Постанова

Іменем України

03 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 495/7343/19

провадження № 61-18926св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Білгород-Дністровський районний відділ Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 серпня 2019 року в складі судді Боярського О. О. та на постанову Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року в складі колегії суддів Заїкіна А. П., Князюка О. В., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заяву мотивував тим, що станом на 24 серпня 1991 року він постійно проживав на території України і продовжував безперервно проживати до моменту звернення до суду з цією заявою. Вказував, що 18 квітня 1990 року Броварським МВ УМВС України в Київській області йому було видано паспорт № НОМЕР_1 , який було загублено при невідомих обставинах. Зазначав, що в подальшому не займався питанням оформлення паспорта громадянина України, оскільки вів бродячий спосіб життя та не працював офіційно. Вважав, що підпадає під категорію осіб, які мають проходити процедуру встановлення належності до громадянства України, а одним із документів на підтвердження вказаної обставини законодавство визначає саме рішення суду про встановлення факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просив суд установити факт свого постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та по теперішній час.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року, заяву задоволено: встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року та по теперішній час з метою отримання ним паспорту громадянина України.

Судові рішення мотивовані тим, що набуття та належність до громадянства України встановлюється на підставі Закону України «Про громадянство України» й може пов`язуватися з фактом постійного проживання на території України в певний час. Суди зазначили, що громадяни колишнього СРСР, які не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року, проходять процедуру встановлення їхньої належності до громадянства України.У таких випадках одним із документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року. Встановивши факт постійного проживання заявника на території України з народження по момент розгляду справи, суди зробили висновок про наявність підстав для задоволення заяви.

Апеляційний суд із посиланням на пункти 25, 44 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, зазначив, що для підтвердження громадянства необхідно подати документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на території України, зокрема, станом на 24 серпня 1991 року, а за відсутності такого документа - відповідне рішення суду.З огляду на викладене апеляційний суд зробив висновок про те, що встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України повинно мати місце ще до звернення до органів ДМС Україниз питань оформлення чи підтвердження належності до громадянства України, у зв'язку з чим визнав безпідставними доводи заінтересованої особи про наявність у заявника позасудових способів встановити відповідний факт та передчасність звернення до суду з заявою в порядку окремого провадження.

Аргументи учасників справи

18 листопада 2021 року ГУ ДМСУ в Одеській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просило їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що, у судовому порядку підлягають встановленню факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Вказує, що, встановивши факт народження ОСОБА_1 на території України, суди не звернули увагу, що він має можливість звернутися до територіального підрозділу ДМС України з заявою про набуття громадянства України за територіальним походженням, додавши до неї копію свідоцтва про народження. Посилається також на те, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження факту проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року, а вказану обставину ОСОБА_1 обґрунтовує виключно показаннями свідків. Уважає також, що з урахуванням заперечень ГУ ДМСУ в Одеській області проти встановлення юридичного факту наявний спір про право, який підлягає розгляду в позовному провадженні.

У липні 2022 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов підписаний представником відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що незвернення ОСОБА_1 до органів ДМС за отриманням адміністративної послуги не позбавляє його права на звернення до суду з заявою про встановлення юридичного факту. Зазначає, що спір про право в даному випадку відсутній. При цьому вказує, що в органах міграційної служби наявна справа про встановлення належності ОСОБА_1 до громадянства України. Вважає, що суди обґрунтовано захистили право заявника незалежно від того, чи буде використане рішення суду про встановлення юридичного факту при отриманні заявником паспорта громадянина України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 23 травня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, з посиланням на те, що суд при вирішенні справи не застосував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі № 757/44694/17-ц та від 08 квітня 2020 року в справі № 654/3462/17.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Бровари Київської області, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Броварським міським РАЦС Київської області 29 січня 1974 року.

Згідно свідоцтва про неповну середню освіту серії НОМЕР_3 від 14 червня 1988 року ОСОБА_1 навчався у восьмирічній школі № 4 міста Бровари Київської області, яку закінчив у 1988 році.

Допитаний у судовому засіданні свідокОСОБА_2 показав,що знайомий із заявником з 2015 року та йому достеменно відомо про те, що ОСОБА_1 з цього часу проживає на території України.

Свідок ОСОБА_3 показала, щознайома з заявником ще з 1991 року; пояснила, що ОСОБА_1 жив увесь цей час в Україні та працював по найму.

Свідок ОСОБА_4 зазначив, що знайомий з ОСОБА_1 приблизно протягом 10 років; вказав, що заявник завжди проживав та працював в Україні.

Суди встановили, що станом на 24 серпня 1991 року ОСОБА_1 постійно проживав на території України.

Позиція Верховного Суду

У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

За змістом частин першої та другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частинах першій та другій статті 315 цього Кодексу, не є вичерпним.

У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт (частина перша статті 319 ЦПК України).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 метою встановлення факту проживання на території України зазначив отримання паспорта громадянина України в порядку встановлення належності громадянства України.

У заяві ОСОБА_1 посилався на те, що в 1990 році вже отримував паспорт громадянина України, однак втратив його за невідомих обставин. Оскільки станом на 1990 рік позивач міг отримати лише паспорт громадянина УРСР, а не громадянина України, то на ОСОБА_1 поширюються вимоги щодо проходження процедури встановлення/оформлення належності до громадянства України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.

Указом Президента України № 215 від 27 березня 2001 року в редакції Указу Президента України № 588/2006 від 27 червня 2006 року затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок).

Порядок відповідно до Закону України «Про громадянство України» визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.

Згідно пункту 8 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального органу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року в справі № 504/2099/19 (провадження № 61-3557св21) зазначено, що: «встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України є підставою для оформлення належності до громадянства України. […] Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з`ясована мета його встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. […] У справі, що переглядається, установивши факт постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року, що підтверджується належними доказами, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення заяви».

У справі, що переглядається, встановивши, що факт проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема, свідоцтвом про народження, свідоцтвом про неповну середню освіту та показаннями свідків, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про наявність підстав для задоволення заяви.

Колегія суддів не приймає доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 як особа, що народилася на території УРСР та має свідоцтво про народження, яке підтверджує цей факт, міг звернутися до органів ДМС у позасудовий спосіб на підставі пункту 24 Порядку, оскільки вказаний пункт регулює провадження за заявами в процедурі оформлення набуття громадянства України, а не установлення належності до такого, які є різними за правовими наслідками для особи, зокрема, в частині дати, з якої особа вважатиметься громадянином України.

Аргументи касаційної скарги про те, що заява ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту подана до суду передчасно, оскільки він не звертався до органів ДМС з питання встановлення його належності до громадянства України та не отримав відмову уповноваженого органу, колегія суддів відхиляє, оскільки в силу положень пункту 8 Порядку передумовою звернення особи до органів ДМС з заявою про встановлення належності до громадянства України визначено наявність судового рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Доводам заінтересованої особи про наявність спору про право та відсутність належних доказів на підтвердження викладених у заяві обставин суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку й обґрунтовано мотивували їх відхилення, а наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують законні й обґрунтовані висновки судів, викладені в оскаржених судових рішеннях.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

У зв`язку з необхідністю врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року в справі № 504/2099/19 (провадження № 61-3557св21), касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як ухвалені з дотриманням норм матеріального й процесуального права.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 серпня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук