ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 495/11680/18

провадження № 61-5314св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 вересня 2021 року під головуванням судді Шевчук Ю. В. та постанову Одеського апеляційного суду

від 06 березня 2023 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільним майном подружжя та його поділ,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила:

- визнати житловий будинок, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між нею та

ОСОБА_2 28 жовтня 2003 року було укладено шлюб.

Відповідно до договору дарування від 01 серпня 2003 року ОСОБА_2 став власником житлового будинку АДРЕСА_1 .

На момент придбання вказаного будинку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом більше ніж два роки, вели спільне господарство та насправді придбали спірний будинок на кошти, що були отримані від продажу будинку, який раніше належав покійним батькам ОСОБА_1 та квартири, що належала дочці ОСОБА_1 -

ОСОБА_4 .

У квартирі, що належала дочці позивача сторони проживали разом протягом тривалого часу ще до укладення шлюбу поки не знайшли спірний будинок, який і придбали на виручені кошти від продажу квартири та будинку батьків позивача.

Під час проживання у будинку за час знаходження у шлюбі було практично перебудовано будинок, а саме знято покрівлю, піднято стіни на 0,5 м, здійснено переобладнання всередині будинку, проведено водопостачання та водовідведення, облаштовано централізоване опалення будинку. Крім того, на території двору збудовано гараж, замощено подвір`я тротуарною плиткою та замінено ворота.

Тобто, за час спільного проживання із ОСОБА_2 майно, яке йому належить значно збільшилось у вартості, а отже стало спільним сумісним майном подружжя.

Також за час сумісного проживання сторони придбали: бойлер «Atlantic» - вартістю

2 000 грн, пральну машину «SAMSUNG» - вартістю 1 770 грн, телевізор «JVC» - вартістю 1 080 грн та пилосос «LG»- вартістю 300 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області заочним рішенням

від 14 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав житловий будинок АДРЕСА_1 - спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину електробойлеру «Atlantic»; на 1/2 частину пральної машини «LG»; на 1/2 частину телевізору «JVC» та на 1/2 частину пилососа «LG».

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області ухвалою

від 23 листопада 2020 року заочне рішення від 14 січня 2020 року у справі

№ 495/11680/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільним майном подружжя та його поділ скасував і призначив справу до розгляду в загальному порядку.

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області рішенням від 30 вересня 2021 року уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільним майном подружжя та його поділ задовольнив.

Визнав житловий будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .

Одеський апеляційний суд постановою від 06 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення, а рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 вересня 2021 року без змін.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, адже хоча він і був набутий ОСОБА_2 за договором дарування до моменту укладення шлюбу, проте внаслідок спільної праці подружжя істотно збільшив свою вартість.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 30 вересня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 березня 2023 року в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

У поданій касаційній скарзі заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не з`ясували обсяг всього набутого під час шлюбу майна, а також помилково прийняли до уваги показання свідків, адже вони перебували у дружніх стосунках із позивачем, а їх твердження не підтверджені письмовими доказами.

Заявник вказує, що ОСОБА_2 був поважною людиною, полковником збройних сил на пенсії, учасником бойових дій. Отримував пенсію у розмірі 12 000 грн та працював на високооплачуваних посадах. Грошові кошти витрачав на поліпшення належного йому будинку, який заповів своєму сину - ОСОБА_3 .

Суди не встановили походження грошових коштів та час придбання будівельних матеріалів для поліпшення житлового будинку, а також причетність позивача до цього процесу.

Вважає, що експертне дослідження є тенденційним, адже у ньому навмисно занижена вартість будинку станом на час придбання та завищена станом на час проведення дослідження, а тому не може слугувати доказом істотного збільшення вартості спірного будинку.

Аргументом касаційної скарги також є те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах: від 22 вересня

2020 року у справі № 214/6174/15-ц; від 24 липня 2020 року у справі № 522/7063/16-ц та від 09 липня 2020 року у справі № 426/6877/15-ц.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 03 липня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу № 495/11680/18 з місцевого суду.

17 липня 2023 року справа № 495/11680/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 жовтня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , уклали шлюб, який був зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану Білгород-Дністровського міського управління юстиції, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 28 жовтня 2003 року, актовий запис № 373 (а. с. 8 том 1).

Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03 жовтня

2003 року № 1642111, який міститься в матеріалах інвентаризаційної справи, власником будинку за адресою:

АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , на підставі договору дарування від 01 серпня

2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Чухрай Т. Ю.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 25 жовтня 2019 року

№ 09/05 ринкова вартість житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з 2003 року по теперішній час збільшилась на 537 268 грн.

Збільшення ринкової вартості житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з 2003 року по теперішній час сталося за рахунок ремонтно-будівельних робіт по здійсненню невід`ємних поліпшень, які призвели до поліпшення об`ємно-планувальних показників та поліпшення фізичного (технічного) стану житлового будинку, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1 , а саме: заміна дерев`яних конструкцій даху та покрівлі з азбестоцементних листів; заміна дерев`яного перекриття; підняття зовнішніх стін на 0,5 м; зовнішнє оздоблення фасаду; влаштування нової електропроводки та установка електроприладів; підведення мереж водопостачання і каналізації та установка сантехнічних приборів: ванної, унітазу, умивальника, мийки, бойлера, кондиціонера; заміна опалювальних пристроїв (демонтаж чавунних і установка алюмінієвих радіаторів); замощення подвір`я тротуарною плиткою; заміна вхідних воріт та металевих воріт в гаражі; ремонтно-будівельні роботи по внутрішньому переплануванню та переобладнанню приміщень з влаштуванням коридору, двох житлових кімнат, санвузла та кухні; ремонтно-будівельні роботи по внутрішньому оздобленню приміщень (стіни обштукатурені, прошпакльовані, обклеєні шпалерами, в санвузлі - облицьовані керамічною плиткою; стеля підшита гипсокартонними листами по металевому каркасу, прошпакльована та забарвлена водоемульсійною фарбою, підшита пенополістіроловими плитками, по периметру встановлений полістироловий багет; підлога - влаштування цементної стяжки, покриття лінолеумом, ламінатом, в коридорі і санвузлі - покриття керамічною плиткою, по периметру встановлений пластиковий плинтус; замінені дверні дерев`яні та віконні дерев`яні блоки).

Факт придбання сторонами за час перебування у шлюбі побутової техніки підтверджується відповідними товарними чеками, копії яких є в матеріалах справи, а саме: електробойлеру «Atlantic» (квитанція від 15 грудня 2011 року), пральної машини «LG» (квитанція від 28 січня 2005 року), телевізора «JVC» (квитанція від 28 січня

2005 року), пилососа «LG» (квитанція від 28 січня 2005 року).

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 повідомила, що знає сторін у справі більше 20 років, оспорюваний будинок було придбано сторонами поки вони не перебували у шлюбі, але жили разом. Потім сторони зареєстрували шлюб, будинок було повністю перебудований, ремонтні роботи з переобладнання будинку були проведені під час перебування сторін у шлюбі.

Свідок ОСОБА_6 повідомила, що вже давно знає сторін у справі, спочатку вони жили в квартирі позивача, потім вони придбали оспорюваний будинок, який повністю переоблаштували, допомагали у цьому батьки позивача. Відповідач зловживав спиртними напоями, піднімав руку на позивача. Під час проведення ремонтних робіт, позивач працювала на двох роботах (в с. Шабо та в с. Сергіївка), натомість відповідач був на пенсії. Оскільки будинок був не придатний для проживання, усі зароблені кошти позивач вкладала в будинок.

Свідок ОСОБА_7 повідомила, що відповідач у справі є братом її чоловіка. Він завжди був агресивним, 20 років тому сторони придбали будинок, який був не придатний для життя, всі зароблені кошти позивач вкладала в ремонт будинку, натомість відповідач всю свою пенсію програвав на гральних автоматах. Батьки позивача допомагали переоблаштовувати будинок.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У справі, що переглядається шлюбні правовідносини між ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 виникли до 01 січня 2004 року, а також частина майна була придбана до цієї дати, а частина - після зазначеної дати, тому до спірних відносин підлягають застосуванню відповідно норми Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України) та Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно зі статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Подібна норма закріплена у статті 57 СК України.

Відповідно до статті 25 КпШС України якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно з частиною першою статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначеними нормами встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

За загальним правилом, закріпленим у статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, частки співвласників є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або договором.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі

№ 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зазначила, що втручання у право власності може бути визнано обґрунтованим та здійсненим із дотриманням балансу інтересів подружжя у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що привели до істотного збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у кожній конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх її обставин.

Істотність має визначальне значення, оскільки необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи в остаточному об`єкті. Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної власності, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився за час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальним правилом мають враховуватися здійснені капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості. Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не створюватиме підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт у такому разі не зазнає і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість особистого майна однієї зі сторін.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених витрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає їх істотними, то інший з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення вартості має бути пов`язаний зі спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилася, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інші чинники, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що за статтею 62 СК України не визнаються підставами для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, наданим на підтвердження здійснення позивачем спільно із ОСОБА_2 поліпшень спірного будинку та з огляду на те, що зазначені позивачем поліпшення вплинули на істотне збільшення будинку у своїй вартості (вартість будинку зросла з 265 788 грн до 803 056 грн), що підтверджується експертним висновком та матеріалами справи, колегія суддів вважає, що суди дійшли загалом обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання такого майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя на підставі положень статті 62 СК України.

Вищенаведеним також спростовуються аргументи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що суди не встановили походження грошових коштів та час придбання будівельних матеріалів для поліпшення житлового будинку, причетність позивача до цього процесу, а також неправильно оцінили наявні у справі докази у тому числі показання свідків у сукупності із іншими доказами, а також не врахували правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22 вересня 2020 року у справі

№ 214/6174/15-ц.

Щодо аргументів касаційної скарги про те, що у експертному дослідженні навмисно занижена вартість будинку станом на час придбання та завищена станом на час проведення дослідження, а тому воно не може слугувати доказом істотного збільшення вартості спірного будинку колегія суддів доходить таких висновків.

Судову експертизу було призначено у цій справі ухвалою суду від 18 квітня

2019 року.

Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Таким чином, процесуальним законом передбачено дві підстави для призначення судом повторної експертизи, а саме: у випадку, якщо висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Судова експертиза у цій справі проведена експертом, яка має відповідну освіту, необхідну для проведення такої експертизи, при цьому висновок експертизи відповідає вимогам чинного законодавства, не містить недоліків, які б породжували сумніви у правильності та обґрунтованості зроблених висновків, узгоджуються з іншими доказами, які надані у цій справі.

Клопотань про призначення у справі повторної експертизи ОСОБА_3 не заявляв, а тому колегія суддів вважає наведений аргумент касаційної скарги необґрунтованим.

Крім того колегія суддів зауважує, що вказаний аргумент мав місце також і у апеляційній скарзі на що суд апеляційної інстанції обґрунтовано зауважив, що фактично з апеляційної скарги вбачається незгода з висновками, яких дійшов судовий експерт у судовій будівельно-технічній експертизі № 09/05 від 25 жовтня 2019 року, однак жодних належних та допустимих доказів, що даний висновок є необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, заявник не надав. Крім того, іншого висновку та жодних доказів на спростування вказаних обставин ОСОБА_3 не надав.

Щодо аргументів касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах: від 24 липня 2020 року у справі № 522/7063/16-ц та від 09 липня 2020 року у справі № 426/6877/15-ц колегія суддів доходить таких висновків.

Верховний Суд у постанові від 24 липня 2020 року у справі № 522/7063/16-ц та у постанові від 09 липня 2020 року у справі № 426/6877/15-ц вказував, що збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.

Отже висновки судів попередніх інстанцій наведеним заявником висновкам не суперечать, а тому колегія суддів відхиляє означений аргумент касаційної скарги.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 30 вересня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров