ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 496/3667/15

провадження № 61-41349 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Тавровського Сергія Григоровича, який діє в інтересах публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», на постанову апеляційного суду Одеської області від 26 червня 2018 року у складі колегії суддів Цюри Т. В., Сегеди С. М., Кононенко Н. А.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 та просило у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 березня 2008 року № 1501/0308/71-039 у розмірі 2 728 793,8 грн звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на житловий будинок загальною площею 199,7 м2 та на земельну ділянку площею 0,342 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належать відповідачу, шляхом визнання за позивачем права власності на це майно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 27 березня 2008 року ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого стало ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 1501/0308/71-039, за яким банк надав відповідачу кредит в сумі 110 000 доларів США зі сплатою 11,9 % річних строком до 26 березня 2038 року.

У забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором банк уклав з нею 27 березня 2008 року договір іпотеки, предметом якого є вищезазначене нерухоме майно, належне відповідачу.

Боржник ОСОБА_1 не виконує належним чином своє зобов`язання по поверненню кредиту та процентів, тому позивач просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 18 вересня 2015 року позовну заяву ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 березня 2008 року № 1501/0308/71-039, яка станом на 13 липня 2015 року становить 2 728 793,8 грн, звернуто стягнення на житловий будинок загальною площею 199,7 м2, житловою площею 123 м2, та земельну ділянку площею 0,032 га, кадастровий номер 5121085200:02:003:0278, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та належать ОСОБА_1 на праві власності, шляхом визнання права власності на це майно за ПАТ «Дельта Банк».

Визнано за ПАТ «Дельта Банк» право власності на житловий будинок загальною площею 199,7 м2, житловою площею 123 м2, та земельну ділянку площею 0,032 га, кадастровий номер 5121085200:02:003:0278, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції виходив із того, що встановлено факт наявності заборгованості відповідача перед банком, позивач дотримався процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою апеляційного суду Одеської області від 26 червня 2018 року апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 задоволено частково, заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 18 вересня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Апеляційний суд виходив із того, що передача у власність предмету іпотеки іпотекодержателю, про що заявлена позовна вимога ПАТ «Дельта Банк», є позасудовим способом задоволення вимог кредитора, а не судовим. Відповідний спосіб передбачений у застереженні до іпотечного договору.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2018 року Тавровський С. Г., який діє в інтересах ПАТ «Дельта Банк», подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення апеляційного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення апеляційного суду як таке, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Представник позивача зазначає, що пунктом 12.1 договору іпотеки серед способів звернення стягнення на вибір іпотекодержателя передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, тому позивач має право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на підставі рішення суду.

Заперечення/відзив на касаційну скаргу

Заперечення/відзив на дану касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 27 березня 2008 року ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 1501/0308/71-039, за яким банк надав відповідачу кредит в сумі 110 000 доларів США зі сплатою 11,9 % річних строком до 26 березня 2038 року. ОСОБА_1 зобов`язалась повернути кредит у встановлений термін та сплатити нараховані по ньому проценти.

Для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором 27 березня 2008 року ВАТ «Сведбанк» та позичальник уклали іпотечний договір (зі змінами та доповненнями від 31 березня 2009 року), відповідно до якого ОСОБА_1 передала в іпотеку житловий будинок загальною площею 199,7 м2 та земельну ділянку площею 0,032 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пунктів 11, 12 іпотечного договору від 27 березня 2008 року іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов`язання повністю або частково, у тому числі якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання, а також в інших випадках передбачених основним зобов`язанням та цим договором.

При настанні зазначених випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов іпотечного договору, при цьому сторони за взаємною згодою встановили, що визначений тридцятиденний строк починає відліковуватись з дати, що зазначена на квитанції, яка надається іпотекодержателю відділенням зв`язку при відправленні іпотекодавцю листа з вимогою про усунення порушення основного зобов`язання з повідомленням про вручення, або дата, зазначена на такому листі, що отриманий іпотекодавцем особисто у іпотекодержателя.

За вибором іпотекодержателя для задоволення його вимог застосовуються такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки як: за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в підпунктах 12.3.1 та 12.3.2 пункту 12.3 іпотечного договору, у тому числі шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

25 травня 2012 року ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «Сведбанк» передало (відступило) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ВАТ «Сведбанк» як кредитора у зазначених зобов`язаннях.

ОСОБА_1 не виконує зобов`язання за кредитним договором від 27 березня 2008 року № 1501/0308/71-039, тому станом на 13 липня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 2 728 793,8 грн.

Позивач надіслав відповідачу лист-вимогу від 17 липня 2015 року № 31.4-08/3034/15 про сплату простроченої (поточної) заборгованості в тридцятиденний строк, у якій повідомив про можливість передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у позасудовому порядку.

06 серпня 2015 року позивач звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність ПАТ «Дельта Банк».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328 335 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15 (провадження № 14-38цс18).

Апеляційний суд правильно встановив, що у пункті 12.3 договору іпотеки від 27 березня 2008 року встановлено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Позивач, звернувшись до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки, обрав неналежний спосіб захисту, оскільки законодавством не передбачено такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, тому апеляційний суд обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Тавровського Сергія Григоровича, який діє в інтересах публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Одеської області від 26 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук