Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 496/489/16-ц

провадження № 61-6859св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 19 березня 2020 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Черевка П. М., Драгомерецького М. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання договорів дарування недійсними,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними.

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 01 липня 1999 року було проведено поділ спадкового майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , визнано право власності за ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 по 1/5 частині за кожним на житловий будинок з господарськими спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 - в порядку спадкування за законом.

Після ухвалення судом вказаного рішення спадкоємці певним чином розпорядились отриманим спадком. ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подарували свої частки брату - ОСОБА_2 , який зареєстрував свої права на спадкове майно та у результаті цього став власником 4/5 часток вищевказаного житлового будинку з господарськими спорудами.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2012 року скасовано рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01 липня 1999 року, а отже відсутні підстави для визнання ОСОБА_2 власником 4/5 часток спірного житлового будинку з господарськими будівлями. Також відновлено чинність свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , виданого Біляївською державною нотаріальною конторою Одеської області 05 липня 1991 року щодо вказаного житлового будинку, за яким дружина позивача ОСОБА_8 отримала у власність 1/2 частку вказаного житлового будинку. Але до сьогодні позивач не може прийняти спадок після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 його дружини ОСОБА_8 , так як 06 жовтня 1999 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в якості дарувальників та відповідача, ОСОБА_2 в якості обдарованого уклали договір дарування 2/5 вказаного житлового будинку.

Крім цього, 01 жовтня 2007 року ОСОБА_9 , діючи на підставі довіреності від імені ОСОБА_7 в якості дарувальника та ОСОБА_2 в якості обдарованого уклали договір дарування 1/5 вищевказаного житлового будинку з господарськими спорудами. У зазначених договорах дарування зазначено, що право власності дарувальників на предмет договору дарування в сукупності - 3/5 частини вказаного житлового будинку з господарськими спорудами визначено вищевказаним рішенням Біляївського районного суду від 01 липня 1999 року, яке в подальшому було скасовано. Таким чином, дарувальники за вищеназваними договорами дарування не були законними власниками предмета договору дарування 3/5 часток вказаного житлового будинку з господарськими спорудами.

Позивач просить визнати недійсним з моменту укладення договір дарування 2/5 частин житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 , укладений 06 жовтня 1999 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_5 в якості дарувальників та ОСОБА_2 в якості обдарованого, посвідчений державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Фесенко А. І. та зареєстрований в реєстрі за № 1-2101, зареєстрований в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 22 серпня 2008 року; визнати недійсним з моменту укладення договір дарування 1/5 частки житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 , укладений 01 жовтня 2007 року між ОСОБА_9 , діючою на підставі довіреності від імені ОСОБА_7 в якості дарувальника та ОСОБА_2 в якості обдарованого, посвідчений державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Зезик В. А. та зареєстрований в реєстрі за № 2-5761, зареєстрований в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 04 жовтня 2007 року, а також визнати, що позивачем не пропущено встановлений законом строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 15 серпня 2017 року в складі судді Трушиної О. І. в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту своїх прав при зверненні до суду, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Позовні вимоги про визнання договорів дарування недійсними не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, у задоволенні позову має бути відмовлено саме за недоведеністю позову, а не через пропуск строку позовної давності.

Постановою Одеського апеляційного суду від 19 березня 2020 року рішення Біляївського районного суду Одеської області від 15 серпня 2017 року скасовано, провадження у справі закрито.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги у вказаній справі за зверненням ОСОБА_1 були предметом розгляду в справі № 496/2439/14, у якій було ухвалено рішення про задоволення позовних вимог та визнання відповідних договорів дарування недійсними. Вказане рішення набрало законної сили та незважаючи на оскарження в касаційному порядку, його дія не зупинена. Тобто, фактично, оспорювані в цій справі договори дарування юридично перестали існувати, внаслідок чого предмет спору в даній справі відсутній.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Біляївського районного суду Одеської області.

06 серпня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 вересня 2020 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Фаловська І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції закрив провадження у зв`язку з тим, що предмет вказаної справи є аналогічним із справою № 496/2439/14 проте, не звернув увагу на значну розбіжність та нетотожність позовних вимог сторін по справі.

У касаційній скарзі зазначається, що спір між сторонами не врегульовано та є невизначеність у правах і обов`язках сторін.

Доводи інших учасників справи

У липні 2020 року ОСОБА_3 надіслав відзив на касаційну скаргу в якому зазначає, що відсутні законні підстави для задоволення касаційної скарги.

Вказує у відзиві, що позивач ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 01 липня 1999 року спадкове майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , розділено між його спадкоємцями ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , визнано за кожним з них право власності по 1/5 частки житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 - в порядку спадкування за законом; визнано недійсним свідоцтво про право власності на частку майна ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 на ім`я ОСОБА_10 , видане 23 серпня 1985 року Першою Одеською державною нотаріальною конторою; визнано право власності ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на спадкове майно ОСОБА_4 по 1/5 частці за кожним; визнано недійсним свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом від 05 липня 1991 року на ім`я ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на спадок ОСОБА_10 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ; визнано право власності ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на 3/5 частки домоволодіння під АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 7).

Згідно договорів дарування від 06 жовтня 1999 року та 01 жовтня 2007 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в особі представника ОСОБА_9 подарували свої частки у праві власності на спадкове майно: житловий будинок з господарськими спорудами, розташований в АДРЕСА_1 ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 10, 11).

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2012 року скасовано рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01 липня 1999 року та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_14 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та розподіл майна (т. 1 а. с. 5, 6).

З рішення апеляційного суду вбачається, що підставою для скасування рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01 липня 1999 року є те, що на порушення статті 107 ЦПК України (в редакції 1963 року, який був чинним на час розгляду справи) суд першої інстанції не залучив до участі у справі ОСОБА_1 , який є чоловіком померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 та є її правонаступником, оскільки правовідносини у справі допускали правонаступництво, внаслідок чого були порушені майнові та процесуальні права ОСОБА_1 .

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 28 жовтня 2015 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 про визнання права власності, договорів дарування недійсними та скасування реєстрації права власності.

Цим рішенням було визнано дійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 , укладений 16 квітня 1992 року ОСОБА_8 (в якості дарувальника) та ОСОБА_3 (в якості обдарованого); визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 ; визнано недійсним з моменту укладення договір дарування 2/5 частин житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 , укладений 06 жовтня 1999 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в якості дарувальників та ОСОБА_2 в якості обдарованого, посвідчений державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Фещенко А. І. та зареєстрований в реєстрі за № 1-2101, зареєстрований в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 22 серпня 2008 року; визнано недійсним з моменту укладення договір дарування 1/5 частки житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 , укладений 01 жовтня 2007 року між ОСОБА_9 , діючою на підставі довіреності від імені ОСОБА_7 в якості дарувальниці та ОСОБА_2 в якості обдарованого, посвідчений державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Зезик В. А. та зареєстрований в реєстрі за № 2-5761, зареєстрований в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 04 жовтня 2007 року; скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/5 частку житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 , здійснену на підставі договору дарування, укладеного 01 жовтня 2007 року; скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/5 частку житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 , здійснену на підставі рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01 липня 1999 року по цивільній справі № 2-34/1999; скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 2/5 частки житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 , здійснену на підставі договору дарування 2/5 часток житлового будинку з господарськими спорудами, укладеного 06 жовтня 1999 року (т. 1 а. с. 66 - 65).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Відповідач у вказаній справі заявляє про наявність спору щодо спадкового майна, невизначеність у правах і обов`язках сторін.

Позивачем у цивільній справі № 496/2439/14, на яку посилався суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, є ОСОБА_3 .

У цій же справі № 496/489/16-ц позивачем був ОСОБА_1 , котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Апеляційний суд, маючи у своєму розпорядженні копію свідоцтва про смерть, яку було подано в суд 16 жовтня 2019 року (т. 2 а. с. 85, 86), не вирішив питання залучення правонаступника та не з`ясував його думку щодо наявності підстав для закриття провадження у справі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційний суд зробив передчасний висновок про закриття провадження у справі.

Прохання касаційної скарги про залишення в силі рішення суду першої інстанції не може бути задоволене, оскільки апеляційний суд не перевірив це судове рішення на предмет його законності і обґрунтованості, а з неправильних процесуальних підстав передчасно скасував його із закриттям провадження у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки порушення апеляційним судом норм процесуального права призвело до прийняття незаконної постанови, оскаржуване судове рішення відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 19 березня 2020 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров І. М. Фаловська