Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 489/6626/15-ц

провадження № 61-11296св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю.В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач Квартирно-експлуатаційний відділ м.Миколаєва Південно-Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 13 червня 2016 року у складі судді Губницького Д. Г. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 31 серпня 2016 року ускладі колегії судді: Прокопчук Л. М., Лівінського І. В., Маляренко І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаєва Південно-Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (далі Квартирно-експлуатаційний відділ м.Миколаєва) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, та виселення.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вселилися укімнати АДРЕСА_1 єві як члени сім`ї ОСОБА_3 у зв`язку із проходженням ним військової служби.

З 2003 року ОСОБА_3 знятий з реєстраційного обліку у кімнатах № 403, 404гуртожитку, розташованого на АДРЕСА_2 , оскільки йому на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 03жовтня 2003 року, належить двокімнатна квартира АДРЕСА_3 .

З урахуванням зазначеного члени сім`ї ОСОБА_3 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не мають права користуватися зазначеними вище кімнатами вгуртожитку для військовослужбовців, а тому підлягають виселенню. Крім цього, позивач просив суд зобов`язати відповідачів передати спірне житлове приміщення Міністерству оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2016 року позов Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва задоволено частково.

Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з кімнат АДРЕСА_1 .

У іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01 липня 2016 року у складі судді Губницького Д. Г. вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_3 був знятий зреєстраційного обліку у спірному нерухомому майні у квітні 2003 року узв`язку із виїздом до м. Очаків Миколаївської області, де у жовтні 2003 року отримав право власності на двокімнатну квартиру площею 50,7 кв.м.

Згідно з пунктами 5.8., 5.10 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністра оборони України 30листопада 2011 року за № 737 (далі Інструкція), військовослужбовець або особа, звільнені з військової служби, та члени їх сімей зобов`язані удвотижневий строк звільнити займане ними жиле приміщення в гуртожитку в разі надання службового жилого приміщення, отримання жилого приміщення для постійного проживання, придбання в межах гарнізону жилого приміщення для постійного проживання або вибуття для виконання службових обов`язків за кордон разом із членами сім`ї. У разі якщо особа, звільнена з військової служби, не перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов у Збройних Силах України, вона підлягає виселенню з гуртожитку з усіма членами сім`ї, які з нею проживають, крім випадків, передбачених чинним законодавством, незалежно від кількості вислуги років у календарному обчисленні. Після набуття ОСОБА_3 права власності на житло відповідачі не вчинили дій щодо зняття з реєстраційного обліку у спірному житловому приміщенні, а тому позовні вимоги про виселення відповідачів підлягають задоволенню. Позовні вимоги про зобов`язання відповідачів передати спірні кімнати Квартирно-експлуатаційному відділу м. Миколаєва задоволенню не підлягають, оскільки такі дії передбачено у пункті 5.9Інструкції в разі добровільного звільнення жилого приміщення.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 31 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, а тому ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення. Відповідачі не перебували та не перебувають у трудових відносинах з позивачем, не є військовослужбовцями Збройних Сил України та не входять до переліку осіб, визначеного у статті 125ЖК Української РСР, виселення яких можливе тільки з наданням іншого житлового приміщення. Доводи апеляційної скарги про незастосування судом до спірних правовідносин вимог Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» апеляційний суд визнав необґрунтованими, оскільки положення цього закону не поширюються на правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 фактично проживає у спірному житловому приміщенні та не втратив права користування ним, і ця обставина впливає на вирішення спору щодо відповідачів, суд також визнав необґрунтованими, оскільки ОСОБА_3 не є стороною у цій справі, питання щодо правомірності користування ним спірним жилим приміщення судом не вирішувалося, оскільки він був знатий з реєстраційного обліку у спірному житловому приміщенні 24 квітня 2003 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У вересні 2016 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції не встановили всі фактичні обставини справи та залишили поза увагою те, що ОСОБА_3 не був знятий з реєстраційного обліку у спірному житловому приміщенні та постійно проживає у кімнатах АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 дійсно у жовтні 2003 року набув право власності на двокімнатну квартиру у м. Очакові, проте відповідачам на праві власності це нерухоме майно не належить, а тому вони не мають права вселення у нього. Крім цього, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаєва не є власником гуртожитку на АДРЕСА_2 або уповноваженим органом на представлення інтересів власника цього нерухомого майна у суді.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом подати відзив на касаційну скаргу.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних ікримінальних справ від 17 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження усправі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду м. Миколаїв.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївського міської ради народних депутатів від10січня 1986 року № 35 гуртожиток на АДРЕСА_2 , який належить Військовій частині № НОМЕР_1 , було зареєстровано як гуртожиток для малосімейних.

З 25 лютого 1988 року ОСОБА_3 обіймав посаду муляра Військової частини № НОМЕР_1 . У подальшому назва військової частини була змінена на Військову частину НОМЕР_2 .

10 травня 2003 року ОСОБА_3 був звільнений з посади муляра на підставі частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням чисельності штату.

На підставі тимчасового ордеру № 43, виданого 10 березня 1989 року Військовою частиною НОМЕР_1 , кімната № НОМЕР_3 у гуртожитку на АДРЕСА_2 була надана для проживання ОСОБА_3 та його дружині ОСОБА_1 .

Відповідно до талона до тимчасового ордеру, виданого Військовою частиною НОМЕР_2 26 серпня 1998 року, ОСОБА_3 разом з дружиною ОСОБА_1 та сином ОСОБА_2 надано право займати кімнати АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою від 04 квітня 2016 року № 78 ОСОБА_3 знято 24 квітня 2003року з реєстраційного обліку у кімнатах № 403, 404 у гуртожитку на АДРЕСА_2 .

03 жовтня 2003 року відділення морської інженерної служби м. Очаків Миколаївської області видало відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на житло двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , загальною жилою площею 50,7 кв.м., житловою площею 29,90кв.м.

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи вкасаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

У статті 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету, чи не розглядається як «необхідне вдемократичному суспільстві».

Формулювання «згідно із законом» не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими усвоїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (Рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року, §43).

Держава гарантує забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК Української РСР та іншими нормативно-правовими актами (стаття 12Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей»).

Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які узв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього (частина перша статті 118 ЖК України).

Одна з особливостей найму житла полягає, зокрема, у тому, що наймач має право тимчасового володіння (detention) ним. Право володіння (possession) житлом залишається в його власника, який не втрачає це право навіть тоді, коли інша особа використовує таке майно протиправно.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення (стаття 124 ЖК України).

Стаття 125 ЖК України визначає перелік осіб, які не можуть бути виселені із службового житла у випадках, передбачених статтею 124 цього Кодексу, без надання іншого жилого приміщення.

Таким чином, статті 124-125 ЖК України передбачають приписи, згідно зякими припинення трудових правовідносин з роботодавцем, за виключенням окремих чітко визначених випадків, є підставою для виселення особи зі службового житла без надання іншого житлового приміщення. Тобто, формулювання вказаних приписів є достатньо чіткими та передбачуваними для особи, якій таке житло надане у користування.

Службове житло надається особі тимчасово, допоки з роботодавцем, який надав це житло, її пов`язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники.

Відтак, виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8Конвенції.

Навіть якщо власник службового житла не висловив вимогу звільнити це житло, проживання у ньому після припинення трудових правовідносин зроботодавцем не свідчить про закінчення його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин.

Вищевказане узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

Наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737 затверджено Інструкцію про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (далі Інструкція).

Відповідно до пункту 5.8 Інструкції працівник та члени його сім`ї зобов`язані удвотижневий строк звільнити займане ними жиле приміщення в гуртожитку уразі звільнення з роботи, крім звільнення на пенсію за віком і у разі, якщо працівник пропрацював на підприємстві більше 10 років, та інших випадків, передбачених законодавством.

Не можуть бути виселені з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення особи, зазначені у статті 125 Житлового кодексу України (пункт 5.12. Інструкції).

Отже, встановивши, що члени сім`ї ОСОБА_3 ОСОБА_1 та син ОСОБА_2 , проживають у спірних кімнатах гуртожитку № 403, 404 без відповідного на це дозволу, і не входять до переліку осіб, визначеного статтею 125 ЖК України, спірні кімнати були надані ОСОБА_3 на період роботи у військовій частині, з якої він звільнився у травні 2003 року, у квітні 2003 року ОСОБА_3 був знятий з реєстраційного обліку у спірному житловому приміщенні гуртожитку та у жовтні 2003 року у порядку приватизації йому було передано у приватну власність двокімнатну квартиру у м. Очаків, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про можливість виселення відповідачів із займаних ними кімнат у гуртожитку.

Доводи касаційної скарги про те, що Квартирно-експлуатаційний відділ м.Миколаєва Південно-Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України не є належним позивачем у цій справі, не заслуговують на увагу, оскільки Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаєва Південно-Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України єдержавною військовою бюджетною установою, має статус юридичної особи та є структурним підрозділом Міністерства оборони України.

Інші доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів не встановила.

Згідно із статтею 410 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд ускладі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 31 серпня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк