Постанова

Іменем України

12 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 490/4070/17

провадження № 61-10109 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь. О. В, Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Альфа-Банк»;

відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

третя особа - ОСОБА_3 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» на постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 травня 2021 року у складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Лисенка П.П., Самчишиної Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк),звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 .

Позовна заява мотивована тим, що 23 лютого 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКІБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», і ОСОБА_1 було укладено договір кредиту, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на загальну суму 66 500 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13% річних, на строк до 22 лютого 2017 року.

У той же день для забезпечення виконання умов договору кредиту АКІБ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язався солідарно із позичальником відповідати за виконання зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту.

Позичальник, як і поручитель, зобов`язання за кредитним договором та договором поруки належним чином не виконували, на вимоги банку не реагували, унаслідок чого станом на 17 березня 2017 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 83 394 доларів 40 центів США, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 58 287 доларів 99 центів США, заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 25 106 доларів 41 цент США.

Посилаючись на викладені обставини, ПАТ «Укрсоцбанк» просило суд стягнути на його користь солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість по кредиту та процентам в загальному розмірі 83 394 долари 40 центів США, а також понесені банком судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 січня 2018 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» суму заборгованості за кредитним договором від 23 лютого 2007 року у розмірі 83 394 долари 40 центів США, що за курсом Національного банку України еквівалентно сумі у розмірі 2 389 416 грн 35 коп., з якої: заборгованість за кредитом у розмірі 58 287 доларів 99 центів США; сума заборгованості за відсотками у розмірі 25 106 доларів 41 цент США. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник, як і поручитель, належним чином зобов`язання за кредитним договором та договором поруки не виконували, унаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої визначено відповідно до умов договору та вимог закону.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 11 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову АТ «Альфа-Банк» відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що останній платіж за тілом кредиту позичальником здійснено 27 червня 2008 року, а 07 листопада 2011 року був здійснений останній платіж на погашення кредитної заборгованості.

Строк користування кредитом за кредитним договором був змінений відповідно до положень договору (підпункти 4.5, 7.4) та частини другої статті 1050 ЦК України і вважається таким, що сплив 09 лютого 2012 року.

Отже, з 10 лютого 2012 року у позивача виникло право на звернення до суду із позовом для захисту своїх порушених прав. Проте банк звернувся із позовом до суду до позичальника лише у травні 2017 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Банк після спливу строку кредитування позбавлений права як кредитор нараховувати відсотки, передбачені кредитним договором, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

За таких обставинах, оскільки після зміни строку кредитування у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, тому вимоги позивача про стягнення таких процентів, нарахованих після 09 лютого 2012 року, є необґрунтованими, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до цих спірних правовідносин.

Банком не було дотримано шестимісячного строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України, для пред`явлення вимог до поручителя, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог до поручителя ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року АТ «Альфа-Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14 та постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 274/1981/14, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2021 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 490/4070/17 із Центрального районного суду м. Миколаєва.

У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутні докази отримання відповідачами вимоги про дострокове стягнення заборгованості, а тому відсутні підстави для дострокового стягнення заборгованості та застосування строку позовної давності для всіх платежів, оскільки умовами кредитного договору передбачено повернення кредиту щомісячними платежами. Вважало рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 лютого 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», і ОСОБА_1 було укладено договір кредиту, за умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру користування грошові кошти в сумі 66 500 доларів США, зі сплатою 13% річних за перший рік, подальший розмір процентів за користування кредитом підлягав щорічному перегляду, згідно з умовами пункту 2.6 цього договору та наступним порядком погашення суми основної заборгованості: з березня 2007 року по лютий 2017 року - щомісячно до 10 числа 554 долара США; в лютому 2017 року - 574 долара з кінцевим терміном повернення основної суми заборгованості до 22 лютого 2017 року, на умовах, визначених цим договором (пункт 1.1 договору) (а.с. 4-6, т. 1).

Згідно з пунктом 2.4.1 договору кредиту сплата процентів здійснюється у валюті кредиту не пізніше 10-го числа місяця наступного за тим, в якому нараховані проценти.

Відповідно до пункту 3.3.8 договору кредиту позичальник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному пунктом 1.1 цього договору.

У пункті 3.3.9 договору кредиту сторони узгодили, що позичальник зобов`язаний достроково повернути кредит, погасити нараховані відсотки та сплатити можливі штрафні санкції у випадках, визначених пунктами 2.6.3, 3.2.3, 4.4, 4.5, 5.4 цього договору.

За правилами пункту 4.5 договору кредиту у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.8 та 3.3.9 цього договору протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом та нараховані штрафні санкції.

Відповідно до пункту 7.4 договору у разі настання обставин, визначених, в тому числі пунктом 4.5 цього договору - строк користування кредитом вважається таким, що сплив.

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов`язання позичальником за договором кредиту від 23 лютого 2007 року у той же день між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до якого останній зобов`язався у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту (а.с. 8, т. 1).

З розрахунку заборгованості за кредитом убачається, що станом на 17 березня 2017 року у позичальника утворилась заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 83 394 долари 40 центів США, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 58 287 доларів 99 центів США, заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 25 106 доларів 41 цент США (а.с. 13, т. 1).

20 квітня 2017 року відповідачам направлено вимогу про усунення порушень з вимогами сплатити заборгованість станом на дату розрахунку 17 березня 2017 року в загальному розмірі 110 673 долари 62 центи США, включаючи пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань (а.с. 11, т. 1).

З розрахунку заборгованості за кредитним договором убачається, що останній платіж за тілом кредиту позичальником здійснено 27 червня 2008 року, а 07 листопада 2011 року був здійснений останній платіж на погашення кредитної заборгованості, який направлено банком відповідно до умов договору на погашення відсотків за кредитом у розмірі 8 492 долари 07 центів США (а.с. 13-14, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга АТ «Альфа-Банк» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статей 526 530 ЦПК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

У частині першій статті 628 ЦК України та статті 629 ЦК України закріплено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) викладено висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Судами встановлено, що відповідно до пункту 1.1.1 договору сторонами погоджено умови погашення кредиту та відсотків за його користування щомісячно до 10 числа 554 долара США; в лютому 2017 року - 574 долара з кінцевим терміном повернення основної суми заборгованості до 22 лютого 2017 року.

Також з матеріалів справи вбачається, що згідно з пунктом 4.5 укладеного між сторонами договору кредиту визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.8 та 3.3.9 цього договору протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом та нараховані штрафні санкції.

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.

Таких висновків, здійснивши тлумачення аналогічних за змістом пунктів договорів кредиту, дійшов Верховний Суд у постановах від 3 квітня 2019 року у справі № 640/7146/16-ц (провадження № 61-18880св18), від 14 серпня 2019 року у справі № 523/1507/16-ц (провадження № 61-10534св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 752/7707/15-ц (провадження № 61-12658св18) та від 09 грудня 2020 року у справі № 760/18026/14-ц (провадження № 61-37386св18).

З матеріалів справи вбачається, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснив за тілом кредиту позичальником здійснено 27 червня 2008 року, а 07 листопада 2011 року був здійснений останній платіж на погашення кредитної заборгованості, який направлено банком відповідно до умов договору на погашення відсотків за кредитом, тому, з урахуванням положень пункту 4.5 кредитного договору, строк кредитування закінчився 09 лютого 2012 року й з цієї дати банк втратив право нараховувати відсотки та пеню, а відповідач зобов`язаний був достроково повернути всю суму заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Встановлено, що у суді першої інстанції ОСОБА_1 було подано заяву про застосування наслідків пропуску банком позовної давності (а.с. 104-107, т. 1).

У зв`язку з неналежним виконанням умов договору змінився строк виконання основного зобов`язання (пункт 4.5 кредитного договору), та банк мав право з 09 лютого 2012 року (07 листопада 2012 року + 60 календарних днів) й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права, однак позовну заяву подав до суду лише у травні 2017 року, тобто з пропуском строку позовної давності. При цьому позивач, звертаючись до суду з цим позовом, вимоги про поновлення позовної давності не заявляв.

Отже, висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» про стягнення з позичальника заборгованості за тілом кредиту у зв`язку з пропуском позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, є правильним, як і висновок суду про те, що після зміни строку кредитування у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, тому вимоги позивача про стягнення таких процентів, нарахованих після 09 лютого 2012 року, є необґрунтованими, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до цих спірних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Згідно частини першої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України в редакції, що підлягає застосуванню до даних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Строк виконання зобов`язання щодо повернення кредитних коштів настав 09 лютого 2012 року, таким чином, у банку виникло право пред`явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту з 09 лютого 2012 року і протягом наступних шести місяців, але до суду з цим позовом банк звернувся у травні 2017 року, тобто з пропуском зазначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України шестимісячного строку.

Відтак, правильними є висновки апеляційного суду про відмову в задоволенні позову банку до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв`язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Висновки судів апеляційного суду не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта