№ 500/3199/16-ц - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 500/3199/16-ц

провадження № 61-17458 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

представник відповідача - адвокат Яковенко Ольга Миколаївна,

третя особа - державний нотаріус Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області Черненко Світлана Михайлівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Яковенко Ольги Миколаївни, на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 червня

2018 року у складі судді Бурнусуса О. О. та постанову Одеського апеляційного суду

від 12 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Вадовської Л. М.,

Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , правонаступником якої

є ОСОБА_1 , звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області Черненко С. М., про визнання заповіту, складеного від імені ОСОБА_4 16 травня 2012 року, посвідченого державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області, зареєстрованого в реєстрі за № 3-638, недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина, яка складається з 1/2 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 були: дружина ОСОБА_2 , донька ОСОБА_1 та донька

ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_2 фактично прийняла спадщину шляхом спільного проживання зі спадкодавцем, а ОСОБА_1 - шляхом звернення до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Вказували, що листом державного нотаріуса Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області від 19 квітня 2016 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку із тим, що ОСОБА_4 залишив заповіт на все своє майно ОСОБА_3 , про існування якого їм не було відомо. Зазначений заповіт позивачі вважали недійсним, оскільки згідно з витягу з карти стаціонарного хворого ОСОБА_4 протягом 15 років страждав на атеросклероз сосудів головного мозку, хворобу Паркінсона, судинну енцефалоптію 3 ст., нечіткий психопатологічний синдром. Унаслідок цих захворювань у ОСОБА_4 були часті зорові галюцинації і порушена пам`ять, а тому він був дезорієнтований в часі, не розумів що відбувається.

Ураховуючи викладене та захворювання, на які страждав померлий ОСОБА_4 , позивачі вважали, що при складенні заповіту ОСОБА_4 не в повній мірі усвідомлював свої дії та не міг керувати ними, у зв`язку з чим просили суд їх позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої, апеляційної інстанцій

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 червня

2018 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_4 16 травня 2012 року, посвідчений державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області, зареєстрований в реєстрі за № 3-638.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, дослідивши та оцінивши всі надані сторонами докази, взяв до уваги не лише показання свідків, які однозначно дали показання, що останні 5 років до смерті спадкодавець ОСОБА_4 сильно хворів і не впізнавав своїх сусідів, не розумів значення своїх дій і не міг ними керувати, а й взяв до уваги висновок експерта бюро судово-медичних експертиз

від 21 грудня 2017 року за № 164, яким встановлено, що ОСОБА_4 з урахуванням захворювань, на які він страждав на момент вчинення заповіту, а саме 16 травня 2012 року, за своїм психічним станом не міг віддавати звіт у своїх діях, вчинках, усвідомлювати їх і керувати ними. Отже, волевиявлення заповідача не було вільним.

Суд керувався, зокрема, положеннями статей 203 215 225 1257 ЦК України.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 лютого 2020 року у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачки ОСОБА_2 залучено до участі у справі в якості її правонаступника її доньку ОСОБА_1 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення міськрайонного суду

від 07 червня 2018 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції мотивував своє судове рішення тим, що суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, належним чином дослідив і оцінив всі докази.

Крім того, судом апеляційної інстанції ухвалою від 18 грудня 2020 року за клопотанням представника ОСОБА_3 призначено повторну посмертну судово-психіатричну експертизу, яка не була проведена по незалежним від заявника, суду і експертів причинам. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 31 травня 2023 року у справі за клопотанням представника ОСОБА_3 знову призначено повторну посмертну судово-психіатричну експертизу, проте, остання також не була проведена по причині несплати витрат на її проведення, про що заявник була належним чином повідомлена через свого представника адвоката Чепеля О. І. Ухвалою апеляційного суду від 12 листопада 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про ще раз призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи було відмовлено, так як порушувалися розумні строки розгляду справи і враховано поведінку заявника.

Апеляційний суд зазначив, що відповідачка не надала доказів, які би спростовували висновки районного суду та обґрунтованість позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Яковенко О. М., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 червня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 січня 2025 року клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Яковенко О. М., про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено й поновлено цей строк, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 500/3199/16-ц із Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської областіта надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2025 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Яковенко О. М., про розгляд справи за участю сторін відмовлено, справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та інші звернення

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Яковенко О. М., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Суди вибірково надавали оцінку окремим доказам та залишили поза увагою інші докази, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи та правильного вирішення спору, тому не дотрималися вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Судами не враховано правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Суди, визнаючи заповіт недійсним, взяли до уваги лише висновок посмертної судової-психіатричної експертизи та показання свідків, викрививши їх значення, без урахування інших доказів, які були надані, відмовили у призначені повторної експертизи та проігнорували презумпцію психічного здоров`я фізичної особи, всупереч правових висновків Верховного Суду щодо застосування статті 225 ЦК України та знехтували принципом рівності сторін у цивільному процесі.

Судом апеляційної інстанції не було допитано свідка ОСОБА_5 , відмовлено у призначені повторної експертизи, а також відмовлено у доступі до правосуддя, оскільки відмовлено у проведенні засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2025 року пояснення представника ОСОБА_3 - адвоката Яковенко О. М., на нею же подану касаційну скаргу, повернуто заявникові без розгляду.

24 березня 2025 року до Верховного Суду повторно надійшли пояснення

від представника ОСОБА_3 - адвоката Ступак А. Ю., до касаційної скарги, які подані, як доповнення до касаційної скарги поза межами строку.

Особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження (частина перша статті 389 ЦПК України). Оскільки додаткові пояснення, які по суті є доповненням касаційної скарги, подані поза межами строку на касаційне оскарження, то право на вчинення такої процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України).

З огляду на зазначене колегія суддів залишає наведені вище додаткові пояснення без розгляду (див.: пункти 50-53 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, провадження № 14-680цс19; пункти 45-51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року

у справі № 911/952/22, провадження № 12-79гс23).

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 березня 2025 року відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Мітюченко А. С., на касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Яковенко О. М., визнано неподаним та повернуто заявникові.

18 березня 2025 року до Верховного Суду надійшов повторно відзив представника

ОСОБА_1 - адвоката Мітюченко А. С., просить поновити строк та прийняти. Оскільки правових підстав для цього немає, колегія суддів також залишає їх без розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 17 січня 2015 року, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на спадкове майно, до складу якої входить 1/2 частина квартири

АДРЕСА_1 .

Відповідно до заповіту від 16 травня 2012 року, посвідченого державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області, зареєстрованого за № 3-638, ОСОБА_4 усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що на день смерті буде йому належати

і на що за законом він матиме право, заповів своїй доньці ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно з висновком експерта бюро судово-медичних експертиз від 21 грудня

2017 року за № 164, встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за життя і безпосередньо на момент укладення оспорюваного заповіту, а саме на 16 травня 2012 року, страждав на наступні захворювання: церебро-васкулярною хворобою, атеросклерозом судин головного мозку, хворобою Паркінсона, тремтливо-ригідною формою 5 ст. за класифікацією Хен і Ярі, судинною енцефалопатією 3 ст., судинною деменцією, вираженим психоорганічним синдромом. ОСОБА_4 страждав вказаними захворюваннями з 2000 року.

До 2009 року обслуговував себе самостійно, а з 2011 року повністю втратив здатність до самообслуговування. На момент складення заповіту (16 травня

2012 року) у ОСОБА_4 відзначалося порушення психічних функцій у вигляді розладу самосвідомості, розладу мислення, вираженого зниження пам`яті, розладів

у емоційній і вольовій сфері. Таким чином, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з урахуванням захворювань, на які він страждав на момент вчинення заповіту, а саме на 16 травня 2012 року за своїм психічним станом не міг віддавати звіт у своїх діях, вчинках, усвідомлювати їх і керувати ними (т. 1, а. с. 164-178).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) Застосування судами норм

права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) Судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

3) апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Яковенко О. М., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Судами встановлено, що згідно з свідоцтва про право особистої власності на житло від 08 липня 1997 року за № 496 ОСОБА_4 та ОСОБА_2 належала квартира, розташована за адресою:

АДРЕСА_1 .

На підставі розпорядження Ізмаїльського міського голови «Про перейменування вулиць, провулків та проспекту в м. Ізмаїл Одеської області» від 19 лютого 2016 року за № 57р, вулицю Радянської міліції перейменовано у вулицю Михайлівську.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на спадкове майно, до складу якої входить 1/2 частина квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до вимог статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Пунктом 1 частини першої статті 1234 ЦК України визначено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Частиною першою статті 1241 ЦК України передбачено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

До осіб, які мають право на обов`язкову частку незалежно від змісту заповіту після смерті ОСОБА_4 відповідно до статті 1241 ЦК України є його дружина

ОСОБА_2 , оскільки на час відкриття спадщини була непрацездатною.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Після смерті спадкодавця ОСОБА_2 фактично вступила у спадщину шляхом спільного проживання зі спадкодавцем, а ОСОБА_1 - шляхом звернення до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Листом державного нотаріуса Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області від 19 квітня 2016 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку із тим, що ОСОБА_4 залишив заповіт на все своє майно посвідчений Ізмаїльською державною нотаріальною конторою Одеської області 16 травня 2012 року за № 3-638 на користь іншого спадкодавця, який прийняв спадщину шляхом подачі до Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області заяви про прийняття спадщини за заповітом.

Відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03 березня 2004 року за N 283/8882 на бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках. Присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: нотаріус; особи, на користь яких складено заповіт; члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особу свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

У судовому засіданні судом першої інстанції встановлено, що особи, вказані у оспореному заповіті у якості свідків, померли і тому допитати їх в судовому засіданні з обставин складення заповіту та з метою встановлення вільного волевиявлення заповідача є неможливим.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частиною другою статті 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Вимоги щодо форми та змісту заповіту встановлені статтею 1247 ЦК України.

Так, цією нормою Кодексу визначено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 207 ЦК України якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Заповіт є одностороннім правочином, а тому він повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Системний аналіз норм ЦК України свідчить, що відповідно до частини другої

статті 1257 ЦК України виключно підстави недійсності правочину, визначені у

статті 225, статті 231 ЦК України, зумовлюють те, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.

Відповідно до статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила цієї статті ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

З метою визначення психічного стану заповідача на момент складання заповіту

від 16 травня 2012 року судом за заявою представника позивачів ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 травня 2017 року у цій справі була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза.

Згідно з висновком експерта бюро судово-медичних експертиз від 21 грудня

2017 року за № 164, встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за життя і безпосередньо на момент укладення оспорюваного заповіту, а саме на 16 травня 2012 року страждав на наступні захворювання: церебро-васкулярною хворобою, атеросклерозом судин головного мозку, хворобою Паркінсона, тремтливо-ригідною формою 5 ст. за класифікацією Хен і Ярі, судинною енцефалопатією 3 ст., судинною деменцією, вираженим психоорганічним синдромом. ОСОБА_4 страждав вказаними захворюваннями з 2000 року.

До 2009 року обслуговував себе самостійно. З 2011 року повністю втратив здатність до самообслуговування. На момент складання заповіту 16 травня 2012 року у

ОСОБА_4 відзначалося порушення психічних функцій у вигляді розладу самосвідомості, розладу мислення, вираженого зниження пам`яті, розладів у емоційній і вольовій сфері. Таким чином, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з урахуванням захворювань, на які він страждав на момент вчинення заповіту, а саме 16 травня 2012 року за своїм психічним станом не міг віддавати звіт у своїх діях, вчинках, усвідомлювати їх і керувати ними.

Крім того, при розгляді справи в суді першої інстанції був допитаний лікар-невропатолог ОСОБА_6 , який лікував хворого ОСОБА_4 , підтвердив його хворобливий стан, який прогресував.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що ОСОБА_4 з урахуванням захворювань, на які він страждав на момент вчинення заповіту, а саме 16 травня 2012 року за своїм психічним станом не міг віддавати звіт у своїх діях, вчинках, усвідомлювати їх і керувати ними.

Посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції відповідних правових висновків Верховного Суду, а також інших наданих доказів, крім висновку експертизи, є безпідставними.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України: від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12, від 28 вересня

2016 року № 6-1531цс16, та у постановах Верховного Суду: від 14 листопада

2018 року у справі № 359/3849/14-ц (провадження № 61-5896св18),від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18),

від 02листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19).

Аналогічний правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Посилання касаційної скарги на те, що судом апеляційної інстанції не було допитано свідка ОСОБА_5 , відмовлено у призначені повторної експертизи, а також відмовлено у доступі до правосуддя, оскільки відмовлено у проведенні засідання в режимі відеоконференції, є безпідставними.

Так, відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Верховний Суд зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Учасники справи зобов`язані подавати всі наявні в них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що об`єктивно мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.

Апеляційний суд вірно виходив із норм процесуального права щодо допиту свідка. Більше того, суд апеляційної інстанції двічі призначав повторну судово-психіатричну експертизу, остання з яких не була проведена з вини саме заявника.

У суді апеляційної інстанції безпосередньо приймала участь ОСОБА_3 , її представник - адвокат Чепелєв О. І. у суді здійснював її захист, подавав клопотання тощо, тому доступ до суду порушено не було.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновки, які обґрунтовано викладені в оскаржуваних судових рішеннях, правильне застосовування судами норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та суду апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 141 400 402 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Яковенко Ольги Миколаївни, залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 червня

2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець