Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 500/5692/16-ц

провадження № 61-21301св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 червня 2018 року у складі судді Швеця В. М. та постановуОдеського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у складі колегії суддів Дрішлюка А. І., Черевка П. М., Драгомерецького М. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позов мотивовано тим, що 02 листопада 2009 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 в борг 50 000 доларів США строком на 4 роки до 02 листопада 2013 року, про що було складено дві розписки: на 20 000 та на 30 000 доларів США відповідно.

У встановлений строк відповідач кошти не повернув, тому ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення та доповнення позовних вимог, просив стягнути з відповідача борг у сумі 1 279 000 грн, яку ним розраховано виходячи зі встановленого Національним банком України курсу 25,58 грн за 1 долар США, 3 відсотки річних за прострочення повернення боргу в сумі 191 850 грн та моральну шкоду, розмір якої ним оцінено у 125 000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 червня 2018 року, залишеним без змін постановоюОдеського апеляційного суду від 19 червня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване безгрошовістю написаних у жовтні 2016 року ОСОБА_2 розписок із вказівкою у них на минулу дату, копії яких ОСОБА_1 додав до позовної заяви, що свідчить про відсутність між сторонами боргових зобов`язань за розписками від 02 листопада 2009 року на 20 000 та 30 000 доларів США.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відповідності до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

20 грудня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 січня 2020 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Петров Є. В., Сердюк В. В., Фаловська І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована ненаданням судами попередніх інстанцій належної оцінки наявним у справі доказам, що призвело до ухвалення безпідставних та необґрунтованих рішень про відмову у задоволенні позову.

Позивач звертає увагу на наявні у матеріалах справи копії розписок, оригінали яких ним також надавались для огляду у суді першої інстанції, які беззаперечно вказують на існування у відповідача грошового зобов`язання перед ним.

Вказує, що його позовні вимоги не стосуються виконання відповідачем вимог, які виникли на підставі розписки на 50 000 доларів США, натомість підставою для звернення ОСОБА_1 із цим позовом до суду є неповернення ОСОБА_2 боргу, що підтверджується написаними ним розписками на 20 000 та 30 000 доларів США.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшло заперечення на касаційну скаргу від ОСОБА_2 із посиланням на необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій, прийнятих у відповідності до вимог процесуального права та із правильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідач також зазначає, що непризначення місцевим судом судової технічної експертизи боргових розписок від 02 листопада 2009 року на 20 000 та 30 000 доларів США з метою встановлення давності їх написання, пояснюється відмовою позивача надати суду їх оригінали. При цьому клопотань про призначення відповідної експертизи до суду першої та апеляційної інстанцій самим позивачем не подавалось.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Під час розгляду справи місцевим судом установлено, що 02 листопада 2009 року ОСОБА_2 отримав в борг від позивача ОСОБА_1 50 000 доларів США строком на 1 рік. Разом із цим, згідно доданих до позовної заяви копій розписок від 02 листопада 2009 року, ОСОБА_1 на строк 4 роки отримав 20 000 та 30 000 доларів США.

Звертаючись із цим позовом до суду, ОСОБА_1 посилався на невиконання ОСОБА_2 грошових зобов`язань, що виникли в нього із написанням розписок від 02 листопада 2009 року про отримання ним в борг 20 000 та 30 000 доларів США відповідно.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від відповідача виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною другою статті 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів закріплена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 24 лютого 2016 року в справі № 6-50цс16.

Оспорити договір позики з тих підстав, що грошові кошти насправді не одержані або одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором, відповідно до статті 1051 ЦК України вправі позичальник.

У разі дотримання письмової форми договору оспорювання його за безгрошовістю не може ґрунтуватись на свідченнях свідків, проте, закон не містить заборони щодо обґрунтування заперечень позичальника іншими належними доказами.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив із того, що додані позивачем до позовної заяви копії розписок від 02 листопада 2009 року, згідно яких відповідач отримав 20 000 та 30 000 доларів США, оригінали яких надавались позивачем для огляду під час судового засідання, насправді були написані в жовтні 2016 року (тобто минулою датою) та без передачі грошей. На підставі наведеного, судом зроблено висновок про те, що між сторонами не виникли боргові зобов`язання. Водночас оскаржуване рішення суду першої інстанції не містить посилань на відповідні докази, в результаті надання належної оцінки яким суд вказав на відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, не усунув допущені районним судом порушення: неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не перевірив належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, кожного окремо і у взаємному їх зв`язку у сукупності, не встановив правову природу відносин, що виникли між позивачем та відповідачем, що також свідчить про передчасність його висновку щодо недоведеності позовних вимог.

Так, оцінюючи правомірність постановлених у справі судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди зобов`язані власні процесуальні дії належним чином мотивувати, враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися виключно на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, а обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов`язковим за таких обставин та за таких умов.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання названого принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з`ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до місцевого суду.

При новому розгляді суду також необхідно визначитись зі змістом позовних вимог та встановити, чи стосується предмету доказування розписка, на яку посилається відповідач, від 02 листопада 2009 року про отримання ним від позивача грошових коштів строком на 1 рік у сумі 50 000 доларів США.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 червня 2018 року та постановуОдеського апеляційного суду від 19 червня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький Є. В. Петров В. В. Сердюк І. М. Фаловська