ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2022 року
м. Київ
справа № 500/498/21
адміністративне провадження № К/9901/16859/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №500/498/21
за адміністративним позовом Тернопільської міської ради до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Тернопільської міської ради на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року (прийняту суддею Баранюк А.З.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Сеника Р.П., суддів Судової-Хомюк Н.М., Хобор Р.Б.,)
У С Т А Н О В И В :
І. СУТЬ СПОРУ
1. 04 лютого 2020 року Тернопільська міська рада звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), в якому просила:
- визнати бездіяльність протиправною Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) та його держаних виконавців у виконавчому провадженні ВП №62995581, що виражається у неприйнятті постанови про закінчення виконавчого провадження;
- зобов`язати Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) та його держаних виконавців винести постанову про закінчення виконавчого провадження у виконавчому провадженні ВП №62995581 з підстав визначених пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".
ІI. ОЦІНКА СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
2. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
3. На виконання ухвали судді про залишення позовної заяви без руху, позивачем 12 лютого 2021 року подано до суду заяву про поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду.
4. В обґрунтування поважності причин його пропуску позивач вказав на те, що у зв`язку із відсутністю затвердженого кошторису на 2021 рік, перевідкриття бюджетних рахунків на поточний рік, та в подальшому накладення державною виконавчою службою арешту на рахунки Тернопільської міської ради пов`язаного із стягненням виконавчих зборів з виконання виконавчого листа №500/642/20 від 25 серпня 2020 року , міська рада не мала можливості здійснити оплату судового збору, і як наслідок, подати адміністративний позов та заяву про забезпечення позову разом із документами про сплату судового збору у строк зазначений в ухвалі Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року про залишення без руху. Зазначbd, що оплата судових зборів за подання даного адміністративного позову та заяви про забезпечення позову стала можливою та була здійснена 04 лютого 2021 року, через що Тернопільською міською радою подано вищевказані позов та заяву саме 04 лютого 2021 року.
5. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року у справі №500/498/21 повернуто позовну заяву.
6. Ухвалу суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на судове рішення апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі позивач зазначав, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначив, що предметом позову є бездіяльність відповідача, а відносно бездіяльності не можуть бути встановлені строки, оскільки поняття бездіяльності немає закінченого строку, воно є таким, що продовжується.
7. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року про повернення позовної заяви, залишено без змін.
8. Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, станом на 19 січня 2021 року позивачу було відомо про те, що державним виконавцем не було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №62995581.
IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
9. У поданій касаційній скарзі скаржник з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
10. В обґрунтування касаційної скарги позивач вказав, що предметом позову є бездіяльність відповідача, а відносно бездіяльності не можуть бути встановлені строки, оскільки поняття бездіяльності немає закінченого строку, воно є таким, що продовжується.
11. Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі №500/498/21 стало оскарження судових рішень зазначених у частині 2 статті 328 КАС України та посилання скаржника у касаційній скарзі на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права.
12. Відповідач відзивів на касаційну скаргу не подав, клопотань процесуального характеру від нього також не надходило.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
13. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
14. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині другій статті 328 КАС України, та посилання позивача на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
15. У справі, що розглядається, позивач звернулася до суду з позовом про визнання бездіяльність протиправною Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) та його держаних виконавців у виконавчому провадженні ВП №62995581, що виражається у неприйнятті постанови про закінчення виконавчого провадження; зобов`язання Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) та його держаних виконавців винести постанову про закінчення виконавчого провадження у виконавчому провадженні ВП №62995581 з підстав визначених пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".
16. Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, станом на 19 січня 2021 року позивачу було відомо про те, що державним виконавцем не було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №62995581.
17. Верховний Суд, погоджується з указаним висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
18. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 грудня 2020 року у зв`язку із самостійним виконанням рішення суду в адміністративній справі №500/642/20 від 25 серпня 2020 року, Тернопільською міською радою було подано до відповідача заяву про закінчення виконавчого провадження ВП №62995581 на підставі пункту дев`ятого частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".
19. 04 січня 2020 року державним виконавцем винесено вимогу, у якій він просив надати роз`яснення з приводу другого пункту рішення Тернопільської міської ради від 18 грудня 2020 року №8/2/135, на виконання якої 14 січня 2021 року державному виконавцю було вручено лист у якому позивач виклав аргументи стосовно прийнятого рішення та повторно просив винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №62995581.
20. Судами встановлено, що позивачем 29 січня 2021 року було подано до суду позовну заяву про скасування постанови про накладення штрафу від 18 січня 2021 року винесеної в рамках виконавчого провадження ВП №62995581. В подальшому рішенням суду, яке набрало законної сили, було відмовлено у задоволенні позову Тернопільської міської ради.
21. Позивачем не заперечується, що станом на 19 січня 2021 року йому було відомо про те, що державним виконавцем не було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №62995581 оскільки, ним було отримано постанови про накладення штрафу від 18 січня 2021 року винесеної в рамках цього ж виконавчого провадження.
22. Однак з позовною заявою у цій справі позивач звернувся лише 04 лютого 2021 року.
23. В обґрунтування поважності причин пропуску строку позивач в суді першої інстанції вказав на те, що у зв`язку із відсутністю затвердженого кошторису на 2021 рік, перевідкриття бюджетних рахунків на поточний рік, та в подальшому накладення державною виконавчою службою арешту на рахунки Тернопільської міської ради пов`язаного із стягненням виконавчих зборів з виконання виконавчого листа №500/642/20 від 25 серпня 2020 року , міська рада не мала можливості здійснити оплату судового збору, і як наслідок, подати адміністративний позов та заяву про забезпечення позову разом із документами про сплату судового збору у строк зазначений в ухвалі Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року про залишення без руху. Зазначив, що оплата судових зборів за подання даного адміністративного позову та заяви про забезпечення позову стала можливою та була здійснена 04 лютого 2021 року, через що Тернопільською міською радою подано вищевказані позов та заяву саме 04 лютого 2021 року. Також скаржник в суді апеляційної інстанції та в касаційній скарзі зазначає, що бездіяльність виконавця, посадових осіб ДВС є триваючим правопорушенням, у зв`язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається.
24. З матеріалів адміністративної справи вбачається, що спір у цій справі виник у відносинах з приводу дій державної виконавчої служби.
25. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
26. Аналогічні строки оскарження установлені частиною п`ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
27. У цьому контексті строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
28. Законодавець визнав строк у десять днів достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
29. Обумовлений строк звернення до адміністративного суду обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
30. Водночас порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.
31. Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом десяти днів від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
32. В обумовлено аспекті «день, коли особа дізналася про порушення свого права» - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
33. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).
34. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
35. Отже, законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
36. Також порівняльний аналіз словоформ «дізналася» і «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
37. Як вже було зазначено, станом на 19 січня 2021 року позивачу було відомо про те, що державним виконавцем не було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №62995581 оскільки, ним отримано постанову про накладення штрафу від 18 січня 2021 року винесеної в рамках цього ж виконавчого провадження.
38. Однак з позовною заявою, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії позивач звернувся лише 04 лютого 2021 року.
39. Отже, наведене свідчить про звернення позивача з даним позов з порушенням строку звернення до адміністративного суду, встановленого статті 287 КАС України.
40. Що стосується доводів скаржника про накладення державною виконавчою службою арешту на його рахунки та відсутність затвердженого кошторису на 2021 рік, як обґрунтування поважності пропуску строку, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
41. Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п`ятої цієї статті).
42. Отже, наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку звернення до суду.
43. Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.
44. Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.
45. Такі положення наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.
46. Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов`язків.
47. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
48. Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
49. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, по заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
50. Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку оскарження з поважних причин.
51. У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.
52. За змістом частини першої статті 121 КАС України пропущений процесуальний строк, встановлений законом, суд може поновити за заявою учасника справи, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
53. У цьому контексті під «поважними причинами» слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
54. Одночасно з цим, причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
55. Загалом правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин: вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
56. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
57. Зрештою право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
58. Верховний Суд констатує, що позивач звертаючись до суду пропустив строк за відсутності наявності об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо звернення до суду у строк встановлений процесуальним законом.
59. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для повернення позову, правильно і повно встановили обставини справи та ухвалили судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
60. Що стосується доводів касаційної скарги про те, що апеляційний суд, проігнорував висновок викладений в постанові Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі №175/3995/17-ц суд касаційної інстанції вважає їх необґрунтованими, оскільки правовідносини у вказаній справі та у справі, що розглядається не є тотожними.
62. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VІ. Судові витрати
63. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Тернопільської міської ради залишити без задоволення.
Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року у справі №500/498/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіО.В. Калашнікова М.В. Білак О.А. Губська