ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 5011-2/12750-2012

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковського О.В. - головуючого, Картере В.І., Погребняка В.Я.,

за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.

розглянув апеляційну скаргу Смірнової Олени Федорівни

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Б.М. Поляков) від 14.06.2022

за скаргою Смірнової Олени Федорівни

на дії приватного виконавця округу Хмельницької області Терлеєва Івана Миколайовича

та постанову приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Терлеєва Івана Миколайовича від 19.11.2021 про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 5011-2/12750-2012, виданого 04.10.2012 у третейській справі 37/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

до фізичної особи-підприємця Смірнової Олени Федорівни

про стягнення заборгованості за договором кредиту в сумі 1 046 533 грн 35 коп.

Учасники справи:

представник позивача - не з`явився,

представник відповідача - не з`явився,

представник приватного виконавця - не з`явився.

1. Короткий зміст вимог

1.1. 20.06.2012 Постійно діючий третейський суд при Асоціації українських банків (далі - Третейський суд) постановив рішення (далі - Рішення) у третейській справі № 37/12 про задоволення позову Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - Позивач) про стягнення з фізичної особи-підприємця Смірнової Олени Федорівни (далі - Відповідач) на користь Позивача заборгованості Відповідача за укладеним з Позивачем договором кредиту (далі - Договір) в сумі 1 046 533 грн 35 коп. та третейського збору в сумі 10 865 грн 33 коп.

04.10.2012 Господарський суд міста Києва видав наказ № 5011-2/12750-2012 (далі - Наказ) на виконання Рішення Третейського суду.

1.2. 19.11.2021 приватний виконавець виконавчого округу Хмельницької області Терлеєв Іван Миколайович (далі - Приватний виконавець) розглянув заяву правонаступника Позивача (Акціонерного товариства "Альфа-банк") про примусове виконання Наказу і виніс постанову від 19.11.2021 про відкриття виконавчого провадження з виконання Наказу (далі - Постанова).

1.3. 24.12.2021 Відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду зі скаргою на дії Приватного виконавця та просив визнати протиправними/неправомірними дії Приватного виконавця щодо винесення Постанови, визнавши її протиправною/неправомірною та скасувавши цю постанову.

1.4. Скарга обґрунтована незаконністю винесення Постанови Приватним виконавцем через відсутність підстав для цього у зв`язку зі спливом 04.10.2013 строку для пред`явлення Наказу до виконання та, відповідно, пропуском Позивачем цього строку.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2.1. 14.06.2022 Північний апеляційний господарський суд ухвалив про відмову у задоволенні скарги Відповідача на дії Приватного виконавця та на Постанову.

2.2. Судове рішення мотивоване відсутністю підстав для визнання неправомірними дій Приватного виконавця з винесення Постанови про відкриття виконавчого провадження з виконання Наказу, оскільки встановлений законом строк пред`явлення його до виконання не був пропущений, а був перерваний з огляду на те, що Наказ не міг бути виконаний у встановлений в ньому строк, враховуючи дію встановленої Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" заборони (мораторію), яка спливла 23.09.2021 - через 5 місяців після набрання чинності законом про внесення змін до законодавчих актів щодо споживчих кредитів в іноземній валюті.

3. Встановлені судом обставини

3.1. 19.11.2021 до приватного виконавця надійшла заява стягувача (AT "Альфа Банк") від 21.10.2021 про примусове виконання рішення із додатками:

- оригіналом наказу № 5011-2/12750-2012, виданого 04.10.2012 Господарським судом міста Києва;

- копією довіреності представника AT "Альфа Банк" за № 01600121 від 19.08.2021;

- ухвалою Господарського суду м. Києва по справі № 5011-2/12750-2012 від 14.07.2021 про заміну стягувача за наказом Господарського суду міста Києва від 04.10.2012 у справі №5011- 2/12750-2012, а саме: Позивача його правонаступником - Акціонерним товариством "АЛЬФА-БАНК".

3.2. Наказ містить на звороті відмітку державного виконавця Першого міського відділу ДВС у місті Хмельницькому Дячок М.В. про завершення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 статті 47 Закону України від 21.04.1999 № 606-X1V "Про виконавче провадження" - наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

3.3. Відповідно до довідки зі спецрозділу виконавчих проваджень (ВП- спецрозділ) підставою повернення виконавчого документа державним виконавцем Дячок М.В. є - "Відповідно до Закону України №1304-VII від 03.06.2014 "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", встановлена заборона, щодо звернення стягнення на іпотечне майно боржника".

3.4. Наступна відмітка в Наказі Господарським судом міста Києва зроблена відповідно до Повідомлення про повернення виконавчого документа стягувану без прийняття до виконання від 31.03.2021 (заява подана без заміни сторони виконавчого провадження).

4. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

4.1. 30.06.2022 Відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 і задовольнити скаргу Відповідача на дії Приватного виконавця в повному обсязі.

5. Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

5.1. Суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, дійшов хибних висновків про відсутність пропуску Позивачем строку пред`явлення Наказу до виконання, оскільки не врахував та не надав оцінки даті та змісту (достовірності відомостей) у відмітці на звороті Наказу про повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки відсутня дата її проставлення, відповідні відомості відсутні в іншому документі та в Реєстрі, відсутній акт про конкретні обставини, які є підставою для повернення документа стягувачу на підставі пункту 9 статті 47 Закону України від 21.04.1999 № 606-X1V "Про виконавче провадження", тоді як диспозиція цієї норми містить три види обставин для повернення виконавчого документа стягувачу.

5.2. Скаржник також зазначив, що суд не звернув уваги, що Наказ містить вказівку щодо стягнення коштів, а не щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, про мораторій щодо якого зазначено в Законі України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

5.3. Крім цього скаржник вказав, що Приватний виконавець направляв суду додані до власних письмових пояснень докази, які не були направлені Відповідачу як іншій стороні, а тому ці докази не мали братись судом першої інстанції до уваги.

6. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у разі заборони на проведення виконавчих дій стосовно боржника

6.1. Загальне правило щодо строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, яке було визначено статтею 22 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) в редакції цього Закону від 21.04.1999 № 606-XIV (чинного як на дату видачі Наказу 04.10.2012, так і на 04.10.2013 - визначену в Наказі крайню дату пред`явлення Наказу до виконання), з урахуванням положень статті 17 цього Закону передбачає, що такий виконавчий документ як наказ господарського суду, у тому числі на підставі рішень третейського суду, може бути пред`явлений до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом; при цьому строк виконання встановлюється з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

Суд застосовує до спірних правовідносин наведену редакцію Закону, керуючись приписами пункту 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній з 05.10.2016), відповідно до яких виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом; після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

6.2. Водночас, статтею 23 Закону були встановлені правила та умови переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, відповідно до яких після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (частина друга).

При цьому, однією з підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, що також є підставою для переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа, є заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення; а строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання у такому випадку встановлюється з моменту закінчення дії відповідної заборони (частина третя статті 23 Закону).

Наведеним положенням кореспондують приписи пункту 9 частини першої статті 47 Закону, відповідно до яких виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

При цьому повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

6.3. До однієї із наведених заборон (щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника) належать ті обмеження, що були запроваджені згідно із Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої цього Закону протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або;

таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку;

2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, за недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки).

6.4. Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" втратив чинність з 23.09.2021 у зв`язку із прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті" № 1381-IX (що був прийнятий 13.04.2021, опублікований 22.04.2021 в газеті "Голос України" та набрав чинності на наступний день - 23.04.2021), відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" втрачає чинність через п`ять місяців з дня набрання чинності цим Законом.

Тобто мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений вказаним Законом, не передбачав втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняв примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.04.2019 у справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19).

6.5. Слід зазначити, що з прийняттям чинної з 05.10.2016 редакції Закону України "Про виконавче провадження", який також застосовується у спірних правовідносинах з огляду на його положення в пункті 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" (пункт 6.1), строк пред`явлення виконавчих документів до виконання (для виконання рішення) змінився та наразі становить три роки (частина перша статті 12 чинної редакції Закону).

6.6. Враховуючи викладене, обставини справи, зокрема і ті, що встановлені судом першої інстанції (1.1, 3.1-3.3), а саме:

- щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача за Рішенням Третейського суду заборгованості (в сумі 1 046 533 грн 35 коп. та третейського збору в сумі 10 865 грн 33 коп.), що виникла за укладеним між сторонами договором кредиту в іноземній валюті, зобов`язання за яким забезпечені іпотекою майна Відповідача;

- щодо видачі 04.10.2012 Наказу про стягнення вказаної заборгованості на виконання Рішення Третейського суду;

- щодо відмітки державного виконавця Першого міського відділу ДВС у місті Хмельницькому Дячок М.В. на звороті Наказу - про завершення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 статті 47 Закону України від 21.04.1999 № 606-X1V "Про виконавче провадження";

- щодо повернення виконавчого документа - Наказу, державним виконавцем Дячок М.В. через заборону щодо звернення стягнення на іпотечне майно відповідно до Закону України №1304-VII від 03.06.2014 "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (відповідно до довідки зі спецрозділу виконавчих проваджень);

Суд погоджується із висновками суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, що встановлений законом строк пред`явлення Наказу до виконання заявником не був пропущений, оскільки був перерваний через законодавчу заборону на примусове виконання Рішення Третейського суду на підставі Наказу згідно з частиною першою Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Дійшовши цього висновку, Суд відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункт 5.1).

Суд також зазначає, що з огляду на таку підставу для повернення Наказу без виконання та для переривання строку давності пред`явлення цього виконавчого документа до виконання як пряма законодавча заборона на проведення відповідних виконавчих дій (відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті"), аргумент скаржника про відсутність акта про конкретні обставини, які стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 статті 47 Закону України від 21.04.1999 № 606-X1V "Про виконавче провадження", як цього вимагають положення частини другої цієї статті Закону, між тим не спростовують існування наведеної заборони, а відповідно не спростовують встановлених судом підстав для повернення Наказу без виконання та факту переривання строку давності пред`явлення цього виконавчого документа до виконання через відповідну законодавчу заборону.

6.7. Суд також відхиляє аргументи скаржника (пункт 5.2) з посиланням на вказівку в Наказі щодо стягнення коштів, а не щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, мораторій щодо звернення стягнення на яке застосований згідно із Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки скаржник помиляється у застосуванні положення цього Закону.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої вказаного Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, за недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки).

За змістом цієї норми вказаний Закон містив тимчасову заборону щодо примусового звернення стягнення, протягом дії мораторію, як на передане в іпотеку майно боржника, так і на інше майно (грошові кошти тощо) позичальника за кредитом в іноземній валюті, забезпеченим іпотекою визначеного цим Законом і переданого в іпотеку майна боржника.

6.8. Крім цього Суд відхиляє аргументи скаржника (пункт 5.3) щодо безпідставного врахування судом при ухваленні оскаржуваного рішення направлених суду та доданих Приватним виконавцем до власних письмових пояснень копій письмових доказів, які не були направлені Відповідачу як іншій стороні, у зв`язку із чим Суд зазначає про таке.

Відповідно до приписів частини дев`ятої статті 80 ГПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Між тим, у своїх запереченнях скаржник не вказав, що надані Приватним виконавцем разом з письмовими поясненнями копії письмових доказів відсутні у скаржника.

Наведеними аргументами (пункт 5.3) скаржник також не спростовує встановлені судом першої інстанції обставини, зокрема факт повернення Наказу без виконання на підставі пункту 9 статті 47 Закону України від 21.04.1999 № 606-X1V "Про виконавче провадження" - через законодавчу заборону на примусове виконання Рішення Третейського суду на підставі Наказу згідно з частиною першою Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та факт переривання, у зв`язку із цим, строку пред`явлення Наказу до виконання.

До того ж, як вбачається, існування цих обставин вбачається також з інших доказів, що були надані у справі, а надані Приватним виконавцем разом з письмовими поясненнями докази лише підтверджують (дублюють) відповідні відомості, що, з огляду на такий стандарт доказування як вірогідність доказів (статті 79 ГПК України), вказує на підтвердження, однак не на спростування відповідних встановлених у цій справі обставин.

6.9. На підставі викладеного та виходячи з меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції згідно зі статтею 269 ГПК України, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду.

6.10. Таким чином висновки суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі про відмову у задоволенні скарги Відповідача на дії Приватного виконавця та у вимогах про скасування Постанови про відкриття виконавчого провадження з виконання Наказу щодо примусового виконання Рішення Третейського суду зроблені відповідно до норм законодавства, а також відповідно до встановлених обставин справи, вимоги ж в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, У зв`язку з викладеним та відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 та статті 276 ГПК України апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого суду підлягає залишенню без змін як законна та обґрунтована.

6.11. У зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на Відповідача.

Керуючись статтями 24 25 129 240 253 255 269 270 275 282 343 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Смірнової Олени Федорівни залишити без задоволення.

2. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 у справі № 5011-2/12750-2012 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.В. Васьковський

Судді В.І. Картере

В.Я. Погребняк