Постанова

Іменем України

06 березня 2020 року

м. Київ

справа № 500/2830/16-ц

провадження № 61-33663св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - фермерське господарство «Стоянов А. А.»,

представник позивача - Демидов Андрій Олександрович,

відповідач-1 - фермерське господарство «Дінекс-Агро»,

представники відповідача-1: Леснічевський Руслан Григорович, Носенко Ігор Петрович ,

відповідач-2 - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу фермерського господарства «Стоянов А. А.» на рішення апеляційного суду Одеської області у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Журавльова О. Г., Кравця Ю. І. від 21 червня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року фермерське господарство «Стоянов А. А.»

(далі - ФГ «Стоянов А. А.») звернулося до суду з позовом до фермерського господарства «Дінекс-Агро» (далі - ФГ «Дінекс-Агро»), ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди.

Позовна заява мотивована тим, що 04 січня 2011 року між ОСОБА_2 та

ФГ «Стоянов А. А.» укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 2,64 га. Строк дії договору становить десять років, тобто до 04 січня 2021 року. Разом із тим, державна реєстрація договору не була проведена через зміни у законодавстві, але земельна ділянка була належним чином передана та оброблюється ФГ «Стоянов А. А.», договір не розірваний та не скасований. Між тим, 01 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ФГ «Дінекс-Агро» укладений договір оренди на ту ж саму земельну ділянку.

Посилаючись на те, що договір оренди землі, укладений 01 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ФГ «Дінекс-Агро» щодо земельної ділянки, яка на відповідній правовій підставі перебуває у користуванні позивача, ФГ «Стоянов А. А.» просило визнати недійсним вказаний договір оренди та скасувати його державну реєстрацію.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 березня 2017 року позов ФГ «Стоянов А. А.» задоволено.

Визнано недійсним договір оренди від 01 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ФГ «Дінекс-Агро» щодо земельної ділянки загальною площею 2,64 га.

Скасовано державну реєстрацію права оренди від 01 вересня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Дінекс-Агро» щодо земельної ділянки загальною площею 2,64 га.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на момент підписання оскаржуваного договору оренди землі та його подальшої державної реєстрації був чинним договір оренди землі від 04 січня 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ФГ «Стоянов А. А.», строк дії якого триває до 04 січня 2021 року, у зв`язку із чим оспорюваним правочином порушено права та охоронювані законом інтереси ФГ «Стоянов А. А.».

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2017 року апеляційну скаргу ФГ «Дінекс-Агро» задоволено. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 березня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що укладений між ОСОБА_2 та ФГ «Стоянов А. А.» договір оренди земельної ділянки від 04 січня 2011 року, всупереч вимогам Закону України «Про оренду землі» не було зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому він не набув чинності, що свідчить про відсутність, передбачених частиною першою статті 203, частиною першою статті 215 ЦК України, підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01 вересня 2014 року, укладеного між відповідачами.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У липні 2017 року ФГ «Стоянов А. А.» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позову, помилково виходив з того, що позивач не набув статусу орендаря за укладеним між ним та ОСОБА_2 договором оренди земельної ділянки від 04 січня 2011 року, оскільки права та обов`язки орендаря він набув у момент укладення договору оренди. Крім того, суд апеляційної інстанції, залишив поза увагою, що починаючи з 01 січня 2013 року чинне законодавство не пов`язує укладення договорів оренди землі з моментом їх державної реєстрації, з огляду на внесені зміни до частини третьої статті 640 ЦК України та виключення положень статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі», а тому договір оренди земельної ділянки (укладений та підписаний до 2013 року, але не зареєстрований) між позивачем та ОСОБА_2 набув чинності після досягнення його сторонами згоди з усіх істотних умов, його підписання та з моменту скасування вимоги закону про обов`язкову державну реєстрацію вказаних договорів, тобто набрав чинності з 01 січня 2013 року.

Узагальнені доводи заперечення на касаційну скаргу

У вересні 2017 року ФГ «Дінекс-Агро» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, у яких, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу відхилити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, зазначаючи,що підписаний між позивачем та ОСОБА_2 договір оренди не зареєстрований у встановленому законом порядку, не набрав чинності, а відтак перебіг строку його дії не розпочався.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 500/2830/16-ц з Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області. Зупинено виконання рішення апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Указану справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_2 належить земельна ділянка загальною площею 2,64 га, кадастровий номер 5122084500:01:001:0358, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новопокровської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області

04 січня 2011 року між ОСОБА_2 та ФГ «Стоянов А. А.» укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого передбачалась передача відповідачем у строкове платне користування позивачу спірної земельної ділянки.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що договір укладено строком на 10 років, починаючи з часу його державної реєстрації.

У пункті 6.1 договору сторони погодили, що земельна ділянка передається в оренду згідно з актом приймання-передачі, який оформлюється у строк не пізніше семи днів з моменту державної реєстрації цього договору.

Відповідно до пункту 15.1 цей договір набирає чинності після підписання сторонами і його державної реєстрації.

Державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки, укладеного 04 січня 2011 року між ОСОБА_2 та ФГ «Стоянов А. А.», не проведено.

01 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ФГ «Дінекс-Агро» укладений договір оренди землі, предметом якого є належна відповідачу на праві власності земельна ділянка загальною площею 2,64 га, кадастровий номер 5122084500:01:001:0358, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новопокровської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області.

Згідно витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договір оренди землі від 01 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ФГ «Дінекс-Агро», був зареєстрований 18 вересня 2015 року за № 24706181.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ФГ «Стоянов А. А.» на рішення апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У частині другій статті 125 ЗК України вказано, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Вимога про те, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, передбачена у частині другій статті 126 ЗК України.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

У статті 13 Закону № 161-XIV надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 Закону № 161-XIV).

Згідно зі статтею 18 Закону № 161-XIV договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 Закону № 161-XIV передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Момент укладення договору визначено у статтях 638 640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізу ЦК України можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі.

Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону № 161-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Верховний Суд України вказував, що поняття «момент укладення договору» та «момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки» різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

У ЦК України передбачено як визначення строку, так і початку перебігу строку та його закінчення.

Статтею 252 ЦК України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 ЦК України).

Переважна більшість правовідносин, які урегульовані нормами цивільного законодавства, є відносинами, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та нормальна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків.

Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків.

Це загальне правило закріплено у статті 631 ЦК України, зокрема що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Разом з тим, у частині третій вказаної статті обумовлено, що сторони можуть установити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.

У спеціальному Законі № 161-XIV вказано, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18).

Можна зробити висновок, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства.

Разом з тим, якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом № 161-XIV, який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації.

Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України, у редакції, яка була чинною як на час укладення договору оренди земельної ділянки між ОСОБА_2 та ФГ «Стоянов А. А.», визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 332/1178/17 (провадження № 14-338цс19).

Установивши, що державна реєстрація договору оренди земельної ділянки від 04 січня 2011 року, укладеного між ФГ «Стоянов А. А.» і ОСОБА_2 у державних органах земельних ресурсів проведена не була, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що зазначений договір не набрав чинності та не породжує для позивача прав орендаря, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 01 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ФГ «Дінекс-Агро», який зареєстровано у встановленому законом порядку.

Суд апеляційної інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановили обставини справи та застосував норми матеріального права, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що підписаний між ОСОБА_2 та позивачем договір оренди земельної ділянки (укладений, підписаний до 2013 року, але не зареєстрований) є укладеним та набрав чинності після досягнення згоди з усіх його істотних умов та його підписання сторонами (стаття 638 ЦК України), суперечать наведеним вище нормам, якими передбачено обов`язкову державну реєстрацію договору оренди землі.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Оскільки оскаржуване рішення апеляційного суду залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2017 року було зупинено виконання рішення апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2017 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фермерського господарства «Стоянов А. А.» залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун