№ 489/615/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 489/615/18

провадження № 61-10607св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14 лютого 2019 року у складі судді Тихонової Н. С. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Темнікової В. І., Самчишиної Н. В., Царюк Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна, посилаючись на те, що з грудня 1997 року по квітень 2017 року він перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 , вони проживали однією сім`єюза адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки і спільний сімейний бюджет. ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилася дочка ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_4 . Факт їх спільного проживання однією сім`єю протягом 20 років підтверджується фотографіями, роздруківками їх спілкування в соціальних мережах та актом про проживання від 20 вересня 2017 року, підписаним свідками та затвердженим паспортистом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «УЮТ 5-А» (далі - ОСББ «УЮТ 5-А»). Про те, що відповідач визнавала його своїм чоловіком, свідчить її заява, подана у 2016 році до кіберполіції. З 19 жовтня 1998 року він є фізичною особою-підприємцем, підприємницьку діяльність не зупиняв, отримував постійний прибуток, певний час перебував у трудових відносинах з відповідачем. Його проживання та реєстрація за однією адресою з відповідачем підтверджується офіційними документами, оформленими під час його навчання та складання іспиту з метою отримання посвідчення водія. В період з 2001 по 2003 роки він не був зареєстрований за однією адресою з відповідачем, однак фактично проживав за тією ж адресою, працював у місті Миколаєві, що підтверджується звітами до органів Державної податкової інспекції за вказаний період. Також з його карткового рахунку оплачувалися кошти за послуги ОСББ «УЮТ 5-А». Окремим доказом наявності взаємних обов`язків сторін є також договір поруки, укладений між ним та Відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк» (далі - ВАТ «Ерсте Банк») з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед банком. В період проживання однією сім`єю вони набули у власність таке майно: транспортний засіб SSANG YONG ACTION, 2008 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 67,4 кв. м; однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 41,8 кв. м; нежитлове приміщення інтернет-клубу та магазину фотоапаратів загальною площею 119,9 кв. м в будинку АДРЕСА_4 . Вказане нежитлове приміщення здається в оренду, а грошові кошти в сумі 85 000 грн, отримані як орендна плата, знаходяться на рахунку № НОМЕР_2 в Акціонерному товаристві Комерційному банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»). Враховуючи викладене, оскільки домовленості про добровільний розподіл майна, що є спільною сумісною власністю, між сторонами не досягнуто, ОСОБА_1 просив:

1. встановити факт його спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 в період з 03 грудня 1997 року по 01 квітня 2017 року;

2. визнати об`єктами права спільної сумісної власності:

- транспортний засіб SSANG YONG ACTYON, 2008 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

- квартиру АДРЕСА_2 ;

- квартиру АДРЕСА_3 ;

- нежитлове приміщення інтернет-клубу та магазину фотоапаратів в будинку АДРЕСА_4 ;

3. визнати за ним право власності на 1/2 частку вказаного нерухомого майна в порядку розподілу спільного сумісного майна;

4. стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в розмірі 42 500 грн, які знаходяться на рахунку № НОМЕР_2 в АТ КБ «ПриватБанк».

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 заперечила проти позову та просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання сторін однією сім`єю з 03 грудня 1997 року не ґрунтуються на нормах матеріального права, так як Кодекс про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), що діяв до 01 січня 2004 року, не передбачав можливості встановлення такого факту. Квартиру АДРЕСА_2 вона придбала 14 жовтня 1997 року за власні кошти, перебуваючи у шлюбі з іншим чоловіком. У вказаній квартирі позивач проживав та був зареєстрований на підставі договору найму від 21 грудня 2004 року, тобто як особа без родинних відносин з власником. В січні 2010 року ОСОБА_1 виїхав з квартири у зв`язку з припиненням договору найму та змінив місце проживання. Сторони мали дружні, ділові, часом близькі стосунки протягом багатьох років, однак однією сім`єю без реєстрації шлюбу, в розумінні статті 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України), ніколи не проживали. За рахунок власних коштів 15 травня 2001 року вона придбала квартиру АДРЕСА_5 , а 26 липня 2002 року - квартиру АДРЕСА_6 в цьому ж будинку, які є суміжними та в подальшому були об`єднані, переведені в нежитловий фонд і перетворені в приміщення інтернет-клубу. Вказане нежитлове приміщення 02 квітня 2004 року було передано в оренду позивачу за договором оренди, а починаючи з квітня 2007 року - в оренду Публічному акціонерному товариству Комерційному банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»). 15 квітня 2008 року вона придбала квартиру АДРЕСА_3 . Ця квартира була придбана за рахунок коштів, отриманих нею від здачі в оренду нежитлового приміщення в будинку АДРЕСА_4 , а також - коштів, отриманих у кредит у ВАТ «Ерсте Банк». Таким чином, спірне майно не підлягає поділу як спільне сумісне майно, оскільки вона придбала його за рахунок власних коштів.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 12 грудня 2018 року ОСОБА_3 (доньку сторін) залучено до участі у справі як третю особу.

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14 лютого 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 01 січня 2004 року по 01 травня 2017 року. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : транспортний засіб SSANG YONG ACTYON, 2008 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; нежитлове приміщення інтернет-клубу та магазину фотоапаратів по АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_3 . В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 просив встановити факт його сумісного проживання з відповідачем в період з грудня 1997 року до квітня 2017 року, однак до 01 січня 2004 року діяв КпШС України, яким не було передбачено можливості визнання факту спільного проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу як підстави для визнання набутого ними майна їх спільною власністю. Тому позовні вимоги в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період до 01 січня 2004 року задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю правових підстав. При цьому, враховуючи наявність у сторін двох дітей різного віку та докази, які підтверджують спільну працю, відпочинок, листування між сторонами, дохід позивача, оплату ним комунальних послуг та проживання сторін з дітьми в одній квартирі, доведеними є факти спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 01 травня 2017 року і набуття ними спільного сумісного майна, а саме: транспортного засобу SSANG YONG ACTYON, 2008 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; нежитлового приміщення інтернет-клубу та магазину фотоапаратів в будинку АДРЕСА_4 ; квартири АДРЕСА_3 . Квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_2 придбала 14 жовтня 1997 року, а факт спільного проживання однією сім`єюОСОБА_1 просив встановити в період з 03 грудня 1997 року. Тому позовні вимоги про визнання квартири АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя суперечать вимогам законодавства та не можуть бути прийняті судом до уваги. За договором дарування від 12 червня 2017 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 нежитлове приміщення інтернет-клубу та магазину фотоапаратів в будинку АДРЕСА_4 , а за договором дарування від 26 липня 2017 року - квартиру АДРЕСА_3 . Вказані договори позивач не оспорював, тому його позовні вимоги про поділ зазначеного нерухомого майна, яке перебуває у власності іншої особи, не підлягають задоволенню, так як заявлені передчасно. Пояснення третьої особи ОСОБА_3 як свідка не заслуговують на увагу, оскільки вона зацікавлена у вирішені спору на користь відповідача у зв`язку з набуттям права власності на спірне нерухоме майно. Позовні вимоги про поділ транспортного засобу SSANG YONG ACTYON, 2008 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не підлягають задоволенню, оскільки право власності на нього зареєстроване за позивачем, а відповідач не навела заперечень з цього приводу, тобто відсутнє порушення прав позивача на вказане майно. Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь грошових коштів у розмірі 42 500 грн, які знаходяться на рахунку № НОМЕР_2 в АТ КБ «ПриватБанк», не доведені, тому також не підлягають задоволенню.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у розмірі 42 500 грн, визнання спільною сумісною власністю сторін трикімнатної квартири АДРЕСА_2 та відмови в розподілі майна в апеляційному порядку не оскаржувалося, а тому апеляційним судом в цій частині не переглядалося.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14 лютого 2019 року в частині визнання нежитлового приміщення інтернет-клубу та магазину фотоапаратів по АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нежитлового приміщення інтернет-клубу та магазину фотоапаратів по АДРЕСА_4 їх спільною сумісною власністю відмовлено. Рішення цього ж суду в частині визначення періоду проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрацію шлюбу змінено, встановлено, що даний період становить з 01 січня 2004 року по 01 квітня 2017 року. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в уточненій позовній заяві ОСОБА_1 просив встановити факт його спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 в період з 03 грудня 1997 року по 01 квітня 2017 року, однак місцевий суд вийшов за межі заявлених позовних вимог та встановив цей факт з 01 січня 2004 року по 01 травня 2017 року, тому рішення суду в означеній частині необхідно змінити, зазначивши період спільного проживання сторін з 01 січня 2004 року по 01 квітня 2017 року. Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що встановлюючи факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції не врахував, що з 06 липня 2001 року по 04 лютого 2005 року сторони були зареєстровані та проживали в різних місцях, що з 04 лютого 2005 року по 04 лютого 2006 року позивач був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 тимчасово, а з 12 травня 2006 року - без зазначення дати зняття з обліку, що між сторонами укладався договір найму цієї квартири від 21 листопада 2004 року строком на 5 років, пояснення третьої особи - ОСОБА_3 , а також висновок Інгульського відділу поліції Головного управління національної поліції в Миколаївській області від 18 вересня 2017 року, не заслуговують на увагу, так як цим обставинам та доказам місцевий суд дав належну правову оцінку в сукупності з іншими доказами у справі, якими підтверджено проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Заперечуючи проти прийняття фотографій як доказів, представник відповідача не заперечував того, що на них зображені сторони, їх діти, родичі та друзі. Квартиру АДРЕСА_5 відповідач придбала 15 травня 2001 року, а квартиру АДРЕСА_6 в цьому ж будинку - 26 липня 2002 року, тобто до набрання чинності СК України, і доказів того, що роботи по переобладнанню зазначених квартир відбувалися в період після 01 січня 2004 року, не надано. Крім того, дозвіл на переобладнання вказаних квартир в нежитлове приміщення надано відповідачу як приватному підприємцю, а позивач не надав достатньої кількості безспірних доказів внесення ним майнового або трудового вкладу в їх придбання та реконструкцію. Тому висновок суду першої інстанції про визнання нежитлового приміщення інтернет-клубу та магазину фотоапаратів в будинку АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є помилковим. Доводи відповідача про те, що квартира АДРЕСА_3 була придбана 15 квітня 2008 року за її особисті кошти, отримані від оренди нежитлового приміщення, та кошти, отримані у кредит, за яким всі зобов`язання виконані нею особисто, не можуть бути підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції в означеній частині, оскільки в цей період часу сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а доказів того, що на придбання квартири були витрачені саме кошти від оренди нежитлового приміщення, суду не надано. Фактично вказана квартира була придбана за спільні кошти сторін, переважна частина яких була отримана у кредит, погашений у 2009 році. Позивач не пропустив строк для звернення до суду, оскільки дізнався про порушення свого права після припинення спільного проживання з відповідачем, тобто після 01 квітня 2017 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

24 травня 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14 лютого 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 повністю.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи і необґрунтовано взяли до уваги надані позивачем фотографії та роздруківки спілкування із соціальних мереж, які були штучно створені позивачем для отримання бажаного результату при розгляді справи та не можуть вважатися належними, допустимими та достовірними доказами, а також електронні докази, оскільки з них неможливо встановити, ким, коли та з яких носіїв інформації вони отримані, чи не вносилися в них зміни. Визнавши квартиру АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю сторін, суди не перевірили, за рахунок яких коштів вона була придбана, чи мав позивач кошти на її придбання, чи виконував він солідарно з нею кредитні зобов`язання перед ВАТ «Ерсте Банк».

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року та залишити в силі рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14 лютого 2019 року, посилаючись на те, що факт його проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 з грудня 1997 року по квітень 2017 року підтверджується наданими ним та дослідженими судами доказами, показаннями свідків. Спірне нерухоме майно по АДРЕСА_4 було зареєстроване за відповідачем у зв`язку з фінансовою доцільністю (оподаткуванням), однак воно було придбане, переобладнане та відремонтоване за рахунок їх спільних коштів. Тому місцевий суд дійшов правильного висновку про визнання спільною сумісною власністю сторін нежитлового приміщення інтернет-клубу та магазину фотоапаратів в будинку АДРЕСА_4 .

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду міста Миколаєва.

26 червня 2019 року справа № 489/615/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позову не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 14 жовтня 1997 року № 2034-Л, зареєстрованим на Миколаївській універсальній товарно-сировинній біржі, ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , який було розірвано 02 грудня 1997 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася донька ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 - донька ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвами про народження.

За договором купівлі-продажу нерухомого майна від 15 травня 2001 року № 3096-Л, зареєстрованим на Миколаївській універсальній товарно-сировинній біржі, ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_5 .

За договором купівлі-продажу нерухомого майна від 26 липня 2002 року № 3529-Л, зареєстрованим на Миколаївській універсальній товарно-сировинній біржі, ОСОБА_2 придбала квартиру

АДРЕСА_7 -2004 роках приміщення квартир АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 були переобладнані під магазин та інтернет-клуб.

Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 24 березня 2004 року № 523 було затверджено акт державної технічної комісії від 15 березня 2004 року про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом інтернет-клубу та магазину фототоварів по АДРЕСА_4 на приватного підприємця ОСОБА_2 покладено обов`язок забезпечити експлуатацію вказаних інтернет-клубу та магазину фототоварів, а також мереж електропостачання, водопостачання, каналізації, благоустрій та озеленення прилеглої території.

14 травня 2004 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

28 квітня 2007 року між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк») було укладено договір оренди приміщення, за умовами якого ОСОБА_2 передала в оренду ЗАТ КБ «ПриватБанк» нежитлове приміщення інтернет-клубу та магазину за адресою: АДРЕСА_4 . Розмір орендної плати сторонами договору був встановлений з розрахунку 165 грн за 1 кв. м, без ПДВ, що за перший місяць складало 19 800 грн, а за кожний наступний місяць орендна плата коригувалася та визначалася з урахуванням індексу інфляції. Договір оренди було укладено на строк 5 (п`ять) років.

В період з 14 червня 2007 року по 13 березня 2009 року ОСОБА_2 отримала від ЗАТ КБ «ПриватБанк» орендну плату в розмірі 469 095,46 грн, що підтверджується платіжними дорученнями.

За договором купівлі-продажу від 15 квітня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В. В., ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_3 . За умовами договору ціна квартири склала 296 300 грн. Грошові кошти в розмірі 35 556 грн продавець отримав від покупця до укладення договору, а решту грошових коштів у розмірі 260 744 грн покупець зобов`язався сплатити продавцю протягом одного робочого дня після укладення та нотаріального посвідчення цього договору, після отримання кредитних коштів у ВАТ «Ерсте Банк».

15 квітня 2008 між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_2 було укладено два кредитні договори № 014/2292/22/13656 та № 014/2292/3/13658, за якими ОСОБА_2 отримала кредитні кошти в розмірі 237 040 грн та 23 704 грн для придбання квартири АДРЕСА_3 .

15 квітня 2008 між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_2 також було укладено іпотечний договір, за яким ОСОБА_2 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_3 .

За довідкою ВАТ «Ерсте Банк» від 20 березня 2009 року ОСОБА_2 виконала всі зобов`язання за вищевказаними кредитними договорами та в повному обсязі сплатила кредитну заборгованість за ними.

На підставі біржової угоди від 01 липня 2009 року № 920159 за ОСОБА_1 булозареєстровано транспортний засіб SSANG YONG ACTYON, 2008 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом по реєстрацію транспортного засобу від 02 липня 2009 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що він проживав з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 03 грудня 1997 року по 01 квітня 2017 року і все вищезазначене майно вони набули разом, однак нерухоме майно зареєстроване за відповідачем. Зазначив, що факт його спільного проживання з відповідачем підтверджується тим, що вони мають двох дітей різного віку, він постійно проживав з відповідачем та дітьми за однією адресою, вони вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки і спільний сімейний бюджет.

Судами також встановлено, що 10 січня 1998 року позивач був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а 06 липня 2001 року був знятий з реєстрації за цією адресою. Вдруге позивач зареєстрував своє місце проживання за вказаною адресою 04 лютого 2005 року на строк до 04 лютого 2006 року, а 12 травня 2006 року - безстроково.

02 квітня 2004 року між ОСОБА_2 та приватним підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір оренди торгової площі, а саме фотомагазину та інтернет-клубу в будинку АДРЕСА_4 строком на 1 рік для здійснення підприємницької діяльності. У вказаному договорі орендодавець та орендар зазначили одну й ту ж саму адресу свого проживання - АДРЕСА_1 .

21 грудня 2005 року між сторонами було укладено договір найму житлового приміщення, за умовами якого ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 в оренду квартиру АДРЕСА_2 строком на 5 років.

Також 21 грудня 2005 року між ОСОБА_2 та приватним підприємцем ОСОБА_1 було укладено трудовий договір, на підставі якого відповідач працювала у позивача на посаді адміністратора інтернет-клубу та здійснювала торгівлю фототоварами і ксерокопіювання.

Згідно з довідкою ОСББ «УЮТ-5А» від 20 вересня 2017 року № 91 у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_2 (з 19 червня 2001 року), ОСОБА_1 (з 12 травня 2006 року) та ОСОБА_4 (з 17 жовтня 2011 року).

За актами про непроживання від 31 серпня 2017 року та від 01 жовтня 2017 року, складеними мешканцями будинку АДРЕСА_10 , з січня 2010 року ОСОБА_1 не проживає у квартирі АДРЕСА_4 цього будинку, його особистих речей у квартирі немає.

Натомість за актом про проживання за місцем реєстрації від 20 вересня 2017 року, складеним мешканцями будинку АДРЕСА_10 , ОСОБА_1 проживав у квартирі АДРЕСА_4 цього будинку з листопада 1997 року по 01 травня 2017 року.

На підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 позивач надав фотографії та роздруківки їх спілкування в соціальних мереж.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про власність», відповідними нормами Цивільного кодексу Української РСР 1963 року та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, статті 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність»).

Частиною другою статті 112 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток. Аналогічне положення містить і частина перша статті 368 чинного Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб необхідно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, необхідно встановити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін.

Тільки в разі встановлення судом таких обставин положення частини першої статті 17 Закону України «Про власність» будуть правильно застосовуватися.

Вказані правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15.

Таким чином, спеціальне правило, що належить застосувати суду для оцінки правових наслідків набуття майна членами однієї сім`ї, міститься в частині першій статті 17 Закону України «Про власність», що втратив чинність згідно із Законом України від 27 квітня 2007 року № 997-V.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України передбачено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

На правовідносини, які виникли між сторонами з приводу набуття спільного майна й продовжили існувати після 01 січня 2004 року, поширюється дія СК України.

Абзацом першим частини другої статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

За змістом наведеної норми правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним в разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року, оскільки інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки було введено в національне законодавство СК України, який набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України. КпШС України, який діяв до 01 січня 2004 року, таких положень не містив. Тому вказаний факт може бути встановлений лише з 01 січня 2004 року. Однак місцевий суд не звернув уваги на те, що позивач просив встановити факт його спільного проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу до 01 квітня 2017 року. Оскільки місцевий суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, то апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині визначення періоду проживання сторін однією сім`єю без реєстрацію шлюбу та встановлення цього періоду з 01 січня 2004 року по 01 квітня 2017 року.

При цьому, встановивши, що квартира АДРЕСА_3 була придбана відповідачем 15 квітня 2008 року, тобто в період її спільного проживання однією сім`єю з позивачем, суд першої інстанції, з яким в цій частині погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про визнання зазначеного майна спільною сумісною власністю сторін.

Доводи касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано взяли до уваги надані позивачем фотографії та роздруківки спілкування із соціальних мереж, які були штучно створені позивачем для отримання бажаного результату при розгляді справи та не можуть вважатися належними, допустимими і достовірними доказами, а також електронні докази, оскільки з них неможливо встановити, ким, коли та з яких носіїв інформації вони отримані, чи не вносилися в них зміни, є неспроможними, так як вказані фотографії та роздруківки спілкування із соціальних мереж не є основними доказами, які були покладені в основу оскаржуваних судових рішень. Ці фотографії та роздруківки спілкування із соціальних мереж досліджені та оцінені судами в сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами і поясненнями сторін. При цьому суди врахували наявність у сторін двох дітей різного віку та послалися на докази, які підтверджують спільну працю і проживання сторін з дітьми в одній квартирі. Крім того, представник відповідача в суді першої інстанції не заперечував того, що на зазначених фотографіях зображені сторони, їх діти, родичі та друзі.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суди не перевірили, за рахунок яких коштів була придбана квартира АДРЕСА_3 , чи мав позивач кошти на її придбання, чи виконував він солідарно з нею кредитні зобов`язання перед ВАТ «Ерсте Банк», не заслуговують на увагу, так як ОСОБА_2 не заперечувала факту придбання цієї квартири за кредитні кошти, а суди встановили, що вказана квартира придбана за спільні кошти сторін, переважна частина яких була отримана у кредит, погашений у 2009 році, тобто в період спільного проживання сторін однією сім`єю. При цьому відповідач не надала доказів погашення кредиту за рахунок її особистих коштів, а відтак відсутні підстави для висновку про те, що це майно є її особистою приватною власністю.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи не спростовують висновків судів і не впливають на правильність вирішення спору по суті, зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається. При цьому касаційна скарга не містить доводів на спростування висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання транспортного засобу SSANG YONG ACTYON, 2008 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Посилання ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу на те, що спірне нежитлове приміщення в будинку АДРЕСА_4 було придбане, переобладнане та відремонтоване за рахунок спільних з ОСОБА_2 коштів, тому місцевий суд дійшов правильного висновку про визнання цього майна спільною сумісною власністю сторін, не заслуговують на увагу, оскільки судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позову не оскаржуються, а підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги відповідача Верховним Судом не встановлено.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення суду першої інстанції (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційного суду відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14 лютого 2019 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук