Постанова
Іменем України
21 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 500/2262/14-ц
провадження № 61-450св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області
від 20 листопада 2018 року, ухвалене в складі судді Баннікової Н. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 30 травня 2013 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримав 15 000 доларів США, що було еквівалентно 122 400 грн за курсом НБУ на час укладення договору. Факт укладення договору позики та отримання грошей з кінцевим терміном повернення боргу до 21 серпня 2013 року було посвідчено власноручним підписом відповідача.
Відповідач у визначений договором строк не виконав зобов`язання, тому в порядку статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) повинен сплатити три проценти річних від простроченої суми.
Уточнивши позовні вимоги ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на свою користь 447 710,50 грн, з яких: 399 477,48 грн - сума позики, що еквівалентна сумі 15 000 доларів США станом на 26 квітня 2017 року,
43 800,24 грн - 3 % річних за період прострочення повернення суми позики із 01 вересня 2013 року по 26 квітня 2017 року та судові витрати 4 432,78 грн.
У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що 30 травня 2013 року між ним та ОСОБА_1 підписано договір позики грошей, за яким ОСОБА_1 передав йому позику в розмірі 15 000 доларів США строком до 31 серпня 2013 року. Договір був виготовлений із шаблону, який він знайшов в Інтернеті. Відповідно до пункту 2 договору, передача грошей мала відбутися до підписання договору, однак безпосередньо при зустрічі ОСОБА_1 грошей при собі не мав та пообіцяв передати гроші на наступний день. Проте, на наступний день передача грошей не відбулась, а потім ОСОБА_1 став уникати з ним контакту.
Стверджував, що він юридично необізнаний, а тому не надав обставині підписання договору належного значення, вважаючи відсутність розписки достатнім доказом відсутності факту передачі грошей за договором. Стверджував, що ОСОБА_1 намагається заволодіти його грошима шляхом обману. Посилаючись на положення статей 229 230 ЦК України просив визнати договір позики від 30 травня 2013 року недійсним.
12 жовтня 2017 року ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області
від 09 грудня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 194 293,23 грн боргу, 6 515,48 грн 3% річних за прострочення зобов`язання та 2 008,09 грн витрат на оплату судового збору, а усього 202 816,80 грн.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09 грудня 2015 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 квітня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області
від 20 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в погашення заборгованості за договором позики від 30 травня 2013 року
443 277,72 грн, з яких: 399 477,48 грн - сума позики, 43 800,24 грн - сума відсотків.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 432,78 грн.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходячи зі змісту пункту 2 договору позики, в якому зазначено, що сума позики прийнята в повному обсязі від позикодавця позичальником до підписання цього договору, дійшов висновку щодо передачі за договором позики грошових коштів позикодавцем позичальнику та відсутності обману з боку ОСОБА_1 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що
ОСОБА_2 свої зобов`язання із повернення позики не виконав.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області
від 20 листопада 2018 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , підписуючи договір позики, в якому зазначено про отримання ним грошових коштів до підписання договору, не міг не розуміти зазначених обставин, що виключає введення ОСОБА_2 в оману ОСОБА_1 .
Колегія суддів вважала, що суд першої інстанції виходячи з аналізу статей 1046 1047 ЦК України та змісту пункту 2 договору позики, правильно оцінивши показання свідків, які фактично підтвердили лише наявність між позивачем та відповідачем робочих відносин, обґрунтовано піддав критичній оцінці показання свідка ОСОБА_3 про відсутність факту передачі грошових коштів ОСОБА_1 ОСОБА_2 та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання договору позики недійсним, як такого, що укладений внаслідок введення позичальника в оману позикодавцем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року, ухвалити судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а зустрічний позов задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали оцінку зібраним доказам та ухвалили незаконні рішення. Посилаючись на положення статей 526 545 640 651 1046 1047 1051 ЦК України стверджує, що передача грошей за договором позики є істотною умовою договору позики, при невиконанні якої договір втрачає сенс, а правовідносини є такими, що не відбулися.
Вказував, що факт передачі грошей повинен бути підтверджений розпискою, а оскільки оскаржуваний договір позики укладено під впливом обману то до уваги слід взяти пояснення свідків.
Вважав, що суди надали невірну правову оцінку пункту 2 договору позики, який по суті є нікчемним, оскільки договір не може бути виконаний раніше ніж він підписаний сторонами.
Судом першої інстанції неправомірно відмовлено у закритті провадження у справі, оскільки її розгляд необхідно здійснювати за правилами господарського судочинства. Стверджує, що в судовому засіданні встановлено з пояснень свідка, що договір укладався з метою забезпечення спільної діяльності сторін як підприємців.
Посилаючись на положення статей 12 89 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) вказував, що суд апеляційної інстанції не дотримався принципу змагальності.
Відзив на касаційну скаргу, у визначений судом строк, не подано
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області.
Справа надійшла до Верховного Суду у березні 2020 року.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Судами встановлено, що 30 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошей, згідно якого
ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 15 000 доларів США з умовою їх повернення в строк до 31 серпня 2013 року.
Згідно пунктом 2 договору позики сума позики прийнята в повному обсязі від позикодавця позичальником до підписання цього договору.
В суді першої інстанції допитані як свідки ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 , пояснили, що між ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 наявні робочі відносини у сфері підприємництва. Свідок ОСОБА_3 та відповідач наполягали на відсутності факту передачі грошових коштів
ОСОБА_2 під час підписання договору позики 30 травня 2013 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Вказана правова позиція сформульована Верховним Судом України у постановах: від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 24 лютого
2016 року у справі № 6-50цс16.
За змістом статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Наявність умислу в діях особи, яка ввела в оману, істотність значення обставин щодо яких введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка стверджує, що діяла під впливом обману, тобто у розглядуваній справі ОСОБА_2 .
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, проаналізувавши зміст пункту 2 договору позики від 30 травня 2013 року, обґрунтовано спростував твердження позивача за зустрічним позовом про те, що ним було укладено договір позики під впливом обману за відсутності передачі йому коштів ОСОБА_1 .
При цьому суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які склалися між сторонами щодо передачі грошових коштів, є позикою, письмова форма договору якої є доказом не лише факту його укладення, а й передачі грошової суми позичальнику і з врахуванням не надання відповідачем належних і достатніх доказів, які б підтвердили безгрошовість укладеного договору, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 щодо стягнення боргу за договором позики від 30 травня 2013 року та 3% річних, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, задовольнивши його в межах заявлених вимог.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання договору позики недійсним та задовольняючи позов про стягнення боргу, судами попередніх інстанцій, з дотриманням вимог статей 89 263-264 382 ЦПК України, досліджено надані сторонами докази, яким надана відповідна оцінка.
Доводи касаційної скарги про те, що предмет позики не може бути переданий раніше від підписання договору, а передача грошей повинна бути додатково підтверджена розпискою не узгоджуються з положеннями статей 1046-1047 ЦК України та суперечать умовам договору, укладеного сторонами.
Зі змісту пункту 2 договору від 30 травня 2013 року судами встановлено, що видача позичальником позикодавцю розписки про отримання коштів у розмірі 15 000 доларів США є необов`язковою, оскільки факт передачі таких коштів підтверджено самим фактом підписання договору позики.
Показанням свідка ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_2 , допитаного як свідка, суди попередніх інстанцій надали відповідну оцінку.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Висновки судів попередніх інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону та із правильним застосуванням норм матеріального права.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суд першої інстанції та апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401
ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області
від 20 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 26 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта