ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2020 року

Київ

справа №500/2395/18

адміністративне провадження №К/9901/28755/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскор-Україна" на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2019 року (головуючий суддя Качмар В.Я., судді - Курилець А.Р., Ніколін В.В.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскор-Україна" до Головного управління ДФС у Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління ДФС у Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскор-Україна» (далі - ТОВ «Аскор-Україна») звернулося до суду позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - ГУ ДФС у Тернопільській області), третя особа Головне управління ДФС у Донецькій області, в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просило:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невинесення рішення про повернення ТОВ «Аскор-Україна», вилучених алкогольних напоїв у кількості 13233 пляшок ємністю по 0,5 та 0,7 літра, що вилучалися працівниками Відділу податкової міліції Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції в Тернопільській області (далі - ВПМ УПМ ДПС в Тернопільській області) та Управління податкової міліції Державної податкової служби в Тернопільській області (далі - УПМ ДПС в Тернопільської області) 12 та 13 липня 2012 року зі складу ТОВ «Аскор-Україна», щодо не надіслання відповідного повідомлення про таке повернення вилученого майна та щодо неповернення вилученого майна позивачу, у тому числі з урахуванням постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 4 вересня 2012 року у справі №1915/13980/2012, а у разі втрати такого майна чи неможливості його звернення - щодо невинесення окремого рішення (постанови) про розмір шкоди та про відшкодування вартості вилучених алкогольних напоїв;

зобов`язати ГУ ДФС у Тернопільській області невідкладно здійснити розрахунок розміру відшкодування шкоди, винести окреме рішення (постанову) про розмір відшкодовуваної шкоди та відшкодувати вартість вилучених алкогольних напоїв в кількості 13233 пляшок ємністю по 0,5 та 0,7 літра, що вилучалися працівниками Відділу податкової міліції Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції в Тернопільській області та Управління податкової міліції Державної податкової служби в Тернопільській області 12 та 13 липня 2012 року зі складу ТОВ «Аскор-Україна» у відповідності з вимогами статті 4 Закону України від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 8 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у цій справі закрито.

Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, ТОВ «Аскор-Україна» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду апеляційної інстанцій скасувати, а справу передати на новий розгляд. Зокрема, у скарзі ТОВ «Аскор-Україна» посилається, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вирішення цього спору не відноситься до предметної юрисдикції адміністративного суду. На думку позивача, його позовні вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства з огляду на суб`єктний склад сторін, суть спірних правовідносин та фактичних обставин справи, інших судових рішень за позовами позивача до суб`єкта владних повноважень, яким є ГУ ДФС у Тернопільській області, про відшкодування заподіяної шкоди. Вказує, що судовому контролю підлягають дії контролюючого фіскального органу, який наділений владними управлінськими функціями при здійсненні захисту інтересів держави, які полягають у недопущенні подальшого вільного обігу немаркованих акцизними марками товарів.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Регіональне управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів ДПС (далі - Департамент) з 12 по 20 липня 2012 року проводило перевірку у ТОВ «Аскор-Україна» утримання місць зберігання оптових партій алкогольних напоїв відповідно до вимог чинного податкового законодавства в сфері обігу алкогольних напоїв.

Під час перевірки оперативний уповноважений ВПМ УПМ ДПС у Тернопільській області описав та вилучив зі складу позивача 13233 пляшки ємністю 0,5 і 0,7 літрів алкогольних напоїв (горілка) виробника ТОВ «Лікеро-горілчаного заводу «Альтера» на загальну суму 236 777,15 грн.

В акті перевірки від 18 липня 2012 року № 188/21-1/24627614 зазначено, що під час її проведення у місці зберігання оптових партій алкогольних напоїв виявлені факти зберігання алкогольних напоїв, які позначені марками акцизного податку з ознаками підроблення.

Оперативний уповноважений ВПМ УПМ ДПС у Тернопільській області постановою від 21 липня 2017 року на підставі пункту 2 частини першої статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (у редакції, чинній на час винесення цієї постанови; далі - КПК України) відмовив у порушенні кримінальної справи стосовно працівників ТОВ «Аскор-Україна» за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 216 Кримінального кодексу України (незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених контрольних марок). Матеріали за фактом зберігання алкогольних напоїв, обклеєних підробленими марками акцизного податку направлено до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області для вирішення питання про притягнення директора ТОВ «Аскор-Україна» ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 164-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення (зберігання або транспортування алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, на яких немає марок акцизного податку встановленого зразка; далі - КУпАП).

За пунктом 5 цієї постанови 13215 пляшок з алкогольними напоями, які працівники податкової міліції вилучили зі складського приміщення ТОВ «Аскор-Україна» згідно з протоколом від 12 липня 2012 року залишалися на зберіганні у ДПС.

Місцевий суд постановою закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення, розпочатій відносно ОСОБА_1 за частиною другою статті 164-5 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, поставленого їй за провину та повернув ОСОБА_1 алкогольні напої, які були вилучені у позивача й залишилися зберігатись у ДПС.

ГУ ДФС у Тернопільській області листом від 5 серпня 2015 року № 1265/10/19-00-07-06-11/7976 повідомило позивачу, що матеріали перевірки за фактом виявлення 12 липня 2012 року у його складському приміщенні алкогольних напоїв у кількості 13233 пляшки згідно з листом від 21 липня 2012 року №8947/10/07-9010/120 та актом прийому-передачі вилучених товарно-матеріальних цінностей від 23 жовтня 2012 року передано до УПМ ДПС у Донецькій області для прийняття рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

ГУ ДФС у Донецькій області листом від 4 вересня 2015 року №8206/10/05-99-07-06 повідомило позивачу, що до липня 2014 року службова документація, в тому числі листування з іншими регіональними підрозділами зберігалась в приміщенні ГУ Міністерства доходів України у Донецькій області за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, буд. 114, яке в липні 2014 року було захоплено невідомими особами. Наразі ГУ ДФС Донецькій області знаходиться у м. Маріуполі та співробітники не мають доступу до вищезазначеного приміщення, службової документації та вилучених товарно-матеріальних цінностей, які зберігаються на тимчасово неконтрольованій державою території, що своєю чергою не дає можливості підтвердити або спростувати факти, вказані у зверненнях позивача до ГУ ДФС у Донецькій області.

20 травня 2016 року та 4 липня 2016 року ТОВ «Аскор-Україна» зверталося до відповідача із заявами про визначення відшкодування позивачу, спричиненої шкоди внаслідок вилучення та не повернення майна на підставі статті 12 Закону №266/94-ВР, на які відповідачем надано відповідь, що матеріали перевірки та вилучена продукція відповідно до вимог статті 97 КПК України направлені до УПМ ДПС у Донецькій області, куди і слід звертатися за поверненням майна.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі №921/327/17-г залишено без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими вони відмовили у задоволенні позову ТОВ «Аскор-Україна» до ГУ ДФС Тернопільської області та Державної казначейської служби України (далі - ДКС) про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 925 129,16 грн, як компенсації роздрібної вартості вилучених алкогольних напоїв у кількості 13 233 пляшок, які ВПМ УПМ ДПС у Тернопільської області та УПМ ДПС у Тернопільської області мали би повернути позивачу, та зобов`язання ДКС здійснити безспірне списання коштів з Державного бюджету України в означеному розмірі.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, ТОВ «Аскор-Україна» звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду з даним позовом за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що у спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у цій справі, дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Аскор-Україна», зокрема, в частині визнати протиправною бездіяльність відповідача, який не виніс рішення про повернення майна, не надіслав повідомлення згідно з вимогами пункту 73 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду» затвердженої наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справу України, Державної податкової адміністрації України, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27 серпня 2010 року №51/401/649/471/23/125, а також зобов`язання відповідача невідкладно здійснити розрахунок відшкодування шкоди та винести окреме рішення (постанову) про розмір шкоди, яка має бути покрита, та компенсувати вартість вилучених алкогольних напоїв є способом примусового зобов`язання останнього відшкодувати позивачу завдану його посадовими особами майнову шкоду у вигляді вартості вилучених алкогольних напоїв після того, як це майно не було повернуто на виконання постанови суду у справі про адміністративне правопорушення.

Восьмий апеляційний адміністративний суд в обґрунтування рішення вказав, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на спори щодо оскарження бездіяльності органу дізнання, яким виступали УПМ ДПС у Тернопільській області спільно з УПМ ДПС у Тернопільській області, правонаступником якого є ГУ ДФС у Тернопільській області.

Аргументуючи своє рішення суд апеляційної інстанції послався також на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №12-199гс18, у якій констатовано, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду, у спорах щодо відшкодування такої органами державної влади, яка виникла наслідок не повернення вилучених посадовими особами речей чи документів, які були об`єктами певного правопорушення, виявленого під час проведення відповідних перевірок або інших процесуальних дій, перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави. Господарський суд, у подібних спорах, самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками суду апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до пункту 35 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду» затвердженої наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справу України, Державної податкової адміністрації України, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) вилучені товари і продукція, а також майно, які можуть швидко псуватися, втратити свою вартість у зв`язку з моральним старінням, зберігання яких утруднено або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких прирівнюються до їх вартості і не можуть бути повернуті власнику, негайно після вилучення, огляду, проведення необхідних досліджень і перевірки їх якості органами Державної інспекції по якості товарів (або органами санітарного нагляду) передаються спеціально виділеним підприємствам для реалізації в порядку, передбаченому чинним законодавством України, зокрема з дотриманням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 №1340 «Про порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним» (протягом терміну чинності зазначеного нормативного акту).

Згідно з пунктом 73 Інструкції у випадках, коли поверненню власникам підлягають вилучені у них промтовари, вони повертаються за рішенням працівника органу дізнання, слідчого, прокурора, суду. Особі, якій повертаються вилучені у неї промтовари, надсилається повідомлення, копія якого підшивається до кримінальної справи. Повернення речей проводиться під розписку, про що в журналі робиться відповідна відмітка. У разі винесення вироку (ухвали) суду, постанови про закриття кримінальної справи, у якій вилучені товари, що швидко псуються, та продуктові товари, які потребували спеціальних умов зберігання, були реалізовані, їх власникам сплачується вартість вилученого за цінами, що існують на момент повернення.

За змістом пункту 86 Інструкції у разі пошкодження, втрати вилучених речових доказів, цінностей та іншого майна заподіяні їх власникам збитки підлягають відшкодуванню на підставі Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказами Міністерства юстиції України №6/5, Генеральної прокуратури України №3, Міністерства фінансів України N 41 від 04.03.1996 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 березня 1996 р. за №106/1131). Незабезпечення належного обліку та умов зберігання, передачі речових доказів, цінностей та іншого майна, яке спричинило їх втрату, пошкодження, є підставою для притягнення до передбаченої законом відповідальності осіб, з вини яких настали вказані наслідки.

Приписами пункту 14 Положення (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що відповідно до частини другої статті 4 Закону №266/94-ВР майно, зазначене в пункті 2 статті 3 Закону (конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт), повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться, у місячний термін з дня звернення громадянина або його спадкоємців, якщо воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення. Пересилка або доставка майна провадиться також за рахунок цих органів. У разі, коли повернення майна в натурі неможливе, за рахунок підприємств, установ, організацій, яким воно було передано безоплатно, відшкодовується його вартість.

Абзацами 16, 18 пункту 14 Положення визначено право особи звернутися до суду в порядку позовного провадження якщо вимога про повернення майна або відшкодування його вартості у безспірному порядку не задоволена або громадянин не згодний з прийнятим рішенням. Вартість майна відповідно до частини 4 статті 4 Закону визначається за цінами, що діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди.

Згідно пунктів 2, 4 частини першої статті 2 Закону №266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону №266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт.

За приписами статті 4 Закону №266/94-ВР майно, зазначене в пункті 2 статті 3 цього Закону, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно. Вартість жилих будинків, квартир, інших споруд відшкодовується лише у разі, якщо зазначене майно не збереглося в натурі і громадянин відмовився від надання йому рівноцінного жилого приміщення з безоплатною передачею у його власність або у разі згоди на це громадянина. Вартість втраченого житла відшкодовується виходячи з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина про відшкодування шкоди.

Статтями 11, 12 вказаного Закону визначено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди. Розмір відшкодованої шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу).

Разом з тим, згідно положень, передбачених статтею 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Вказані положення кореспондуються із нормами наведеними у частині першій статті 1 Закону №266/94-ВР.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК.

Статті 1173 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади чи посадової особи до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії органу державної влади чи посадової особи, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173 1174 ЦК України.

За приписами положень статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Порядок застосування та реалізація вказаних вище норм ЦК України, у відносинах щодо відшкодування майнової шкоди в тому числі, завданої органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду або органом державної влади при виконанні ними своїх повноважень наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року (справа №14-164цс18), 20 вересня 2018 року (справа №14-298цс18), 22 квітня 2019 року (справа №14-4цс19).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» та у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За приписами пункту 2 частини першої статті 4 вказаного Кодексу публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Тобто, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Аналізуючи норми чинного законодавства та встановивши фактичні обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказані позовні вимоги, зокрема, в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невинесення рішення, не надіслання повідомлення згідно з вимогами пункту 73 Інструкції, а також зобов`язання відповідача невідкладно здійснити розрахунок відшкодування шкоди та винести окреме рішення (постанову) про розмір відшкодованої шкоди є способом примусового зобов`язання останнього відшкодувати позивачу завдану його посадовими особами майнову шкоду у вигляді вартості вилучених алкогольних напоїв після не повернення таких в натурі на підставі постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, якою провадження у справі відносно директора ТОВ "Аскор-Україна" ОСОБА_1 закрито через відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 164-5 КУпАП.

Адміністративні суди, як вже було зазначено в цій постанові, можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб`єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) мають приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.

За таких обставин, зважаючи на суб`єктний склад сторін, суть спірних правовідносин, Восьмий апеляційний адміністративний суд дійшов правомірного висновку, що даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що провадження справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України підлягає закриттю, оскільки даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2019 року ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, судом не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому підстави для скасування ухваленого судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскор-Україна" залишити без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх