від 15 травня 2017 року №4-Д ОСОБА_1 оголошено догану за перевищення службових повноважень, яке полягало у вчиненні тиску на неповнолітню ученицю

ОСОБА_2

Наказом директора Миколаївського професійного ліцею від 05 жовтня 2017 року № 165 к/тр ОСОБА_1 звільнено з роботи за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне порушення посадових обов`язків, підставою зазначено наказ про оголошення догани від 05 жовтня 2017 року.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

До юридичних фактів, які підлягають встановленню при вирішенні спору про законність звільнення з вказаних підстав, відноситься зокрема, чи мав місце дисциплінарний проступок під час раніше застосованих заходів дисциплінарного чи громадського стягнення.

Таким чином, за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Статтею 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Таким чином, перед застосуванням до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення відповідач зобов`язаний був отримати від неї письмові пояснення, урахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку та попередню роботу працівника, однак відповідачем зазначені вимоги трудового законодавства не дотримано. Натомість в порушення вимог статті 147 КЗпП України за одне і те саме порушення трудової дисципліни до ОСОБА_1 застосовано два заходи дисциплінарного стягнення: догана та звільнення, зокрема підставою звільнення ОСОБА_1 відповідно до наказу від 05 жовтня 2017 року

№ 165 к/тр, зазначено наказ про оголошення їй догани від 05 жовтня 2017 року.

З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованих висновків про порушення відповідачем вимог статей 147 149 КЗпП України при звільненні ОСОБА_1 за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, що є підставою для скасування оскаржуваного нею наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок порушення відповідачем її трудових прав, розмір якої визначено з урахуванням ступеня вини відповідача, тривалості та глибини моральних страждань позивача, вимог співмірності та справедливості.

За правилами частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Аналіз змісту частини третьої статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку, що в разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв`язку з допущеними щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Ураховуючи наведене, посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій, встановивши, що ОСОБА_1 неодноразово вчиняла аморальні вчинки, які є несумісними з продовженням її роботи, пов`язаної з виконанням виховних функцій, необгрунтовано не застосували до спірних правовідносин положення частини третьої статті 235 КЗпП України щодо можливості приведення судом невірно сформульованої причини звільнення ОСОБА_1 у відповідність до формулювань чинного законодавства, а саме за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України є неспроможними, оскільки частина третя статті 235 КЗпП України не може застосовуватися для виправлення допущених роботодавцем порушень норм трудового законодавства при звільнення працівника. Крім того, звільнення працівника, який виконує виховні функції у зв`язку з вчиненням ним аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи є окремою та самостійною підставою, якою відповідач не обгрунтовував наказ від 05 жовтня 2017 року №165 к/тр про звільнення ОСОБА_1 , а тому суди попередніх інстанцій правильно вказали на відсутність підстав для застосування положень частини третьої 3 статті 235 КЗпП України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій правильно визначено характер правовідносин, вірно застосовано закон, що їх регулює, надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 400 401 409 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 31 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак