Постанова

Іменем України

11 серпня 2022 року

місто Київ

справа № 495/5293/18

провадження № 61-999св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І.(суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2

відповідач: ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану від їх імені адвокатом Субботіною Людмилою Валентинівною, на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 грудня 2020 року у складі судді Прийомової О. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г.Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики.

На обґрунтування позовних вимог зазначали, що 29 червня 2015 року між ними та ОСОБА_5 укладений договір позики, оформлений у виді розписки за умовами якої ОСОБА_5 отримав у борг грошові кошти в розмірі 80 000,00 дол. США, які зобов`язувався повернути до 01 березня

2016 року.

У лютому 2018 року їм стало відомо про відкриття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , у травні 2018 року вони направили приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу

Стукаленко Л. С. (далі - приватний нотаріус Стукаленко Л. С.) претензію кредиторів з вимогою про повернення боргу до спадкоємців боржника ОСОБА_6 та до спадкоємця ОСОБА_7 .

Посилаючись на те, що за життя ОСОБА_5 не виконав зобов`язання щодо повернення боргу за договором позики від 29 червня 2015 року, а після його смерті - ОСОБА_4 , як спадкоємець боржника, після отриманої нею претензії, також не повернула грошових коштів, позивачі просили стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в розмірі 2 092 800,00 грн та три проценти річних від суми боргу в розмірі - 125 568,00 грн.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 22 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року, в задоволенні позову

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до частин другої, четвертої статті 1281 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) кредиторові спадкодавця належало протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. Оскільки, позивачі дізналися про відкриття спадщини після померлого ОСОБА_5 у липні 2017 року, однак з претензіями до нотаріуса та спадкоємця ОСОБА_4 , звернулися у травні

2018 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 1281 ЦК України, їх вимоги про стягнення заборгованості за договором позики з ОСОБА_4 , не підлягають задоволенню.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подана адвокатом Субботіною Л. В., на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 грудня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року, в якій заявники просили скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення їх позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, заявники зазначають:

1) пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 280/185/16-ц; 2) пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - суд не дослідив зібрані у справі докази).

Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на доводи позивачів про те, що ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , матір`ю позивача ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_8 , він продовжував проживати у сім`ї подружжя ОСОБА_1 , однак не повідомляв їх про наявність у нього близьких родичів. У січні 2018 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_10 , який є рідним братом померлого ОСОБА_5 , заяву про прийняття спадщини та довіреність на його ім`я від 21 грудня 2017 року, якою ОСОБА_10 він уповноважував ОСОБА_1 представляти його інтереси з питань оформлення спадщини на будь-яке (рухоме/нерухоме) майно, що залишилося після смерті ОСОБА_5 . Таким чином, саме з цієї дати позивачам стало відомо про наявність у померлого ОСОБА_5 рідного брата, який проживає у Сполучених Штатах Америки та нерухомого майна на яке відкрилася спадщина. Про наявність іншого спадкоємця - ОСОБА_4 , яка є дочкою померлого ОСОБА_5 , позивачам стало відомо лише після ознайомлення з матеріалами спадкової справи. Відмовляючи у задоволенні позову на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України, суди попередніх інстанцій не урахували, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як кредитори спадкодавця, до січня 2018 року не знали та не могли знати про відкриття спадщини та спадкоємців померлого ОСОБА_5 , а тому мали право пред`явити свої вимоги до спадкоємців боржника, які прийняли спадщину, протягом одного року. З огляду на наведене вважали, що суди неправильно застосували положення статті 1281 ЦК України (тут і надалі в редакції, що була чинною на час відкриття спадщини).

Крім того, вказували на те, що оскаржувані судові рішення не відповідають основоположному принципу цивільного судочинства - верховенства права, складовою якого є справедливість як одна з основних засад права, що є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2022 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано із суду першої інстанції матеріали справи.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції у квітні 2022 року.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_8 (мати позивача ОСОБА_2 ), з 1996 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

29 вересня 2015 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладений договір позики, оформлений у виді розписки, за умовами якого позивачі надали у борг ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 80 000,00 доларів США, які він зобов`язувався повернути

до 01 березня 2016 року.

Оригінал зазначеної розписки позивачі суду не надали. Відповідно до повідомлення експерта Одеського науко-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 03 липня 2019 року виконати ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 15 квітня 2019 року про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи виконати неможливо, в тому числі у зв`язку з ненаданням у розпорядження експерта оригіналу розписки.

24 лютого 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладений договір довічного утримання, згідно з яким він передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 , та зобов`язалася забезпечувати відчужувача довічним утриманням.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, після смерті якого відкрилася спадщина до складу якої увійшов комплекс будівель та споруд № 9, будинок АДРЕСА_2 , який належав спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності від 30 вересня

2009 року.

22 грудня 2017 року ОСОБА_10 видав довіреність якою уповноважував ОСОБА_1 на представництво його інтересів у всіх відносинах з фізичними та юридичними особами в усіх органах державної влади тощо, з питань оформлення на його ім`я спадкових прав на будь-яке майно, що залишилось після смерті його рідного брата ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 , діючи на підставі довіреності від імені громадянина США ОСОБА_10 , звернувся до нотаріуса із заявою про

про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_11 , діючи в інтересах ОСОБА_4 , звернулася до приватного нотаріуса Стукаленко Л. С. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька довірителя - ОСОБА_5

29 травня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надіслали приватному нотаріусу Стукаленко Л. С. претензію кредиторів з вимогою про повернення боргу до спадкоємців боржника ОСОБА_5 , які прийняли спадщину .

31 травня 2018 року позивачі направили претензію кредиторів ОСОБА_4 , у якій повідомили, що вони є кредиторами спадкодавця ОСОБА_5 на підставі розписки від 29 вересня 2015 року на суму 80 000,00 доларів США, та вимагали повернути зазначений борг протягом п`яти днів з дня отримання цієї вимоги.

ОСОБА_4 (дочка ОСОБА_5 ), громадянка США, прийняла спадщину та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 23 травня

2018 року № 263, на майно спадкодавця: комплекс будівель та споруд № 9, будинок АДРЕСА_3 , зареєстрованого 23 травня 2018 року № 41245643.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи та доводи касаційної скарги Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , подана адвокатом Субботіною Л. В., не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною першою статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Аналіз наведених положень ЦК України дає підстави для висновку, що зобов`язання боржника за договором позики не є таким, що нерозривно пов`язане з його особою.

Частиною першою статті 1282 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Згідно з частинами першою та другою статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Зі смертю позичальника зобов`язання з повернення позики включаються до складу спадщини, строки пред`явлення вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 1282 ЦК України.

Відповідно до частин другої, третьої статті 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (частина четверта статті 1281 ЦК України).

Установивши, що позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 достовірно було відомо про відкриття спадщини після смерті боржника ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак вимогу до спадкоємців боржника, вони пред`явили поза спливом шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 1281 ЦК України, який є преклюзивним і не підлягає поновленню, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 втратили право вимоги до ОСОБА_4 на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 1281 ЦК України та не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 17 квітня

2018 року у справі № 522/407/15-ц та висновок Верховного Суду, викладений

у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 280/185/16-ц є необґрунтованими, з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц зазначено, що спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього. Кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги. Наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги. Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 1282 ЦК України.

Поняття «строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємця позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та може бути підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності в суді заявила одна зі сторін.

У справі № 280/185/16-ц Верховний Суд зазначив, що: «встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб`єктивне право. За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України). Правила припинення зобов`язання сформульовані у главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України, норми якої передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609). Таким чином, внаслідок відмови в задоволенні позову кредитора про стягнення у солідарному порядку зі спадкоємців боржника заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу з підстав пропущення строку, передбаченого частиною другою статті 1281 ЦК України, кредитор втрачає право вимагати з боржника примусового виконання зобов`язання. Однак сплив строку, передбаченого частиною другою статті 1281 ЦК України, сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу».

Таким чином, посилання заявників на неврахування судами попередніх інстанцій наведених висновків Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечить наведеним висновкам Верховного Суду, та ухвалені за інших встановлених судами обставин. Фактично доводи заявників зводяться до переоцінки наявних у справі доказів та встановлених судами обставин, що перебуває поза межами повноважень Верховного Суду, а також власного помилкового тлумачення положень статті 1281 ЦК України та наведених ними висновків Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер правовідносин, застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи, надали належну оцінку доводам сторін та наявним у справі доказам. Оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 400 401 409 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану адвокатом Субботіною Людмилою Валентинівною, залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 22 грудня

2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний