Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 495/3293/17

провадження № 61-799св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 квітня 2018 року у складі судді Прийомової О. Ю. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 21 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визначення порядку користування квартирою.

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мотивований тим, що кожному з них належить по 1/4 частині двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , інша 1/2 частини вказаної квартири належить відповідачеві ОСОБА_3 .

Посилаючись на те, що не мають можливості користуватися своєю частиною спірної квартири, оскільки відповідач перешкоджає у цьому, а узгодити питання про володіння та користування житлом відмовляється, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши їм у користування жилу кімнату № 5 площею 13, 9 кв.м, а відповідачу - жилу кімнату № 8 площею 11,3 кв.м, залишивши у спільному користуванні допоміжні приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 квітня 2018 року позов задоволено.

Визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 у відповідності до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 14/07 від 19 липня 2017 року з урахуванням ідеальних часток співвласників, а саме виділено в особисте користування ОСОБА_1 , ОСОБА_2 комору № 4 площею 3,5 кв.м, жилу кімнату № 5 площею 13,9 кв.м, лоджію № 6 площею 4,8 кв.м, а всього загальною площею 22, 2 кв.м, що більше ідеальної частки на 5,45 кв.м, або на 31 692,00 грн у ринкових цінах; виділено в особисте користування ОСОБА_3 жилу кімнату № 8 площею 11,3 кв.м, що менше ідеальної частки на 5,45 кв.м, або на 31 692,00 грн у ринкових цінах.

У загальному користуванні сторін залишено коридор № 1 площею 10, 5 кв.м, ванну кімнату № 2 площею 3, 5 кв.м, туалет № 3 площею 0,9 кв.м, кухню № 7 площею 10,3 кв.м, а всього загальною площею 25, 2 кв.м.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи із наведеного у судовій будівельно-технічній експертизі висновку щодо порядку користування сторонами спірною квартирою.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 21 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 квітня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У січні 2019 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що при визначенні порядку користування спірною квартирою, судами безпідставно виділено у користування позивачів більшу кімнату та залишено у їх одноособовому користуванні такі допоміжні приміщення, як лоджія та комора, чим порушені права відповідача, як власника 1/2 частини такої квартири, а також взагалі не враховано права і інтереси третьої особи ОСОБА_4 , яка як член сім`ї власника (мати відповідача та позивача ОСОБА_1 ) має право проживати у спірній квартирі, але за рішенням суду в одній кімнаті площею 11, 3 кв.м мають розміститися і проживати літня матір та дорослий син. Таким чином порядок користування спірною квартирою визначений судами неправильно, із порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, судами не вирішено питання про розподіл витрат на комунальні послуги та встановлення окремих лічильників, не враховано, що такі послуги сплачувала ОСОБА_4 , яка до теперішнього часу проживає самостійно у спірній квартирі, позивачі у ній не проживають, оскільки мають інше житло.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, матеріали справи витребувано із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

У березні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , у якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що у касаційній скарзі відповідача не має жодного доводу, який би свідчив про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суди першої та апеляційної інстанцій, з`ясувавши обставини справи та надавши належну оцінку зібраним доказам, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

02 квітня 2019 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду пояснення на відзив, у яких вказав про те, що судами безпідставно об`єднано частки позивачів і в порушення вимог статті 358 ЦК України виділено їм у користування кімнату, яка за загальною площею перевищує 1/2 частини відповідача у спірній квартирі, при цьому зазначив, що виділити у користування сторонам жилу площу, що відповідає їх часткам неможливо, про що вказано у висновку судово-будівельної експертизи.

05 березня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК Українивизначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що сторони є співвласниками двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 58, 7 кв.м, жилою - 25, 2 кв.м.

Позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить по 1/4 частині спірної квартири кожному, згідно свідоцтва про право власності від 20 лютого 2013 року № 10523, а відповідачеві ОСОБА_3 , 1/2 частини вказаної квартири, 1/4 згідно свідоцтва про право власності від 20 лютого 2013 року № 10523, інша 1/4 частини згідно з договором дарування від 11 лютого 2017 року.

Згідно з висновком проведеної у справі судової будівельно-технічної експертизи від 19 липня 2017 року № 14/07 поділити двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 відповідно до ідеальних часток співвласників не надається технічно можливим. На розгляд суду запропоновано один варіант порядку користування вказаною квартирою, згідно якого виділити в особисте користування ОСОБА_1 (1/4 частки), ОСОБА_2 (1/4 частки) комору № 4 , площею 3,5 кв.м, жилу кімнату № 5 площею 13,9 кв.м, лоджію № 6 площею 4,8 кв.м , а всього 22,2 кв.м, що більше ідеальної частки за загальною площею на 5,45 кв.м або більше на 31 692,00 грн в ринкових цінах, виділити в особисте користування ОСОБА_3 (1/2 частки) жилу кімнату № 8 площею 11,3 кв.м, а всього 11,3 кв.м, що менше ідеальної частки на 5,45 кв.м або менше на 31 692,00 грн в ринкових цінах, у загальному користуванні залишити коридор № 1 площею 10,5 кв.м, ванну кімнату № 2 площею 3,5 кв.м, туалет № 3 площею 0,9 кв.м, кухню № 7 площею 10,3 кв.м, загальною площею 25,2 кв.м.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зазначали, що їм чиняться перешкоди у користуванні належної їм на праві власності частиною спірної квартири.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Зазначена норма регулює саме порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, співмірні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

За правилами статті 150 ЖК Української РСРгромадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно з частиною першою статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За змістом статей 47 48 ЖК Української РСР жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі. Норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.

Ураховуючи, що жила площа спірної квартири становить 25,2 кв. м, визначення порядку користування квартирою, яке зазначене у судових рішеннях першої та апеляційної інстанцій призведе до погіршення житлових умов як відповідача ОСОБА_3 , так і третьої особи ОСОБА_4 , яка як член сім`ї власника має право користування вказаною квартирою.

Крім того, порядок користування спірною квартирою, який просять визначити позивачі, не відповідає їхнім часткам у праві власності на квартиру та призведе до порушення прав відповідача, виходячи з розміру належної йому частки у спірному майні.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року № 6-1500цс15.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 18 жовтня 2018 року у справі 756/9713/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі 755/12779/17.

Встановлюючи порядок користування спірною квартирою суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, не врахував, що виділення позивачам за запропонованим ними варіантом встановлення порядку користування квартирою жилої кімнати № 5 площею 13,9 кв. м, комори № 4 , площею 3,5 кв.м, лоджії № 6 площею 4,8 кв. м, а всього 22,2 кв. м перевищує належну їм частку жилої площі на 2,6 кв. м, а виділення відповідачеві кімнати жилою площею 11,3 кв. м зменшує належну йому частку жилої площі на 2,06 кв. м, що є значним відступленням від відповідності реальних часток ідеальним, не відповідає інтересам всіх співвласників, а інших варіантів порядку користування спірною квартирою, позивачами надано не було.

Також суди не з`ясували належним чином, який між сторонами уже склався усталений порядок користування спірною квартирою, а саме, взагалі не врахували при цьому житлові інтереси третьої особи.

Крім того, вирішуючи спір щодо користування позивачами лоджією та коморою у спірній квартирі, суди дійшли помилкового висновку про те, що площа, яка виділена в особисте користування відповідачеві менша лише на 5,45 кв.м від його ідеальної частки.

За таких обставин висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, що відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України, що є підставою для скасування ухвалених судових рішень.

З урахуванням того, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові з підстав, викладених вище.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК Українисуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Розподіл судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Україниу постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу відповідача задоволено, то з позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 необхідно стягнути судовий збір в розмірі по 704, 80 грн з кожного, сплачений за подання ОСОБА_3 касаційної скарги.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 21 листопада 2018 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визначення порядку користування квартирою, відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 по 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 копійок) з кожного, судових витрат за сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. Ю. Тітов