ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2023 року

м. Київ

справа № 500/7831/21

провадження № К/990/24608/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Смоковича М. І.,

суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.,

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури, з участю третьої особи: Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 березня 2022 року (суддя Дерех Н. В.) і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 9 серпня 2022 року (судді: Гудим Л. Я., Довгополов О. М., Кузьмич С. М.) та

в с т а н о в и в:

1. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тернопільської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, в якому просив стягнути з Тернопільської обласної прокуратури 41315,32 грн. компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30 вересня 2021 року по день ухвалення судового рішення в сумі 32644,24 грн.

2. Обставини, які встановили суди попередніх інстанцій, стисло можна викласти так:

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 12 листопада 2020 року у справі № 819/936/16 скасував рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 2 липня 2020 року та прийняв постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнив; визнав протиправним і скасував пункт 2 наказу Генерального прокурора України «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» від 15 липня 2016 року №13дк; поновив ОСОБА_1 на посаді керівника Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області з 15 липня 2016 року; стягнув з Тернопільської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 350207,88 грн, без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Згідно з наказом Офісу Генерального прокурора від 27 вересня 2021 року №290к, ОСОБА_1 поновлений на посаді керівника Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області з 15 липня 2016 року. Підставою видання цього наказу зазначено заяву ОСОБА_1 , постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року у справі № 819/936/16.

Відповідно до наказу Офісу Генерального прокурора від 27 вересня 2021 року № 291к, керуючись статтею 9, пунктом 11 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ), вирішено вважати припиненими повноваження ОСОБА_1 на посаді керівника Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області з 16 грудня 2020 року у зв`язку із закінченням строку перебування на адміністративній посаді (пункт 1 частини другої статті 41 Закону № 1697-VII).

Згідно з наказом Тернопільської обласної прокуратури від 28 вересня 2021 року № 816к, керуючись пунктом 3 частини першої статті 11 Закону № 1697-VII, пунктами 3, 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ ОСОБА_1 звільнений з посади прокурора Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області та органів прокуратури з 29 вересня 2021 року у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 7 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII).

Відповідно до листа Тернопільської обласної прокуратури від 2 листопада 2021 року № 21-243вих.-21 посадовий оклад ОСОБА_1 за період з серпня 2020 року по 15 грудня 2020 року за посадою керівника місцевої прокуратури становив 8000,00 грн, а з 16 грудня 2020 року по серпень 2021 року за посадою прокурора місцевої прокуратури - 5660,00 грн.

Відповідно до довідки відділу кадрової роботи та державної служби обласної прокуратури станом на 29 вересня 2021 року ОСОБА_1 має 257 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

У вказаному листі зазначено, що при звільненні ОСОБА_1 з посади прокурора Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області та з органів прокуратури згідно з наказом керівника обласної прокуратури від 28 вересня 2021 року № 816к відділ фінансування та бухгалтерського обліку нарахував йому заробітну плату за 3 відпрацьованих дні (відповідно до табеля обліку використання робочого часу) та компенсацію щорічної відпустки за 257 календарних днів на загальну суму 13277,77 грн, з яких відраховано податок з доходів фізичних осіб (18 %) в сумі 2390,00 грн та військовий збір (1,5%) в сумі 199,17 грн. Тож загальна сума виплачених (перерахованих на картковий рахунок) ОСОБА_1 коштів склала 10688,60 грн. Одночасно ОСОБА_1 повідомили, що із загальної суми обов`язкових при звільненні виплат, розмір нарахованої йому компенсації за невикористані відпустки становив 12197,22 грн (з урахуванням обов`язкових платежів до бюджету). Зазначено також, що заробітна плата за період з серпня 2020 року по серпень 2021 року ОСОБА_1 не виплачувалася.

Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області листом від 8 грудня 2020 року №7-10-06/6121 повідомило Тернопільську обласну прокуратуру про те, що 8 грудня 2020 року списало з її реєстраційного рахунку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 липня 2016 року по 12 листопада 2020 року в сумі 350207,88 грн.

Крім того, як повідомила Тернопільська обласна прокуратура ОСОБА_1 нарахували: за серпень 2020 року - 6461,40 грн, за вересень 2020 року - 7107,54 грн, за жовтень 2020 року - 6784,47 грн, за листопад 2020 року (з 1 по 12 листопада 2020 року) - 2907,63 грн.

Відповідач у листі від 2 листопада 2021 року зазначив, що обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки ОСОБА_1 проведене відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки, у цьому випадку з 1 вересня 2020 року по 31 серпня 2021 року.

3. Позивач вважав, що компенсація за невикористані 257 календарних днів відпустки обчислена неправильно, у зв`язку з чим звернувся з цим позовом до суду.

Зауважив, що позаяк у період з 13 листопада 2020 року по серпень 2021 року він не працював та не отримував заробітної плати, його заробіток за цей період при обчисленні середньої заробітної плати відповідач не врахував. Отож середній заробіток обчислено лише з урахуванням виплат за період з 1 вересня по 12 листопада 2020 року та визначено в розмірі 47,46 грн (16799,64 грн (сумарний заробіток за період з 1 вересня по 12 листопада 2020 року) : 354 дні (кількість календарних днів за 12 місяців перед звільненням) = 47,46 грн). На переконання позивача, період, коли він не працював з вини роботодавця (у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про поновлення на посаді), відповідач включив в розрахунковий період при обчисленні середнього заробітку для виплати компенсації за невикористані відпустки, однак сумарний заробіток позивача за останні перед наданням відпустки 12 місяців обчислено неправильно: в порушення пункту 4 Порядку № 100 розрахунок за час, коли позивач не отримував заробітної плати, проведено не з установленого посадового (місячного) окладу, а за нульовою ставкою. Звернув увагу на те, що компенсація має обчислюватися на основі середньоденної заробітної плати 208,22 грн й розрахована таким чином сума за 257 календарних днів невикористаної відпустки становить 53512,54 грн, відповідно розмір недоплаченої компенсації становить 41315,32 грн.

Крім того, за наведених обставин позивач вважав також, що є підстави для застосування положень статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та стягнення з відповідача середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку, починаючи з 30 вересня 2021 року (наступного дня після звільнення) по день ухвалення відповідного судового рішення. За розрахунками позивача, стягненню з цієї підстави підлягає 32644,24 грн.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій

4. Тернопільський окружний адміністративний суд рішенням від 29 березня 2022 року (яке Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 9 серпня 2022 року залишив без змін) відмовив у задоволенні позовних вимог.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позаяк ОСОБА_1 звільнений з 29 вересня 2021 року, то для виплати компенсації за невикористані відпустки відповідач правомірно врахував період з 1 вересня 2020 року по 31 серпня 2021 року, тобто останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати цієї компенсації. Цей період охоплював також вимушений прогул, тож обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпустки має здійснюватися з урахуванням суми, яку стягнено за рішенням суду за час вимушеного прогулу.

Цей суд зазначив також, що відповідач нарахував позивачеві: за вересень 2020 року - 7107,54 грн, за жовтень 2020 року - 6784,47 грн, за листопад 2020 року (з 1 листопада 2020 року по 12 листопада 2020 року) - 2907,63 грн (всього 16799,64 грн). Та додав, що інших фактів виплати середнього заробітку на користь ОСОБА_1 за період з 13 листопада 2020 року по 31 серпня 2021 року не встановив.

За рішенням суду, відповідач правомірно розрахував компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період з 1 вересня 2020 року по 31 серпня 2021 року на основі заробітку в сумі 16799,64 грн (16799,64 грн/354 календарних дні = 47,46 грн. (середньоденна заробітна плата). Відповідно, компенсація за 257 календарних днів невикористаної щорічної відпустки становить 12197,22 грн (47,46 грн х 257 = 12197,22 грн).

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що з позивачем провели повний розрахунок по заробітній платі при звільненні, у тому числі у повному обсязі виплатили компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки відповідно до вимог чинного законодавства й тому підстав для задоволення позовних вимог немає.

Касаційне оскарження

5. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Касаційну скаргу її автор подав з підстави, передбаченої у пункті 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з чим зазначив, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржених судових рішень застосували положення пунктів 3 і 4 Порядку № 100 без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 9 квітня 2020 року у справі № 540/426/19, від 29 травня 2020 року у справі № П/811/636/17, від 24 лютого 2021 року у справі № 818/1551/17, від 23 червня 2022 року у справі № 540/825/21.

Пояснив, що у період з 13 листопада 2020 року по серпень 2021 року (який охоплюється 12 місяцями для обчислення компенсації за невикористані відпустки) він не працював і не отримував заробітної плати (як можна зрозуміти, причиною цьому була затримка виконання судового рішення від 12 листопада 2020 року у справі № 819/936/16). Тому відповідач вирахував середній заробіток на основі виплат лише за вересень-листопад 2020 року (три місяці, які охоплюються розрахунковим періодом, за яким нараховується компенсація за невикористані дні відпусток) на загальну суму 16799,64 грн (спершу визначив середньоденну зарплату: 16799,64 грн/354 (кількість календарних днів за період з 1 вересня 2020 року по 31 серпня 2021 року) = 47,46 грн; відтак помножив середньоденну зарплату на кількість днів невикористаної відпустки).

Позивач переконує, що в період з 13 листопада 2020 року по серпень 2021 року він не працював та не отримував заробітної плати у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про поновлення на посаді, тому за цей період (дев`ять місяців) розрахунок мав здійснюватися - відповідно до пункту 4 Порядку № 100 - з установленого посадового (місячного) окладу, а не за нульовою ставкою, як це зробив відповідач. Дохід за три місяці не може братися до уваги як заробіток в інші місяці розрахункового періоду.

За розрахунками позивача, який наведений в касаційній скарзі, сумарний заробіток за 12 місяців перед виплатою компенсації становить 73709,64 грн, відповідно середньоденна заробітна плата - 208,22 грн, а розмір компенсації - 53512,54 грн. З уваги на виплачену суму, заборгованість відповідача становить 41315,32 грн.

6. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити оскаржені судові рішення без змін. Зауважив, що для обчислення компенсації за невикористані відпустки використав період з 1 вересня 2020 року по 31 серпня 2021 року, який охоплює також період вимушеного прогулу.

Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області 8 грудня 2020 року списало на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 липня 2016 року по 12 листопада 2020 року в сумі 350207,88 грн. Ці кошти розподілені ОСОБА_1 (почасти) так: за вересень 2020 року - 7107,54 грн, за жовтень 2020 року - 6784,47 грн, за листопад 2020 року (з 1 листопада по 12 листопада 2020 року) - 2907,63 грн (всього - 16799,64 грн). Додав також, що інших документів щодо стягнення середнього заробітку на користь ОСОБА_1 за період з 13 листопада 2020 року по 31 серпня 2020 року Тернопільська обласна прокуратура не отримувала і позивач таких не надав.

Зважаючи на те, що у розрахунковому періоді з 1 вересня 2020 року по 31 серпня 2021 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата у розмірі 16799,64 грн, то застосовувати положення пункту 4 норму Порядку № 100 для розрахунку компенсації невикористаної відпустки, як того просить позивач, в цій справі немає підстав.

Постанови Верховного Суду, які позивач зазначив як приклад для порівняння, на думку відповідача, стосуються правових ситуацій, які не є подібними до тієї, з якої виникли спірні правовідносини в цій справі. Тому, переконує відповідач, немає підстав для їхнього застосування.

Релевантні джерела права

7. Відповідно до частин першої-третьої статті 82 Закону № 1697-VII прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.

Прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Прокурору надаються додаткові та інші відпустки, передбачені законом.

8. Згідно із частиною першою статті 24 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

9. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 82 КЗпП України до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

За абзацом шостим пункту 2 Порядку № 100 час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку (абзац сьомий пункту 2 Порядку № 100).

10. Відповідно до абзаців першого, четвертого пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

11. Відповідно до абзаців третього, четвертого пункту 4 Порядку № 100 якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

12. Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

13. Відповідно д пункту 7 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Висновки Верховного Суду

14. В аспекті порушених в касаційній скарзі питань колегія суддів має відповісти на питання про те, чи відповідають висновки судів попередніх інстанцій - за описаних обставин справи - правовим висновкам Верховного Суду щодо обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, викладеним у перелічених вище судових рішеннях.

В одній зі справ, судове рішення в якій позивач зазначив як приклад для порівняння, - постанова від 23 червня 2022 року у справі № 540/825/21 - спір стосувався механізму (правил) обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки на основі установленого позивачеві посадового окладу (відповідно до відповідно до абзацу третього пункту 4 розділу III Порядку № 100) за ситуації, коли особа (позивач в тій справі) не отримував заробітної плати за 12 місяців, що передували місяцю її звільнення (у зв`язку з вимушеним прогулом, спричиненим незаконним звільненням).

Верховний Суд у постанові від 23 червня 2022 року у справі № 540/825/21 зазначив про те, що оскільки позивач (у тій справі) фактично відпрацював один робочий день 2 вересня 2020 року, то розрахунок компенсації за невикористані відпустки [правильно] проведений виходячи з розміру посадового окладу заступника прокурора області, який становив 8170,00 грн, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Зазначив також, що цей висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою в постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 818/1551/17.

15. У контексті обставин цієї справи ОСОБА_1 покликається на зазначену позицію Верховного Суду у зв`язку з тим, що у період з 13 листопада 2020 року (наступний день після ухвалення постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року у справі № 819/936/16, якою ОСОБА_1 поновлений на посаді з 15 липня 2016 року і на його користь стягнено середній заробіток за час вимушеного прогулу) до серпня 2021 року не працював, відповідно не отримував заробітної плати, тому за цей період - який охоплюється дванадцятимісячним розрахунковим періодом, за яким обчислюється компенсація за невикористані відпустки - розрахунок має проводитися з установленого йому посадового (місячного) окладу (пункт 4 Порядку № 100).

Як можна зрозуміти в обсязі з`ясованих обставин, причиною того, що позивач не працював і не отримував заробітної плати протягом зазначеного дев`ятимісячного періоду є те, що судове рішення щодо його поновлення фактично було виконане 27 вересня 2021 року (з виданням наказу Офісу Генерального прокурора від 27 вересня 2021 року № 290к), тому період з 13 листопада 2020 року по серпень 2021 року (позивач, нагадаємо, звільнений з 29 вересня 2021 року згідно з наказом Офісу Генерального прокурора від 28 вересня 2021 року № 816к) відповідач включив до розрахункового періоду, за яким обчислюватиметься компенсація за невикористані відпустки, як вимушений прогул.

Суди попередніх інстанцій встановили також, що з цих 12 місяців розрахункового періоду позивач отримав дохід за три місяці (вересень, жовтень, листопад 2020 року) на загальну суму 16799,64 грн, на основі якого відповідач - вважаючи, що зазначена сума і є виплатами за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки - визначив загальну суму, яка підлягає компенсації позивачу за 257 днів невикористаної відпустки.

Варто зауважити також, що виплати за вересень, жовтень, листопад 2020 року, про які написано вище, це частина коштів, які стягнені як середній заробіток за вимушений прогул на підставі постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року у справі № 819/936/16. Водночас суди попередніх інстанцій підкреслили, що інших компенсацій за період з 13 листопада 2021 року по серпень 2021 року позивачу не виплачували.

Таким чином вийшло, що всі 12 місяців (із розрахункового періоду вересень 2020 року - серпень 2021 року), включно з дев`ятьма місяцями з грудня 2020 року по серпень 2021 року (протягом яких позивач не мав заробітної плати) відповідач розглянув як цілісний (неподільний) період, протягом якого позивач мав дохід (16799,64 грн), за яким й має визначатися розмір компенсації за невикористані відпустки.

17. На думку колегії суддів, такий підхід суперечить існуючій позиції Верховного Суду щодо застосування пунктів 3, 4 Порядку № 100, про яку згадується вище. Колегія суддів виходить з того, що виплати, які включаються у розрахунок середньої заробітної плати, пов`язуються з періодом, за який вони виплачені.

У період з грудня 2020 року по серпень 2021 року (із загального розрахункового періоду вересень 2020 року - серпень 2021 року) позивач взагалі не мав виплат, тож якщо кількість днів цього періоду мають враховуватися при розрахунку середньоденної заробітної плати (а ті потім - для обчислення суми компенсації невикористаних відпусток), то в такому разі цей розрахунок має базуватися (щодо позивача) на посадовому окладі (відповідно до кількості місяців розрахункового періоду).

Іншими словами, оскільки у розрахунковому періоді (12 місяців, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки), як встановлено у справі, позивач отримував дохід тільки у трьох місяцях, а протягом решти дев`яти - ні, то щодо цих останніх - розрахунки мали б провадитися з установленого йому посадового (місячного) окладу, відтак сумуватися з доходом, отриманим за [інші] три місяці. З отриманого сумарного заробітку далі обчислюється середньоденна заробітна плата та середня заробітна плата для виплати компенсації за невикористані відпустки (пункт 7 Порядку № 100).

Суди першої і апеляційної інстанцій при вирішенні цього спору застосували положення пунктів 3, 4 Порядку № 100, не зваживши на позицію Верховного Суду з цього приводу, що призвело, на думку колегії суддів, до помилкових висновків за наслідками розгляду справи.

18. Відповідно до частин першої, другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

19. З уваги на наведене, позаяк для правильного вирішення спору потрібно встановити додаткові обставини (як-от посадовий (місячний) оклад позивача за займаною ним посадою у розрахунковому періоді), відтак обчислити середню заробітну плату за правилами Порядку № 100, а також вирішити похідну позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30 вересня 2021 року, у задоволенні якої суди попередніх інстанцій відмовили з уваги на те, що відсутня заборгованість щодо виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, колегія суддів дійшла висновку, що є підстави - у значенні частини другої статті 353 КАС України - для скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, під час якого потрібно зважити на мотиви суду касаційної інстанції як у цій справі, так і в постановах від 24 лютого 2021 року у справі № 818/1551/17, від 23 червня 2022 року у справі № 540/825/21, у яких раніше була висловлена позиція щодо застосування пунктів 3, 4 Порядку № 100.

Щодо постанов Верховного Суду від 9 квітня 2020 року у справі № 540/426/19, від 29 травня 2020 року у справі № П/811/636/17, які позивач зазначив як приклад правильного правозастосування в контексті обставин цієї справи, то їх ухвалено за інакших фактичних обставин, сутнісні ознаки яких відрізняються від обставин цієї справи настільки, що унеможливлюють використання правової позиції суду касаційної інстанції в тих справах як взірець для порівняння.

20. За текстом пункту 4 частини першої статті 356 КАС України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням: в) розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції .

Колегія суддів з`ясувала, що за подання касаційної скарги позивач сплатив судовий збір в сумі 1816,00 грн згідно з квитанцією від 6 вересня 2022 року № 62928225.

Зважаючи на те, що касаційну скаргу суд задовольнив частково, то судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог й на користь позивача підлягає стягненню половина сплаченого ним судового бору (1816,00 грн/2 = 908,00 грн) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 березня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 9 серпня 2022 року в цій справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до Тернопільського окружного адміністративного суду.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільської обласної прокуратури (вул. Листопадова, 4, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 02910098) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя М. І. Смокович

Судді Н. А. Данилевич

Н. В. Шевцова