Постанова

Іменем України

24 січня 2020 року

м. Київ

справа № 490/10757/16-ц

провадження № 61-42601св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва в складі судді Черенкової Н. П. від 17 квітня 2008 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області в складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Бондаренко Т. З., Темнікової В. І. від 13 липня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку майна у спільній сумісній власності.

Позивач зазначав, що в період з серпня 2000 року по жовтень 2014 року проживав у квартирі АДРЕСА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, з якою вели спільне господарство, мали спільний бюджет та виховували на той час неповнолітнього сина відповідача. Під час спільного проживання для поліпшення житлових умов сім`ї у жовтні 2008 року була придбана квартира АДРЕСА_2 в якій за спільні кошти було зроблено ремонт. У 2014 року відносини між сторонами зіпсувалися та припинились.

Посилаючись на викладене та на вкладення коштів в ремонт придбаної квартири, купівлю будівельних матеріалів, повернення сумісно позичених коштів, позивач уточнивши позовні вимоги, просив суд встановити факт проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 2004 року по червень 2014 року, визнати квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю визнати за ним право приватної власності на Ѕ частку вищевказаної квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд керувався тим, що позивачем не доведено факт спільного проживання однією сім`єю з відповідачем у період з 2004 року до червня 2014 року та придбання на спільні кошти спірного нерухомого майна, а тому не має підстав для визнання квартири об`єктом спільної власності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками місцевого суду, зазначив про те, що суд першої інстанції, з`ясувавши обставини спору, перевіривши доводи сторін, проаналізувавши зібрані по справі докази, дав їм належну правову оцінку, дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2018 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги покази свідків зі сторони позивача, які підтвердили факт проживання сторін однією сім`єю.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скарну ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що позивачем не надано жодного доказу його участі будь-яким чином у придбанні вказаного нерухомого майна.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу 490/10757/16-ц з Центрального районного суду м. Миколаєва.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі не перебувають.

09 вересня 2009 року ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_2 за 101 066 грн, які отримані продавцем від продавця під час оформлення договору.

17 травня 2005 року ОСОБА_2 подарувала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Звертаючись з цим позовом до суду, на підтвердження факту спільного проживання з відповідачем в період з 2001 по 2014 рік позивач надав фотографії зі спільного відпочинку та посилалася на те, що він з ОСОБА_2 вели спільне господарство. Крім того, зазначив, що надавав кошти для придбання спірної квартири та ремонт.

Факт спільного відпочинку протягом 2001 року та до 2014 року, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, дійшли правильного висновку про те, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту його проживання однією сім`єю з відповідачем без реєстрації шлюбу на час придбання спірної квартири та придбання цього майна за спільні кошти, при цьому, суд правильно визначив, що подані позивачем докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо.

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України вважати майно (спірну квартиру) таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди мають встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій, правильно застосували наведені вище норми матеріального права, надали належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов`язаний був довести обставини, на які посилався на підтвердження позову, у зв`язку з чим дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність факту спільного проживання однією сім`єю сторін без реєстрації шлюбу та набуття сторонами у спірний період у власність квартири під час ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, внаслідок спільної праці або за спільні кошти, та з цих підстав правильно відмовили у позові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Отже, посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на те, що він проживав з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 2001 по 2014 рік, вів з нею спільне господарство та брав спільну участь у придбанні й ремонті спірної квартири не спростовують установлені судами обставини та зводяться лише до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Оскільки оскаржувані судові рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2008 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун