Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 495/9141/16

провадження № 61-3411св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - виконуючий обов`язки першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури,

відповідачі: Затоківська селищна рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , поданою їх адвокатом Терещенком Іллею Ігоровичем, на постанову Одеського апеляційного суду від 16 січня 2020 року у складі колегії суддів:

Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року виконуючий обов`язки першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратуризвернувся до суду в інтересах держави із позовом до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, про визнання незаконним рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку.

Позовна заява обґрунтована тим, що між Затоківською селищною радою та фірмою «Харрісонс-Транс-Сервіс» 23 березня 2006 року укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,304 га терміном на 25 років для будівництва та експлуатації закладу відпочинку, яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, Сонячний район, зареєстрований у Білгород-Дністровському міському відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за

№ 04.06.506.00045 від 27 березня 2006 року.

На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок відділом Держгеокадастру у м. Білгород-Дністровському проведено державну реєстрацію земельних ділянок: площею 0,0965 га по АДРЕСА_1 (кадастровий №5110300000:02:013:0014); площею 0,0964 га по АДРЕСА_2 (кадастровий №5110300000:02:013:0012); площею 0,0482 га по АДРЕСА_3 (кадастровий №5110300000:02:013:0015); площею 0,0965 га по АДРЕСА_4 (кадастровий №5110300000:02:013:0013) із земель, наданих раніше у користування фірмі «Харрісонс-Транс-Сервіс».

Затоківською селищною радою на підставі рішення від 20 серпня 2015 року № 3255 передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,0965 га, кадастровий №5110300000:02:013:0014 для індивідуального дачного будівництва за адресою:

АДРЕСА_1 ; рішенням

від 20 серпня 2015 року № 3253 передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку, площею 0,0964 га, кадастровий №5110300000:02:013:0012 для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 ; рішенням від 20 серпня 2015 року № 3256 передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,0482 га, кадастровий №5110300000:02:013:0015 для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_3 ; рішенням від 20 серпня 2015 року № 3254 передано ОСОБА_4 у власність земельну ділянку площею 0,0965 га, кадастровий №5110300000:02:013:0013 для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_4 .

Державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 та ОСОБА_5 для оформлення права власності, видані свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а саме: свідоцтва серії НОМЕР_1 ; серії НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3,

серії НОМЕР_4 відповідно.

Підставою для формування зазначених земельних ділянок стала технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, внаслідок чого на підставі такої технічної документації із земельної ділянки загальною площею 1,304 га, яка раніше перебувала у користуванні фірми «Харрісонс-Транс-Сервіс», сформовано ряд окремих земельних ділянок, у тому числі земельні ділянки відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Натомість, виходячи з того, що цільове призначення земельної ділянки, яка перебувала у користуванні фірми «Харрісонс-Транс-Сервіс» у вигляді ТОВ, зазначено як будівництво об`єктів рекреаційного призначення, то після поділу цієї земельної ділянки Затоківська селищна рада мала розпорядитись відповідно до цього ж цільового призначення, а не передавати земельну ділянку у власність для індивідуального дачного будівництва. У зв`язку з цим, у даному випадку має місце формування нової земельної ділянки (з іншими межами, конфігурацією, площею та цільовим призначенням), що в свою чергу вимагає виготовлення такого виду документації із землеустрою як проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Позивач вважав, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на вказані земельні ділянки набуті з порушенням вимог діючого законодавства, у зв`язку з цим, позивач просив визнати незаконними рішення Затоківської селищної ради від 20 серпня

2015 року № 3255, № 3253, № 3256, № 3254 щодо передачі відповідачам у власність земельних ділянок та визнати недійсними свідоцтва про право власності на нерухоме майно, які видані відповідачам: серії НОМЕР_1,

серії НОМЕР_2, серії НОМЕР_3, серії НОМЕР_4.

Короткий зміст судових рішень у справі

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 14 лютого 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 15 червня 2017 року, у задоволенні позову

відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задоволено частково. Зазначені вище судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою для скасування судових рішень стало нез`ясування судами підстав для подання позову першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави. Зокрема, вказано про те, що суди не з`ясували який суб`єкт владних повноважень не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави або ж, що такий суб`єкт владних повноважень відсутній.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 01 липня 2019 року у складі судді Боярського О. О. позовну заяву виконуючого обов`язки першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави залишено без розгляду.

Залишаючи позов без розгляду, суд виходив з того, що прокурор мав звернутися з позовом в інтересах Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, а не виступати в якості самостійного позивача.

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 січня 2020 року апеляційну скаргу першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури задоволено. Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01 липня 2019 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різні функції, а саме: 1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;

2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності. Спірна земельна ділянка не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у цьому разі не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгеокадастр правом звернення до суду з позовами вимогами, заявленими у цій справі. Таким чином, зважаючи на відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, місцева прокуратура у даній справі набула статусу позивача відповідно до положень частини п`ятої статті 56 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, оскільки таким органом є саме Держгеокадастр. Прокурор не навів виключних підставдля подання позову в інтересах держави, адже безпідставно не зазначаючи орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного інтересу, прокурор не підтвердив правових підстав для представництва та відповідно, не набув процесуального статусу органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Відзив на касаційну скаргу

У червні 2020 року від прокурора надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови. Доводи відзиву у цілому є аналогічними змісту мотивувальної частини постанови апеляційного суду. Прокурор просить касаційну скаргу залишити без задоволення,

а оскаржувану постанову суду - без змін.

У відповіді на відзив, яка надійшла до Верховного Суду у липні 2020 року, особи, які подали касаційну скаргу, не погоджуються із доводами прокурора та просять задовольнити їх касаційну скаргу.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 13 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Звертаючись до суду із цим позовом, прокурор в обґрунтування звернення із цим позовом в якості самостійного позивача вказував на відсутність суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок з відповідними повноваженнями на час звернення до суду із позовом.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно з частиною першою статті 56 ЦПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.

Якщо держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

У судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Зазначеним нормам кореспондують відповідні приписи ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі (далі - ЦПК України 2004 року): прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього Кодексу (частини друга статті 45 ЦПК України 2004 року).

Тлумачення частин другої статті 45 ЦПК України 2004 року й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає змогу дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно з частиною сьомою статті 119 ЦПК України 2004 року, чинного на час пред`явлення позову прокурором, у разі пред`явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»: прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з частиною другою статті 45 ЦПК України 2004 року має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього Кодексу про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення у разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки усунені не були.

Прокурор, пред`явивши позов на виконання частини другої статті 45 ЦПК України 2004 року, абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», у тексті позовної заяви обґрунтував, на його думку, незаконність розпорядження Затоківською селищною радою земельними ділянками на користь відповідачів, а також вказав на відсутність суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок з відповідними повноваженнями на звернення до суду із позовом, тобто навів підстави позову (а. с. 2-9 т. 1).

22 листопада 2016 року Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі. Мотивував ухвалу тим, що подана прокурором позовна заява відповідає вимогам статей 119 120 ЦПК України 2004 року. Жодних недоліків цієї заяви, в тому числі в частині відсутності обґрунтування прокурором підстави для здійснення представництва інтересів держави, суд першої інстанції не виявив і позовну заяву прокурора як з цих, так і з інших підстав без руху не залишав.

Суд першої інстанції встановив, що прокурор зазначив у позовній заяві підставу для здійснення ним представництва. Тобто прокурор виконав вимогу частини сьомої статті 119 ЦПК України 2004 року.

Водночас, залишаючи позов без розгляду, місцевий суд вважав, що прокурор мав звернутися з позов в інтересах Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, а не виступати в якості самостійного позивача.

Скасовуючи ухвалу місцевого суду, апеляційний суд виходив з того, що прокурор відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» належним чином обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави.

Верховний Суд погоджується з таким висновком апеляційного суду з огляду на таке.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів(стаття 57 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 119 ЦПК України 2004 року позовна заява повинна містити зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування. Тобто у позовній заяві мають бути або зазначені докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги, або підстави для звільнення від доказування таких обставин (стаття 60 ЦПК України 2004 року). Зазначене відповідає частині першій статті 60 ЦПК України 2004 року, згідно з якою кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених

статтею 61 цього Кодексу.

Системне тлумачення наведених положень дає підстави для висновку, що стаття 119 ЦПК України 2004 року визначає обов`язок зазначати у позовній заяві докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог (на підтвердження обставин, якими обґрунтовані ці вимоги). Незгода суду з наведеним у позовній заяві на виконання частини сьомої цієї статті обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва, не є підставою для залишення позову без розгляду, як помилково вважав суд першої інстанції у цій справі.

У таких висновках Верховний Суд виходить з обов`язку застосування до оцінки спірних правовідносин правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі

№ 698/119/18 (провадження № 14-350цс19).

Як зазначено, держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити на момент відкриття провадження у справі доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19) з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

Оскільки прокурор у спірних правовідносинах навів підстави для представництва інтересів держави у суді, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази відсутності у відповідного органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду. Останнє виключає можливість залишення такого позову прокурора без розгляду з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали, оскільки прокурор не здійснює представництво особи, а реалізує власні владні повноваження на участь у справі від імені та в інтересах держави.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про скасування ухвали місцевого суду та направлення справи для продовження розгляду.

При цьому апеляційним судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05 лютого 2019 року у справі № 910/7813/18, відповідно до якої Держгеокадастр не наділений повноваженнями на звернення до суду з позовом про скасування рішень органів місцевого самоврядування щодо надання земельних ділянок комунальної власності. Держгеокадастр здійснює лише функцію контролю, а не захищає порушене право, отже не має права ініціювати судовий захист поза межами повноважень, які надані йому законом.

У зв`язку з цим не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом того, що прокурор взагалі не обґрунтував, чому саме він, а не Держгеокадастрзвертається до суду з позовом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судове рішення містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова прийнята без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , подану їх адвокатом Терещенком Іллею Ігоровичем, залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 16 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта