№ 494/451/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

18 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 494/451/19

провадження № 61-8369св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 ,

учасники справи за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 ,

відповідачі: ОСОБА_1 , Березівська міська рада Одеської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Березівського районного суду Одеської області від 25 лютого 2020 року у складі судді Дєткова О. Я. та постанову Одеського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , про усунення перешкод у здійсненні права власності на земельну ділянку,

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , Березівської міської ради Одеської області, про поновлення права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у квітні 2019 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:

- усунути перешкоди в здійсненні права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0837 га, кадастровий номер 5121210100:02:005:0056, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 відновити розмір та межі належної їй земельної ділянки відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виготовленої ТОВ «ЦІОНМ «Будсервіс» в 2016 році, а саме: відновити межові знаки за вказаною адресою та перенести фактично існуючі межі земельної ділянки й паркан в бік території земельної ділянки відповідача в точці межі під межовим знаком № 8 (довжина цієї лінії межи між 1-8: 14,73 м) - на 1,15 м, в точці межі під межовим знаком № 7 (довжина цієї лінії межи між 8-7: 14,39 м) - на 0,62 м;

- усунути перешкоди в здійсненні права власності на зазначену земельну ділянку шляхом зобов`язання ОСОБА_2 здійснити демонтаж без неможливості подальшої експлуатації відстійника і вигрібної ями, тампонаж каналізаційних труб шляхом проведення робіт із їх заварювання;

- здійснити заходи щодо влаштування необхідних інженерно-технічних заходів для запобігання стіканню атмосферних опадів з покрівлі і карнизів будівлі на територію та стіни будівель сусідньої ділянки, належної їй.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є власником земельної ділянки площею 0,0837 га, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1 , а відповідачу на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0722 га на АДРЕСА_5 за тією ж адресою, на якій також розташований житловий будинок. Вказані земельні ділянки є суміжними із загальною межею, яка має довжину 48,94 м.

У 2016 році відповідач без її згоди пересунула сумісну межу (паркан) вглиб її території, в результаті чого збільшила площу своєї ділянки та зменшила її ділянку; відмовилась перенести паркан відповідно до відновлених меж, заново закріплених межових знаків.

У подальшому відповідач самочинно без її згоди, без проектної документації із порушенням встановлених правил на частині її ділянки та межі ділянок обладнала каналізацію з виведенням побутових стоків у вигрібну яму.

Отже, відповідач пересунула межі без її згоди, заволоділа частиною її ділянки, при цьому будівництво каналізації та інших споруд ОСОБА_2 є самочинним, оскільки здійснено без відповідної документації та дозволу, з порушенням встановлених будівельних норм та правил, фактично розташована на ділянці ОСОБА_1 без її згоди як власника цієї ділянки, порушує її права через заволодіння та використання належній їй частині ділянки без її згоди, затікання ливневих вод, створення незручності у вигляді неприємних запахів від каналізації відповідача.

Усунути зазначені порушення відповідач в добровільному порядку не хоче.

ОСОБА_2 у вересні 2019 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, який уточила у процесі розгляду справи, і остаточно просила:

- визнати недійсним рішення Виконавчого комітету Березівської міської ради про видачу свідоцтва на право приватної власності ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 із зазначеними залишками земельної ділянки площею 253 кв. м, переданими у тимчасове користування, який є у наявності ОСОБА_1 ;

- визнати дійсним та діючим архівний оригінал рішення Виконавчого комітету Березівської міської ради про видачу свідоцтва на право приватної власності ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 із зазначеними залишками земельної ділянки площею 100 кв. м, переданими у тимчасове користування, який знаходиться у архівному відділі Березівської райдержадміністрації, рішення Березівської міської ради народних депутатів від 29 вересня 1993 року;

- визнати недійсним в частині передачі безоплатно у приватну власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських споруд ОСОБА_1 площею 853 кв. м на АДРЕСА_1 та скасувати рішення Березівської міської ради Березівського району Одеської області від 18 листопада 2010 року № 31-VI про внесення уточнення до рішення сесії Березівської ради про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 та про узгодження на виготовлення технічної документації із землеустрою по складанню державного акта на право власності на земельну ділянку для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд;

- скасувати рішення Березівської міської ради Березівського району Одеської області від 18 лютого 2016 року № 93-VII про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення ) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії ЯЛ № 664222 від 02 грудня 2011 року, виданий ОСОБА_1 для обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,0837 га, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 512120001000607;

- скасувати рішення Березівської міської ради від 19 серпня 2010 року № 2003-V;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 299620 від 06 квітня 2012 року, виданий ОСОБА_2 для обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0, 0722 га, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 512120001000850;

- визнати дійсним та залишити в силі рішення сесії Березівської міської ради від 17 грудня 2009 року № 1793-V про передачу у власність та узгодження на виготовлення технічної документації по складанню державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_5 ;

- усунути ОСОБА_2 перешкоди в здійсненні права користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_5 з кадастровим номером 5121210100:02:005:0052, шляхом зобов`язання ОСОБА_1 відновити розмір та межі належної їй земельної ділянки відповідно до площі, зазначеної у рішенні Виконавчого комітету сесії Березівської міської ради від 17 грудня 2009 року № 1793-У про передачу земельної ділянки у власність та узгодження на виготовлення технічної документації із землеустрою по складанню державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , а саме 809 кв. м, тобто у рівних частках з відповідачем;

- зобов`язати ОСОБА_1 демонтувати незаконну прибудову та відновити паркан, який існував до будівництва незаконної прибудови за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що їй на праві власності належать земельна ділянка площею 0,0722 га за адресою: АДРЕСА_5 , а відповідачу на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0837 га на АДРЕСА_1 за тією ж адресою; ділянки є суміжними із загальною межею, яка має довжину 48,94 м.

Належну їй земельну ділянку вона придбала у ОСОБА_5 (двоюрідної баби відповідача) у 1982 році, яка була частиною ділянки, що знаходилась у спільній сумісній власності з ОСОБА_4 (рідним дідом відповідача).

Ділянка була придбана в тих межах огорожі, які встановлені по теперішній час, тобто був встановлений дерев`яний паркан, який згодом за власні кошти вона замінила на новий.

Рішенням Виконавчого комітету Березівської міської ради № 13 від 15 вересня 1982 року їй відвели земельну ділянку під забудову індивідуального житлового будинку площею, що складає рівно половину ділянки, яка була у спільній сумісній власності попередніх власників - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Вона придбала у ОСОБА_5 ділянку площею 787 кв. м, а не її частину, відповідно ОСОБА_4 теж отримав 787 кв. м, але не 837 кв. м, як зазначено у державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 664222 від 02 грудня 2011 року.

Про існування рішення Виконавчого комітету Березівської міської ради вона дізналася лише 24 липня 2019 року - після отримання ухвали суду; у відповідача відсутні документальні підтвердження стосовно подарунку або іншого факту передачі частини ділянки від ОСОБА_5 , які б могли вплинути на збільшення площі її ділянки.

З 1982 року по теперішній час вона мала перешкоди від відповідача у здійсненні свого права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, а з 02 грудня 2011 року взагалі втратила право на цю частину.

Також зазначає, що відповідач з прибудови вивела за межі своєї ділянки каналізаційну трубу і збудувала вигрібну яму, що заборонено ДБН 360-92 п.3.25б*, статтею 5 Закону України «Про основи містобудування». Вигрібна яма розташована близько 2 м від кута її будинку та близько 5 м від житлової будівлі ОСОБА_1 , за межами садибної ділянки ОСОБА_1

Березівський районний суд Одеської області ухвалою від 17 вересня 2019 року позов ОСОБА_2 об`єднав із позовом ОСОБА_1

Березівський районний суд Одеської області ухвалою від 05 грудня 2019 року залучив до участі у справі як третю особу ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Березівський районний суд Одеської області рішенням від 25 лютого 2020 року у задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_2 правомірно здійснила всі необхідні виробничо-будівельні, санітарно-технічні і спеціальні роботи по будівництву жилого будинку і інших споруд на земельній ділянці АДРЕСА_1 ще у 1982 році та по теперішній час володіє і користується всім майном, а саме жилим будинком та іншими господарськими спорудами, розташованими за вказаною адресою.

ОСОБА_1 не довела факту пересування відповідачем межі та захоплення частини її земельної ділянки, порушення відповідачем будівельних та санітарних норм при будівництві та подальшій експлуатації відстійника і вигрібної ями, а також затікання атмосферних опадів з покрівлі і карнизів будівлі на територію та стіни будівель належної їй ділянки.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , з урахуванням цивільно-правового принципу змагальності, визначеному статтею 12 ЦПК України, під час розгляду справи повинна була самостійно відстоювати свої права і законні інтереси, однак в судове засідання не з`явилась, подавши до суду заяву про вирішення спірних відносин без її участі, тим самим, в порушення зазначеної норми процесуального права не довела належно обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 30 листопада 2021 року залучив до участі у справі ОСОБА_3 як правонаступника ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Одеський апеляційний суд постановою від 11 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Березівського районного суду Одеської області від 25 лютого 2020 року в частині відмови у задоволенні вимог про усунення перешкод та здійснення заходів щодо влаштування необхідних інженерно-технічних заходів для запобігання стіканню атмосферних опадів з покрівлі і карнизів будівлі на територію та стіни будівель належної позивачу земельної ділянки скасував та ухвалив в цій частині нове судове рішення.

Усунув ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні нею права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язав ОСОБА_3 влаштувати необхідні інженерно-технічні заходи для запобігання стіканню атмосферних опадів з покрівлі і карнизів належної ОСОБА_3 будівлі за адресою: АДРЕСА_5 на територію та стіни будівель належної ОСОБА_1 земельної ділянки.

В іншій частині рішення суду залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не довела, що існуюча каналізація порушує її права, як власника суміжної земельної ділянки та розташованого на ній будинку та надвірних споруд, зокрема не надала належних доказів (висновків відповідних експертних досліджень), що каналізація втратила герметичність, забруднює її земельну ділянку, чи призводить до руйнування її будинку чи надвірних споруд, доказів часу будівництва споруд на її земельній ділянці для співставлення з ймовірною датою будівництва каналізації на земельній ділянці відповідача, тому висновок суду першої інстанції про відмову у позові про усунення перешкод шляхом здійснення демонтажу без неможливості подальшої експлуатації відстійника і вигрібної ями, тампонаж каналізаційних труб шляхом проведення робіт із їх заварювання є правильним.

Скасовуючи рішення місцевого суду про усунення перешкод та здійснення заходів щодо влаштування необхідних інженерно-технічних заходів для запобігання стіканню атмосферних опадів з покрівлі і карнизів будівлі на територію та стіни будівель належної позивачу земельної ділянки та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення, апеляційний суд виходив з того, що відстань між стінами будівель сторін складає близько 1 метра, і ДАБІ в Одеській області зафіксовано відсутність на будівлі належній відповідачу необхідних інженерних елементів для запобігання стіканню атмосферних опадів з покрівлі і карнизів будівлі на територію та стіни будівель сусідньої земельної ділянки, дані вимоги ОСОБА_1 є доведеними і підстав для відмови у цих вимогах у суду не було; суд першої інстанції не навів конкретних і достатніх мотивів в обґрунтування висновку про відмову у задоволенні вимог в цій частині.

Рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржувалось тільки в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , тому і переглядалося апеляційним судом в означеній частині.

Одеський апеляційний суд додатковою постановою від 04 липня 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат задовольнив частково та прийняв додаткову постанову.

Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 384,20 грн та за подання апеляційної скарги до суду у розмірі 576,30 грн, що разом складає 960,50 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 у червні 2023 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Березівського районного суду Одеської області від 25 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року , в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні її позовних вимог та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що апеляційний суд не застосував положення статей 364 367 ЦК України, а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 1836/1617/16, згідно з якими суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд допустив порушення частини третьої статті 12, частини першої статті 13, частини першої статті 81, статті 82 ЦПК України та не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, вийшов за межі апеляційного розгляду, вдався до самостійного збирання доказів (перегляду Єдиного державного реєстру судових рішень щодо змісту інших судових рішень, витребування доказів за власною ініціативою, тощо).

Також апеляційний суд не застосував статтю 126 ЦПК України із врахуванням висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц; не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від ОСОБА_3 у липні 2023 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що у касаційній скарзі не було наведено достатніх підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Рішення судів попередніх інстанцій є законними, обґрунтованими та не підлягають скасуванню.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 21 червня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Березівського районного суду Одеської області.

Справа № 494/451/19 надійшла до Верховного Суду 31 липня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з свідоцтвом про право власності на будівлю від 10 грудня 1952 року домоволодіння в АДРЕСА_3 належить на праві власності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на підставі рішення народного суда 2-гої дільниці міста Березівка від 25 жовтня 1952 року.

ОСОБА_5 на підставі договору від 02 вересня 1982 року продала, а ОСОБА_2 купила 3/10 часток жилого будинку на АДРЕСА_1 житловою площею 30 кв. м, корисною - 57,5 кв. м, на земельній ділянці площею 600 кв. м. Жила частка 3/10 складає 11 кв. м. Дана частка належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння, виданого Березівською районною радою Одеської області від 06 листопада 1981 року, зареєстрованого в Березівському БТІ.

Відповідно до виписки з рішення Березівської міської ради народних депутатів Одеської області № 13 від 15 вересня 1982 року відведено ОСОБА_2 під будівництво індивідуального жилого будинку в АДРЕСА_4 площею 787 кв. м.

Згідно з актом виноса в натуру земельної ділянки індивідуального забудовника від 06 грудня 1982 року з посиланням на рішення Березівської міської ради народних депутатів Одеської області № 13 від 15 вересня 1982 року встановлено в натурі межі земельної ділянки в АДРЕСА_1 площею 787 кв. м.

ОСОБА_2 , з урахуванням дозволу голови Березівської міської ради народних депутатів Одеської області від 07 грудня 1982 року, на підставі рішення № 13 від 15 вересня 1982 року надано дозвіл на провадження виробнично-будівельних, санітарно-технічних і спеціальних робіт з будівництва, які містяться в генеральному плані, погодженому з відділом комунального господарства виконкому Березівської міської ради народних депутатів на земельній ділянці АДРЕСА_1 . Технічна документація затверджена: рішення міської ради, дозвіл на провадження робіт, генплан ділянки. Строк закінчення робіт 1985 рік. Роботи провадяться господарським способом.

Будівництво за адресою: АДРЕСА_5 тривало з 1982 року до 1987 року, що підтверджується актом про закінчення будівництва та ведення в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 04 серпня 1987 року. Будинок має корисну площу 94,4 кв. м, жилу - 65,1 кв. м. Надвірні споруди складаються з літньої кухні, гаражу, погребу, вбиральні, трьох сараїв. Відступлення від технічної документації не виявлено, дефектів і недоліків будівництва - не має. Комісією визнано, що в якісному відношенні роботи виконані: конструктивна частина - добре, зовнішнє архітектурне оформлення - добре, благоустрій земельної ділянки - добре. Загальна оцінка будівництва - 14 721 крб. Комісія визнала, що пред`явлене до здачі в експлуатацію домоволодіння ОСОБА_2 слід вважати прийнятим в експлуатацію.

Згідно з випискою з рішення Березівської міської ради народних депутатів № 15 від 05 листопада 1987 року затверджені акти прийомки в експлуатацію домоволодіння АДРЕСА_5 корисною площею 94,4 кв. м, жилою - 65,1 кв. м, та вирішено видати на ім`я ОСОБА_2 свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння.

Домоволодіння АДРЕСА_5 належить ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності від 11 грудня 1987 року, зареєстрованим в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації у реєстраційній книзі під № 5 реєстр 356-а стор. 110.

Рішенням Березівської міської ради народних депутатів Одеської області від 02 березня 1989 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння взамін старих правовстановлюючих документів. Встановлено міську норму землекористування 600 кв. м, надлишки земельної ділянки 100 кв. м надати у тимчасове користування (відповідно до точного змісту архівної копії даного рішення, отриманої на запит Одеського апеляційного суду від Березівського районного відділу поліції витребуваної в межах досудового розслідування за частиною четвертою статті 358 КК України).

ОСОБА_4 11 квітня 1989 року на підставі договору дарування подарував ОСОБА_1 жилий будинок з господарськими будівлями, що розташований в АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 600 кв. м. Жилий будинок з господарськими спорудами належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право особистої власності, виданого Березівською міською радою народних депутатів 17 березня 1989 року та зареєстрованого в Березівському БТІ у кн. 5 стор. 109, реєстр 356.

ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 853 кв. м, що підтверджується рішенням Березівської міської ради народних депутатів від 29 вересня 1993 року.

ОСОБА_1 на підставі заяви від 08 листопада 2010 року просила внести уточнення до рішення Березівської міської ради народних депутатів від 29 вересня 1993 року в частині площі переданої земельної ділянки - замість 853 кв. м зазначити 837 кв. м.

На підставі рішення першої сесії Березівської міської ради VI скликання № 31-VI від 18 листопада 2010 року затверджено площу земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку на АДРЕСА_1 та внесено зміни до рішення Березівської міської ради народних депутатів від 29 вересня 1993 року, надано згоду на виготовлення технічної документації із землеустрою по складанню державного акта на право власності на земельну ділянку, яка фактично складає 0,0837 га (в технічному паспорті вказано 0,0853 га) та надати БТІ фактичну площу для внесення корективів. Земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площа якої становить 0,0837 га, що підтверджується актом про встановлення меж в натурі від 19 листопада 2010 року.

Згідно з державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 664222 від 02 грудня 2011 року земельна ділянка площею 0,0837 га, яка розташована в АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 .

Земельна ділянка площею 0,0722 га, яка розташована в АДРЕСА_5 належить ОСОБА_2 , що підтверджується державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 299620 від 06 квітня 2012 року.

Рішенням третьої сесії Березівської міської ради VII скликання № 93-VII від 18 лютого 2016 року надано дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі орієнтовною площею 0,0853 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням третьої сесії Березівської міської ради VII скликання № 254-VII від 20 жовтня 2016 року скасовано рішення № 93-VII від 18 лютого 2016 року.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі № 494/173/17 скасовано постанову Березівського районного суду міста Одеси від 28 березня 2017 року, якою позов ОСОБА_1 про скасування рішення Березівської міської ради Одеської області № 254-VII від 20 жовтня 2016 року залишено без задоволення та ухвалено нову постанову про задоволення позову ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення № 93-VII від 18 лютого 2016 року про надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі орієнтовною площею 0,0853 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відноситься до ненормативного акта, оскільки містить конкретний припис і вичерпало свою дію своїм виконанням, а саме: виготовленням на виконання цього рішення позивачем відповідної технічної документації, що і було здійснено позивачем у спірному випадку. Таким чином, оскільки на підставі рішення третьої сесії Березівської міської ради VІІ скликання від 18 лютого 2016 року № 93-VІІ виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів позивача, у Березівської міської ради не було підстав для скасування цього рішення своїм же рішенням.

Також апеляційним судом з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що у постанові Березівського районного суду міста Одеси від 28 березня 2017 року зазначено, що представник відповідача Березівської міської ради Одеської області в письмових запереченнях зазначила, що рішенням сесії Березівської міської ради № 93-VII від 18 лютого 2016 року повторно було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , що є порушенням. Виявивши вказане порушення міська рада 20 жовтня 2016 року скасувала своє рішення, так як воно суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права третіх осіб, про що повідомили ОСОБА_1 . Також в запереченнях на позовну заяву вказали, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян проводиться один раз по кожному виду використання, зазначили, що заява ОСОБА_1 була розглянута помилково, так як вона приховала той факт, що вищевказана земельна ділянка вже передавалась їй у власність та був виготовлений державний акт на право власності на землю у 2011 році, який підписаний нею та отриманий без зауважень.

Згідно з технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, яка виготовлена ТОВ «ЦІОНМ «Будсервіс» на замовлення ОСОБА_1 , межа, що розділяє земельні ділянки сторін має вигляд увігнутої лінії вбік земельної ділянки ОСОБА_1 , площа якої була взята за основу у розмірі 0,0853 га.

Відповідно до акта позапланової перевірки дотримання законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних і будівельних норм, стандартів і правил від 26 травня 2016 року, складеного ДАБІ в Одеській області, за адресою: АДРЕСА_5 у присутності домоволодільця ОСОБА_2 проведено позапланову перевірку дотримання законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, за результатами проведення якої встановлено порушення вимог ДБН 360-92 пункту 3.25 б* (обладнання внутрішньо домової каналізації і виведенням побутових стоків у вигріб забороняється), чим порушено статтю 5 Закону України «Про основи містобудування». Вигрібну яму розташовано на відстані 4 м від стіни нежитлової будівлі сусідки ОСОБА_1 , а також 3 м від стіни житлового будинку ОСОБА_2 та за межами присадибної ділянки на АДРЕСА_5 .

За виявленим фактом встановлено порушення вимог ДБН 360-92 пункту 3.25 б* (обладнання внутрішньо домової каналізації і виведенням побутових стоків у вигріб забороняється), чим порушено статтю 5 Закону України «Про основи містобудування», внаслідок чого інспектором ДАБІ в Одеській області 26 травня 2016 року складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за частиною першою статті 96 КУпАП.

26 травня 2016 року ДАБІ в Одеській області видано припис ОСОБА_2 щодо усунення порушення у сфері містобудівного законодавства (обладнання внутрішньодомової каналізації і виведенням побутових стоків у вигріб) шляхом приведення земельної ділянки у первинний стан до 26 травня 2016 року.

Постановою ДАБІ в Одеській області від 14 червня 2016 року визнано винною ОСОБА_2 у скоєнні адміністративного правопорушення за частиною першою статті 96 КУпАП у зв`язку з порушенням вимог ДБН 360-92 п. 3.25 б* (обладнання внутрішньо домової каналізації і виведенням побутових стоків у вигріб забороняється), чим порушено статтю 5 Закону України «Про основи містобудування» та накладено штраф у розмірі 170 грн, який оплачено ОСОБА_2 29 червня 2016 року, що підтверджується квитанцією.

Згідно з актом позапланової перевірки дотримання законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних і будівельних норм, стандартів і правил від 14 серпня 2016 року, складеним ДАБІ в Одеській області за адресою: АДРЕСА_5 у присутності домоволодільця ОСОБА_2 , проведено позапланову перевірку дотримання законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил. За результатами перевірки встановлено порушення вимог ДБН 360-92 пункту 3.25 б* (обладнання внутрішньо домової каналізації і виведенням побутових стоків у вигріб забороняється) і що не виконані вимоги пункту 1 припису Департаменту від 26 травня 2016 року щодо усунення порушень містобудівного законодавства, чим порушено вимоги підпункту 2 пункту 3 частини третьої статті 41 «Про регулювання містобудівної діяльності».

За виявленим фактом невиконання ОСОБА_2 пункту 1 припису Департаменту від 26 травня 2016 року і не усунення порушень містобудівного законодавства інспектором ДАБІ в Одеській області, 28 серпня 2016 року складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за частиною першою статті 188-42 КУпАП.

28 серпня 2018 року ДАБІ в Одеській області видано припис ОСОБА_2 щодо усунення порушення у сфері містобудівного законодавства (обладнання внутрішньодомової каналізації і виведенням побутових стоків у вигріб) усунення порушення містобудівного законодавства шляхом демонтажу та неможливості подальшої експлуатації відстійника та вигрібної ями та здійснення тампонажу каналізаційних труб шляхом проведення робіт з їх заварювання, а також здійснення заходів щодо влаштування необхідних інженерно-технічних заходів для запобігання стіканню атмосферних опадів з покрівлі і карнизів будівлі на територію та стіни будівель сусідньої земельної ділянки.

ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , як правонаступник в порядку спадкоємства за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 , є власниками суміжних земельних ділянок в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_5 на підставі державних актів про право власності, отриманих 02 грудня 2011 року та 06 квітня 2012 року відповідно.

Дані правовстановлюючі документи (державні акти про право власності ОСОБА_1 та/або ОСОБА_3 на земельні ділянки) у передбаченому законом порядку недійсними (нечинними) не визнані.

Апеляційним судом із архівної копії рішення Березівської міської ради народних депутатів від 02 березня 1989 року встановлено, що це рішення стосується видачі попередньому власнику будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4 свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння взамін старих правовстановлюючих документів, а також встановленням міської норми землекористування у розмірі 600 кв. м та наданням надлишку земельної ділянки у розмірі 100 кв. м у тимчасове користування ОСОБА_4 .

У варіанті копії цього самого рішення, яке додано до матеріалів справи позивачем ОСОБА_1 , судом встановлено, що надлишок площі земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , який переданий у тимчасове користування ОСОБА_4 у 1989 році становить 253 кв. м.

Даний варіант копії рішення від 02 березня 1989 року вплинув на прийняття рішення Березівської міської ради від 29 вересня 1993 року про передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки за вказаною адресою саме площею 853 кв. м, яка була у 2010 році уточнена рішенням Березівської міської ради до 837 кв. м за заявою самої ж ОСОБА_1 і саме така площа була включена у державний акт про право приватної власності від 02 грудня 2011 року.

Проте, вже у 2016 році ОСОБА_1 намагалась збільшити площу земельної ділянки з 837 кв. м до 853 кв. м відповідно до обставин, які наведені у цій постанові Одеського апеляційного суду.

На підтвердження своєї позиції позивач надала до суду ситуаційну схему з каталогом координат, складені ТОВ «ЦІОНМ «Будсервіс» на замовлення ОСОБА_1 при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, відповідно до якої, як це стверджує позивач, межа, яка розділяє земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 має вигляд увігнутої лінії вбік земельної ділянки ОСОБА_1 .

При цьому із вказаної ситуаційної схеми та каталогу координат, площа земельної ділянки ОСОБА_1 була взята за основу у розмірі 0,0853 га, в той час, як площа земельної ділянки ОСОБА_1 згідно з державним актом від 02 грудня 2011 року складає 0,0837 га.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 391 ЦК України та статтею 155 ЗК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані, обмежені або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновлення межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Згідно із статтею 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації, яка відповідно до статті 193 ЗК України містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Статтею 91 ЗК України передбачено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Частиною третьою статті 152 ЗК України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і впорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до положень статей 12 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з приписами статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Встановивши, що ситуаційна схема з каталогом координат не можуть бути прийняті як беззаперечні докази факту перенесення відповідачем паркану і захоплення частини земельної ділянки ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод в здійсненні права власності на земельну ділянку площею 0,0837 га за спірною адресою шляхом зобов`язання ОСОБА_2 відновити розмір та межі належної їй земельної ділянки відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виготовленої ТОВ «ЦІОНМ «Будсервіс» в 2016 році, а саме відновити межові знаки за вказаною адресою та перенести фактично існуючі межі земельної ділянки й паркан в бік території земельної ділянки відповідачки в точці межі під межовим знаком № 8 (довжина цієї лінії межи між 1-8: 14,73 м) - на 1,15 м, в точці межі під межовим знаком № 7 (довжина цієї лінії межи між 8-7: 14,39 м) - на 0,62 м.

Також суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що ОСОБА_1 не довела заявлених позовних вимог в означених частинах, оскільки висновку судової будівельно-технічної експертизи, який би підтвердив, що фактична межа між домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_5 не відповідає межі, яка відображена в державних актах про право власності на земельні ділянки за цими адресами, відповідно від 02 грудня 2011 року та від 06 квітня 2012 року, з вказівкою дійсних розмірів та меж земельних ділянок сторін, якими обидві сторони фактично користуються, з встановленням наявності чи відсутності порушення відповідачем прав позивача, як власника земельної ділянки, не надала та відповідного клопотання про призначення такої експертизи в суді першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 не заявила.

Разом з тим, скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод шляхом здійснення заходів щодо влаштування необхідних інженерно-технічних заходів для запобігання стіканню атмосферних опадів з покрівлі і карнизів будівлі на територію та стіни будівель належної їй ділянки та приймаючи в цій частині нову постанову про їх задоволення, апеляційний суд правильно зазначив, що відстань між стінами будівель сторін складає близько 1 метра, і ДАБІ в Одеській області зафіксовано відсутність на будівлі належній відповідачу необхідних інженерних елементів для запобігання стіканню атмосферних опадів з покрівлі і карнизів будівлі на територію та стіни будівель сусідньої земельної ділянки, тому вимоги ОСОБА_1 є доведеними і підстав для відмови у цих вимогах у суду не було.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не застосував положення статей 364 367 ЦК України, а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 1836/1617/16, згідно з якими суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, суд касаційної відхиляє з таких підстав.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Висновки судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині не суперечать правовим позиціям, на які посилається заявник у касаційній скарзі, оскільки у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено не за спливом позовної давності, а за їх недоведеністю.

Посилання місцевого суду на положення статей 256 258 267 ЦК України не вплинуло на правильність вирішення спору, тому відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд допустив порушення частини третьої статті 12, частини першої статті 13, частини першої статті 81, статті 82 ЦПК України та не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, вийшов за межі апеляційного розгляду, вдався до самостійного збирання доказів (перегляду Єдиного державного реєстру судових рішень щодо змісту інших судових рішень, витребування доказів за власною ініціативою, тощо), також не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Разом з тим, досліджуване апеляційним судом судове рішення не є доказом у розумінні статті 76 ЦПК України, суд не давав оцінку обставинам, встановленим у судовому рішенні.

Аргументи касаційної скарги про неналежну оцінку доказів судами попередніх інстанцій суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, заявником не мотивовано та не доведено, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права щодо порядку та оцінки доказів, зокрема отримання доказів та/або дослідження доказів.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції у нескасованій після апеляційного перегляду частині та суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів в означеній частині не спростовують.

Рішення Березівського районного суду Одеської області від 25 лютого 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 в апеляційному порядку не переглядалося, тому не може бути предметом перегляду Верховним Судом.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Березівського районного суду Одеської області від 25 лютого 2020 року у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову Одеського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності на земельну ділянку залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров