ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2021 року
м. Київ
справа № 500/2731/18
адміністративне провадження № К/9901/24613/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі Суд):
судді-доповідача Радишевської О.Р.,
суддів Кашпур О.В., Шевцової Н.В.
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №500/2731/18
за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання наказу відповідача протиправним та зобов`язання до вчинення дій, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року, прийняте в складі: головуючого судді Мірінович У.А., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2019 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Глушка І.В., суддів Запотічного І.І., Ільчишин Н.В.,
УСТАНОВИВ:
І. Обставини справи
1. ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Тернопільського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі відповідач) з вимогами: визнати наказ від 03.12.2018 №842 протиправним і зобов`язати надати безоплатну правову допомогу відповідно до звернення від 28.11.2018.
2.На обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржуваним наказом відповідач відмовив позивачеві у наданні вторинної правової допомоги на підставі частини третьої статті 14 Закону України від 02.06.2011 №3460-VI «Про безоплатну правову допомогу» (далі Закон №3460-VI; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме: у зв`язку з отриманням позивачем такої шість разів протягом бюджетного року. Позивач уважає, що це рішення суперечить статтям 22 59 Конституції України.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 згідно з посвідчення серії НОМЕР_1 від 06.04.2016, виданого Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 , є особою, яка має право на пільги, установлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.
4.На звернення позивача із заявою від 28.11.2018 про надання безоплатної вторинної правової допомоги, що передбачає представництво інтересів ОСОБА_1 в справі №1940/1956/18 (адміністративне провадження), Тернопільським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги наказом від 03.12.2018 №842 відмовлено у наданні такої відповідно до частини третьою статті 14 Закону №3460-VI. Копію цього наказу скеровано на поштову адресу позивача супровідним листом від 04.12.2018 №1106.
5. ОСОБА_1 , уважаючи наказ Тернопільського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 03.12.2018 №842 протиправним, звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
6.Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2019 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано наказ Тернопільського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 03.12.2018 №842 «Про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 ». Зобов`язано Тернопільський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги прийняти рішення про надання ОСОБА_1 безоплатної вторинної правової допомоги згідно зі зверненням від 28.11.2018.
7.Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що позивач відноситься до категорії громадян, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу відповідно до пункту 9 частини першої статті 14 Закону №3460-VI.
8.Згідно з частини третьої статті 14 Закону №3460-VI суб`єкти права на безоплатну вторинну правову допомогу, визначені пунктами 1, 2-1, 2-2, 8, 9, 12, 13 частини першої цієї статті, мають право на отримання такої допомоги не більше шести разів протягом бюджетного року та не більше ніж за шістьома дорученнями/наказами про надання безоплатної вторинної правової допомоги, виданими центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги, одночасно.
9.Водночас відповідачем надано докази лише п`яти випадків за 2018 рік надання позивачу безоплатної вторинної правової допомоги, що підтверджується відповідними наказами, а отже, відповідач протиправно відмовив позивачу у наданні такої допомоги на підставі частини третьої статті 14 Закону №3460-VI.
10.Також суд апеляційної інстанції вказав на те, що згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
11.Статтю 14 Закону №3460-VI було доповнено наведеною частиною третьою Законом України від 03.07.2018 №2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» (далі Закон №2475-VIII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який набрав чинності лише 28.08.2018, тобто на час попередніх звернень позивача за безоплатною вторинною правовою допомогою, що охоплюються періодом з 01.01.2018 по 27.08.2018, така норма закону не існувала.
12.Щодо тверджень позивача про доцільність застосування до спірних правовідносин статей 22 59 Конституції України, які є нормами прямої дії, суд апеляційної інстанції зазначив, що ним не встановлено суперечність норм частини третьої статті 14 Закону №3460-VI і підпункту 2 пункту 13 Розділу І Закону №2475-VIII положенням Конституції України.
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
13.Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить змінити їхню мотивувальну частину щодо підстав задоволення позовних вимог.
14.Скаржник указує, що виключний перелік підстав, за яких особі може бути відмовлено в наданні безоплатної вторинної правової допомоги визначений в частині першій статті 20 Закону №3460-VI.
15.Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідач відмовив позивачу в наданні безоплатної вторинної правової допомоги з підстав не передбачених законодавством, а саме: у зв`язку з частиною третьою статті 14 Закону №3460-VI, яка не відноситься до можливих причин для такої відмови, відповідно до частини першою статті 20 Закону №3460-VI.
16.Також скаржник зазначає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що ним не встановлено суперечностей норм положення частини третьої статті 14 Закону №3460-VI і підпункту 2 пункту 13 Розділу І Закону №2475-VIII Конституції України не узгоджується з мотивами його ж постанови. Уважає, що адміністративний позов підлягав задоволенню із застосуванням статей 22 59 Конституції України як норм прямої дії.
17.За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Данилевич Н.А., Шевцовій Н.В.
18.Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
19.Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 29 березня 2021 року №536/0/78-21, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Данилевич Н.А., яка входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справ, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
20.За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 березня 2021 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Шевцовій Н.В.
21.Заперечень на касаційну скаргу не надійшло.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
22.08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі Закон №460-XI), яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) унесені зміни.
23.Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
24.З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом №460-XI.
25.Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26.Стаття 22 Конституції України визначає, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
27.Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
28.Право на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги, визначені Законом №3460-VI.
29.Статтею 3 Закону №3460-VI передбачено, що право на безоплатну правову допомогу це гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених цим Законом.
30.Відповідно до частини першої статті 13 Закону №3460-VI безоплатна вторинна правова допомога це вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.
31.Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: захист; здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру (частина друга статті 13 Закону №3460-VI).
32.Згідно з пунктом 9 частини першою статті 14 Закону №3460-VI право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, особи, які належать до числа жертв нацистських переслідувань, на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону.
33.Суб`єкти права на безоплатну вторинну правову допомогу, визначені пунктами 1, 2-1, 2-2, 8, 9, 12, 13 частини першої цієї статті, мають право на отримання такої допомоги не більше шести разів протягом бюджетного року та не більше ніж за шістьома дорученнями/наказами про надання безоплатної вторинної правової допомоги, виданими центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги, одночасно (частина третя статті 14 Закону №3460-VI).
34.Статтю 14 Закону №3460-VI доповнено наведеною частиною третьою підпунктом 2 пункту 13 Розділу І Закону №2475-VIII, який вступив в дію з 28.08.2018.
35.Частиною першою статті 20 Закону №3460-VI встановлено підстави для відмови в наданні безоплатної вторинної правової допомоги, а саме особі може бути відмовлено в наданні безоплатної вторинної правової допомоги за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) особа не належить до жодної з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону; 2) особа подала неправдиві відомості або фальшиві документи з метою віднесення її до однієї категорій осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу; 3) вимоги особи про захист або відновлення її прав є неправомірними; 4) особі раніше надавалася безоплатна вторинна правова допомога з одного і того ж питання; 5) особа використала всі національні засоби правового захисту у справі, з якої звертається за наданням безоплатної вторинної правової допомоги.
36.У разі якщо особі відмовлено в наданні безоплатної вторинної правової допомоги на підставі пункту 5 частини першої цієї статті, до рішення про відмову додається письмове роз`яснення про порядок звернення до відповідних міжнародних судових установ чи відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (частина друга статті 20 Закону №3460-VI).
VI. Позиція Верховного Суду
37.Стосовно твердження скаржника про те, що підстава, яка слугувала для прийняття рішення для відмови йому в наданні безоплатної вторинної правової допомоги не передбачена статтею 20 Закону №3460-VI, Суд указує таке.
38.Як зазначено в оскаржуваному рішенні, підставою для відмови у наданні ОСОБА_1 безоплатної вторинної правової допомоги є положення частини третьої статті 14 Закону №3460-VI. Вона передбачає втрату суб`єктом, визначеним пунктами 1, 2-1, 2-2, 8, 9, 12, 13 частини першої 14 Закону №3460-VI, права на отримання безоплатної вторинної правової допомоги за наявністю двох обов`язкових складових, а саме: отримання такою особою безоплатної вторинної правової допомоги більше шести разів протягом бюджетного року та більше ніж за шістьома дорученнями/наказами про надання безоплатної вторинної правової допомоги, виданими центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги, одночасно.
39.Отже, указаною нормою передбачений випадок обмеження надання безоплатної вторинної правової допомоги окремим суб`єктам права. Стаття 20 Закону №3460-VI не виключає такий випадок, а тому відповідні доводи позивача є необґрунтованими.
40.Стосовно посилання скаржника на доцільність застосування до спірних правовідносин статей 22 59 Конституції України, які є нормами прямої дії, та вимоги касаційної скарги щодо звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо конституційності частини третьої статті 14 Закону №3460-VI і підпункту 2 пункту 13 Розділу І Закону №2475-VIII, Суд зазначає таке.
41.Згідно з висновком Конституційного Суду України, що міститься у Рішенні від 24.12.2004 №22-рп/2004, головним обов`язком держави, відповідно до частини другої статті 3 Конституції України, є утвердження і забезпечення прав і свобод людини; таке забезпечення, крім усього іншого, потребує законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод.
42.Норма, яка стосується обмеження кількості звернень за якими має бути надана безоплатна правова допомога окремим суб`єктам права на безоплатну правову допомогу була запроваджена для того, щоб суб`єкти, які мають право на отримання безоплатної правової допомоги, не могли зловживати своїм правом на таку і таким чином інші особи, які потребують цього права змогли його реалізувати у найкоротші терміни.
43.Зважаючи на встановлені у справі обставини та висновки в цій постанові, Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання позивача стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону, оскільки не встановив, що застосовані в цій справі норми частини третьої статті 14 Закону №3460-VI і підпункту 2 пункту 13 Розділу І Закону №2475-VIII суперечать Конституції України.
44.Положеннями частини першої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
45.Відповідно до частини другої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
46.Згідно з частиною першою статті 350 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
47.Переглянувши оскаржені судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування чи зміни відсутні.
48.Зважаючи на приписи статті 350 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020), касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
VII. Судові витрати
49.З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
50.Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
51.Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
52.Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2019 року в цій справі залишити без змін.
53.Судові витрати не розподіляються.
54.Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач:О.Р. Радишевська
Судді:О.В. Кашпур
Н.В. Шевцова