Постанова
Іменем України
26 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 501/1256/17
провадження № 61-11640 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Чорноморська міська рада Одеської області,
треті особи: відділ державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області, ОСОБА_2 , яка заявила самостійні позовні вимоги,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чорноморської міської ради Одеської області та виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 грудня 2018 року у складі судді Смирнова В. В. і постанову Одеського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Чорноморської міської ради Одеської області, третя особа - відділ державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області, про визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на праві власності з жовтня 2013 року належить земельна ділянка, площею 0,1351 га, кадастровий номер: 5110800000:03:001:0047, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; а ОСОБА_2 на праві власності з лютого 2017 року належить земельна ділянка, площею 0,1332 га, кадастровий номер: 5110800000:03:001:0030, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
01 червня 2017 року зазначені земельні ділянки за нотаріально посвідченим договором були об`єднані.
У 2014 році на вищевказаних земельних ділянках розпочалося будівництво об`єкту нерухомості та у лютому 2017 року виготовлений технічний паспорт на нежитлову будівлю готельного комплексу, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
У зв`язку з тим, що об`єкти нерухомості збудовані ними без затвердженої у встановленому законом порядку проєктної документації, тому вони не мають можливості зареєструвати право власності на них.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на підставі положень статті 376 ЦК України просили суд визнати за ними у рівних частках по за кожною, право власності на нежитлові будівлі готельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 22 серпня 2018 року заяву ОСОБА_2 задоволено, її позовні вимоги до Чорноморської міської ради Одеської області, відділу державно архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області про визнання права власності залишено без розгляду.
05 листопада 2018 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про залучення її до участі у справи в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги. Вказана заява мотивована тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка, площею 0,1332 га, кадастровий номер: 5110800000:03:001:0030. ОСОБА_1 належить суміжна земельна ділянка. У 2014 році на вищевказаних земельних ділянках розпочалося будівництво об`єкту нерухомості та у лютому 2017 року виготовлений технічний паспорт на нежитлову будівлю готельного комплексу, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Об`єкти нерухомості збудовані без затвердженої у встановленому законом порядку проєктної документації, тому вона не може зареєструвати право власності на новозбудовані об`єкти нерухомості.
З урахуванням викладеного ОСОБА_2 просила суд визнати за нею право власності на частку нежитлових будівель готельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 05 листопада 2018 року залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до Чорноморської міської ради Одеської області, відділу державно архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області про визнання права власності, в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - ОСОБА_2 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 05 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках, по за кожною, право власності на нежитлові будівлі готельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який в цілому складається з: Будівлі готелю (літ. «А»), загальною площею 840,5 кв. м, яка в цілому складається з: підвал: приміщення 1 (підсобне) - 91,0 кв. м; приміщення 2 (підсобне) - 152,0 кв. м; приміщення 3 (підсобне) - 119,9 кв. м; разом по підвалу: 362,9 кв. м. 1 поверх: приміщення 1 (основне) - 11,2 кв. м; приміщення 2 (санвузол) - 2,9 кв. м; приміщення 3 (санвузол) - 2,9 кв. м; приміщення 4 (основне) - 11,3 кв. м; приміщення 5 (основне) - 11,2 кв. м; приміщення 6 (санвузол) - 2,9 кв. м; приміщення 7 (санвузол) - 3,0 кв. м; приміщення 8 (основне) - 11,2 кв. м; приміщення 9 (основне) - 22,9 кв. м; приміщення 10 (санвузол) - 3,0 кв. м; приміщення 11 (санвузол) - 3,0 кв. м; приміщення 12 (основне) - 11,2 кв. м; приміщення 13 (основне) - 11,3 кв. м; приміщення 14 (санвузол) - 2,9 кв. м; приміщення 15 (санвузол) - 3,0 кв. м; приміщення 16 (основне) - 11,2 кв. м; приміщення 17 (основне) - 11,2 кв. м; приміщення 18 (санвузол) - 2,9 кв. м; приміщення 19 (санвузол) - 2,9 кв. м; приміщення 20 (основне) - 11,3 кв. м; приміщення 21 (основне) - 11,2 кв. м; приміщення 22 (санвузол) - 3,0 кв. м; приміщення 23 (санвузол) - 3,0 кв. м; приміщення 24 (основне) - 11,2 кв. м; приміщення 25 (основне) - 11,2 кв. м; приміщення 26 (санвузол) - 3,0 кв. м; приміщення 27 (санвузол) - 3,0 кв. м; приміщення 28 (основне) - 11,3 кв. м; приміщення 29 (основне) - 11,3 кв. м; приміщення 30 (санвузол) - 3,0 кв. м; приміщення 31 (санвузол) - 3,0 кв. м; приміщення 32 (основне) -11,3 кв. м; разом по 1 поверху: 238,9 кв. м. Мансарда: приміщення 1 (основне) - 11,2 кв. м; приміщення 2 (санвузол) - 2,9 кв. м; приміщення 3 (санвузол) - 2,9кв. м; приміщення 4 (основне) - 11,3 кв. м; приміщення 5 (основне) - 11,2 кв. м; приміщення 6 (санвузол) - 2,9 кв. м; приміщення 7 (санвузол) - 3,0 кв. м; приміщення 8 (основне) - 11,2 кв. м; приміщення 9 (основне) - 22,7 кв. м; приміщення 10 (санвузол) - 3,0 кв. м; приміщення 11 (санвузол) - 3,0 кв. м; приміщення 12 (основне) - 11,2 кв. м, приміщення 13 (основне) - 11,3 кв. м; приміщення 14 (санвузол) - 2,9 кв. м; приміщення 15 (санвузол) - 3,0 кв. м; приміщення 16 (основне) - 11,2 кв. м; приміщення 17 (основне) - 11,2 кв. м; приміщення 18 (санвузол) - 3,0 кв. м; приміщення 19 (санвузол) - 2,9 кв. м; приміщення 20 (основне) - 11,3 кв. м; приміщення 21 (основне) - 11,2 кв. м; приміщення 22 (санвузол) - 3,0 кв. м; приміщення 23 (санвузол) - 3,0 кв. м; приміщення 24 (основне) - 11,2 кв. м; приміщення 25 (основне) - 11,2 кв. м; приміщення 26 (санвузол) - 3,0 кв. м; приміщення 27 (санвузол) - 3,0 кв. м; приміщення 28 (основне) - 11,3 кв. м; приміщення 29 (основне) - 11,3 кв. м; приміщення 30 (санвузол) - 3,0 кв. м; приміщення 31 (санвузол) - 3,0 кв. м; приміщення 32 (основне) - 11,2 кв. м; разом по мансарді: 238,7 кв. м. Ресторану (літ. «Б»), загальною площею 160,6 кв. м, який в цілому складається з: приміщення 1 (зала) - 123,0 кв. м; приміщення 2 (туалет) - 4,3 кв. м; приміщення 3 (туалет) - 4,5 кв. м; приміщення 4 (кухня) - 28,8 кв. м. Лазні (літ. «В»), загальною площею 90,7 кв. м, яка в цілому складається з: 1 поверх: приміщення 1 (основне) - 24,8 кв. м; Приміщення 2 (туалет) - 2,9 кв. м; приміщення 3 (басейн) - 5,2 кв. м; приміщення 4 (коридор) - 4,0 кв. м; приміщення 5 (сауна) - 7,3 кв. м; разом по 1 поверху: 44,2 кв. м. Мансарда: приміщення 6 (основне) - 46,5 кв. м; разом по мансарді: 46,5 кв. м. Лазні (літ. «Г»), загальною площею 90,6 кв. м, яка в цілому складається з:
1 поверх: приміщення 1 (основне) - 24,8 кв. м; приміщення 2 (сауна) - 7,2 кв. м; приміщення 3 (коридор) - 4,0 кв. м; приміщення 4 (басейн) - 5,2 кв. м; приміщення 5 (туалет) - 2,9 кв. м; разом по 1 поверху: 44,1 кв. м. Мансарда: приміщення 6 (основне) - 46,5 кв. м; разом по мансарді: 46,5 кв. м. Лазні (літ. «Д»), загальною площею 90,4 кв. м, яка в цілому складається з: 1 поверх: приміщення 1 (основне) - 24,5 кв. м; приміщення 2 (сауна) - 7,2 кв. м; приміщення 3 (коридор) - 4,0 кв. м; приміщення 4 (басейн) - 5,2 кв. м; приміщення 5 (туалет) - 2,8 кв. м; разом по 1 поверху: 43,7 кв. м. Мансарда: приміщення 6 (основне) - 46,7 кв. м; разом по мансарді: 46,7 кв. м. Лазні
(літ. «Е»), загальною площею 193,7 кв. м, яка в цілому складається з: 1 поверх: приміщення 1 (коридор) - 6,2 кв. м; приміщення 2 (основне) - 77,5 кв. м; приміщення 3 (пральня) - 12,7 кв. м; приміщення 4 (підсобне) - 3,3 кв. м; приміщення 5 (підсобне) - 10,6 кв. м; приміщення 6 (підсобне) - 6,6 кв. м; приміщення 7 (основне) - 11,4 кв. м; приміщення 8 (підсобне) - 6,6 кв. м; приміщення 9 (підсобне) - 6,4 кв. м; приміщення 10 (підсобне) - 11,4 кв. м; Разом по 1 поверху: 152,7 кв. м. Мезонін: приміщення 11 (основне) -
41,0 кв. м; разом по мезоніну: 41,0 кв. м. Всього: 1 466,5 кв. м. ТП (літ. «Ж»), загальною площею 6,6 кв. м; Сараю (літ. «З»), загальною площею 12,6 кв. м; альтанки (літ. «И» літ. «К», літ. «Л»); І мостіння; II басейну; № 1-3 огорожі.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суд має враховувати відсутність заперечень власника проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво, визнання такого позову має бути обґрунтовано відповідними доказами, що підтверджують право на вчинення цих процесуальних дій, зокрема, договорами купівлі-продажу земельної ділянки, оренди, міни.
Виходячи зі змісту частини третьої статті 376 ЦК України при доведенні визначених нею умов суд може визнати право власності на самочинно збудоване майно також за особою, яка його збудувала, якщо після закінчення будівництва земельну ділянку цій особі було передано у власність або надано у користування, або з власником земельної ділянки, на якій розміщено майно, укладено договір суперфіцію (частина перша статті 413 ЦК України) відповідно до її цільового призначення.
Вирішуючи справи такої категорії, суд має виходити з того, що надання земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно чи укладення договору суперфіцію може відбутися як до пред`явлення позову до суду, так і після цього. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
08 липня 2019 року заступником прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Чорноморської міської ради Одеської області та виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області було подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25 липня 2019 року поновлено заступнику прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Чорноморської міської ради Одеської області та виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження у вказаній справі.
Постановою Одеського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Чорноморської міської ради Одеської області та виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області задоволено частково. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 грудня 2018 року змінено в його мотивувальній частині і залишено без змін у резолютивній частині.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спірний об`єкт нерухомості є самочинним будівництвом, оскільки його побудовано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без затвердження у встановленому порядку проєктної документації та на земельній ділянці, яка не була їм відведена для цієї мети.
Доказами, які подані позивачами, у справі підтверджено звернення ними до компетентних органів із питання введення спірного об`єкта до експлуатації та їх відмову у вирішенні зазначеного питання.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснили будівництво готельного комплексу на земельній ділянці, що не була їм відведена для цієї мети, та згодом у встановленому законом порядку вказана земельна ділянка рішенням Чорноморської міської ради Одеської області від 16 лютого 2018 року № 308/86-VII надана їм під уже збудоване нерухоме майно, тому з огляду на положення частини третьої статті 376 ЦК України наявні підстави для визнання права власності на спірне нерухоме майно за рішенням суду. При цьому, судом врахована наявність висновку управління архітектури та містобудування Чорноморської міської ради Одеської області і органу Держгеокадастру України від 08 грудня 2017 року про погодження проєкту землеустрою та рекомендацій постійної комісії з питань будівництва, регулювання земельних відносин, охорони навколишнього середовища і благоустрою про задоволення клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час вирішення питання про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки й зміни цільового призначення земельної ділянки. Вказане свідчить про вирішення питання компетентними органами відповідно до вимог закону та визнання за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 права на об`єкт будівництва.
Прокурор належним чином не довів порушення прав держави та яким чином ці права будуть відновлені у разі задоволення апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги у частині неможливості визнання права власності на спірний об`єкт у зв`язку з відсутністю доказів прийняття його в експлуатацію та державної реєстрації є необґрунтованими з огляду на те, що, незважаючи на визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва, його власник залишається зобов`язаним ввести будинок в експлуатацію, оскільки хоча рішення суду і є правовстановлюючим документом, який засвідчує право власності на нерухоме майно, проте суд не уповноважений приймати об`єкти нерухомості в експлуатацію. Вказані дії віднесено виключно до компетенції відповідних державних органів. Ухвалення судом рішення про визнання права власності забудовника на об`єкт самочинного будівництва не звільняє забудовника від обов`язку ввести такий об`єкт в експлуатацію у встановленому законом порядку.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову, проте не обґрунтував своє рішення та не навів його мотивів, а обмежився лише цитатами правових норм.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом вирішено питання про права та обов`язки виконавчого комітету Чорноморської міської ради, якого не залучено до участі у справі, є необґрунтованими, оскільки учасниками справи є Чорноморська міська рада Одеської області і відділ державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Чорноморської міської ради, який є виконавчим органом міської ради, тобто структурним підрозділом виконавчого комітету Чорноморської міської ради й органом, що здійснює управління у сфері містобудівної діяльності, архітектурно-будівельного контролю та нагляду. У справі позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно вірно пред`явлено до належного відповідача - органу місцевого самоврядування, а не до його виконавчого органу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чорноморської міської ради Одеської області та виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 501/1256/17 з Іллічівського міського суду Одеської області.
У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2023 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга прокурора мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснено самочинне будівництво готельного комплексу на належних їм земельних ділянках, цільове призначення яких було визначено для будівництва та обслуговування житлового будинку. Вказаний об`єкт нерухомості до експлуатації не введено, це питання компетентними органами не розглядалося.
Рішенням Чорноморської міської ради Одеської області від 16 лютого 2018 року № 308/86-VII затверджено проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельної ділянки, цільове призначення якої змінено з будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на будівництво та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури і закладів громадського харчування. Апеляційним судом застосовано положення частини третьої статті 376 ЦК України саме з підстав прийняття вищевказаного рішення Чорноморською міською радою Одеської області.
Проте суди не врахували, що сам факт прийняття міською радою зазначеного рішення не позбавляє побудованого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об`єкту нерухомого майна статусу самочинного будівництва, оскільки останніми побудовано готельний комплекс без відповідних дозвільних документів та не введено його до експлуатації.
Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що відмова компетентного органу у введенні до експлуатації спірного об`єкту будівництва є незаконною та необґрунтованою, оскільки відмова ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у введенні до експлуатації готельного комплексу пов`язана з тим, що він будувався за проєктною документацією та на підставі дозволів на початок будівництва саме житлових будинків, тобто з порушенням закону.
Судами допущено порушення норм процесуального права, оскільки первісний позов подано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у подальшому остання подала заяву про залишення її позовних вимог без розгляду. Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 22 серпня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без розгляду. При цьому, ОСОБА_2 роз`яснено наслідки залишення позову без розгляду.
Проте 05 листопада 2018 року ОСОБА_2 , третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, подано заяву про визнання права власності на частку спірного майна, яку судом у порушення частини першої статті 52 ЦПК України задоволено.
Доводи особи, яка подала відзив
У лютому 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Посилання прокурора на відсутність у суду правових підстав для задоволення позову, оскільки немає рішення компетентного органу про введення до експлуатації самочинного будівництва, є помилковим, тому що визнання судом права власності забудовника на об`єкт самочинного будівництва не звільняє останнього від обов`язку ввести його до експлуатації у встановленому законом порядку.
Позивачами здійснено самочинне будівництво на приватній земельній ділянці не за її цільовим призначенням, проте пізніше цільове призначення земельної ділянки було змінено.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11 жовтня 2013 року ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу набула у власність земельну ділянку, площею 0,1351 га, кадастровий номер: 5110800000:03:001:0047, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с.11-15, т. 1).
21 лютого 2017 року ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу набула у власність земельну ділянку, площею 0,1332 га, кадастровий номер: 5110800000:03:001:0030, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с. 16-19, т. 1).
01 червня 2017 року зазначені земельні ділянки за нотаріально посвідченим договором об`єднані відповідно до положень статей 78 79-1 87 126 ЗК України (а.с. 20-23, т. 1).
З 2014 року на вищевказаних земельних ділянках ОСОБА_1 та ОСОБА_2 збудували нежитлові будівлі готельного комплексу.
ОСОБА_1 зареєструвала в інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської області декларацію про початок виконання будівельних робіт від 15 квітня 2014 року. За проєктною документацією найменування об`єкта будівництва - житловий будинок, літні кухні, гараж, лазня, підсобне приміщення.
ОСОБА_2 зареєструвала декларацію про початок виконання будівельних робіт зареєстрована 16 квітня 2014 року. За проєктною документацією найменування об`єкта будівництва - будівництво житлового будинку, літньої кухні, двох гаражів, лазні.
21 лютого 2017 року виготовлено технічний паспорт на вказані нежитлові будівлі (а.с. 24-38, т. 1).
13 травня 2017 року прокуратурою Одеської області повідомлено відділ державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Чорноморської міської ради про виявлені порушення вимог діючого містобудівного законодавства на вищезазначених земельних ділянках, а саме: відсутність відповідного проєкту будівництва та використання об`єкта будівництва (центр відпочинку « Берлога ») без введення його до експлуатації (а.с. 70-71, т. 1).
02 червня 2017 року відділом державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області був складений акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил. Перевіркою встановлено, що зведені будівлі не відповідають затвердженому проєкту. Об`єкт будівництва не введений до експлуатації, проте його експлуатація розпочата. Зазначено, що декларації про початок виконання будівельних робіт підлягають скасуванню (а.с. 65-69, т. 1).
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 притягнуті до адміністративної відповідальності за порушення вимог законодавства, будівельних норм, стандартів і правил під час будівництва та ними сплачені штрафи, вказані обставини сторонами не заперечувалися.
13 травня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до відділу державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області із декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до I-IIІ категорії складеності (а.с. 74-78, т. 1).
Листом відділу державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області від 13 травня 2016 року ОСОБА_1 повернуто декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, у зв`язку з наявністю невідповідностей, що унеможливлює внесення інформації до Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів. Подану декларацію повернуто на доопрацювання для усунення виявлених зауважень та її оформлення згідно з установленими вимогами (а.с. 79-80, т. 1).
Рішенням Чорноморської міської ради Одеської області від 16 лютого 2018 року № 308/86-VII затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється з «для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» на «для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування» ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 ». Змінено цільове призначення земельної ділянки, площею 0,2683 га, (кадастровий номер 5110800000:001:0436) за адресою: АДРЕСА_2 з «для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» на «для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування».
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення вищезазначеним вимогам закону не відповідають.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другоїстатті 331 ЦК Україниправо власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Положення частини другої статті 331 ЦК України слід розуміти у системному зв`язку з положеннями статті 182 ЦК України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. Як правило, усі об`єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації.
Отже, для того, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація. Доки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна).
Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина п`ята стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Частиною восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.
Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159 цс 15 та від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328 цс 15, підстав відступати від яких колегія суддів не вбачає.
Зміст положень статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, провадження № 14-445 цс 19).
Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних положень закону не звернули уваги на відсутність належних і допустимих доказів щодо дотримання позивачами визначеної законом процедури введення до експлуатації новоствореного нерухомого майна та порядку проведення державної реєстрації і оформлення права власності на нього, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснено самочинне будівництво готельного комплексу на належних їм земельних ділянках, цільове призначення яких було визначено для будівництва та обслуговування житлового будинку. Крім того, вказане самочинне будівництво здійснено ними без затвердження у встановленому законом порядку проєктної документації.
Суд не може підміняти собою органи державної влади, які відповідно до положень закону уповноважені здійснювати реєстрацію права власності на нерухоме майно та введення його до експлуатації.
Отже, звернутися до суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно можна за наявності відомостей про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Судами попередніх інстанцій установлено відсутність належних доказів щодо звернення позивача до компетентного державного органу про прийняття самочинної побудови до експлуатації у встановленому законом порядку. Крім того, листом відділу державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області від 13 травня 2016 року ОСОБА_1 повернуто декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, у зв`язку з наявністю невідповідностей, що унеможливлює внесення інформації до Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (а.с. 79-80, т. 1).
Факт зміни цільового призначення земельних ділянок позивачів рішенням Чорноморської міської ради Одеської області від 16 лютого 2018 року № 308/86-VII вищевказані обставини справи не спростовують та воно не може бути правовою підставою для визнання за ними права власності на об`єкт самочинного будівництва на підставі рішення суду, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 побудовано готельний комплекс без відповідних дозвільних документів та не введено його до експлуатації.
Таким чином, обґрунтованими є доводи прокурора про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом
повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд касаційної інстанцій дійшов висновку про скасування рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій і відмову у задоволенні позову, слід змінити розподіл судових витрат, стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Одеської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 2 880 грн та суді касаційної інстанцій у розмірі 3 840 грн.
Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чорноморської міської ради Одеської області та виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області задовольнити.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Чорноморської міської ради Одеської області, треті особи: відділ державної архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області, ОСОБА_2 , про визнання права власності відмовити.
У задоволенні позову третьої особи - ОСОБА_2 , яка заявляє самостійні вимоги, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Одеської обласної прокуратуривитрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 2 880 грн та касаційної інстанцій у розмірі 3 840 грн, а всього 6 720 (шість тисяч сімсот двадцять) грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець